Постанова

від 03.09.2024 по справі 279/1073/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/1073/24 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л.А.

Категорія 8 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 279/1073/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Недашківської Л.А.,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року позивачка звернулася до суду із позовом, в якому зазначила, що вона є власником 3/4 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 2 листопада 2000 року. З 3 вересня 2003 року вона проживає у вказаному будинку. Після отримання дарованого майна вона почала капітальний ремонт будинку, також здійснила ремонт 1/4 частини будинку, яка була непридатна для житла та через протікання суттєво ускладнювала її проживання в будинку. Хоча вказана 1/4 частина будинку їй подарована не була, вона вважала її своєю власністю, так як вона була прибудована колишнім власником та не була оформлена у встановлений спосіб. В даний час вона вирішила отримати кадастровий номер земельної ділянки та оформити її для обслуговування житлового будинку, однак їй було відмовлено, так як у неї відсутнє право власності на весь житловий будинок. Власник 1/4 частини будинку в жодних реєстрах не значиться.

Таким чином, просила суд визнати за нею право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, зазначає, що після дарування, здійснивши добудови та ремонт будинку АДРЕСА_1 , проживає у ньому з вересня 2002 року , а тому вважала всю площу будинку АДРЕСА_1 своєю власністю, так як за весь час її проживання ніхто ніяких прав стосовно спірного будинку до неї не пред`являв.

У середині 2023 року вона вирішила отримати кадастровий номер земельної ділянки та оформити її для обслуговування належного їй будинку, але їй було відмовлено у видачі кадастрового номера на земельну ділянку через те, що у неї відсутнє право власності на всю площу вищевказаного будинку.

Вважає, що судом не повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме суд дійшов помилкового висновку про те, що частка будинку є об`єктом нерухомості, який не прийнятий в експлуатацію, так як відповідно до плану спірного будинку, який прийнятий у експлуатацію 16 грудня 1952 року, відповідно до інвентаризаційної справи № 824 його загальна площа становила на той час 60.76 м2. Також на час дарування їй будинку його загальна площа також становила 60.76 м2, але їй було подаровано за договором дарування від 2 листопада 2000 року 39 м2 площі будинку, тому посилання суду на те, що 1/4 частина вказаного будинку, тобто 21.76 м.2 його площі, не є об`єктом нерухомості, який прийнятий в експлуатацію, не відповідає дійсним обставинам справи.

Отже, суд прийшов до помилкового висновку про те, що її позовні вимоги задоволенню не підлягають, так як 1/4 частина будинку не є об`єктом нерухомості, який прийнятий в експлуатацію.

Зауважує, що у своєму рішенні суд чітко послався на аналогічні наведені нею у позовній заяві норми законів та правові висновки, які дійсно узгоджуються з її позовними вимогами та посиланнями на чинне законодавство, так як вона лише вважала, що 1/4 частка спірного будинку могла належати як нібито подарована, але жодного титульного володіння у неї не було, і це була безхазяйна частина спірного будинку, що не спростовано судом.

Проживаючи у спірному будинку та після проведеного нею капітального ремонту, і до цього часу вона вважала, що володіє і володіла вказаним будинком на законних підставах, оскільки її право ніким не оспорювалося і не оспорюється, але, як з`ясувалося, це володіння було безтитульним. Проте, на її думку, у неї є законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.

На теперішній час вона разом із своєю сім`єю проживає у спірному будинку у встановленому законом порядку, веде домашнє господарство, утримує будинок та прибудинкову територію, сплачує всі необхідні комунальні та інші платежі за користування будинком, тощо, що вказує на неприховане володіння нею спірними частинами будинку, а тому вважає, що може набути право власності на майно за набувальною давністю, як і будь-який учасник цивільних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 2 листопада 2000 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.9).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Аналізуючи поняття «добросовісність володіння» як ознаку набувальної давності за статтею 344 ЦК України, колегія апеляційного суду враховує, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього (Постанова Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 205/1178/16-ц).

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном (правовий висновок, викладений Постановах Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 683/2047/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 296/6949/17).

Задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 ЦК можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння; за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

За набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року (справа №293/312/15-ц).

Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний будинок за набувальною давністю, оскільки позивачка в контексті положень статті 344 ЦПК України не є добросовісним набувачем, а самі по собі відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності за набувальною давністю.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують рішення суду.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 квітня 2024 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: