Ухвала

від 10.04.2024 по справі 144/543/24

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/543/24

Провадження № 1-кс/144/163/24

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10.04.2024 смт. Теплик

Слідчий суддя Теплицького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

скаржника ОСОБА_3 ,

розглянувши скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність працівників ВП № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 звернулася до слідчого суддізі скаргою, в якій просить зобов`язати відповідальних осіб ВП №1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення, передбачені ст. 162, ч. 4 ст. 185, ст. 246 КК України, на підставі заяви ОСОБА_3 від 22 березня 2024 року відносно ОСОБА_4 та розпочати досудове розслідування.

В обґрунтування вимог скаржниця посилається на те, що 22 березня 2024 року до ВП №1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області було направлено заяву, в якій зазначалося, що 04.01.2024 року ОСОБА_3 , було виявлено факт незаконної вирізки дерева на території МПП «Надія-3» за адресою АДРЕСА_1 , яке здійснено ОСОБА_4 , який незаконно зламавши замок на воротах на територію підприємства, проник на приватну, огороджену парканом по всьому периметру територію МПП «Надія-3» за адресою АДРЕСА_1 , де здійснив вирізку дерева та крадіжку зрізаної деревини.

29.03.2024 року ОСОБА_3 отримано лист начальника ВП №1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області за № 2318/207/01-2024 від 27.03.2024 року, в якій зазначалось, що заяву (звернення) було зареєстровано в ІТС ІПНП ВП №1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області № 505. Одночасно у відповіді зазначалось, що за результатами попереднього розгляду матеріалів було встановлено, що ознаки кримінального правопорушення в даному випадку відсутні, у зв`язку із чим підстав для внесення вказаної події до ЄРДР не має.

З огляду на вищезазначене, оскільки деревина, яку ОСОБА_4 незаконно зрізано та вивезено, знаходилась на території МПП «Надія», яку огороджено по всьому периметру парканом, то, на думку скаржника, ОСОБА_4 скоєно кримінальні правопорушення за ознаками ст. 162 КК України незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, ч. 4 ст. 185 КК України - вчинення крадіжки в умовах воєнного стану, ст. 246 КК України - незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу. Тому невнесення на протязі 24 годин відомостей про вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у заяві, до Єдиного реєстру досудових розслідувань суперечить положенням ч. 1 ст. 214 КПК України. У зв`язку із чим, скаржниця була вимушена звернутись із даною скаргою до слідчого судді.

В судовому засіданні ОСОБА_3 скаргу підтримала, просила її задовольнити, посилаючись на зазначені у ній доводи.

Слідчий та прокурор у судове засідання не з`явилися, про розгляд скарги повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомляли.

При таких обставинах, заслухавши позицію скаржника, вважаю можливим розгляд вказаної скарги провести у відсутності слідчого та прокурора, так як їх неявка, відповідно до приписів ч. 3 ст. 306 КПК України, не є перешкодою для розгляду скарги по суті.

Заслухавши ОСОБА_3 , дослідивши матеріали скарги, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України. Зокрема, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв`язку із ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

До Єдиного реєстру досудових розслідувань, зокрема, має бути внесено короткий виклад обставин про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела (ч. 5 ст. 214 КПК України).

Аналогічні за змістом норми містяться і у п. 2 ч. 3 Розділу ІІ Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора України №231 від 17.08.2023, згідно з яким відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

За змістом ст. 214 КПК України підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та початку досудового розслідування є подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Разом із цим, слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім`ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30.09.2021 року по справі №556/450/18 (провадження №51-4229км20).

Вказане узгоджується також з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 24 квітня 2019 року по справі № 818/15/18, згідно яких при розгляді скарги слідчий суддя вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов`язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Системний аналіз положень ст.ст. 214, 303 КПК України свідчить про те, що предметом судового контролю слідчого судді може бути лише бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто саме заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення є передумовою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та для початку досудового розслідування в кримінальному провадженні.

Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про кримінальне правопорушення є наявність об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки відповідного кримінального правопорушення. Якщо таких даних немає, то відповідні відомості не можуть вважатися такими, що мають бути обов`язково внесені до ЄРДР.

Враховуючи вказане, вбачається, що ОСОБА_3 хоч і зазначає в самій скарзі про бездіяльність уповноважених осіб ВП №1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань згідно поданої нею заяви від 22.03.2024 року, проте заява ОСОБА_3 не містить обставин, які вказують на наявність у діях ОСОБА_4 ознак кримінального правопорушення передбаченого ст. 162 КК України, диспозиція якої вказує на незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян.

Так, згідно з ч. 2 ст. 233 КПК (в редакції закону № 4651-17 від 13.04.2012) під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться в постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. До іншого володіння особи належать транспортні засоби, земельні ділянки, гаражі, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого чи іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

Виходячи з принципу недоторканності житла та іншого володіння особи та з огляду на визначення поняття іншого володіння особи, наданого в ч. 2 ст. 233 КПК, під ним розуміються предмети матеріального світу, які перебувають законно або незаконно у фактичному стабільному (тривалому) і безперервному володінні фізичної особи та призначені, пристосовані чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання її майна, вирощування чи виробництва продукції, забезпечення побутових та інших потреб особи, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (огорожею, заборами, сигналізацією, охороною тощо), які роблять неможливими або ускладнюють проникнення до них.

Для визначення предмету цього злочину основне значення має встановлення, чи відноситься він до переліку матеріальних об`єктів, зазначених у ст. 233 КПК, та чи підпадає цей об`єкт під ознаки фактичного володіння ним особи як житлом чи «іншим володінням», тобто чи проживала ця особа у будинку, утримувала земельну ділянку та фактично користувалася ними, незважаючи на спірність реалізації цих повноважень. Наявність спору щодо зазначених об`єктів не виключає фактичного володіння та користування ними.

Тоді як територія, на яку на думку скаржниці незаконно проник ОСОБА_4 , є територія малого приватного підприємства « ОСОБА_5 », а тому не може бути предметом злочину, передбаченого ст. 162 КК України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 24 березня 2016 року у справі №-299кз15.

Зокрема, скаржник стверджує, що в діях ОСОБА_4 наявний також і склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України, а саме незаконна порубка дерев або чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, перевезення, зберігання, збут незаконно зрубаних дерев або чагарників, що заподіяли істотну шкоду.

Однак, зі змісту заяви про вчинення кримінального правопорушення вбачається, що дерево «осокора» було зрізано ОСОБА_4 на території малого приватного підприємства «Надія», що за адресою АДРЕСА_1 , тобто в межах населеного пункту, що також не підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, де чітко передбачено незаконну порубку дерев у лісах, захисних та інших лісових насадженнях.

Не вбачається в діях ОСОБА_4 і склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Так, виходячи з положень ч. 4 ст. 185 КК України суб`єктивна сторона злочину, передбаченого цими нормами кримінального закону, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб`єкт має чітко усвідомлювати й достовірно знати, що його дії направлено на таємне заволодіння для нього чужим майном з метою обернення його на свою користь або на користь іншої особи.

Таку позицію висловив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 09 квітня 2020 року по справі № 752/7047/18.

В даному ж випадку прямий умисел в діях ОСОБА_4 не прослідковується, оскільки він був впевнений, що наділений дозволом на зрізання спірного дерева.

Окрім того, Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна, тобто від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна - таємність.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).

Однак, як вбачається з пояснень очевидців, подія, вказана у заяві про вчинення кримінального правопорушення, відбувалась у першій половині дня (до обіду), на території, де зрізалось дерево, працювало два трактори та близько 3-4 осіб, ні вказані працівники, ні сам ОСОБА_4 ні від кого не ховались, що свідчить про відсутність у даному діянні такої ознаки способу вчинення злочину, як таємність.

Відповідно до ст. 7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Заявник вказує, що, на його думку, зазначені в заяві дії посадових осіб підлягають кваліфікації за ст. 162, ч. 4 ст. 185, ст. 246 КК України.

При цьому заявником в поданій заяві наводяться виключно власні міркування та припущення щодо вчинення злочину вказаними у заяві особами, оскільки злочинність таких дій не підтверджується достатніми об`єктивними даними, а тому зазначене не може бути підставою для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування.

В даному контексті варто враховувати, що основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших).

Отже, згідно наведених вище норм законодавства за таким повідомленням про вчинення кримінального правопорушення працівниками ВП № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області не порушено вимог кримінального процесуального законодавства, що регламентують порядок розгляду заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення.

Згідно вимог ст. 307 КПК України за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого слідчим суддею постановляється ухвала про скасування рішення слідчого, зобов`язання припинити дію, зобов`язання вчинити певну дію, відмову у задоволенні скарги.

Враховуючи вищезазначене, слідчий суддя дійшов до висновку про відсутність законодавчо визначених підстав для внесення заяви ОСОБА_3 від 22.03.2024 року до ЄРДР, а тому в задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених осіб працівників ВП № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області, щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань слід відмовити.

Керуючись вимогами ст.ст. 214, 303, 304, 306, 307, 309 КПК України, -

п о с т а н о в и л а :

В задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність працівників ВП № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Вінницькоїобласті протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлено 11.04.2024 року.

Слідчий суддя