Постанова

від 11.04.2024 по справі 922/2584/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2584/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго",

представник позивача - Рудюк Ю.А. (у порядку самопредставництва); Андрійчук С.Я (у порядку самопредставництва),

відповідач Державний біотехнологічний університет,

представник відповідача - Заярний О.С. (у порядку самопредставництва),

третя особа Акціонерне товариство "Харківобленерго",

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу Державного біотехнологічного університету

на рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2023 (головуючий суддя Шарко Л.В.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 (головуючий суддя Фоміна В.О., судді: Крестьянінов О.О., Шевель О.В.)

у справі № 922/2584/23

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - Підприємство, позивач)

до Державного біотехнологічного університету (далі - Університет, відповідач)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Харківобленерго" (далі - Товариство),

про стягнення 2 386 194,18 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до суду з позовом до Університету за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства, про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" в сумі 2 386 194,18 грн, яка складається з: 1 288 281,59 грн заборгованості за спожиту електричну енергію за період січень-лютий 2021; 197 227,64 грн пені; 491 967,82 грн інфляційних втрат; 408 717,13 грн 15 відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані належним виконанням Підприємством зобов`язань за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", в частині постачання електричної енергії, що підтверджується, зокрема актами купівлі-продажу електроенергії за розрахункові періоди січень-лютий 2021 року, проте Харківською державною зооветеринарною академією (далі - Академія; правонаступником усього майна, прав та обов`язків, якої є Університет) у порушення умов пункту 2.1 глави 2 договору не здійснено своєчасну та повну оплату спожитої (купленої) електричної енергії та не здійснено інші платежі згідно з умовами цього договору, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість, на яку Підприємством нараховано пеню, річні та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.10.2023 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Університету на користь Підприємства 1 288 281,59 грн заборгованості за спожиту електричну енергію за період січень-лютий 2021, 161 632,86 грн пені, 67 491,03 грн відсотків річних, 409 973,18 грн інфляційних втрати. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" Академією (правонаступником якої є Університет) укладений на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії";

- позивач належним чином виконав свої зобов`язання, в частині постачання електричної енергії, що підтверджується, зокрема актами купівлі-продажу електроенергії за розрахункові періоди січень-лютий 2021 року, проте Академією в порушення умов пункту 2.1 глави 2 договору не здійснено своєчасної та повної оплати спожитої (купленої) електричної енергії та не здійснено інших платежів згідно з умовами цього договору, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість;

- здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків, а саме: пені в сумі 197 227,64 грн, 15% річних у сумі 408 717,13 грн, інфляційних втрат у сумі 491 967,82 грн, суд визнав їх обґрунтованими та такими, що здійснені у відповідності до чинного законодавства. Водночас, враховуючи заяву відповідача про наявність підстав для зменшення розміру пені, 3% річних, інфляційних втрат у зв`язку з їхньою надмірністю, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 161 632,86 грн, а також з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вважав за можливе задовольнити заяву відповідача та зменшити суму 3% річних до 67 491,03 грн, інфляційних втрат до 409 973,18 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024:

- апеляційну скаргу Університету залишено без задоволення;

- апеляційну скаргу Підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2023 у справі № 922/2584/23 змінено. Викладено його резолютивну частину у такій редакції:

"Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Державного біотехнологічного університету (61002, Харківська область, місто Харків, вулиця Алчевських, будинок 44, код ЄДРПОУ 44234755) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85, код ЄДРПОУ 19480600) 1288281,59 грн - заборгованість за спожиту електричну енергію за період січень-лютий 2021; 197227,64 грн - пені; 408717,13 грн - відсотки річних; 491967,82 грн - інфляційні втрати; 35792,92 грн - судового збору".

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що Університет, не заперечуючи проти стягнення основного боргу, не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені (161 632,86 грн), нарахованої Підприємством за порушення Університетом строків оплати за поставлену останнім електричну енергію. При цьому, наведені Університетом обставини (щодо ненадсилання вимоги/рахунку про сплати пені) не можуть бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати за електричну енергію. Інших доводів апеляційна скарга відповідача не містить, а наведене ним не спростовує висновків суду першої інстанції в цій частині.

В частині розгляду апеляційної скарги Підприємства, апеляційний суд зазначив, що доводи Підприємства щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, а також приписів статті 625 ЦК України, знайшли свої підтвердження.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Університет звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2023, а справу передати на новий розгляд. У разі якщо Верховний Суд не виявить підстав для направлення справи на новий розгляд, - скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 повністю та рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2023 в частині стягнення з Університету пені у розмірі 161 632,86 грн та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, в іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2023 залишити без змін.

Верховний Суд зазначає, що з касаційної скарги Підприємства вбачається, що скаржником оскаржуються судові рішення попередніх інстанцій як повністю так і в частині пені у розмірі 161 632,86 грн.

При цьому Суд враховує, що порядок, підстави касаційного оскарження залежить від предмета оскарження, про що свідчить стаття 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Статтею 269 ГПК України визначені межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини першої якої, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, частиною четвертою статті 269 цього Кодексу визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд відзначає, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.

При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18.

Відповідно до пункту 1 частини першої стаття 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

За змістом наведеного припису учасник справи не має права на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції у частині, яку він не оскаржував в апеляційному порядку.

Подібну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).

Вказані правові позиції носять загальний характер щодо застосування норм процесуального права в частині права оскарження судових рішень.

За таких обставин та враховуючи, що Університет в апеляційному порядку оскаржував рішенням суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені (161 632,86 грн), нарахованої Підприємством за порушення Університетом строків оплати за поставлену останнім електричну енергію, тобто в іншій частині позовні вимоги, за апеляційною скаргою Університету, не були предметом апеляційного оскарження, а тому такі вимоги не можуть бути предметом касаційного оскарження.

Таким чином, у даному випадку предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені (161 632,86 грн).

Університет оскаржуючи судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені (161 632,86 грн), у касаційній скарзі визначив підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме зазначив, що при ухвалені рішень в оскаржуваній частині судами не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 904/1983/19 та від 11.12.2018 у справі № 921/375/17-г/14 щодо застосування абзацу третього частини четвертої статті 179 ГК України у подібних правовідносинах, а також те, що оскаржувані судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України, оскільки суд прийняв рішення про права, інтереси та(або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Університет у касаційній скарзі посилається на те, що при ухвалені рішень в оскаржуваній частині судами не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 904/1983/19 та від 11.12.2018 у справі № 921/375/17-г/14 щодо застосування абзацу третього частини четвертої статті 179 ГК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 904/1983/19 предметом позовних вимог було врегулювання переддоговірного спору шляхом визнання Договору про стандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу № 0050115639 в частині дати його укладення та пункту 4.4, укладеними в редакції позивача, а саме: дата Договору № 005011569 - " 01.04.2019"; зміст пункту 4.4 Договору: "Замовник сплачує попередню оплату за приєднання на поточний рахунок Виконавця послуг у розмірі 100 відсотків плати, визначеної пунктом 4.1 цього розділу упродовж 5 робочих днів від дати підписання цього Договору Сторонами";

- № 921/375/17-г/14 предметом первісних позовних вимог було врегулювання розбіжностей до договору та визнання договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення № 717 від 05.05.2017 в частині абзацу 3 пункту 1.1, пункту 2.6, пункту 2.14, пункту 2.15, пункту 4.1 укладеним в редакції Комунального підприємства "Тернопільводоканал", а зустрічних позовних вимог скасування технічних умов.

При цьому у даній справі № 922/2584/23 суди розглядали позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" в сумі 2 386 194,18 грн, яка складається з: 1 288 281,59 грн заборгованості за спожиту електричну енергію за період січень-лютий 2021; 197 227,64 грн пені; 491 967,82 грн інфляційних втрат; 408 717,13 грн 15 відсотків річних, та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені (161 632,86 грн) виходили з того, що доводами відповідача про відсутність у останнього зобов`язання за договором щодо сплати пені, на думку відповідача, було те, що ним неотримано рахунку/вимоги про сплату пені.

Водночас, згідно з частинами першою, другою статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 19 ГПК України визначено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Таким чином, ГК України визначає звернення з письмовою претензією як захід досудового врегулювання спору виключно правом (а не обов`язком) учасника господарських відносин. Водночас, зазначеними законодавчими актами передбачається обов`язок особи, яка порушила права і законні інтереси інших осіб, поновити їх, не чекаючи пред`явлення, зокрема, претензії.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується, що з метою досудового врегулювання спору Підприємством направлено Академії претензію-вимогу на суму 1 288 281,59 грн від 21.09.2021 № 44/11-001114, яка була отримана нею 28.09.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з трек-номером 0100190560192. У цій претензії позивачем було повідомлено про те, що станом на 21.09.2021 заборгованість споживача за електричну енергію складає 1 288 281,59 грн, а також про те, що при поданні позовної заяви до суду буде нараховано пеню, 15% річних від простроченої суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. У зв`язку з цим позивач просив для уникнення настання несприятливих економічних та/або правових наслідків у семиденний строк оплатити заборгованість.

Проте, як свідчать матеріали справи, вказана претензія була залишена без задоволення, заборгованість за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" на час розгляду даного спору в судовому порядку є непогашеною.

У свою чергу статтею 617 ЦК України передбачено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідно до яких особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому, наведені відповідачем обставини (щодо ненадсилання вимоги/рахунку про сплату пені) визнані судами такими, що не можуть бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати за електричну енергію.

Таким чином, проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Також як підставу для подання касаційної скарги Господарством визначено пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України, оскільки суд прийняв рішення про права, інтереси та(або) обов`язки Академії, яка не була залучена до участі у справі.

Однак, вказані доводи визнаються Судом безпідставними та необґрунтованими, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, а саме про те:

?Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 05.07.2021 до цього реєстру було внесено запис про перебування в стані припинення юридичної особи - Харківської державної зооветеринарної академії (код ЄДРПОУ 00493758) на підставі рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації шляхом приєднання (вказаний запис актуальний станом на 06.06.2023) (т.1, а.с.20-23).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.05.2021 №431-р "Про утворення Державного біотехнологічного університету" погоджено реорганізацію Харківського національного університету сільського господарства імені Петра Василенка, Харківської державної зооветеринарної академії, Харківського національного аграрного університету ім.В.В.Докучаєва та Харківського державного університету харчування та торгівлі шляхом приєднання до Державного біотехнологічного університету (роздруківка додається) (т.1, а.с. 24).

Наказом Міністерства освіти і науки України від 18.06.2021 №689 "Про утворення Державного біотехнологічного університету" утворено Державний біотехнологічний університет та, зокрема, визначено реорганізувати Харківську державну зооветеринарну академію шляхом його приєднання до Державного біотехнологічного університету з відповідними правовими наслідками (т.1, а.с.25-32).

Відповідно до пункту 9 наказу Міністерства освіти та науки України №689 установлено, що Державний біотехнологічний університет є правонаступником усього майна, прав та обов`язків Харківської державної зооветеринарної академії.

Крім того, в Статуті ДБТУ, затвердженому наказом Міністерства освіти та науки України від 30.12.2022 № 1189, а саме положеннями пункту 1.2 встановлено, що Університет було утворено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.05.2021 № 431-р "Про утворення Державного біотехнологічного університету". Згідно з Наказом ДБТУ є правонаступником майна, та обов`язків, зокрема Харківської державної зооветеринарної академії (т.1, а.с. 34-36).

Разом з тим, листом ДБТУ від 01.12.2022 № 01-986 повідомлено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.05.2021 № 431-р "Про утворення Державного біотехнологічного університету" та Наказу, ДБТУ було передано все майно університетів (зокрема, Харківської державної зооветеринарної академії) відповідно до актів приймання-передачі від 02.12.2021 (т.1, а.с.37).

З огляду на зазначене, оскільки реорганізація Харківської державної зооветеринарної академії відбулася шляхом приєднання, має місце факт універсального правонаступництва, коли до правонаступника - Державного біотехнологічного університету перейшли обов`язки Харківської державної зооветеринарної академії?.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження Університетом рішень судів попередніх інстанцій, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки судами були ухвалені рішення з дотриманням норм процесуального права, що дає підстави залишити їх в цій частині без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного біотехнологічного університету на рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 922/2584/23, у частині задоволення позовних вимог про стягнення пені (161 632,86 грн), відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу в частині оскарження Державного біотехнологічного університету рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2023 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 922/2584/23, у частині задоволення позовних вимог про стягнення пені (161 632,86 грн), з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 922/2584/23 у вказаній частині - без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2023 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 922/2584/23, виконання яких було зупинено ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2024.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос