Рішення

від 02.04.2024 по справі 914/2988/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2024 Справа № 914/2988/23

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроготель», м. Львів

до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів

про визнання недійсним договору

Суддя Наталія Мороз

за участю секретаря судового засідання

Соломії Дицької

Представники:

Від позивача: Михайленко Є. О.

Від відповідача: ОСОБА_1 .

Суть спору:

У провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроготель» до Львівської міської ради про визнання недійсним договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування суб`єктом підприємницької діяльності ТзОВ «Євроготель» № 17457 від 17.02.2020.

Ухвалою суду від 10.10.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою від 18.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.11.2023.

Ухвалою суду від 07.11.2023 відзив Львівської міської ради з додатками повернуто відповідачу; підготовче засідання відкладено на 05.12.2023.

Ухвалою від 05.12.2023 продовжено підготовче провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 04.01.2024.

Ухвалою від 04.01.2024 судом відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Євроготель» в задоволенні клопотання про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду від 04.12.2023 та прийнятті заяви про зміну предмета позову від 10.11.2023; поновлено Львівській міській раді строк на подання відзиву і долучено його до матеріалів справи; підготовче засідання відкладено на 23.01.2024.

23.01.2024 підготовче засідання відкладено на 08.02.2024, про що позивача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 08.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Львівської міської ради від 08.02.2024 про зупинення провадження у справі; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05.03.2024.

05.03.2024 та 19.03.2024 в судових засіданнях оголошувалась перерва, про що представники сторін ознайомлені під розписку.

В судовому засіданні 19.03.2024 ухвалою суду, постановленою у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання, судом відхилено заяву відповідача про закриття провадження у справі.

В судове засідання 02.04.2024 представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Позов просить задоволити.

Представник відповідача в судове засідання з`явився. Дав пояснення по суті спору, в позові просить відмовити.

Позиція позивача.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроготель» та Львівською міською радою договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування суб`єктом підприємницької діяльності ТзОВ «Євроготель» № 17457 від 17.02.2020, за замістом якого позивач зобов`язується сплатити 205 199,68 грн за землекористування за період з 20.09.2018 по 20.02.2020, оскільки з 22.06.2017 по 20.09.2020 між сторонами не було укладено договору оренди земельної ділянки. Однак, позивач вважає, що спірний договір укладено безпідставно, за відсутності добровільного волевиявлення землекористувача, оскільки до укладення договору про відшкодування втрат позивача зобов`язано ухвалою Львівської міської ради від 20.09.2018 № 3975. Крім того, зазначив, що такий договір по своїй суті є договором оренди, проте не відповідає вимогам, встановленим законодавством для договорів оренди. Вважає, що розрахована відповідачем сума коштів за договором за фактичне землекористування є некоректною та не відповідає дійсності, оскільки ухвала Львівської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова» визнана протиправною та нечинною, а за спірний період орендарем сплачувалась орендна плата відповідно до умов попереднього договору оренди землі.

Враховуючи наведене, просить суд визнати недійсним договір № 17457 від 17.02.2020 про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування суб`єктом підприємницької діяльності ТзОВ «Євроготель» на підставі ч.1 ст. 215 та ч.1 ст.203 ЦК України, оскільки положення зазначеного договору суперечать актам цивільного та земельного законодавства.

Позиція відповідача.

Представник відповідача проти позову заперечив у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві. Вважає, що ініціювання розгляду справи в судовому порядку спрямоване на ухилення від виконання господарських зобов`язань позивачем, а посилання на невідповідність договору про відшкодування втрат від недоотриманих коштів та його норм актам цивільного та земельного законодавства є передчасним та необґрунтованим. Зазначив, що порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, у відповідності до п. 3 якої, відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи. Враховуючи наведене, вважає, що укладений між сторонами договір № 17457 від 17.02.2020 є дійсним, відповідає вимогам чинного законодавства, відтак, позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Крім того, ствердив, що рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 (залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024) у справі № 914/697/23 частково задоволено позовні вимоги Львівської міської ради та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроготель» заборгованість за землекористування, що виникла на підставі договору від 17.02.2020 № 17457, у зв`язку з чим вважає відсутнім предмет спору в даній справі.

Обставини справи.

07.08.2007 між Львівською міською радою (відповідач, за договором орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Готель «Незалежність» (ідентифікаційний код 23273232, за договором орендар) укладено договір оренди землі, у відповідності до умов якого, орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради № 899 від 07.06.2007 «Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові» та ухвали Львівської міської ради № 961 від 21.06.2007 «Про користування ТзОВ «Готель «Незалежність» земельними ділянками на АДРЕСА_1 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться АДРЕСА_1 для обслуговування готелю (п.1). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 706 335,90 грн (п.5). Договір укладено на 10 років до 21 червня 2017 року. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.8). Орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі та розмірі 21 190,08 грн в рік, що становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п.9). Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії (п.10).

Ухвалою Львівської міської ради від 30.06.2016 № 631 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Львова, яка містить економіко-планувальне зонування території міста у 244 економіко-планувальних зонах; середню (базову) вартість 1 кв. м земель міста станом на 01.01.2014 у розмірі 423,10 грн; результати пофакторної оцінки при визначенні комплексного індексу цінності території; визначення зонального коефіцієнту Км2 та грошової оцінки 1 кв. м землі у межах економіко-планувальних зон; грошову оцінку земель різного функціонального призначення у розрізі економіко-планувальних зон; опис меж економіко-планувальних зон; грошову оцінку 1 га земель сільськогосподарського призначення у межах міста за агровиробничими групами (п.1). Нормативна грошова оцінка земель м. Львова, затверджена пунктом 1 цієї ухвали, вводиться у дію з 01.01.2017 (п.2.2).

Ухвалою Львівської міської ради від 20.09.2018 № 3975 вирішено продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю «Євроготель» на 10 років термін оренди земельної ділянки площею 0,0762 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610137200:03:004:0009) для обслуговування готелю (код КВЦПЗ 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) за рахунок земель житлової та громадської забудови (п.1). Товариству з обмеженою відповідальністю Євроготель: у тримісячний термін укласти з Львівською міською радою: договір оренди землі, встановивши річну орендну плату за землю у розмірі 11 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та зареєструвати його відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати з моменту прийняття цієї ухвали до часу укладання договору оренди землі (п.2).

17.02.2020 між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроготель» укладено договір оренди землі, за змістом якого, орендодавець на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про оренду землі», ухвал Львівської міської ради від 30.06.2016 № 631 Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова", від 25.05.2017 № 1995 «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плети за землю у м. Львові та ухвали Львівської міської ради від 20.09.2018 № 3975 Про продовження ТзОВ Євроготель" терміну оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування готелю (код КВЦПЗ 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) з кадастровим номером 4610137200:03:004:0009, яка розташована у АДРЕСА_1 .

Крім того, 17.02.2020 між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроготель» (ідентифікаційний код 23273232, позивач, за договором - землекористувач) на підставі розділу ХІІІ Податкового кодексу України, розпорядження Львівського міського голови від 22.01.2009 № 08, ухвал міської ради від 26.07.2012 № 1676, від 25.05.2017 № 1995 та від 20.09.2018 № 3975, укладено договір № 17457 про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування суб`єктом підприємницької діяльності ТзОВ «Євроготель». У відповідності до умов даного договору, землекористувач: ТзОВ Євроготель, що користується земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 площею 762 м. кв., зобов`язується сплатити до 30 березня 2020 року на розрахунковий рахунок № UA818999980314000611000013002, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, отримувач: ГУК у Львів. обл./м. Львів/24062200, ЄДРПОУ 38008294, код класифікації доходів бюджету 24062200, кошти в сумі: 205 199,68 грн за землекористування за період від 20.09.2018 до 20.02.2020 року (п.1). При наявності сплатиорендної плати чи земельного податку за аналогічний період по цій земельній ділянці (що підтверджується відповідною довідкою виданою органом ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки) сума сплати, передбачена в пункті 1, зменшується на суму сплати орендної плати чи земельного податку (п.2). Договір діє до моменту сплати відповідачем суми, вказаної у пункті 1 або суми, зменшеної на підставі пункту 2 цього договору (п.4).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі № 1.380.2019.000737 визнано протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова» від 30.06.2016 № 631, а також визнано протиправним Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2014 № 1792-14, затверджений Держземагенством України. Вказане рішення набрало законної сили.

28.02.2023 Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроготель» заборгованості за землекористування за період з 20.09.2018 до 20.02.2020, що виникла на підставі договору від 17.02.2020 № 17457 про відшкодування втрат від недоотриманих коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування (справа № 914/697/23).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 у справі № 914/697/23 (суддя Ольга Бортник) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроготель» на користь Львівської міської ради 123 388,89 грн заборгованості, 58 486,33 грн інфляційних, 10 793,11 грн 3% річних та 2 890 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 у справі № 914/697/23 залишено без змін.

05.10.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроготель» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про визнання недійсним договору № 17457 від 17.02.2020 про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування.

Оцінка суду.

Згідно з ст. ст. 26, 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 Земельного кодексу України, до компетенції сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного природоохоронного законодавства, використання і охороною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 5 ст.60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч. 1 ст. 59, ч. 1 ст. 73 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України та п. 14.1.147. ст.14 Податкового кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Факт використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:03:004:0009, площею 0,0762 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві власності, з 20.09.2018 до 20.02.2020 для обслуговування готелю, підтверджується договором № 17457 від 17.02.2020 та договором оренди землі від 07.08.2007, а ідентифікаційний код орендаря земельної ділянки (23273232) за договором від 2007 року відповідає ідентифікаційному коду відповідача.

Вказана обставина встановлена у рішенні Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 (залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024) у справі № 914/697/23, яким частково задоволено позовні вимоги Львівської міської ради та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроготель» заборгованість за землекористування, що виникла на підставі договору від 17.02.2020 № 17457.

Зазначеним рішенням суду також встановлено, що у договорі № 17457 від 17.02.2020 сторони за взаємною згодою погодили, що відповідач є землекористувачем належної позивачу земельної ділянки, площею 762 м кв, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Як землекористувач цієї земельної ділянки, відповідач взяв на себе зобов`язання до 30.03.2020 сплатити на розрахунковий рахунок позивача 205199,68 грн за землекористування за період з 20.09.2018 до 20.02.2020 (п.1 договору). Також встановлено факт сплати відповідачем 69 740,22 грн орендної плати за земельні ділянки за вересень 2018 - січень 2020, на які згідно з п. 2 договору № 17457, підлягає зменшенню сума, визначена сторонами у п. 1 згаданого договору, а також факт сплати відповідачем позивачу 12 070,57 грн орендної плати за земельні ділянки за лютий 2020, з яких в силу п. 2 договору підлягає зарахуванню в рахунок суми, зазначеної у п. 1 договору (за період з 01.02.2020 до 20.02.2020) ще 8 324,53 грн. Вказано, що згідно з податковою Декларацією з плати за землю позивача за лютий 2020, податкове зобов`язання відповідача з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2020 рік складав загалом 144 846,83 грн, за лютий 2020 12 070,57 грн.

Вказаним рішенням також встановлено, що враховуючи, що п. п. 1 та 2 договору № 17457 від 17.02.2020 сторони погодили, що за наявності сплати орендної плати за аналогічний період (з 20.09.2018 до 20.02.2020) по спірній земельній ділянці, сума сплати, передбачена у п. 1 договору № 17457 (205 199,68 грн), зменшується на суму сплати орендної плати, суд (у справі 914/697/23) дійшов висновку про правомірність зарахування в рахунок відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне землекористування за період з 20.09.2018 до 20.02.2020 орендної плати, сплаченої відповідачем за лютий 2020 року.

У відповідності до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» констатовано, що право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене п.1 ст.6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п.61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Відповідно до ч.2 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиційність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти). Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень.

Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)».

Великою Палатою Верховного Суду звернуто увагу, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Враховуючи наведене, суд констатує, що для справи № 914/2988/23, встановлені та відображені у мотивувальних частинах судових рішень Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 та Західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 у справі № 914/697/23 обставини (юридичні факти), мають преюдиційний характер.

У позовній заяві, як на підставу позовних вимог позивач посилається на те, що укладений між сторонами договір № 17457 про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування суб`єктом підприємницької діяльності ТзОВ «Євроготель» укладено безпідставно, за відсутності добровільного волевиявлення землекористувача, оскільки до укладення такого договору позивача зобов`язано ухвалою Львівської міської ради; за своєю суттю спірний договір є договором оренди, однак, не відповідає вимогам, передбаченим законом для договорів оренди, а відтак, є недійсним в силу закону.

Положеннями ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), учасник справи має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, а тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 910/6947/22.

Частинами 1, 3 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до ч.4 ст. 4 ЦК України, актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Пунктом 3 вказаної постанови передбачено, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи.

Згідно з п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України, упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Також, дана стаття ЦК України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином, договір про відшкодування втрат від недотриманих коштів не суперечить вимогам актам цивільного законодавства.

Посилання позивача щодо безпідставності укладення договору, відсутності обставин недоотримання коштів відповідачем, неправильного розрахунку землевласником суми коштів за договором за фактичне землекористування та відсутність добровільного волевиявлення, не заслуговують на увагу суду з огляду на принцип свободи договору.

Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ст.174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

У частині 1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на час укладення спірного договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов, не відкликав своєї згоди на його укладення, за додатковою інформацією щодо умов договору, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору до землевласника не звертався. Докази того, що при укладенні оспорюваного договору дії позивача суперечили його волевиявленню, в матеріалах справи відсутні.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.12.2023 у справі № 209/2249/21 зазначено, що ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим.

Отже, договір № 17457 від 17.02.2020 про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування суб`єктом підприємницької діяльності ТзОВ «Євроготель» не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Аргументи позивача щодо нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки суд не бере до уваги, оскільки вказаний договір укладено сторонами за їх взаємною згодою, а отже, й суму втрат, які підлягають відшкодуванню, теж визначено у ньому сторонами за взаємною згодою та на підставі вільного волевиявлення, а не відповідачем одноособово.

Крім того, суд звертає увагу позивача на п. п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України у справі № 1-7/99 від 09.02.1991 (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) де зокрема зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Таким чином, ухвала Львівської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова» від 30.06.2016 № 631 втратила чинність після набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі № 1.380.2019.000737.

Щодо інших аргументів учасників провадження, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно з ст. 86 ГПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладеного між сторонами договору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не порушено прав позивача, а наявність передбачених законом підстав для задоволення позову не була доведена суду у встановленому порядку належними та допустимими доказами.

Беручи до уваги наведене, позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Судові витрати.

Згідно з ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 129, 233, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення складено 11.04.2024

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

СуддяМороз Н.В.