Постанова

від 10.04.2024 по справі 260/8070/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/8070/23 пров. № А/857/1576/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Судової-Хомюк Н.М.,

суддів:Онишкевича Т.В.,

Сеника Р.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі № 260/8070/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,

суддя в 1-й інстанції Рейті С.І.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 18 грудня 2023 року,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:

1) визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Закарпатській області, ГУ ПФУ в Хмельницькій області, щодо не зарахування ОСОБА_1 період роботи згідно дубліката трудової книжки НОМЕР_1 від 12.12.2006 року з 20.06.1983 року по 22.05.1995 року.

2) рішення про відмову в призначені пенсії за віком ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 29.08.2023 року за № 071750002751 скасувати та зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву та зарахувати ОСОБА_1 період роботи згідно дубліката трудової книжки НОМЕР_1 від 12.12.2006 року з 20.06.1983 року по 22.05.1995року з моменту звернення за призначенням пенсії, призначити пенсію за віком з дати виникнення права.

Позивач вважає дії відповідачів щодо відмови у призначенні пенсії незаконними, а прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії за віком неправомірним, оскільки на момент звернення до органу Пенсійного фонду за призначенням пенсії вона досягла необхідного віку та має необхідний страховий стаж.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 071750002751 від 29.08.2023 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 22.08.2023 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог, покликається на те, що дублікат трудової книжки позивачки заповнено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Зазначає, що оскаржуване рішення прийняте на підставі повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивачки та доданих до неї документів.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому вказав, що рішення суду першої інстанції є законним, прийнятим з дотриманням всіх норм чинного законодавства. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.08.2023 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Хмельницькій області та рішенням № 071750002751 від 29.08.2023 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком з огляду на відсутність необхідного страхового стажу.

При цьому, зі змісту спірного рішення, позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 20.06.1983 року по 22.05.1995 року згідно з дублікатом трудової книжки від 12.12.2006 року серія НОМЕР_1 , оскільки документ видано з порушенням розділу 5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58.

Для зарахування до страхового стажу періоду з 20.06.1983 року по 22.05.1995 року, необхідно надати уточнюючу довідку про роботу, видану на підставі первинних документів, та довідку про реорганізацію.

Вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про скасування спірного рішення та зобов`язання призначити пенсію.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції з того, що позивачка до заяви про призначення пенсії додала дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 від 12.12.2006 року.

Запис № 1 та запис № 2 містять відомості про період роботи позивачки з 20.06.1983 року по 22.05.1995 року на ДВТП «Закарпаткнига» із посиланням на відповідні накази, які засвідчені відповідальною посадовою особою, а також печаткою ДВТП «Закарпаткнига».

Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивачки періоду її роботи з 20.06.1983 року по 22.05.1995 року відповідач 2 посилається на видачу дублікату трудової книжки з порушенням розділу 5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58.

При цьому, суд констатує, що в спірному рішенні відповідачем 2 не вказано в чому саме полягає порушення вимог Інструкції.

Принагідно зауважити, що відомості з дубліката трудової книжки ОСОБА_1 , які підтверджують, що позивач працював в оспорювані періоди роботи на відповідних підприємствах відповідачами не спростовані.

Зазначає, що дублікат трудової книжки ОСОБА_1 оформлений відповідно до вимог Інструкції, оскільки дублікат містить інформацію стосовно дати прийняття на роботу, найменування підприємства, де працювала, посади, на яку було прийнято, а також зазначено на підставі яких наказів позивач прийнятий на роботу та звільнений.

Виходячи із того, що оскаржене рішення є необґрунтованим та не відповідає вимогам частини 2 статті 2 КАС України суд дійшов висновку про його скасування та зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, та зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).

Під страховим стажем згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058 розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058).

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок ведення трудових книжок, а також підтвердження наявного трудового стажу у випадку відсутності такої регламентується Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі Інструкція) та Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі Порядок).

Так, відповідно до п. 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно з п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

П. 5.5 Інструкції передбачено, що якщо трудова книжка (вкладиш до неї) стала непридатною (обгоріла, розірвана, забруднена і т. ін.), то власник або уповноважений ним орган за останнім місцем роботи видає працівнику дублікат трудової книжки (вкладиш до неї). При цьому на першій сторінці трудової книжки, що стала непридатною, робиться надпис: «Замість видано дублікат», а книжка повертається її власнику. При влаштуванні на нове місце роботи працівник зобов`язаний пред`явити дублікат трудової книжки.

Відповідно до п. 5.2 Інструкції дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження» і «Відомості про заохочення» при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).

П. 5.3 Інструкції встановлено, що якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ «Відомості про роботу» у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами. Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.

Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника.

Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника. Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.

Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а в графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.

У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.

У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.

Зміст вищезазначених норм, як правильно підсумував суд першої інстанції, свідчить про те, що перевірку наявності первинних документів для внесення записів про роботу у період до дати оформлення дубліката трудової книжки та належність оформлення таких документів здійснює підприємство за останнім місцем роботи працівника, яке оформлює дублікат трудової книжки. Наявність чи відсутність належно оформлених документів впливає на повноту записів про стаж роботи по окремих періодах роботи. Інструкція не містить положень щодо здійснення такої перевірки іншими особами, відмінними від підприємства, яке оформлює дублікат трудової книжки.

Суд першої інстанції ретельно дослідив дублікат трудової книжки та дійшов підставного висновку, що дублікат трудової книжки ОСОБА_1 оформлений відповідно до вимог Інструкції, оскільки дублікат містить інформацію стосовно дати прийняття на роботу, найменування підприємства, де працювала, посади, на яку було прийнято, а також зазначено на підставі яких наказів позивач прийнятий на роботу та звільнений.

До того ж, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивачки періоду її роботи з 20.06.1983 року по 22.05.1995 року відповідач 2 посилається на видачу дублікату трудової книжки з порушенням розділу 5 Інструкції. При цьому, судом встановлено, що в спірному рішенні відповідачем не вказано в чому саме полягає порушення вимог Інструкції.

Окрім того, норми чинного законодавства покладають саме на роботодавця обов`язок щодо повноти ведення обліку особового складу та заробітної плати працівників, за недотримання якого встановлена відповідальність. Більше того, пенсіонер не може бути позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок недотримання роботодавцем порядку обліку особового складу та заробітної плати, оскільки це суперечитиме конституційним засадам у сфері соціального захисту.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтовано, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції відхилив твердження відповідача щодо необхідності підтвердження стажу роботи за дублікатом трудової книжки у спосіб, передбачений положеннями Порядку, оскільки такий регламентує правовідносини щодо підтвердження трудового стажу у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. При цьому відповідно до положень Порядку, необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 березня 2019 року у справі №227/4564/16-а.

Щодо покликань апелянт про необхідність надати уточнюючу довідку про роботу, видану на підставі первинних документів, та довідку про реорганізацію для зарахування до страхового стажу періоду з 20.06.1983 року по 22.05.1995 року, апеляційний суд зазначає наступне.

Положеннями Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.

Судом встановлено, що позивачка до заяви про призначення пенсії додала дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 від 12.12.2006 року, який оформлений відповідно до вимог Інструкції №58, а саме:

Запис № 1 та запис № 2 містять відомості про період роботи позивачки з 20.06.1983 року по 22.05.1995 року на ДВТП «Закарпаткнига» із посиланням на відповідні накази, які засвідчені відповідальною посадовою особою, а також печаткою ДВТП «Закарпаткнига». Зазначені відомості місять усі записи про періоди роботи, які необхідні пенсійному органу для підтвердження трудового стажу позивачки.

Таким чином, проаналізувавши законодавчі вимоги, що регламентують порядок обчислення страхового стажу для отримання пенсії, суд дійшов висновку, що трудова діяльність включається до такого в разі її належного документального підтвердження. При цьому суд враховує те, що згідно із законодавчими нормами основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, в тому числі її дублікат.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 22.08.2023 року, за результатами розгляду якої було прийнято оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі № 260/8070/23- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 10 квітня 2024 року