Рішення

від 10.04.2024 по справі 279/1073/24

КОРОСТЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 279/1073/24

Провадження № 2/279/747/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2024 року

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Недашківської Л.А., з секретарем Хомутовською М.А., за участю представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу №279/1073/24 за позовом ОСОБА_2 доТериторіальної громадив особівиконавчого комітетуКоростенскьої міськоїради Житомирськоїобласті про визнання права власності на 1/4 частки будинку за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до Територіальної громадив особівиконавчого комітетуКоростенскьої міськоїради Житомирськоїобласті про визнання права власності на 1/4 частки будинку за набувальною давністю. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що вона є власником 3/4 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 02.11.2000 року. З 03.09.2003 року вона прожває у вказаному будинку. Після отримання дарованого майна вона почала капітальний ремонт будинку, також здійснила ремонт 1/4 частини будинку, яка була непридатна для житла та через протікання суттєво ускладнювала її проживання в будинку. Хоча вказана 1/4 частина будинку їй подарована не була, вона вважала її своєю власність, так як вона була прибудована колишнім власником та не була оформлена у встановлений спосіб. В даний час вона вирішила отримати кадастровий номер земельної ділянки та оформити її для обслуговування житлового будинку, однак їй було відмовлено, так як у неї відсутнє право власності на весь житловий будинок. Власник 1/4 частини будинку в жодних реєстрах не значиться. Оскільки з вересня 2003 року вона відкрито та безперервно володіє та користується 1/4 частиною будинку АДРЕСА_1 просить визнати за нею право власності на 1/4 частину будинку за набувальною давністю.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав з підстав зазначених в позові, просив її задовольнити.

Відповідач клопотав про розгляд справи за відсутності його представнка, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду, про що подав пистмову заяву.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні суду показала, що з позивачкою знайома з моменту проживання позивачки в даному будинку десь з 2000 року, є сусідкою. Знає про те, що тільки ОСОБА_4 з синами там проживає, відкрито володіє будинком, чоловік рік тому як помер, інших осіб, які б претендували на будинок чи його частину не було, їй не відомі.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні суду показав, що є сусідом позивачки знає, що ОСОБА_4 десь з 2000 року проживає і володіє даним будинком, в момент коли він продавався, будинок був ніяким, дерев`яним і ОСОБА_4 з чоловіком будинок відбудовували, облаштовували, будь яких інших осіб, які б претендували на вказаний будинок чи його частку не було.

Заслухавши учасників, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником 3/4 частини житлового будину АДРЕСА_1 , що стверджується договором дарування від 02.11.2000 року.

Спір щодо визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю регулюєтьсявимогами ст.344 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч.4ст.344 ЦК Україниправо власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У Постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Дана правова позиція підтримана в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 №910/17274/17, і, зокрема, вказано, що оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Згідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 7.02.2014 року при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

П.11 вказаної Постанови передбачає, що враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Відповідно до правової позиції, викладеній у Постанові Верховного суду від 28.04.2020 року, справа № 552\1354\18 володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц.

Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17.

Оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачу було подаровано 3/4 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , натомість 1/4 частина будинку незаконно була прибудована колишнім власником, тобто вказана частина будинку не є об`єктом нерухомості, який прийнятий в експлуатацію, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.4,12,81,247,263-265 ЦПК України, ст.344 ЦК України, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 доТериторіальної громадив особівиконавчого комітетуКоростенскьої міськоїради Житомирськоїобласті про визнання права власності на 1/4 частки будинку за набувальною давністю відмовити.

Рішення можебути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення судунабирає законноїсили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .

Повний текст рішення виготовлено не пізніше ніж через десять днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини цього рішення 11.04.2024 року.

Сторони:

Позивач ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач територіальна громада в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, місце знаходження: 11501, м. Коростень, вул. Грушевського, 22, Житомирська область, ЄДРПОУ 04053507.

Суддя Недашківська Л.А.

копія згідно з оригіналом