Рішення

від 03.04.2024 по справі 903/1118/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 квітня 2024 року Справа № 903/1118/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Фізичної особи ОСОБА_1

до відповідача : Фізичної особи ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД»

про звернення стягнення на предмет застави

Представники сторін:

Уповноважені представники сторін не прибули у судове засідання

Встановив: Фізична особа ОСОБА_1 звернувся з позовом до Фізичної особи ОСОБА_2 в якому просить:

- визнати дійсним без нотаріального посвідчення договір застави частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» від 29.04.2021, що укладений 29.04.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики №01/21 від 29.04.2021 в сумі 2 296 361, 80 грн. перед ОСОБА_1 звернути стягнення на предмет застави згідно договору застави частки в статутному капіталі товариства від 29.04.2021, а саме на корпоративні права заставною вартістю 50 000 грн. у вигляді 50 % частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД», що належать на праві власності ОСОБА_2 , встановивши спосіб реалізації предмету застави шляхом переведення права власності учасника у статутному капіталі на користь ОСОБА_1 ;

- визначити розмір часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» наступним чином: частка ОСОБА_1 складає 100 відсотків статутного капіталу товариства, що становить 100 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач порушив свої зобов`язання в частині своєчасної сплати заборгованості за договором позики №01/21 від 29.04.2021. При цьому, зазначає, що в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між позивачем та відповідачем укладений в письмовій (не посвідченій нотаріально) формі договір застави частки учасника в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД», згідно якого заставодавець передав в заставу заставодержателю частку в розмірі 50 % статутного капіталу, відтак звертаючись до суду із позовом, доводить, що у позивача існує право задовольнити свої грошові вимоги за договором позики за рахунок предмета застави та визначити розмір часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» наступним чином: частка ОСОБА_1 складає 100 відсотків статутного капіталу товариства, що становить 100 000 грн.

Ухвалою суду від 01.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.11.2023. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД».

Ухвалою суду від 22.11.2023 відкладено підготовче засідання на 18.12.2023, визнано обов`язковою явку позивача/представника позивача у судове засідання.

Ухвалою суду від 18.12.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 31.01.2024, відкладено підготовче засідання на 29.01.2024. Постановлено звернутися до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016, зобов`язано Державну міграційну службу України в Харківській області надати інформацію про місце проживання (перебування) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Постановлено звернутися до Головного управління Державної міграційної служби України у Волинській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи фізичної особи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016, зобов`язано Державну міграційну службу України у Волинській області надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Ухвалою суду від 29.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.02.2024.

Ухвалою суду від 21.02.2024 з метою надання процесуальної можливості відповідачу реалізувати право захисту в господарському процесі, шляхом подання відповідних пояснень та/або безпосередньої участі у справі, відкладено розгляд справи на 06.03.2024.

Ухвалою суду від 06.03.2024 постановлено здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача Фізичної особи ОСОБА_2 про розгляд справи №903/1118/23 за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 до Фізичної особи ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» про звернення стягнення на предмет застави в загальному позовному провадженні.

Позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про розгляду справи без участі за вх.№ 01-75/2391/24 від 25.03.2024 у якому просить суд розгляд справи проводити без участі позивача/його представника. Крім того зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представники позивача та відповідача не прибули у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 01.11.2023 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Волинської області від 01.11.2023, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка позивача та відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.

29.04.2021 між позивачем - ОСОБА_1 (позикодавець) та відповідачем ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики №01/21 від 29.04.2021 у відповідності до якого виникли правовідносини щодо надання позивачем на користь відповідача в борг 60 000 доларів США (а.с. 8-9).

Відповідно до п. 1.4. договору позичальник зобов`язується передати позикодавцю у заставу в якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника, що випливають з цього договору, частку в розмірі 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД», зокрема майнові права, що належать позичальнику як учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД», який володіє на праві приватної власності часткою у розмірі 50% статутного капіталу цього товариства в термін до 01.06.2021 та засвідчити договір застави частки у розмірі 50% статутного капіталу цього товариства в нотаріальному порядку. Право власності на предмет застави підтверджується статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Сума позики становить 60 000 дол. США або гривневий еквівалент на день перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позичальника та підтверджується випискою за рахунком позикодавця або отримання позики (коштів) у випадку надання останньому суми позики готівкою (п.2.1. договору).

Згідно п.4.1. договору строк повернення позики становить 7 (сім) календарних місяців з моменту надходження суми позики на рахунок позичальника (або отримання позичальником коштів готівкою, що підтверджується відповідною розпискою позикодавця), але не пізніше ніж до 29.11.2021.

У відповідності до п.6.1. договору в частині сплати заборгованості він діє до моменту його остаточного виконання позичальником.

У відповідності до п.11.3.1. договору належним доказом отримання стороною пропозицій, листів та іншої кореспонденції від іншої сторони є поштова квитанція та опис вкладення у цінний лист АТ ДП «УКРПОШТА» після спливу 7 (семи) днів від дати, зазначеної на квитанції та описі вкладення, що були направлені за адресою кожної із сторін, що зазначені в цьому договорі.

Адресою відповідача згідно договору є : АДРЕСА_1 .

На виконання умов договору позики ОСОБА_1 передав 60 000 доларів США, що еквівалентно 1 671 000 грн., а ОСОБА_2 отримав зазначені кошти.

Факт передачі коштів підтверджується розпискою від 29.04.2021 (а.с. 10).

Водночас в забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним договором позики, 29.04.2021 між позивачем (заставодержатель) та відповідачем (заставодавець) укладений в простій письмовій формі (не посвідчений нотаріально) договір застави частки учасника в статутному капіталі підприємства Б/Н, відповідно до якого заставодавець передав в заставу заставодержателю частку у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) статутного капіталу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ „ПОЛЛЕНД вартістю 50 000 грн. (а.с. 11-13).

Згідно п.1.1. договору застави заставодавець передає заставодержателю у заставу в якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника, що випливають з договору позики грошей від 29.04.2021 року №01/21, частку у статутному капіталі ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ „ПОЛЛЕНД, що належать заставодавцю як учаснику ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ „ПОЛЛЕНД, який володіє нею на праві приватної власності.

Право володіння зазначеною часткою у статутному капіталі вказаного товариства підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 15-16).

Відповідно до п.1.4 договору застави, предмет застави за домовленістю сторін оцінюється ними у сумі 50 000 грн.

У п. 2.1.6 договору застави сторони погодили, що заставодевець зобов`язаний укласти з заставодержателем нотаріально посвідчений договір застави частки в статутному капіталі товариства в термін до 01.06.2021.

Пункт 2.5.2. договору застави передбачає, що заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави в судовому порядку.

Право застави припиняється виконанням позичальником забезпечення заставою зобов`язань за договором позики від 29.04.2021 №01/21, а також в інших випадках, передбачених приписами статтей 28 і 29 Закону України «Про заставу» (п.4.2. договору застави).

Згідно п.6.2. договору застави, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання заставодавцем зобов`язань за договором позики, вказаних в п.1 чинного договору з урахуванням усіх змін і додатків до договору позики, яким регулюються вказані зобов`язання (в тому числі щодо продовження строку повернення кредиту, зміни суми позики та/або процентної ставки).

Цей договір сторонами прочитаний, відповідає їх намірам та досягнути домовленостям, що засвідчується підписами сторін, які діють у повній відповідності з наданими їм повноваженнями та повним розумінням предмета та змісту договору (п.6.7 договору застави).

Отже, у відповідності до п.2.6.1 договору застави та п.1.4 договору позики сторони зобов`язалися посвідчити договір застави в нотаріальному порядку в термін до 01.06.2021 року.

Як зазначає позивач, за попередньою усною домовленістю сторін нотаріальне посвідчення договору застави було відкладено на інший термін, а саме в період з 14.06.2021 по 18.06.2021

В подальшому, листом Б/Н від 04.06.2021 року з доданими до нього додатковими угодами до договору застави та договору позики позивач повідомив відповідача про необхідність виконання домовленості щодо нотаріального посвідчення договору застави у термін вищевказаний термін (а.с. 19-23).

Між тим, позивач доводить, що відповідач ухилився від підписання вказаних додаткових угод та нотаріального посвідчення договору застави, а зазначений лист та додаткові угоди до вказаних договорів залишені без відповіді та належного реагування відповідача.

07.12.2021 на адресу місця реєстрації відповідача, яка зазначена у договорі позики та на адресу фактичного місця проживання відповідача цінними листами з (описом вкладення у цінні листи) через ДП «УКРПОШТА» позивачем направлена вимога про нотаріальне посвідчення договору застави, виконання умов договору позики та погашення заборгованості в сумі 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США або її еквіваленту у гривнях у розмірі 1 642 746 грн. за курсом Національного банку України щодо американського долара до української гривні 27,3791 грн. за 1 долар США станом на 07.12.2021. Остання залишена відповідачем без реагування (а.с. 24-26).

19.06.2023 повторно на адресу місцезнаходження відповідача, що зазначена в розписці про отримання грошових коштів, цінним листом (з описом вкладення у цінний лист) через ДП «УКРПОШТА» позивачем направлена вимога про нотаріальне посвідчення договору Застави та погашення заборгованості на виконання умов договору позики (з урахуванням 3 (трьох) процентів річних від простроченої суми) в сумі 62 796 доларів, що еквівалентно 2 296 361, 80 грн. курсом Національного банку України щодо американського долара до української гривні 36, 5686 грн. за 1 долар США станом на 19.06.2023, однак залишена без належного реагування відповідача (а.с. 27-29).

Із витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 84680089 від 22.06.2023 вбачається, що предмет застави зареєстрований на праві власності за відповідачем та перебуває на час розгляду справи у вказаному реєстрі під обтяженням позивача (№30630531, контрольна сума Е1Б746А546) (а.с. 17).

26.06.2023 та 30.06.2023 позивач направив відповідачу вимогу-повідомлення про погашення заборгованості та можливе звернення стягнення на предмет застави (а.с. 30, 33) та отримана останнім 13.07.2023, що підтверджується інформацією трекінгу ДП «УКРПОШТА» (а.с. 35), однак вона також залишилася поза увагою відповідача, без реагування та без її виконання.

04.07.2023 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (№30630531, контрольна сума Е1Б746А546) зареєстровані зміни у вигляді звернення стягнення щодо об`єкту обтяження за договором застави, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 04.07.2023 року за № 84881575 (а.с. 18).

В подальшому, позивач звернувся у судовому порядку про стягнення заборгованості із відповідача згідно договору позики №01/21 від 29.04.2021.

Так, вищезазначений договір був предметом судового розгляду у цивільній справі №638/9723/23, зокрема заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.12.2023 задоволено позовні вимоги Фізичної особи ОСОБА_1 до Фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Зазначене рішення суду набрало законної сили та міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Зазначені обставини стали відомі суду під час прийняття до розгляду та відкриття провадження у господарській справі №903/5/24, яка розглядається Господарським судом Волинської області у тому ж складі, що і дана справа.

Отже, звертаючись із даним позовом до суду позивач зазначає, що відповідач порушив свої зобов`язання в частині своєчасної сплати заборгованості за договором позики №01/21 від 29.04.2021, а відтак просить суд звернути стягнення на предмет застави згідно договору застави частки в статутному капіталі товариства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про заставу", застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 4 Закону України "Про заставу", ст.576 ЦКУ предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про заставу", ч.2 ст. 584 ЦКУ у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Згідно із статтею 13 Закону України "Про заставу" договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов`язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

Статтею 14 Закону України "Про заставу" передбачено, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Згідно п.1.1 договору застави заставодавець передає заставодержателю у заставу в якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника, що випливають з договору позики грошей від 29.04.2021 року №01/21, частку у статутному капіталі ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ „ПОЛЛЕНД (ідентифікаційний номер: 43194339, місцезнаходження: 45214, Волинська область, Ківерцівський район, с. Тростянець, вул. Волі, буд.79, що належать заставодавцю як учаснику ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ „ПОЛЛЕНД, який володіє нею на праві приватної власності.

Відповідно до частини другої статті 584 ЦК України опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Згідно п. 1.4. договору застави, за домовленістю сторін предмет застави оцінюється ними у сумі 50 000, 00 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. У відповідності до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань розмір частки засновника ОСОБА_2 складає 50 000 грн.

У відповідності до п 1.2. договору застави, суть та розмір забезпечених заставою вимог - виконання позичальником перед заставодержателем зобов`язань за договором позики, зокрема повернення заставодержателю отриманої заставодавцем позики за договором позики грошей №01/21 від 29.04.2019, у розмірі 1 671 00, 00 грн.

Згідно із статтею 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Частиною четвертою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

У відповідності до п.2.6.1 договору застави та п.1.4 договору позики сторони зобов`язалися посвідчити договір застави в нотаріальному порядку в термін до 01.06.2021 року.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Як зазначає позивач, за попередньою усною домовленістю сторін нотаріальне посвідчення договору застави було відкладено на інший термін, а саме в період з 14.06.2021 по 18.06.2021.

Однак, відповідач зобов`язання в частині виконання п.2.6.1 договору застави та п.1.4 договору позики не виконав.

Зокрема, листом Б/Н від 04.06.2021 року з доданими до нього додатковими угодами до договору застави та договору позики позивач повідомив відповідача про необхідність виконання домовленості щодо нотаріального посвідчення договору застави у вищевказаний термін (а.с. 19-23).

Як вже зазначено вище, 07.12.2021 на адресу місця реєстрації відповідача, яка зазначена у договорі позики та на адресу фактичного місця проживання відповідача цінними листами з (описом вкладення у цінні листи) через ДП «УКРПОШТА» позивачем направлена вимога про нотаріальне посвідчення договору застави, виконання умов договору позики та погашення заборгованості в сумі 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США або її еквіваленту у гривнях у розмірі 1 642 746 грн. за курсом Національного банку України щодо американського долара до української гривні 27,3791 грн. за 1 долар США станом на 07.12.2021 та залишилася поза увагою відповідача та без її виконання. (а.с. 24-26).

Також, 19.06.2023 повторно на адресу місцезнаходження відповідача, що зазначена в розписці про отримання грошових коштів, цінним листом (з описом вкладення у цінний лист) через ДП «УКРПОШТА» позивачем направлена вимога про нотаріальне посвідчення договору Застави та погашення заборгованості на виконання умов договору позики (з урахуванням 3 (трьох) процентів річних від простроченої суми) в сумі 62 796 доларів, що еквівалентно 2 296 361, 80 грн. курсом Національного банку України щодо американського долара до української гривні 36, 5686 грн. за 1 долар США станом на 19.06.2023, однак остання залишена без належного реагування відповідача (а.с. 27-29).

Отже, позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогою, зокрема щодо здійснення нотаріального посвідчення договору застави в погодженому між сторонами п.2.6.1 договору застави та п.1.4 договору позики порядку, однак відповідач залишив вказані звернення без належного реагування та ухилявся від вчинення вказаних домовленостей сторін.

Суд встановив, що під час укладення договору застави дотримано вимоги щодо його письмової форми. Також сторони дійшли згоди щодо обов`язкового нотаріального посвідчення вказаного договору та узгодили усі, визначені законодавством істотні умови.

У відповідності до ч.2 ст.19 ЦКУ суд може визнати дійсним правочин, який підлягав нотаріальному посвідченню, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

У відповідності до п.6.7. договору застави, договір сторонами прочитаний, відповідає їх намірам та досягнути домовленостям, що засвідчується підписами сторін, які діють у повній відповідності з наданими їм повноваженнями та повним розумінням предмета та змісту договору.

Згідно до ч.2 ст.220 ЦКУ, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові від 18.06.2019 року у справі № 910/10116/18 зазначив, що «…при вирішенні спорів, пов`язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦКУ України), господарські суди повинні з`ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений. Правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 та частиною другою статті 220 ЦК України…».

Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив, що спірний правочин підлягав нотаріальному посвідченню в силу ст. 13 ЗУ «Про заставу» та ст. 209 ЦКУ. Зміст правочину не суперечить вимогам закону, водночас відповідач ухилявся від вчинення зазначених дій та строк зобов`язання настав, а відтак можливість здійснення нотаріального посвідчення у даному випадку втрачена.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що договір застави частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» від 29.04.2021 підлягає визнанню дійсним без нотаріального посвідчення, а відтак відповідна позовна вимога підставна та підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості згідно договору застави частки в статутному капіталі товариства від 29.04.2021 - корпоративних прав заставною вартістю 50 000 грн. у вигляді 50 % частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 визначив, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Відповідно до ч.2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Заставодержатель має право задовольнити вимогу, забезпечену заставою звернення стягнення та порядок реалізації заставленого майна здійснюється з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про заставу", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень".

Заставою є спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом, якою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 1, 3 Закону України "Про заставу").

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 4 Закону України "Про заставу", ст. 576 ЦКУ предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.

Як вже встановив суд, у позовній заяві позивач просить суд здійснити звернення стягнення на предмет застави (частки у статутному капіталі товариства )в рахунок погашення заборгованості.

Згідно п.1.1 договору застави заставодавець передає заставодержателю у заставу в якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника, що випливають з договору позики грошей від 29.04.2021 року №01/21, частку у статутному капіталі ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ „ПОЛЛЕНД (ідентифікаційний номер: 43194339, місцезнаходження: 45214, Волинська область, Ківерцівський район, с. Тростянець, вул. Волі, буд.79, що належать заставодавцю як учаснику ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ „ПОЛЛЕНД, який володіє нею на праві приватної власності.

Згідно п. 1.4. договору застави, за домовленістю сторін предмет застави оцінюється ними у сумі 50 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У відповідності до п 1.2. договору застави, суть та розмір забезпечених заставою вимог - виконання позичальником перед заставодержателем зобов`язань за договором позики, зокрема повернення заставодержателю отриманої заставодавцем позики за договором позики грошей №01/21 від 29.04.2019 року, у розмірі 1 671 00, 00 грн.

Відповідно до ст. 193 ГКУ суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині 1 ст. 626 ЦКУ визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

На підставі ч.1 ст.629 ЦКУ договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.1046 ЦКУ, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ч.1 ст. 1049 ЦКУ, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ч.1 ст. 527 ЦКУ боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 525 ЦКУ встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина 1 ст. 530 ЦКУ визначає що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк термін).

Згідно положень ст. 526 ЦКУ, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вже зазначено вище, заборгованість за договором позики №01/21 від 29.04.2021 у відповідача, встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили.

Слід врахувати, що Верховний Суд неодноразово вказував на те, що стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання, адже саме кредитор має право обрати, яким чином здійснювати стягнення заборгованості (постанова Верховного Суду від 28.08.2019 у справі №759/4036/18, постанова Верховного Суду від 22.05.2019 р. у справі №640/18356/17, постанова Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі №761/31346/13 ц, постанова Верховного Суду від 31.10.2018 р. у справі №2 1513/10).

Згідно зі ст. 546 ЦКУ виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 572 ЦКУ, Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У силу ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив виконання обов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 589 ЦКУ, ст. 19 Закону України "Про заставу" у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Ч.1 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно зі ст. 590 ЦКУ, ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні норми містяться в Законі України "Про заставу", зокрема статтях 20, 21,23.

За приписами ст.23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності до ст.12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

Відповідно до ст.15 Закону України "Про заставу" застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону, а відповідно до ст. 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» як вже зазначив суд, обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Частинами 3, 4 ст. 577 ЦКУ передбачено, що застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Із витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 84680089 від 22.06.2023 вбачається, що предмет застави зареєстрований на праві власності за відповідачем та перебуває на час розгляду справи у вказаному реєстрі під обтяженням позивача (№30630531, контрольна сума Е1Б746А546) (а.с. 17).

Вирішуючи питання про спосіб звернення стягнення на заставлене майно, суд приймає до уваги, що право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет застави належить заставодержателю, який визначає його самостійно в порядку та на умовах, визначеному чинним законодавством України та договором.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України "Про заставу" в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права.

Заставодавець (відповідач) володіє на праві приватної власності часткою 50 відсотків у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» у розмірі 50 000 грн., що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 15-16).

У відповідності до ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (стаття 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Подібну правову позицію наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 202/29241/13-ц та від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц.

Суд встановив, що 04.07.2023 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстровий №30630531, контрольна сума Е1Б746А546) зареєстровані зміни у вигляді звернення стягнення щодо об`єкту обтяження за договором застави, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 04.07.2023 року № 84881575 (а.с. 18).

26.06.2023 відповідачу була направлена вимога-повідомлення заставодержателя про погашення заборгованості та можливе звернення стягнення на предмет застави, яка була отримана останнім 13.07.2023, однак залишена без належного реагування відповідача.

У п.3.1 договору застави сторони погодили, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у випадку повного або часткового невиконання зобов`язання за договором позики, забезпеченого заставою згідно з п.1.2 договору застави. При цьому, заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному п.2.5.2 договору застави.

Заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави в судовому порядку (пункт 2.5.2 договору застави).

Отже, суд вважає правомірним, визначений позивачем у позовній заяві спосіб реалізації предмета застави як переведення права власності відповідача ОСОБА_2 у статуному капіталі ТОВ «ПОЛЛЕНД» на користь позивача ОСОБА_1 , враховуючи те, що позивачу на праві власності також належить частка у статутному капіталі ТОВ «ПОЛЛЕНД» у розмірі 50 відсотків.

За наведених обставин та норм законодавства, суд дійшов висновку, що позовна вимога про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості згідно договору застави частки ОСОБА_2 в статутному капіталі товариства від 29.04.2021 - корпоративних прав заставною вартістю 50 000 грн. у вигляді 50 % частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, а відтак підставна та підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про визначення розміру часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» суд зазначає наступне.

За частиною першою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначено, що за ч. 2 ст. 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу.

Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Як зазначено вище, позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву у якій просить суд доповнити позовні вимоги та визначити розмір часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» наступним чином: частка ОСОБА_1 складає 100 відсотків статутного капіталу товариства, що становить 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Приписами ч.1, 2 ст. 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», чинного станом на дату звернення позивача із цим позовом до суду, розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Підпунктами «д» та «е» п.3 ч.5 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (в редакції від 03.09.2023) для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:

- судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

- судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.01.2020 у справі №813/1056/18 суд дійшов висновку, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (пп. «е» п. 3 ч. 5 ст. 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому випадку є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (пп. «д» п. 3 ч. 5 ст. 17 цього Закону).

Близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постановах від 22.10.2019 р. у справі №923/876/16, від 17.12.2019 р. у справі №927/97/19 та від 18.03.2020 р. у справі № 66/3221/16-а.

Отже, позивач обрав належний спосіб захисту, який забезпечить поновлення його порушеного права, шляхом подання позовної заяви із вимогою про визначення розміру частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД».

Крім того у Постанові КГС ВС від 11.12.2023 у cправі № 907/922/21 викладений висновок, що ухвалення судом рішення про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю не є втручанням у виключну компетенцію загальних зборів учасників товариства.

Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підтверджують, що позивачу та відповідачу належать на праві приватної власності частки 50 відсотків у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» у розмірі 50 000 грн. кожна (розмір статутного капіталу товариства становить 100 000 грн.).

Разом з тим, суд встановив правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на підставі договору застави частки в статутному капіталі від 29.04.2021, а саме частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД», яка належала ОСОБА_2 .

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визначення розміру частки ОСОБА_1 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» у розмірі 100 відсотків статутного капіталу товариства, що становить 100 000 грн. є правомірною, підставна та підлягає до задоволення.

Отже, на підставі належним чином оцінених доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

За приписами п.5 ч.1 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання розподілення між сторонами судових витрат.

Згідно ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 15 Закону України "Про судовий збір", особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю звільняються від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (частина 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.1, 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У позовній заяві позивач зазначає дві вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру

Таким чином, з відповідача в дохід бюджету слід стягнути судовий збір в розмірі 9084 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Визнати дійсним без нотаріального посвідчення Договір застави частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» (ідентифікаційний номер: 43194339, місцезнаходження: 45214, Волинська область, Ківерцівський район, с. Тростянець, вул. Волі, буд.79) від 29.04.2021 року, що укладений 29.04.2021 року між ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнодження: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ).

2. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) за Договором Позики №01/21 від 29.04.2021 року в сумі 2 296 361, 80 (два мільйони двісті дев`яносто шість тисяч триста шістдесят одна) грн. 80 коп. перед ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) звернути стягнення на предмет застави згідно Договору застави частки в статутному капіталі товариства від 29.04.2021 року, а саме - на корпоративні права заставною вартістю 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. у вигляді 50 відсотків частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» (ідентифікаційний номер: 43194339, місцезнаходження: 45214, Волинська область, Ківерцівський район, с. Тростянець, вул. Волі, буд.79), що належать на праві власності ОСОБА_2 , встановивши спосіб реалізації предмету застави шляхом переведення права власності учасника у статному капіталі на користь ОСОБА_1 .

3. Визначити розмір часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЛЕНД» (ідентифікаційний номер: 43194339, місцезнаходження: 45214, Волинська область, Ківерцівський район, с. Тростянець, вул. Волі, буд.79) наступним чином: частка ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнодження: АДРЕСА_2 ) складає 100 відсотків статутного капіталу товариства , що становить 100 000 (сто тисяч ) грн. 00 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 9084 грн. судового збору. Стягувачем є Державна судова адміністрація України (м. Київ, вул. Липська, 18/5, 01601, код ЄДРПОУ 26255795).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 11.04.2024

СуддяВ. М. Дем`як