Постанова

від 10.04.2024 по справі 820/226/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 820/226/18

адміністративне провадження № К/9901/53844/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 (суддя Тітов О.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 (головуючий суддя - Бегунц А.О., судді - Рєзнікова С.С., Старостін В.В.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківський завод «Оргтехніка» до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Харківський завод «Оргтехніка» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.01.2018 №0000131403, №0000141403, №0000151403, №0000161403, №0000171403.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що висновки акта перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на помилкових судженнях контролюючого органу та не відповідають обставинам справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 19.02.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018, позов задовольнив: скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 10.01.2018 №0000131403, №0000141403, №0000151403, №0000161403, №0000171403.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виявлені контролюючим органом порушення не підтверджуються доказами, наявними у справі, оскільки: видані позивачем безпроцентні позики не є фінансовим активом суб`єкта господарювання, а тому не мають обліковуватись відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку 9, 32, 39; ПЗОВ "Зелена гірка" використовується платником, тому у платника не виникає обов`язку щодо переведення даного об`єкту нерухомості до складу невиробничих матеріальних активів; позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ПП "ДЮКС", ТОВ "ХСК Моноліт", ТОВ "Дельта АПФ"; не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нежитлова нерухомість платника, (будівлі промисловості, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення) відповідно до пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами неповно з`ясовані обставини справи. Скаржник доводить, що платником занижено задекларовані ним показники у рядку 2220 «Інші фінансові доходи» розділ І. Фінансові результати Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) (Форма №2) та по рядку 01 Декларацій «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» на загальну суму 354165,00 грн за рахунок невідображення фінансових доходів від надання позик за договорами безпроцентної позики. Вважає, що, оскільки ПЗОВ «Зелена гірка» використовується платником лише чотири місяці на рік, тому платник повинен був перевести даний об`єкт нерухомості в решті місяців до складу невиробничих матеріальних активів. Посилається на неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ПП "ДЮКС", ТОВ "ХСК Моноліт", ТОВ "Дельта АПФ" на загальну суму 7638,00 грн з підстав ненадання зазначеними суб`єктами господарювання декларацій з податку на додану вартість. Наполягає на тому, що нежитлова нерухомість платника є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.08.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.04.2024 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 10.04.2024.

Відповідачем заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 КАС України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, наказів ДПС України від 24.12.2020 №755, від 30.09.2020 №529.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головного управління ДФС у Харківській області його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43983495).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що у період з 30.10.2017 по 08.12.2017 контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 15.12.2017 №24650/20-40-14-03-0/00225911 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем:

пунктів 5, 7, 8, 29 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 "Дохід", підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Міжнародного стандарту фінансової звітності 1 "Перше застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності" (МСФЗ 1), Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1 "Подання фінансової звітності" (МСБО 1), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 63750,00 грн, у тому числі, за 2015 рік в сумі 11196,00 грн, за 2016 рік у сумі 52554,00 грн, яке відбулось внаслідок заниження задекларованих суб`єктом господарювання показників у рядку 2220 "Інші фінансові доходи" розділ І. Фінансові результати Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) (Форма № 2) та по рядку 01 Декларацій "Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку" на загальну суму 354165,00 грн, у тому числі, за 2015 рік на суму 62200,00 грн, за 2016 рік на суму 291965,00 грн за рахунок невідображення фінансових доходів від надання позик за договорами безпроцентної позики;

підпункту 198.5 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього в сумі 25309,00 грн, в тому числі, за вересень 2015 року в сумі 14473,00 грн, за вересень 2016 року в сумі 10836,00 грн за рахунок не нарахування податку на додану вартість на невиробничі матеріальні активи;

підпункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 7638,00 грн, в тому числі за листопад 2015 року в сумі 173,00 грн, за січень 2016 року в сумі 5590,00 грн, за жовтень 2016 року в сумі 1875,00 грн за рахунок встановлення розбіжностей між сумами податкового кредиту з податку на додану вартість позивача та сумами податкових зобов`язань контрагентів-постачальників на адресу позивача;

підпункту 263.11.3 пункту 263.11 статті 263 ПК України в частині не надання податкової декларації з плати за користування надрами за 2 квартал 2015 року та З квартал 2015 року;

пункту 252.23 статті 252 ПК України в частині не надання податкових декларацій з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за 4 кварта 2015 року та 1 квартал 2016 року;

підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266, підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України;

підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266, підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України, що призвело до заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки всього в сумі 63127,48 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 29621,36 грн, за 2016 рік в сумі 33506,12 грн.

За наслідками розгляду заперечень позивача до акту перевірки, контролюючим органом виключено зі складу встановлених порушень пункт 4 висновків акту перевірки, а саме, порушення підпункту 263.11.3 пункту 263.11 статті 263 ПК України в частині не надання податкової декларації з плати за користування надрами за 2 квартал 2015 року та 3 квартал 2015 року. Решта висновків акту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.01.2018:

№0000131403, яким позивачу визначені податкові зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 65692,50 грн;

№0000141403, яким позивачу визначені податкові зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 41183,75 грн;

№0000151403, яким до позивача застосовані штрафні санкції за платежем «плата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення» у розмірі 340,00 грн;

№0000161403, яким позивачу визначено податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачені юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 50679,20 грн;

№0000171403, яким позивачу визначено податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачені юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 28230,15 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Стосовно висновків акту перевірки про заниження задекларованих суб`єктом господарювання показників у рядку 2220 "Інші фінансові доходи" розділ І. Фінансові результати Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) (Форма № 2) та по рядку 01 Декларацій "Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку" на загальну суму 354165,00 грн, у тому числі, за 2015 рік на суму 62200,00 грн, за 2016 рік на суму 291965,00 грн, за рахунок невідображення фінансових доходів від надання позик за договорами безпроцентної позики, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною другою статті 3 Закону №996-ХІV передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону №996-ХІV визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі нарахування та відповідності доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач (позикодавець) за договорами безпроцентної позики: від 20.02.2014 №16-С надав безпроцентну позику позичальнику - ОСОБА_1 (грошові кошти в сумі 200000,00 грн), за умовами якого позичальник зобов`язалась повернути таку ж суму грошових коштів, строк дії договору - 20.02.2015; від 20.02.2014 №17-С надав безпроцентну позику позичальнику - ОСОБА_2 (грошові кошти в сумі 200000,00 грн), за умовами якого позичальник зобов`язалась повернути таку ж суму грошових коштів, строк дії договору - 20.02.2019; від 09.04.2014 №18-С надав безпроцентну позику позичальнику - ОСОБА_3 (грошові кошти в сумі 460000,00 грн), за умовами якого позичальник зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів, строк дії договору - 09.04.2019.

За висновками акту перевірки договори повинні обліковуватись позивачем як фінансовий актив за правилами, викладеними у відповідних Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку 9, 32, 39.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що можливість укладення зазначених вище договорів передбачена пунктом 5.2.3 колективного договору на 2012-2013 роки, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом Товариства 05.06.2012 та зареєстрованого в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Червонозаводського району Харківської міської ради 14.06.2012 №154 (далі - колективний договір), який був чинний на час укладання договорів позики.

Суди, дійшовши до висновку, що видані позивачем безпроцентні позики не є фінансовим активом суб`єкта господарювання, а тому не мають обліковуватись відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку 9, 32, 39, послалися на те, що можливість укладання договорів безпроцентної позики передбачена умовами колективного договору.

Водночас, колегія суддів зазначає, що умовами колективного договору передбачена лише можливість надання позики, а не облік надання безпроцентної позики та її повернення.

Скаржник у доводах касаційної скарги посилається на наявність наказів Товариства від 03.01.2014 б/н, від 04.01.2015 б/н «Про облікову політику підприємства», відповідно до яких, платником податків для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності використовуються Положення міжнародних стандартів фінансової звітності.

Проте, суди не встановили і не перевірили порядок ведення облікової політики Товариства, не дослідили зазначені накази, не встановили, чи були вони чинні на момент укладання, дії договорів позики, надання та повернення коштів, за рахунок яких коштів надавалась позика (за рахунок Товариства або за рахунок профспілкового комітету Товариства), в якому періоді були понесені витрати за договорами позики і яким чином вони відображалися в бухгалтерському та податковому обліках платника, чи були повернуті кошти за вказаними договорами позики і в якому періоді, яким чином вони обліковувалися платником у бухгалтерському та податковому обліках.

Без встановлення зазначених обставин у даній справі неможливо перевірити правомірність наведених вище висновків судів попередніх інстанцій щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 10.01.2018 №0000131403.

Оскільки, передбачені статтею 341 КАС України межі перегляду справи судом касаційної інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню у зазначеній частині з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стосовно доводів скаржника щодо заниження платником податку на додану вартість в сумі 25309,00 грн, в тому числі, за вересень 2015 року в сумі 14473,00 грн, за вересень 2016 року в сумі 10836,00 грн, за рахунок не нарахування податку на додану вартість на невиробничі матеріальні активи, колегія суддів зазначає про таке.

Як встановлено судами, між позивачем та Зміївською районною державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки б/н від 21.09.2007 на строкове платне користування земельною ділянкою загальною площею 4,3331 га для обслуговування дитячого оздоровчого табору " Зелена Гірка ", яка знаходиться на території Борівської селищної ради Зміївського району Харківської області. Договір укладено на 25 років. (Харківська область, Зміївський район, с.Водяне, вул. Леніна, буд.25А).

Скаржник у касаційній скарзі доводить, що відповідно до сезонності використання даного об`єкту нерухомості, фінансово-господарська діяльність дитячого оздоровчого табору "Зелена Гірка" здійснюється у період з травня місяця по серпень місяць (4 місяці) кожного року, в інші місяці календарного року даний об`єкт нерухомості не здійснює фінансово-господарську діяльність, а тому платник повинен був перевести даний об`єкт нерухомості в решті місяців до складу невиробничих матеріальних активів.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України; в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Згідно з підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Ураховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено використання позивачем основних засобів ПЗОВ "Зелена гірка" у період між сезонами діяльності дитячого оздоровчого табору, в адміністративних цілях, а саме для зберігання майна (посуду, інвентарю, білизни, книг, іграшок тощо), прибирання території, приміщення та підтримання її у належному стані, що підтверджується наданими актами використання електроенергії, зв`язку, відомостями з нарахування заробітної плати працівникам, тощо, колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про необхідність переведення зазначених основних засобів до складу нематеріальних активів, відтак, є правильними висновки судів попередніх інстанції щодо необґрунтованості висновків контролюючого органу про заниження платником податку на додану вартість в сумі 25309,00 грн.

Стосовно доводів скаржника щодо заниження платником податку на додану вартість в сумі у сумі 7638,00 грн, в тому числі за листопад 2015 року в сумі 173,00 грн, за січень 2016 року в сумі 5590,00 грн, за жовтень 2016 року в сумі 1875,00 грн за рахунок встановлення розбіжностей між сумами податкового кредиту з податку на додану вартість платника та сумами податкових зобов`язань контрагентів-постачальників на адресу платника, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник доводить, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 7638,00 грн згідно податкових декларацій, наданих: ПП "Дюкс" 30.11.2015 на суму податку на додану вартість 173,34 грн; ТОВ "ХСК Моноліт" 19.01.2016 на суму податку на додану вартість 2795,08 грн, 12.01.2016 на суму податку на додану вартість 2795,08 грн; ТОВ "Дельта АПФ" на суму податку на додану вартість 1875,40 грн з підстав неподання зазначеними контрагентами декларацій з податку на додану вартість.

Згідно з підпунктами 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини стосовно того, що зазначені податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними витягами №310118 від 24.11.2015; №311377 від 20.01.2016; №311639 від 03.02.2016; №317078 від 12.10.2016, колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про заниження платником податку на додану вартість в сумі у сумі 7638,00 грн

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 10.01.2018 №0000141403.

Щодо доводів скаржника про порушення платником вимог пункту 252.23 статті 252 ПК України в частині ненадання податкових декларацій з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за 4 квартал 2015 року, 1 квартал 2016 року, колегія суддів зазначає про таке.

Суди, скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 10.01.2018 №0000151403, дійшли до помилкового висновку про застосування загальних положень, зокрема, пункту 49.2 статті 49 ПК України, оскільки у даному випадку застосуванню підлягають положення пункту 252.23 статті 252 ПК України, які чітко регулюють питання подання декларацій саме з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Так, відповідно до пункту 252.23 статті 252 ПК України податкові декларації з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин подаються її платником починаючи з календарного кварталу, що настає за кварталом, у якому такий платник отримав спеціальний дозвіл.

Таким чином, платник зобов`язаний подавати декларацію з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за 4 квартал 2015 року, 1 квартал 2016 року, відтак суди дійшли до помилкового висновку про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.01.2018 №0000151403.

Щодо тверджень скаржника про заниження платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки всього в сумі 63127,48 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 29621,36 грн, за 2016 рік в сумі 33506,12 грн колегія суддів зазначає про наступне.

Скаржник у доводах касаційної скарги наполягає на тому, що Товариство не в повному обсязі нарахувало податок на майно за нежитлової нерухомості розташованими за адресами: АДРЕСА_1 , виробниче (корпус 1) площею 6055,9 м, м. Харків, пров. Серіковський, буд. 1-А, виробниче (корпус №2) площею 1740,7 м, АДРЕСА_2 , ділянка поліграфічних стержнів - будівлі промисловості площею 327,4 м, АДРЕСА_2 , ділянка поліграфічних стержнів - будівлі промисловості - 3363,9 м, АДРЕСА_2 , ділянка поліграфічних стержнів - будівлі промисловості площею 651,8 м, з посиланням на належність даних ділянок до виробничих, оскільки перевіркою встановлено, що: основним видом діяльності позивача є 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; дані приміщення позивачем здаються в оренду; в період 2015 - 2016 років позивач не здійснював виробничої діяльності.

Підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, зокрема, що зазначені вище нежитлові будівлі позивача є виробничими будівлями та будівлями промисловості, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, технічним паспортом на виробничий будинок та світлинами з розміщеними у цьому приміщення станками, обладнанням та устаткуванням, колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про заниження платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки всього в сумі 63127,48 грн.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 10.01.2018 №0000141403, №0000161403, №0000171403 і в цій частині судові рішення попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Керуючись статтями 52, 341, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Головне управління ДФС у Харківській області його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43983495).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, задовольнити частково.

Скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 в частині задоволених позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 10.01.2018 №0000131403, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 в частині в частині задоволених позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 10.01.2018 №0000151403 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова