Рішення

від 01.04.2024 по справі 922/201/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2024м. ХарківСправа № 922/201/24

Господарський суд Харківської області у складі

судді Чистякової І.О.

за участю секретаря судового засідання Желтухіна А.М.

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Красноградської окружної прокуратури (вул. Бєльовська, 73а, м. Красноград, Харківська область, 63300) в інтересах держави, в особі Старовірівської сільської ради (вул. Центральна, 60, с. Старовірівка, Красноградський район, Харківська область, ідентифікаційний код 04398092) до 1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), 2. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (с. Петрівка, Красноградський район, Харківська область, 63340, ідентифікаційний код 30378024) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання недійсними договорів та витребування земельних ділянок за участю представників учасників справи:

прокурора - Клейн Л.В.

позивача - не з`явився

відповідача-1 - адвоката Мякоти Т.М.

відповідача-2 - не з`явився

3-ї особи на стороні відповідача - адвоката Мякоти Т.М.

ВСТАНОВИВ:

19.01.2024 Керівник Красноградської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави, в особі Старовірівської сільської ради (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач-1) та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (відповідач-2), в якому просить суд:

1. Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

2. Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №28 від 17.02.2020, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

4. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №27 від 17.02.2020, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Прокурор також просить стягнути з відповідачів судовий збір на користь Харківської обласної прокуратури та залучити до участі у справі 3-ю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Позовні вимоги обгрунтовані зокрема тим, що рішенням сесії Старовірівської сільської ради Нововодолазького району від 12.12.2019 №1136 було надано у приватну власність ОСОБА_2 дві земельні ділянки з кадастровими номерами 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га та 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га, які розташовані за межами населених пунктів Старовірівської сільської ради. 20.12.2019 ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. 12.02.2020 земельні ділянки було продано голові фермерського господарства Грідіну Й.К. на підставі договорів купівлі-продажу від 12.02.2020 №70 №73, до складу якого входив ОСОБА_2 , та у той же день було змінено право власності на земельні ділянки, та передано в оренду СТОВ "МРІЯ" на підставі договорів оренди землі №27, №28 від 17.02.2020, укладених між ОСОБА_1 та СТОВ "МРІЯ", що на думку прокурора свідчить про відсутність мети здійснення фермерського господарства. За твердженням прокурора, для отримання вказаних земельних ділянок ОСОБА_2 був використаний фіктивний наказ №4 від 28.04.2019 про прийняття його на роботу до фермерського господарства Грідіна К.Й., оскільки відповідно до листа Головного управління ДПС у Харківській області від 24.07.2020 № 15415/9/20-40-02-04-09 у період з 2019 р. по 1-й квартал 2020 року ОСОБА_2 постійно працював у ТОВ "Енліль" (код ЄДРПОУ 33818784, розташованому за адресою м. Харків, вул. Матросова, буд. 9) та не зазначено жодної інформації про перебування на будь-якій посаді або членства у ФГ Грідіна К.Й. На підставі викладеного, прокурор вважає, що ОСОБА_2 незаконно отримав безоплатно у власність вказані земельні ділянки та відчужив їх ОСОБА_1 за вказаними вище договорами купівлі-продажу від 12.02.20202 №70, №73, що стало підставою для подання прокурором до суду цього позову про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки №№27, 28 від 17.02.2020, укладених між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", та витребування у ОСОБА_1 земельних ділянок на користь Старовірівської сільської ради.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/201/24 залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/201/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 26 лютого 2024 року о 10:30. Залучено до участі у справі 3-ю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ). Встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено прокурору та позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Встановлено відповідачам строк для подання заперечення на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Встановлено 3-й особі строк для подання письмових пояснень щодо позову - 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання; на подання пояснення щодо відзиву на позов - 5 днів з дня отримання копії відзиву на позов.

21.02.2024 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі (вх. №4799), в якому він просить закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, наполягаючи на тому, що спір у цій справі виник з правовідносин, що стосуються правочину, стороною якого є фізична особа ОСОБА_1 , що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Також, 21.02.2024 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №4799А), в якому він просить відмовити в позові повністю, посилаючись на те, що прокурором не надано доказів на підтвердження повноважень прокурора в суді в інтересах держави в особі Старовірівської сільської ради, що є підставою для залишення позову без розгляду згідно п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України, а також вважає, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту незаконного отримання членом фермерського господарства Тютюником М.А. безоплатно у власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) відповідно до ст. 31, 32 ЦК України та не наведено правових підстав позову.

Крім того, 21.02.2024 до суду від відповідача-1 надійшла заява про застосування позовної давності (вх.№4799), в якій він просить відмовити в задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, оскільки з позовної заяви вбачається, що прокурор дізнався про порушення на його думку прав та законних інтересів держави в особі Старовірівської сільської ради 25.06.2020, а тому строк позовної давності сплив 26.06.2023, в той час як прокурор звернувся до суду з цим позовом 19.01.2024, що свідчить про пропуск прокурором трирічного строку позовної давності встановленого у статті 257 ЦК України.

28.02.2024 до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх.№5511), в якій щодо представництва прокуратурою інтересів держави в особі Старовірівської сільської ради прокурором зазначено, що прокурором дотримано вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та у позовній заяві відповідно до вимог ст. 53 ГПК України обгрунтовано в чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також правильно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Старовірівську сільську раду, яка повідомила, що не має наміру самостійно звертатись до суду з відповідним позовом. Щодо способу захисту прокурором зазначено, що оскільки в даному випадку предметом спору є земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, то даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Щодо позовної давності прокурором зазначено, що позовну заяву подано до суду в межах строку позовної давності, оскільки прокурор дізнався про порушення прав та законних інтересів держави після отримання відповіді Старовірівської сільської ради від 12.05.2020 № 739, при цьому з 17.03.2020 по 30.06.2023 перебіг строків позовної давності згідно з пунктом 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України був зупинений у зв`язку з запровадженням карантинних заходів.

07.03.2024 до суду від відповідача-1 надійшла заява (вх.№6276), в якій він просить суд долучити докази понесених відповідачем-1 витрат на правничу допомогу та стягнути з Красноградської окружної прокуратури та позивача на користь відповідача-1 витрати на правову допомогу у розмірі 18500 грн.

07.03.2024 до суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№6278), в яких він наполягає, що цей спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України та вважає, що прокурором все ж таки пропущений трирічний строк позовної давності встановлений у статті 257 ЦК України.

В судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 18.03.2024 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 01 квітня 2024 року о 14:00 год.

01.04.2024 до суду від позивача надійшла заява про відмову від позову в порядку ст.191 ГПК України (вх.№ 8590), в якій він просить суд прийняти відмову від позову та закрити провадження у справі, наполягаючи на тому, що звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області для захисту порушеного права є незаконним та необгрунтованим, оскільки позивачем на адресу Керівника Красноградської окружної прокуратури Харківської області була направлена відповідь на повідомлення про відсутність порушення законодавства при передачі у власність ОСОБА_2 земельних ділянок для ведення фермерського господарства на підставі частини другої статті 31 та частини першої статті 32 ЗК України. Позивач наполягає на тому, що рішення від 12.12.2019 №1136 "Про надання у приватну власність ОСОБА_2 земельних ділянок для ведення фермерського господарства" прийняте у повній відповідності до норм Земельного Кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування", вважає, що інтереси держави в особі Старовірівської сільської ради прийнятим рішенням жодним чином не порушені та наполягає на тому, що зазначений прокурором у позовній заяві наказ про призначення на роботу ОСОБА_2 не був підставою для прийняття вказаного рішення сільської ради № 1136 від 12.12.2019.

Присутній у судовому засіданні 01.04.2024 прокурор підтримує заявлений позов та просив розглядати справу по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у вказаній вище заяві про відмову від позову просив розглянути заяву про відмову від позову без участі представника позивача.

Присутній у судовому засіданні 01.04.2024 представник відповідача-1 та 3-ї особи на стороні відповідача не заперечує проти задоволення заяви позивача про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову.

Розглянувши клопотання позивача про розгляд заяви про відмову від позову без участі представника позивача, ураховуючи, що відповідно до вимог ст. 120, 121 ГПК України суд не визнавав явку позивача обов`язковою та не викликав його у судове засідання, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд вважає за необхідне задовольнити вказане клопотання, оскільки нез`явлення представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 01.04.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 01.04.2024, про відмову у задоволенні заяви позивача про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що прокурор в судовому засіданні підтримував позов і вимагав розгляду справи по суті, а тому суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі, адже ч. 5 ст. 55 ГПК України, визначено, що відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Представник відповідача-2 в судові засідання жодного разу не з`явився, про дату, час і місце цього засідання повідомлений належним чином ухвалою суду від 18.03.2024 в порядку ст. 120-121 ГПК України.

Судом установлено, що копію ухвали про відкриття провадження у цій справі від 02.02.2024, в якій встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, отримано відповідачем-2 09.02.2024, що підтверджується повернутим до суду рекомендованим повідомленням про вручення за №0600247575372.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Частиною 1 статті 116 ГПК України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (частина 4 статті 116 ГПК України).

Отже, відповідач-2 мав право подати до суду відзив на позовну заяву не пізніше 26.02.2024, оскільки 24.02.2024 та 25.02.2024 вихідні дні, проте у строк встановлений судом відповідач-2 не надав до суду відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин та ураховуючи належне повідомлення відповідача-2 про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутністю представника відповідача-2 за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення прокурора та представників відповідача-1 та 3-ї особи на стороні відповідача, господарський суд встановив наступне.

Як убачається з матеріалів справи, Старовірівська сільська рада у листі від 12.05.2020 №739 повідомила Нововодолазький відділ Первомайської міської прокуратури Харківської області про те, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серія Б №074692 ОСОБА_3 було надано у постійне користування земельну ділянку за межами Старовірівської сільської ради площею 19,00 га для ведення селянського господарства. Після смерті ОСОБА_3 із вказаної земельної ділянки державної форми власності Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у приватну власність були виділені дві земельні ділянки площею 5,1748 га (кадастровий номер 632428550:05:000:0937) для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 та 5,2171 га (кадастровий номер 632428550:05:000:0938) для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_4 . У подальшому на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60 Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад та наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.06.2019 № 5033-СГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність Старовірівською сільською об`єднаною територіальною громадою в особі Старовірівської сільської ради отримано у комунальну власність земельні ділянки у тому числі і залишок земельної ділянки померлого ОСОБА_3 у розмірі 8,6081 га за кадастровим номером 632428550:05:000:1181. Вказана земельна ділянка була зареєстрована у комунальну власність відповідно до наказу від 19.07.2019. У подальшому земельну ділянку у розмірі 8,6081 га із кадастровим номером 632428550:05:000:1181 було поділено на земельні ділянки площею 4,4491 га із кадастровим номером 6324285500:05:000:1218, яка передана у приватну власність гр. ОСОБА_2 та площею 4,1590 га із кадастровим номером 6324285500:05:000:1219, яка на даний час перебуває у комунальній власності.

У позовній заяві зазначено, що ОСОБА_2 звернувся до Старовірівської сільської ради із заявою від 29.08.2019 № 438 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної форми власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області. До заяви було надано наступні документи: копія паспорту, ідентифікаційного номеру, копія статуту фермерського господарства ОСОБА_3 (у редакції від 03.03.2019, де засновником та головою є ОСОБА_1 , а одним із учасників - ОСОБА_2 ), копія заяви про прийняття на роботу фермером та наказу про прийняття на роботу фермером від 28.04.2019 №4, графічний матеріал щодо бажаного місця розташування земельної ділянки та її орієнтовного розміру, копія довідки № 179-117-19 від 21.08.2019.

Рішенням сесії Старовірівської сільської ради Нововодолазького району від 12.12.2019 №1136 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області гр. ОСОБА_2 " було надано у приватну власність ОСОБА_2 дві земельні ділянки з кадастровими номерами 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га та 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ 01.02 для ведення фермерського господарства), які утворилися в результаті поділу сформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, які розташовані за межами населених пунктів Старовірівської сільської ради.

20.12.2019 ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

12.02.2020 земельні ділянки з кадастровими номерами 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га та 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га були продані голові фермерського господарства Грідіну Й.К., до складу якого входив ОСОБА_2 , на підставі договорів купівлі-продажу №70, №73 від 12.02.2020, та у той же день змінено право власності на земельні ділянки, після чого їх передано в оренду СТОВ МРІЯ на підставі договорів оренди землі №27, №28 від 17.02.2020, укладених між ОСОБА_1 та СТОВ "МРІЯ", що за твердженням прокурора свідчить про відсутність мети здійснення фермерського господарства.

У позовній зазначено, що для оформлення вказаних земельних ділянок ОСОБА_2 був використаний наказ №4 від 28.04.2019 про прийняття на роботу до фермерського господарства Грідіна К.Й., який був підписаний ОСОБА_1 .

Прокурор вважає, що наказ №4 від 28.04.2019 про прийняття ОСОБА_2 на роботу до фермерського господарства Грідіна К.Й. є фіктивним та був використаний ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виключно з метою подальшого отримання зазначених земельних ділянок, оскільки відповідно до листа Головного управління ДПС у Харківській області від 24.07.2020 № 15415/9/20-40-02-04-09 у період з 2019 по 1-й квартал 2020 року ОСОБА_2 постійно працював у ТОВ Енліль (код ЄДРПОУ 33818784, розташованому за адресою м. Харків, вул. Матросова, буд. 9) та не зазначено жодної інформації про перебування на будь-якій посаді або членства у фермерському господарстві ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, прокурор вважає, що ОСОБА_2 незаконно отримав безоплатно у власність вказані земельні ділянки та відчужив їх ОСОБА_1 за вказаними вище договорами купівлі-продажу від 12.02.20202 №70, №73, що стало підставою для подання прокурором до суду цього позову про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки №№27, 28 від 17.02.2020, укладених між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", та витребування у ОСОБА_1 земельних ділянок на користь Старовірівської сільської ради.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Так, питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України Про фермерське господарство.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Водночас за положеннями ст. 127 ЗК України продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюються на конкурентних засадах (на земельних торгах) у формі електронного аукціону у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.

Також, згідно зі статтею 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу

За положеннями статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частинами 2 та 3 ст. 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 121 цього Кодексу.

Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Проте спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України є Закон України Про фермерське господарство.

Частинами 1, 2 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Закон визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обгрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Крім того, вказаний Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

У постанові Верховного Суду України № 6-2902цс15 від 03.02.2016 викладено правову позицію стосовно того, що при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із ст. 7 Закону України Про фермерське господарство як спеціального по відношенню до ст. 123 ЗК України. За змістом статей 1, 7, 8 Закону заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обгрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 7 Закону України Про фермерське господарство та ст. 123 Земельного кодексу України викладена в рішеннях Верховного Суду України від 23.12.2016 № 635/6568/15-ц, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15 та від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.

Також, у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 № 389/29/17-ц викладена правова позиція щодо порушення статті 134 ЗК України та статті 7 Закону України Про фермерське господарство, відповідно до положень якої надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, а отже, використання прав на отримання спірних земельних ділянок у пільговому порядку, поза передбаченою законом процедурою.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ЗК України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Аналогічні вимоги зазначені у ч. 6 ст. 118 ЗК України, відповідно до якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення Фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 з метою отримання земельних ділянок до заяви від 29.08.2019 № 438 надав наказ №4 від 28.04.2019 про прийняття його на роботу до ФГ Грідіна К.Й., щодо якого є підстави вважати його фіктивним, то виникають сумніви у тому, що ОСОБА_2 мав досвід роботи у фермерському господарстві. Водночас, доказів наявності освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі до заяви не надано взагалі, а отже, ОСОБА_2 не дотримано обов`язкових умов для отриманні земельних ділянок відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до листа Товариства з обмеженою відповідальністю Енліль від 13.07.2021 №87 ОСОБА_2 у період з 2019 по 1-й квартал 2020 року працював на підприємстві на посаді апаратника борошномельного виробництва та відповідно до табелю обліку робочого у зазначений час перебував на робочому місці.

Також, відповідно до посадової інструкції апаратника борошномельного виробництва та записів трудової книжки ОСОБА_2 не має жодного відношення до сільськогосподарського виробництва чи ведення фермерської діяльності.

Ураховуючи викладене, суд констатує, що ОСОБА_2 незаконно отримав вищевказані земельні ділянки ввівши в оману відповідні органи місцевого самоврядування щодо наміру їх використовувати для ведення фермерського господарства.

Зокрема, ОСОБА_2 шляхом надання до Старовірівської сільської ради наказу №4 від 28.04.2019 про прийняття його на роботу, отримав земельні ділянки у власність у спрощеному порядку без проведення земельних торгів.

При цьому, ОСОБА_2 фактично не мав на меті здійснення будь-якої фермерської діяльності на отриманій земельній ділянці, оскільки здійснив їх продаж менше ніж за півтора місяці після отримання.

У свою чергу відповідач-1 - ОСОБА_1 , маючи на меті отримання земельної ділянки шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_2 , видав наказ №4 від 28.04.2019 про прийняття останнього на роботу та у подальшому набув право власності на земельну ділянку у спрощеному порядку без проведення земельних торгів.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушили вимоги ст. 118, 134 ЗК України.

При цьому, слід взяти до уваги правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №633/408/18 від 20.06.2023 (провадження № 14-86цс22):

7.5. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-ІV).

8. Щодо права члена фермерського господарства на приватизацію земельної ділянки

8.1. Частина перша статті 32 ЗК України передбачає, що громадянам України членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

8.2. Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

8.3. 3а правилами статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

8.6. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України.

8.8. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне сформувати такий правовий висновок. Член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

13.6. Як вже зазначалося, член фермерського господарства, який не отримував земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства, може отримати таку земельну ділянку у власність виключно на загальних підставах.

13.7. Так, відповідно до статей 1, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обгрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, Відповідні норми чинного законодавства є доступними, чіткими та передбачуваними.

13.8. За наслідками зазначеної оцінки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі та щодо належного способу захисту інтересів держави суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типовий договір оренди землі затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Отже, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Серед способів захисту речових прав законодавства виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦПК України). Предметом такого позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача земельної ділянки є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно в разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Правова позиція щодо належного способу захисту права власності держави шляхом витребування земельних ділянок неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 08.09.2021 у справі № 914/1578/19, від 04.04.2022 у справі № 183/5400/16, від 09.02.2023 у справі № 483/2263/19, від 15.02.2023 у справі № 183/337/17, від 21.02.2023 у справі № 488/5413/14. При зверненні до суду обов`язково потрібно довести недобросовісність особи, до якої заявлено вимоги про витребування земельної ділянки. Власник вважається недобросовісним у випадку, якщо він знав чи принаймні мав знати, що здобуває річ в особи, що не мала права на її відчуження.

Згідно зі ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У даному випадку ОСОБА_1 було відомо про незаконне набуття ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки, а тому визнання його добросовісним набувачем не є можливим.

Як вказано судом вище, 17.02.2020 ОСОБА_1 на підставі договорів оренди землі №28 та №27 від 17.02.2020 земельні ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га та з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 були передані в оренду СТОВ Мрія (код ЄДРПОУ 303780241).

Право власності дійсного власника, у даному випадку - Старовірівської об`єднаної територіальної громади презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, відтак право органу місцевого самоврядування на спірні земельні ділянки підлягають захисту шляхом пред`явлення позову.

При цьому ст. 346 ЦК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

У таких випадках чинність таких правочинів, державної реєстрації прав на його майно за іншими особами чи наявність у них правовстановлюючих документів не є перешкодою для витребування власником свого майна навіть від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, що є належним способом захисту.

Отже, ОСОБА_2 незаконно отримав земельні ділянки з кадастровими номерами 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га та 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га та відчужив їх за вказаними вище договорами купівлі-продажу від 12.02.2020 №№70, 73 ОСОБА_1 .

За таких обставин суспільним, публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Суспільний, публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в комунальну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" державною реєстрацією земельної ділянки є внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Так, відповідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до постанови Верховного суду від 10.03.2021 у справі №201/8412/18 наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Пунктами г, д ч. 3 ст. 152 ЗК України в якості способів захисту прав на землю передбачено: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів.

Пунктами 2, 4, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України в якості способів захисту цивільних прав передбачено: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з п.п. 1, 2 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Ураховуючи те, що земельні ділянки отримані ОСОБА_2 незаконно, після чого незаконно були останнім відчужені на підставі вказаних вище договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 , а також у зв`язку з тим, що вказані земельні ділянки в подальшому були передані до СТОВ Мрія на правах оренди, а вказані права оренди здебільшого зберігаються у разі зміни власника ділянки, суд погоджується з прокурором, що у разі витребування цього майна на користь Старовірівської сільської ради їх права власності буде обмежено цими правами, що повністю не відновить положення, яке мало місце до правопорушення (status guo), а тому договори оренди землі №27, №28 від 17.02.2020, укладені між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га та стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га, що розташовані за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області, слід визнати недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та скасувати державну реєстрацію вказаних договорів оренди.

Щодо позовних вимог прокурора про витребування у відповідача-1 на користь позивача земельних ділянок, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України визначає загальні наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких він укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом з тим, прокурору слід мати на увазі, що реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Позивачем у цій справі є Старовірівська сільська рада, як розпорядник земельних ділянок з урахуванням ст. 83, 84, 122 ЗК України, п. 24 Перехідних положень ЗК України (щодо земель за межами населених пунктів), Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності (щодо земель в межах населених пунктів).

Варто зазначити, що відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 оскарження рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, якими надало у користування/власність земельні ділянки приватним особам є неефективним способом захисту.

При пред`явленні вказаного позовів необхідно враховувати вимоги ст. 152, 210 ЗК України, ст. 16, 203, 215 ЦК України та застосовувати наслідки недійсності такого правочину (ст. 216, 228 ЦК України, ст. 208 ГК України) та заявляти вимогу про повернення земельної ділянки власнику або землекористувачу (ст. 152 ЗК України, ст. 391, 1212 ЦК України) або про її витребування (ст. 387, 388 ЦК України) залежно від того, які відносини виникли між власником та володільцем ділянки.

Виходячи з вищевикладеного, не є ефективним способом захисту оскарження рішення сесії Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 12.12.2019 №1136 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, які розташовані за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області та передачу її у власність гр. ОСОБА_2 , яким ОСОБА_2 надано у приватну власність земельні ділянки з кадастровими номерами 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га та 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га, що розташовані за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Тому, в даному випадку суд погоджується з прокурором, що ефективним способом захисту є звернення до суду з позовом про витребування земельних ділянок та визнання недійсними договорів оренди вказаних земельних ділянок.

Аналогічна позиція зазначена в рішенні Великої Падати Верховного Суду у справі № 633/408/18 від 20.06.2023 (провадження № 14-86нс22), згідно якого метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Також, слід зазначити, що у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18) Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Ураховуючи вищенаведене, позовні вимоги прокурора про витребування у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 та з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області (вул. Центральна, 60, с. Старовірівка, Красноградський район, Харківська область, ідентифікаційний код 04398092), є обгрунтованими, законним та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави в особі Старовірівської сільської ради, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист інтересів держави та брати участь у цих справах.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Крім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (правова позиція, висловлена Верховним Судом України при розгляді справи №6-157цс16 від 29.06.2016).

Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення землі, яка вибула з комунальної власності незаконно.

Пред`являючи позов у цій справі прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблеми суспільного значення, існування якої виправдовує застосування механізму повернення спірної землі із незаконного володіння та користування відповідачів.

Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення земельної ділянки у комунальну власність, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав користувача.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.

Незаконна передача у власність та довгострокову оренду землі ослаблює економічні основи держави, що потребує прокурорського реагування в межах наданої Конституцією України компетенції.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким чином, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому надано повноваження органу виконавчої влади.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зроблено висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

Тобто, для здійснення представництва інтересів держави не має значення, з яких причин (об`єктивних чи суб`єктивних) орган державної влади не здійснив захист державних інтересів. Важливо лише те. що такий захист не здійснено.

Аналогічну правову позицію щодо наявності у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 по справі № 905/120/19.

У постанові Великої палати Верховного суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення належного позивача до суду, свідчить про те, що орган виконавчої влади неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обгрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Також, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обгрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Якщо прокурору відомі причини такого не звернення він обов`язково повинен зазначити їх в обгрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратур, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Саме бездіяльність зі зверненням до суду з позовом про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що державний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави, що мас прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень та підтверджує наявність виключного випадку для звернення прокурора з цим позовом до суду (зазначені правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18).

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України право на звернення із позовом про захист права власності належить власнику цієї земельної ділянки.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування встановлені статтею 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої цієї статті сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з п. 3 ч. 9 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районні в містах ради мають право мати об`єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктом 24 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, який набрав чинності з 27.05.2021 на підставі Закону №1423-ІХ, встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а)що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій. Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони:

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення:

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е)визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Таким чином, враховуючи положення п. 24 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, наразі Старовірівська сільська рада є органом, з володіння якого незаконного вибули спірні земельні ділянки.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 391 ЦК України регламентує, що власник майна може вимагати усунення будь-якого обмеження його права власності.

Крім того, відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує рівні умови захисту прав власності на землю.

Частина 2 ст. 152 ЗК України встановлює, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Старовірівська сільська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси об`єднаної територіальної громади, здійснює відповідно до закону від імені та в інтересах вказаної територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права власності. Оскільки Старовірівська сільська рада є органом місцевого самоврядування, з власності якого незаконно вибули спірні земельні ділянки, та які знаходяться на її території обслуговування, прокурором правомірно визначено Старовірівську сільську раду позивачем у цій справі.

На виконання ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Красноградською окружною прокуратурою на адресу Старовірівської сільської ради було скеровано повідомлення від 30.10.2023 №59-109-4981вих-23, в якому повідомлено про виявленні порушення та просила надати інформацію про вжиті Старовірівською сільською радою заходів щодо реагування на зазначене порушення.

У відповіді від 14.11.2023 №3011/02-34 Старовірівською сільською радою зазначено, що у сільської ради відсутні правові підстави для звернення до суду з позовом, оскільки сільська рада вважає, що за викладених в позові обставин нею не вбачається порушень земельного законодавства.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що прокурором дотримано вимоги ч. 4ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та у позовній заяві відповідно до вимог ст. 53 ГПК України обгрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також правильно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Старовірівську сільську раду, яка повідомила, що не має наміру самостійно звертатись до суду з відповідним позовом.

Щодо клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, яке обґрунтоване тим, що спір виник з правовідносин, що стосуються правочину, стороною якого є фізична особа ОСОБА_1 , а тому даний спір є приватно-правовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Згідно з ч. ч. 2, 3 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20) застосовуючи норму ст.ст. 4, 20 ГПК України, зробила висновок, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

В даному випадку предметом спору є витребування земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, а тому даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, у задоволенні клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України слід відмовити.

Щодо заяви відповідача-1 про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідач-1 вказує на те, що строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом сплинув на час подання цього позову, оскільки прокурор дізнався про порушення на його думку прав та законних інтересів держави в особі Старовірівської сільської ради 25.06.2020, тому строк позовної давності сплив 26.06.2023, в той час як прокурор звернувся до суду з цим позовом 19.01.2024, що свідчить про пропуск прокурором трирічного строку позовної давності встановленого у статті 257 ЦК України.

Прокурор, заперечуючи проти застосування позовної давності, посилається на те, що перебіг цього строку почався саме 12.05.2020, тобто після отримання останнім відповіді Старовірівської сільської ради від 12.05.2020 № 739.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам прокурора та відповідача-1, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі №405/4999/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі №372/2592/15. від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 травня 2016 року у справі №910/3723/14 та Верховний Суд у постанові від 10 травня 2018 року у справі №914/1708/17, від 22 травня 2018 року у справі №922/1084/17 та від 19 листопада 2019 року у справі №910/16827/17.

За змістом вказаних норм для визначення початку перебігу позовної давності мас значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналогічну правову позицію, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16.

Красноградською окружною прокуратурою виявлено вищевикладені порушення в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020221400000086 від 25.06.2020 за попередньою кваліфікацією за ч. 2 ст. 190 КК України, зокрема після отримання відповіді Старовірівської сільської ради від 12.05.2020 № 739.

Отже, в даному випадку перебіг даного строку почався саме 12.05.2020, тобто після отримання Красноградською окружною прокуратурою відповіді Старовірівської сільської ради від 12.05.2020 № 739 на запити в порядку ст. 93 КПК України в ході досудового розслідування кримінального провадження 42020221400000086 від 25.06.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.

Отож, строк позовної давності почався з 13.05.2020 та мав сплинути 13.05.2023.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦКУ країни перебіг позовної давності зупиняється якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила).

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 263 ЦК України у разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Так, згідно з п. 12 Постановою Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Також, відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2" №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент звернення позивачем до суду з цим позовом (19.01.2024), карантин відмінений.

Разом з цим, 24.02.2022 Російська Федерація розпочала воєнні дії на території України. Згідно із Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України пунктом 19, згідно із яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 258, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Ураховуючи викладене, позовна давність за заявленими прокурором позовними вимогами, яка була продовжена на строк дії карантину, після завершення карантину є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану.

Оскільки станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом (19.01.2024) правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, то на момент пред`явлення прокурором цього позову не сплив строк позовної давності щодо позовних вимог, а тому відповідна заява відповідача-1 про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

За таких обставин, позовні вимоги прокурора є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо розподілу судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Прокурор просить покласти судові витрати на відповідачів на користь Харківської обласної прокуратури.

В ч. 3 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз`яснено, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Статтями 161 - 164 ГПК України визначено основні вимоги до позовної заяви, зокрема, частиною першою статті 164 ГПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Законом України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір - збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.

В статті 4 цього ж Закону, яка має назву "Розміри ставок судового збору" зазначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Зокрема, згідно з частиною другою цієї статті ставки судового збору за подання до господарського суду встановлюються у таких розмірах:

1) позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому частиною першою статті 163 ГПК України передбачено, що ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці.

Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Водночас, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці.

Проаналізувавши предмет та підстави позову у цій справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про витребування спірних земельних ділянок мають немайновий характер, адже майно має бути повернуто його власнику.

Отже, ураховуючи задоволення позову повністю, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір, сплачений за подання позову до суду за вимогами про витребування земельних ділянок покладається повністю на відповідача-1 - ОСОБА_1 в сумі 9 084,00 грн, як за вимогу немайнового характеру, судовий збір, сплачений за подання позову до суду за вимогами про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки покладається порівну на відповідачів, а саме по 3 028,00 грн.

Щодо судових витрат відповідача - 1 на професійну правничу допомогу, то приймаючи до уваги задоволення позову повністю відповідно до п.1 ч.4 ст. 129 ГПК України такі судові витрати в повному обсязі покладаються на відповідача - 1.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 14, 19, 124, 129, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 1, 5, 7, 8, 32, 116, 118, 121, 122, 123, 124, 127, 134, 152, 210 Земельного кодексу України, ст. 1, 6, 13-14 Закону України "Про оренду землі", ст. 1, 2, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 15, 16, 21, 203, 215, 216, 236, 251, 257, 267, 321, 346, 388, 391 Цивільного кодексу України та ст. 4, 20, 55, 53, 73, 74, 77, 86, 129, 161, 163, 202, 231, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області (вул. Центральна, 60, с. Старовірівка, Красноградський район, Харківська область, ідентифікаційний код 04398092).

Витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області (вул. Центральна, 60, с. Старовірівка, Красноградський район, Харківська область, ідентифікаційний код 04398092).

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №28 від 17.02.2020, укладений між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія", стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №27 від 17.02.2020, укладений між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія", стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800; 61001, місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4) судовий збір, сплачений за подання позову до суду за вимогами про повернення земельних ділянок та визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки в сумі 9 084,00 грн.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (с. Петрівка, Красноградський район, Харківська область, 63340, ідентифікаційний код 30378024) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800; 61001, місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4) судовий збір, сплачений за подання позову до суду за вимогами про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки в сумі 3 028,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати накази в установленому порядку.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "11" квітня 2024 р.

СуддяІ.О. Чистякова