Рішення

від 09.04.2024 по справі 740/7755/23

ПРИЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/742/338/24

Єдиний унікальний № 740/7755/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайоннийсуд Чернігівськоїобласті вскладі головуючогосудді Циганка М.О., за участю секретаря судового засідання Харченко Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прилуцького управління Головного управління ДФС у Чернігівській області про звільнення майна з-під арешту,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Зибінська Г.В. звернулася до суду з позовом до Прилуцького управління Головного управління ДФС у Чернігівській області про звільнення майна з-під арешту.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем вказано, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті її сина ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте при зверненні до приватного нотаріуса з питанням оформлення спадкового майна, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки на спадкове майно накладено арешт, а саме постановою слідчого ГСУ МВС України від 18.06.2009 року, в рамках кримінальної справи №16/15863, накладено арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ОСОБА_2 . Зазначає, що після винесення обвинувального вироку відносно ОСОБА_2 і протягом всього строку відбування покарання не вчинялося жодних виконавчих дій з приводу конфіскації майна засудженого, арешт на частину квартири виконавцем не накладався, а оскільки наявний арешт перешкоджає позивачу прийняти спадщину після сина, тому вона звернулася до суду з даним позовом.

Позивач в судове засідання не з`явилася, але згідно письмової заяви її представника просить розгляд справи проводити без їх участі, заявлені позовні вимоги підтримують, просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

У зв`язку з цим суд на підставіст. 280 ЦПК Українивважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, приходить до висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі, з наступних підстав:

Згідно ст.ст.4,5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17.04.2023 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Прилуки Чернігівської області, Прилуцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зроблено відповідний актовий запис №311(а.с.11зв).

Згідно інформації приватного нотаріуса Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Ярмак Н.О. від 07.11.2023 року №202/02-31, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку у праві спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 у зв`язку з наявним арештом цього майна (а.с.10-11).

Судом встановлено, що головним слідчим управлінням МВС України проводилось досудове розслідування у кримінальній справі №16/15863, що була порушена 05.05.2009 про притягнення до кримінальної відповідальності, серед інших фігурантів, ОСОБА_2 , 1977 року народження за ч.2 ст.307 КК України. В рамках досудового розслідування 18.06.2009 старшим слідчим ГСУ МВС України винесено постанову про накладення арешту на майно ОСОБА_2 , а саме частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.12)

31.07.2009 року відомості про арешт вказаного майна внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстратором державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України номер запису: 8931889 (а.с.9зв).

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23.09.2010 ОСОБА_2 визнано винним за ч.2 ст.307 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років чотири місяці з конфіскацією всього належного йому особистого майна, стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави за проведення експертиз 3135,61грн.(а.с.12-16). Вироком не вирішено питання щодо скасування зазначеного арешту.

В ухвалі апеляційного суду Чернігівської області від 10.02.2011 року зазначено «вважати стягнутими на користь держави судові витрати за проведення судово-хімічних, судово-балістичних, судово-фоноскопічних, судово-комп`ютерно-технічних експертиз із ОСОБА_2 в сумі 3135,61грн.»(а.с.7-8).

Згідно інформації Прилуцького відділу ДВС у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 23.11.2023 року № 27.15-32/85785, за результатами моніторингу автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні у відділі не перебувало та станом на 23.11.2023 не перебуває виконавче провадження з виконання вироку Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області №1-158/2010 від 23.09.2010 про конфіскацію всього належного майна ОСОБА_2 (а.с.4зв)

Гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Пунктом 2.1. Положення про Єдиний реєстр заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом міністерства юстиції України № 31/5 від 9 червня 1999 року, передбачено зняття заборони на підставі рішення суду.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на спірне майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт на спірне майно було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

КПК України 1960 року передбачав прийняття також судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст п. 7 ч. 1 ст. 253, п. 8 ч. 1 ст. 324, ч. 13 ст. 335 цього Кодексу після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи, КПК України 1960 року не встановлював.

Кримінальна справа, в межах якої на майно ОСОБА_2 накладено арешт, завершена вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23.09.2010 року, яким ОСОБА_2 визнано винним за ч.2 ст.307 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років чотири місяці з конфіскацією всього належного йому особистого майна, стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави за проведення експертиз 3135,61грн.(а.с.12-16). Вироком не вирішено питання щодо скасування зазначеного арешту.

Кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Ухвалення вироку судом, було юридичним фактом, який припинив кримінальні процесуальні відносини. Після цього арешт майна, застосований у кримінальній справі як засіб забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, втратив відповідну концептуальну властивість, підстави для подальшого існування якого відпали.

Звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Згідно зі статтею 174 чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19).

Відповідно до положень ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки їх порушення.

Перелік способів захисту прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Протоколу 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) (GC), № 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи викладене вище, суд констатує, що позивачем правильно обрано спосіб захисту своїх порушених прав на наведено достатньо доказів, які в своїй сукупності дають підстави для задоволення позовних вимог, позов підлягає задоволенню в межах цивільного судочинства, арешт має бути скасований.

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 317, 319 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 13, 76, 80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Прилуцького управління Головного управління ДФС у Чернігівській області про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.

Зняти обтяження (арешт) нерухомого майна, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що належало за життя ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер обтяження №8931889, зареєстрований 31.07.2009 року реєстратором державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови старшого слідчого ГСУ МВС України Сліпченка Л.А. від 18 червня 2009 року в рамках кримінальної справи №16/15863 від 05.05.2009 року.

Судові витрати покласти на позивача.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суддя Максим ЦИГАНКО