Постанова

від 02.04.2024 по справі 907/568/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/568/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Закарпатській області

на додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2023 (суддя Андрейчук Л. В.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 (Кравчук Н. М. - головуючий суддя, судді Плотніцький Б. Д., Скрипчук О. С.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЖБУД"

до Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Закарпатській області

про припинення податкової застави,

(у судове засідання представники сторін не з`явилися),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та судових рішень у справі

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «УЖБУД» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Закарпатській області про припинення податкової застави.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 14.12.2022 у справі № 907/568/22, залишеним без змін постановами Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 та Верховного Суду від 27.06.2023, позовні вимоги задоволено повністю.

1.2. Додатковим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2023 у справі № 907/568/22 заяву представника ТОВ «УЖБУД» від 19.12.2022 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Закарпатській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УЖБУД" 4 000,00 грн витрат за надання правничої допомоги.

Додаткове рішення аргументоване тим, що між позивачем та адвокатським об`єднанням «Греца і Партнери» укладено договір від 05.02.2021 про надання правової допомоги позивачу, п. 5 якого визначена вартість послуг адвоката та зазначено, що надані послуги оформляються актами виконаних робіт.

Позивач зазначав, що здійснив витрати на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 8 000,00 грн, що підтверджується наступними документами: договором про надання правової допомоги від 05.02.2021; рахунком та актом виконаних робіт від 15.12.2022; документом про оплату вартості прийнятих робіт; детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 16.12.2022; витягом із статуту АО «Греца і Партнери».

На адресу Господарського суду Закарпатської області надійшло заперечення представника відповідача від 19.01.2023 (вх. № 02.3.1-02/121/23) на заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Свою позицію відповідач мотивував тим, що Головне управління ДПС у Закарпатській області є бюджетною установою, яка фінансується з Державного бюджету України, що зумовлює неспівмірність покладення на бюджетний орган тягара витрат на правничу допомогу. Також зазначив, що підготовка позовної заяви в суді першої інстанції для адвоката не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, побудови власної юридичної позиції з огляду на наявність судових рішень вищих інстанцій.

За наслідками з`ясування фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, оскільки не узгоджується з обсягом робіт, які адвокату необхідно було виконати для підготовки позовної заяви по справі №907/568/22. Визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Взявши до уваги дотримання позивачем порядку та строків звернення з заявою про розподіл судових витрат після ухвалення рішення, суд частково задовольнив заяву про ухвалення додаткового рішення.

1.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 залишено без змін додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2023 у справі № 907/568/22.

Постанова аргументована тим, що місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив про те, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності. У спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою. Правовідносини не передбачають великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню.

Враховуючи предмет спору, всі аспекти і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів по справі та підготовку позову, як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 4000 грн. 00 коп., яка є доказово обґрунтованою та підлягає розподілу.

2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

2.1. Державна податкова служба України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Закарпатській області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі № 907/568/22 і відмовити у задоволені заяви позивача щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Заявник стверджує, що судами не враховано правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 907/850/22 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права за статтею 126, 129 ГПК України в частині визначення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката та частини восьмої статті 129 ГПК України, в частині строків на заявлення стороною у справі про розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які сторона сплатила.

Головне управління ДПС у Закарпатській області є бюджетною установою, яка фінансується з Державного бюджету України, що зумовлює неспівмірність покладення на бюджетний орган всього тягара витрат на правничу допомогу, що може собі дозволити суб`єкт господарювання. Тобто, фінансовий стан сторін є неспівмірним.

Про незначну складність даної справи свідчить той факт, що в позовній заяві нормативне обґрунтування позиції Позивача викладене виключно шляхом копіювання тексту судових рішень, як судової практики сформованої з вказаних обставин у справі. Ураховуючи наведене та беручи до уваги обставини справи та предмет, підготовка такої в суді першої інстанції для адвоката не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, побудови власної юридичної позиції з огляду на наявність судових рішень вищих інстанцій, про які, також зазначено Позивачем у своїй позовній заяві. За таких умов відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі зазначеному Позивачем у поданій заяві є очевидно завищеним та необґрунтованим.

Представник позивача не був присутнім при судовому розгляду справи, а тому стягнення коштів за час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.

При розгляді справи та винесенні основного рішення позивачем не були понесені витрати на правову допомогу, всі документи були додані вже після розгляду у Господарському суді по суті та винесенні судового рішення.

3. Позиція Верховного Суду

3.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

3.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3.3. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи :

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Натомість, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За положенням частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Питання розподілу між сторонами судових витрат, суд вирішує під час ухвалення рішення суду і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п`ятої статті 238 ГПК України).

Водночас, згідно з частиною першою статті 221 ГПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша).

Така норма кореспондується з частиною восьмою статті 129 ГПК України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частин другої та третьої статті 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (частина третя статті 244 ГПК України).

Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПКУкраїни, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18).

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 907/850/22, якою обґрунтована касаційна скарга.

3.4. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 14.12.2022 у справі № 907/568/22 позов задоволено.

16.12.2022 представник позивача надіслав заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2023 у справі № 907/568/22 заяву задоволено частково. Стягнуто з Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Закарпатській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УЖБУД" 4 000,00 грн витрат за надання правничої допомоги.

З матеріалів справи слідує, що у суді першої інстанції позивач зазначав орієнтовний розмір витрат на професійну правову допомогу . Обставини подання позивачем до прийняття рішення доказів, які б підтверджували розмір понесених ним судових витрат, як і заявлення про те, що такі докази будуть подані до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, матеріали справи не містять, як і не встановлено судами попередніх інстанцій.

Отже, за відсутності заяви про те, що докази будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, у місцевого господарського суду були відсутні підстави для часткового задоволення заяви ТОВ «УЖБУД» та ухвалення судового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу.

3.5. У зв`язку із викладеним, касаційну скаргу необхідно задовольнити, додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі № 907/568/22 скасувати і відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

4.1 За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

4.2. Частиною першою статті 311 ГГПК України установлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

4.3. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити, додаткове рішення та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Закарпатській області задовольнити.

Додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі № 907/568/22 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «УЖБУД» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ