Постанова

від 27.11.2007 по справі 2-25/1805-2007

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 27 листопада 2007 р.                                                                                   

№ 2-25/1805-2007 

Вищий господарський суд України у

складі: суддя Селіваненко В.П.-головуючий, судді Бенедисюк І.М.

і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу товариства

з обмеженою відповідальністю фірми “КОМБІС”, м. Ялта Автономної Республіки Крим

(далі -ТОВ  фірма “КОМБІС”)

на рішення господарського

суду Автономної Республіки Крим від 22.03.2007 та

постанову Севастопольського

апеляційного господарського суду від 09.07.2007

зі справи

№ 2-25/1805-2007

за позовом  суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної

особи ОСОБА_1, м. Ялта Автономної Республіки Крим (далі -СПД ОСОБА_1)

до

ТОВ фірми “КОМБІС”

про стягнення 75 800 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

СПД

ОСОБА_1 - ОСОБА_1,

ТОВ

фірми “КОМБІС” - не з'яв.

За

результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

          СПД ОСОБА_1 звернувся до

господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом (з урахуванням

уточнених позовних вимог) про стягнення 

з ТОВ фірми “КОМБІС” заборгованості в сумі 75 600 грн. за договором про

розміщення реклами та про розірвання договору.

          Рішенням господарського суду

Автономної Республіки Крим від 22.03.2007 (суддя Копилова О.Ю.), залишеним без

змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від

09.07.2007 (колегія суддів у складі: суддя Щепанська О.А. -головуючий, судді

Гоголь Ю.М., Прокопанич Г.К.), позов задоволено з мотивів неналежного виконання

відповідачем договірних зобов'язань.

          ТОВ фірма “КОМБІС” звернулося до

Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в який просить рішення

місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти

нове рішення зі справи з мотивів порушення попередніми судовими інстанціями

норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 526, 545, 901

Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), статей 193, 197 Господарського

кодексу України (далі -ГК України) та глави 5 Господарського процесуального

кодексу України (далі -ГПК України).

Відзив на касаційну скаргу не

надходив.

Учасників судового процесу

відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про

час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі

встановлених судовими інстанціями обставин справи правильність застосування

ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення СПД

ОСОБА_1, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність

підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі

встановлено:

- 11.04.2006 ТОВ фірма “КОМБІС”

(замовник) та СПД ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір № 10 (далі -Договір),

за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується “провести

рекламну компанію Замовника, шляхом розміщення його реклами на щитах формату

1,2 х 1,8 м, згідно Додатку № 1”; крім того, замовник зобов'язується прийняти

та здійснити оплату послуг виконавця відповідно до умов Договору;

- Договір вступає в дію з моменту

його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань;

- за умовами Договору його може

бути розірвано виключно за взаємною згодою сторін (пункт 8.1);

- за змістом пункту 3.3.1 Договору

замовник зобов'язаний не менше ніж за 7 днів до початку рекламної кампанії

надати виконавцеві контрольний макет зображення рекламного плакату, а також всю

необхідну документацію стосовно сюжету реклами відповідно  до чинного законодавства про рекламу;

- Договором не визначено порядку

передання рекламної продукції виконавцеві, у тому числі шляхом складання актів

приймання-передачі;

- відповідно до пункту 3.3.3

Договору замовникові надається право кожного місяця підписувати протягом п'яти

днів з моменту надходження  акти

виконаних робіт за Договором та подавати в такий же строк письмові зауваження

щодо цих робіт;

- додатком № 1 до Договору

встановлено зміст, обсяг, строки та вартість робіт, зокрема, таке: обов'язок

позивача розмістити рекламу замовника на шести рекламоносіях у визначених  цим додатком 

місцях; графік платежів; вартість робіт протягом шести місяців,

починаючи з 01.05.2006, з розміщення та сервісного обслуговування одного

рекламоносія складає 2 100 грн.; замовник здійснює оплату послуг виконавця

протягом трьох днів з моменту надсилання виконавцем рахунків, але не пізніше

десяти днів  до початку розрахункового

періоду; у разі здійснення відповідачем стовідсоткової попередньої оплати робіт

позивача за три місяці відповідач має право отримати певну знижку;

- 

замовником не здійснювалася попередня оплата робіт за Договором;

- згідно з пунктом 2.4 Договору у

випадку, якщо протягом дії Договору, зокрема, зупиняється або скасовується дія

дозволів на використання рекламоносіїв, виконавець за погодженням з замовником

у порядку компенсації виконує одну з таких дій: протягом десяти днів повертає

замовникові кошти за час протягом якого рекламоносії не використовувалися; за

минуванням зазначених обставин розміщує рекламу замовника на тих же

рекламоносіях на відповідний термін; розміщує рекламу замовника на інших

рекламоносіях, місце розташування яких попередньо узгоджує з замовником;

- з акта від 01.05.2006 (а.с 74),

копію якого подано суду відповідачем 

одночасно з запереченням проти позову та засвідчено його печаткою,

вбачається, що: виконавцем розміщено рекламу замовника на шести рекламоносіях

відповідно до умов додаткової угоди № 1 до Договору; один з рекламних плакатів

тимчасово, до встановлення рекламоносія на “Набережній, кафе “Едем” (як це

передбачено додатком № 1 до Договору), розміщено на Набережній міста Ялти

навпроти магазину “Міні-маркет”;

- у листі виконавчого комітету

Ялтинської міської ради від 27.02.2007 № 02.1-28/836 зазначено, що виданий СПД

ОСОБА_1 дозвіл на розміщення рекламних конструкцій на Набережній в районі кафе

“Едем” було відкликано в зв'язку з конфліктом з власником зазначеного кафе;

- 

у названому акті від 01.05.2006 зазначено, що до нього приєднано

фотозвіт розміщення реклами замовника на рекламоносіях виконавця, надсилання

якого замовникові в п'ятиденний термін 

передбачено  пунктом 3.1.6

Договору;

- за твердженням позивача,

08.05.2006 фотозвіт ним було вручено безпосередньо секретарю ТОВ фірми “КОМБІС”

ОСОБА_2.;

- СПД ОСОБА_1. на адресу

відповідача було направлено рекомендованою кореспонденцією: лист від 03.07.2006

№ 70 з пропозицією підписати акти виконаних робіт за травень та червень 2006

року, а також здійснити попередню оплату для отримання знижки на розміщення

реклами згідно з умовами додаткової угоди № 1 до Договору; лист-претензія від

17.07.2006 з вимогою оплатити рахунок за виконані роботи протягом травня-червня

2006 року; лист-претензія від 21.09.2006 з вимогою щодо оплати роботи  за Договором, виконаної в липні та

серпні  2006 року; лист-претензія від

06.11.2006 з вимогою оплатити заборгованість за Договором у сумі 75 600 грн.,

підписати акти виконаних робіт з травня по жовтень 2006 року, акти звірки

заборгованості та протокол про розірвання Договору;

- зазначені акти виконаних робіт,

звірки заборгованості  відповідачем не

підписано;

- відповідачем не направлялося на

адресу позивача жодних претензій щодо неналежного виконання останнім умов

Договору або пояснень стосовно відмови від виконання зустрічного зобов'язання;

- за розрахунками СПД ОСОБА_1, з

якими погодилися попередні судові інстанції, сума заборгованості відповідача за

Договором  за період з 01.05.2006 по

31.10.2006 становить  75 600 грн.

Причиною виникнення спору зі справи

є питання щодо виконання сторонами Договору своїх зобов'язань та наявність

підстав для стягнення з відповідача заборгованості у зв'язку з невиконанням

умов Договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України

зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та

вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності

таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що

звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України

договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі зібраних у справі

доказів попередні судові інстанції дійшли висновку про те, що позивачем було

належним чином виконано, передбачені Договором, зобов'язання з розміщення

реклами відповідача, і водночас відповідач зустрічного зобов'язання не виконав.

З такими висновками позивач не

погоджується і вважає, що: на порушення приписів глави 5 ГПК України вони

ґрунтуються на неналежних засобах доказування, оскільки господарськими судами

не взято до уваги, що  гр. ОСОБА_2

28.04.2006 було звільнено з посади секретаря ТОВ фірма “КОМБІС“, тому вона не

могла отримувати документи, які підтверджують виконання робіт позивачем;

позивачем порушено, а господарськими судами не застосовано вимоги статті 526 ЦК

України у зв'язку з невиконанням СПД ОСОБА_1. пункту 3.1.6 Договору щодо надання

фотозвіту про розміщення реклами замовника.

Однак зазначені твердження

скаржника є необгрунтовним, тому що спростовуються змістом оскаржуваних судових

рішень, з яких вбачається, що: факт розміщення СПД ОСОБА_1. реклами ТОВ фірми

“КОМБІС” на належних йому рекламоносіях підтверджується не лише

свідченнями            гр. ОСОБА_2, а й,

зокрема, актом від 01.05.2006 про розміщення 

реклами, копію якого відповідачем подано суду, та зазначеним в

додатках до цього акта фотозвітом, надсилання якого передбачено пунктом 3.1.6

Договору; інші документи надсилалися на адресу відповідача рекомендованою

кореспонденцією.

На думку скаржника: позивач

попередньо не узгодив установлений пунктом 2.4 Договору порядок компенсації дій

виконавця у разі скасування дозволу на використання об'єкта зовнішньої реклами,

який передбачає не лише зміну місця розташування реклами, але й можливість

повернення коштів або продовження строку розміщення реклами на обумовлених

рекламоносіях; зазначені дії позивача є неналежним виконанням зобов'язання в

розумінні статті 526  ЦК України;

позивачем не додержано вимог щодо місця виконання зобов'язання; відповідач має

право не приймати виконання зобов'язання частинами; господарські суди повинні

були застосувати, але не застосували до даних правовідносин приписи  статті 532 ЦК України та  статей 

193,  197 ГК України.

Зазначені доводи касаційної

скарги  не знаходять підтвердження з

огляду на таке.

Частиною першою статті 197 ГК

України визначено, що господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем,

визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом

зобов'язання.

Аналогічні приписи містять абзац

перший частини першої та частина друга 

статті 532 ЦК України: місце виконання зобов'язання встановлюється у

договорі; зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено

актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв

ділового обороту.

Разом з тим, господарськими судами

у справі встановлено, що відповідно до умов Договору (пункт 2.4) місце

виконання СПД              ОСОБА_1.

зобов'язання може бути погоджено сторонами.

З огляду на зміст зазначеного акта

від 01.05.2006 про розміщення реклами замовника місцевий та апеляційний

господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей акт на

виконання пункту 2.4 Договору містить пропозицію: на час скасування (зупинення)

дії дозволу на використання одного з об'єктів зовнішньої реклами за певною

адресою -розмістити рекламу замовника на рекламоносієві  в іншому місці, а тому позивач вчинив

необхідні дії щодо виконання договірного зобов'язання у відповідній частині.

Статтею 525 ЦК України визначено,

що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не

допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Чинним

законодавством не передбачено право односторонньої відмови сторін від

зобов'язання, яке є предметом даного спору. Із встановлених господарськими

судами у справі фактичних даних вбачається, що таке право не передбачене й

оспорюваним Договором.

Таким чином, відмова від

запропонованого позивачем способу компенсації мала бути виражена у відповідному

волевиявленні відповідача та узгоджена з позивачем.

Відповідно до статті 529 ЦК

України, приписи якої кореспондуються з приписами частини четвертої статті 193

ГК України, кредитор має право не приймати від боржника виконання його

обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного

законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Проте зі змісту зобов'язання виконавця за Договором не випливає, що належним

його виконанням може бути лише його виконання у повному обсязі у формі

одноразового акта. Отже, посилання ТОВ фірми “КОМБІС” на названу норму права як

на підставу звільнення від виконання зустрічного зобов'язання за Договором є в

будь-якому випадку неправомірним.

У тому числі неправомірними є й

доводи скаржника  з посиланням на статтю

545 ЦК України про те, що, продовжуючи виконувати зобов'язання без засвідчення

виконання зобов'язання, позивач діяв на свій ризик і даний факт не створює для

відповідача ніяких зобов'язань. Частиною четвертою названої статті встановлено,

що: у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку

боржник має право затримати виконання зобов'язання; у цьому разі настає

прострочення кредитора. Таким чином, зазначеною нормою передбачено право,  а не обов'язок боржника затримати виконання

зобов'язання. Що ж до твердження скаржника про те, що прострочення скаржника

настає лише у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 ЦК України,

то воно спростовуються приписами частини першої статті 613 ЦК України, а саме:

кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне

виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором,

актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв

ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку;

кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках,

встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Обставини справи щодо передання

виконавцеві контрольного макету зображення рекламного плакату, а також щодо

відповідності змісту реклами замовника вимогам чинного законодавства з

достатньою повнотою встановлено попередніми судовими інстанціями і Вищий

господарський суд України  погоджується з

їх юридичною оцінкою.

Боржник, який порушив зобов'язання,

має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (стаття 623 ЦК України).

Частиною другою статті 651 ЦК

України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням

суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою

стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, попередні судові

інстанції дійшли вірного висновку про необхідність розірвання договору через

невиконання відповідачем своїх зобов'язань.

З огляду на викладене оскаржувані

рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів є законними і

обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків

господарських судів.

Керуючись статтями  1117, 1119 - 11111

 ГПК України, Вищий

господарський суд України          

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду

Автономної Республіки Крим від 22.03.2007 та постанову Севастопольського

апеляційного господарського суду від 09.07.2007 зі справи № 2-25/1805-2007

залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю

фірми “КОМБІС”  -без задоволення.

Суддя                                                                                 

             В. Селіваненко

Суддя            

І. Бенедисюк

Суддя                                                                                                

Б. Львов