Постанова

від 11.04.2024 по справі 144/1423/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/1423/23

Провадження № 22-ц/801/754/2024

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 рокуСправа № 144/1423/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

за участю секретаря судового засідання Литвина С.С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Вінницький обласний центр зайнятості

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 144/1423/23 за апеляційною скаргою Вінницького обласного центру зайнятості на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Бондарук О. П. у залі суду, повний текст якого складено 02 лютого 2024 року,

встановив:

Короткий зміст вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницького обласного центру зайнятості (далі ВОЦЗ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади провідного фахівця відділу населення соціальних послуг Теплицької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що з 18 жовтня 2021 року він працював на посаді провідного фахівця відділу надання соціальних послуг ВОЦЗ.

Наказом № 254-к від 14 березня 2023 року його звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року визнано незаконним та скасовано наказ № 254-к від 14 березня 2023 року про його звільнення з посади провідного фахівця відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ та поновлено на роботі у ВОЦЗ.

Наказом ВОЦЗ № 437-к від 03 липня 2023 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » його поновлено на роботі у ВОЦЗ на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ.

04 липня 2023 року його письмово попереджено про скорочення посади, яку він займає, дату звільнення та перелік наявних вакансій.

Наказом ВОЦЗ № 551-к від 21 вересня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » його звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ з 21 вересня 2023 року у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП.

Вважає, що його звільнення є незаконним та безпідставним, оскільки його було поновлено на неіснуючій посаді, так як Теплицька районна філія у складі ВОЦЗ припинена, шляхом її ліквідації.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 , просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ ВОЦЗ від 21 вересня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

поновити його на роботі у ВОЦЗ;

стягнути з ВОЦЗ середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 вересня 2023 року по день фактичного поновлення на роботі;

стягнути з відповідача на його користь судові витрати понесені при розгляді справи.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 551-к від 21 вересня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного фахівця відділу населення соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у ВОЦЗ.

Стягнуто з ВОЦЗ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 вересня 2023 року по 24 січня 2024 року в сумі 29781,90 грн.

Стягнуто з ВОЦЗ на користь ОСОБА_1 16000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ВОЦЗ на користь держави судовий збір у розмірі 9084 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі у ВОЦЗ та присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущеного до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

позивача поновлено на фактично неіснуючій посаді, відтак відповідачем не забезпечено дотримання процедури поновлення останнього на роботі під час виконання рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року № 144/494/23, що потягнуло за собою порушення процедури вивільнення позивача у зв`язку з ліквідацією Теплицької районної філії ВОЦЗ та одночасним передаванням її функцій іншій установі, тому звільнення позивача є незаконним;

у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу внести скорочену посаду, а якщо підприємство, установу реорганізовано рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником;

обов`язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні функції;

відповідачем не доведено, що на виконання рішення суду, незаконно звільненого працівника ОСОБА_1 було поновлено на рівнозначній посаді або внесено відповідні зміни до штатного розкладу введено скорочену посаду;

ОСОБА_1 поновлено та у подальшому скорочено на посаді, яка була відсутня у штатному розписі ВОЦЗ;

невиконання роботодавцем рішення суду, що підлягало негайному виконанню призводить до порушення охоронюваних трудовим законодавством прав працівника, захист яких можливий, зокрема, шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення;

стороною відповідача клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не подано, тому з ВОЦЗ слід стягнути на користь позивач суму витрат у заявленому ним розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

У березні 2024 року ВОЦЗ подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 01 березня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 березня 2024 року справу призначено до розгляду на 11 квітня 2024 року 09 год 00 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційні скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

суд першої інстанцій не надав належної оцінки тому, що рішення суду у справі № 144/494/23 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі у ВОЦЗ виконано фактично та в повному обсязі;

поновлений працівник був допущений до роботи та йому виплачувалась заробітна плата;

ОСОБА_1 не оскаржував рішення державного виконавця про закриття виконавчого провадження щодо фактичного та повного виконання ВОЦЗ рішення суду у справі № 144/494/23 у частині поновлення на роботі;

ВОЦЗ дотримано процедуру звільнення працівника ОСОБА_1 ;

дії ОСОБА_1 свідчать про зловживання трудовим правом та його недобросовісну поведінку;

докази понесених судових витрат стороною позивача подано на стадії судових дебатів та не надано їх копії відповідачу, що позбавило останнього подати заперечення щодо співмірності їх розміру зі складністю справи та наданими адвокатом послугами.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 указує, що:

рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують;

ВОЦЗ наказом № 437-к від 03 липня 2023 року формально виконав рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року у справі № 144/494/23 в частині поновлення його на роботі, без вчинення усіх дій, необхідних для належного виконання указаного рішення;

посада провідного фахівця відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ, на час поновлення його на роботі, була відсутня у штатному розписі ВОЦЗ, відтак у подальшому не могла бути скорочена.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що з 18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВОЦЗ та працював на посаді провідного фахівця відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ.

14 березня 2023 року ОСОБА_1 звільнений з роботи у зв`язку з скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року у справі № 144/494/23, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, наказ ВОЦЗ № 254-к від 14 березня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного фахівця відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ скасовано, поновлено ОСОБА_1 на роботі у ВОЦЗ та стягнуто з ВОЦЗ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На виконання указаного рішення, наказом ВОЦЗ «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » № 437-к від 03 липня 2023 року скасовано попередній наказ ВОЦЗ № 254-к від 14 березня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено останнього на роботі у ВОЦЗ на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ з 15 березня 2023 року.

10 липня 2023 року ОСОБА_1 ознайомлено з указаним наказом.

04 липня 2023 року ОСОБА_1 попереджено про скорочення посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ, вивільнення його протягом двох місяців та запропоновано вакантні посади для працевлаштування.

04 липня, 16 серпня, 14 вересня, 21 вересня 2023 року ОСОБА_1 пропонувалися на вибір вакантні посади від яких останній відмовився.

Наказом ВОЦЗ «Про звільнення ОСОБА_1 » № 551-к від 21 вересня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ з 21 вересня 2023 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно листа Міністерства економіки України № 2802-11/72027-03 від 27 жовтня 2022 року останнім погоджено припинення філій регіональних центрів зайнятості шляхом їх ліквідації, зокрема, Теплицької районної філії ВОЦЗ.

Наказом Міністерства економіки України № 4325 від 02 листопада 2022 року утворено відокремлені структурні підрозділи філії регіональних центрів зайнятості, а саме: ВОЦЗ: Вінницької філії, Гайсинської філії, Жмеринської філії, Могилів-Подільської філії, Тульчинської філії, Хмільницької філії.

Наказом ВОЦЗ № 285 від 20 грудня 2022 року утворено відокремлені підрозділи філії ВОЦЗЮ а саме: Вінницьку, Гайсинську, Жмеринську, Могилів-Подільську, Тульчинську та Хмільницьку філії.

Згідно з наказом ВОЦЗ № 290 від 30 грудня 2022 року затверджено та введено в дію з 01 січня 2023 року штатний розпис філій ВОЦЗ на 2023 рік.

З листа ВОЦЗ № 06-12/3730-23 від 03 жовтня 2023 року слідує, що станом на день поновлення ОСОБА_1 на роботі діяв Теплицький відділ Гайсинської філії ВОЦЗ, а діяльність Теплицької районної філії ВОЦЗ припинено, шляхом її ліквідації 28 березня 2023 року, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 1001741040073003548.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції повній мірі не відповідає.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством (стаття 3 КЗпП України).

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Указане узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 443/299/22 (провадження № 61-8861св23).

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Установлено, що рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року у справі № 144/494/23, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, наказ ВОЦЗ № 254-к від 14 березня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного фахівця відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ скасовано, поновлено ОСОБА_1 на роботі у ВОЦЗ та стягнуто з ВОЦЗ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Указаним рішенням суду встановлено, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП було здійснено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства, а саме останнім не доведено факт виконання приписів частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України.

У разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу внести скорочену посаду.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19 (провадження № 61-4490св21) зроблено висновок, що:

«у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником. У справі, яка переглядається, апеляційний суд залишив поза увагою те, що в разі скорочення (виведення зі штатного розпису) посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену (виведену) посаду, що і було б належним виконанням з його боку рішення суду про поновлення працівника на роботі».

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Матеріалами справи встановлено, що на момент поновлення ОСОБА_1 на роботі на виконання рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 липня 2023 року у справі № 144/494/23 та момент його звільнення у штатному розписі ВОЦЗ була відсутня посада провідного фахівця відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ.

Доказів поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді або внесення відповідних змін до штатного розкладу (введення скороченої посади) матеріали справи не містять.

Отже, ВОЦЗ, видавши наказ № 437-к від 03 липня 2023 року, яким скасовано наказ № 254-к від 14 березня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 », формально виконав рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 липня 2023 року у справі № 144/494/23 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, без вчинення усіх дій, необхідних для належного виконання рішення суду.

За відсутності у штатному розписі ВОЦЗ посади, на яку поновлено позивача, останній, відповідно, не міг бути у подальшому скорочений на підставі наказу ВОЦЗ № 551-к від 21 вересня 2023 року.

Установивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен був поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису ввести скорочену посаду, що було б належним виконанням з його боку рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року суду про поновлення працівника на роботі.

Отже, наказ ВОЦЗ «Про звільнення ОСОБА_1 » № 551-к від 21 вересня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ з 21 вересня 2023 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини 40 КЗпП є незаконним та підлягає скасуванню.

Ураховуючи викладене, також підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого місцевим судом правильно обчислено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідачем формально виконано рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року у справі № 144/494/23 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, тому наказ № 551-к від 21 вересня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Теплицької районної філії ВОЦЗ з 21 вересня 2023 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини 40 КЗпП є незаконним, порушує трудові права позивача, а його звільнення відбулось всупереч трудового законодавства України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу, тому суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі своїх повноважень пославшись на формальне виконання рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року у справі № 144/494/23 не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Видача роботодавцем наказу про формальне поновлення працівника на роботі, без вчинення усіх дій, які включають у себе належне виконання рішення суду (без фактичного забезпечення поновленому працівнику доступу до належної посади, яка відповідає законодавству про працю) не може бути підставою для покладення на цього працівника обов`язку оскаржувати такий наказ, яким фактично не забезпечено поновлення вже захищених судом прав особи на відповідну роботу.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судоми норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Щодо судових витрат в суді першої інстанції

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.

Відповідно до статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, однак надання доказів про факт та розмір їх витрат не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони.

Ухвалюючи рішення в частині стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 16000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду позов задоволено, витрати на правничу допомогу документально підтвердженні та стороною відповідача не подано клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи встановлено, що 24 січня 2024 року в судовому засіданні під час проведення судових дебатів представником позивача адвокатом Клінчиковим С. О. на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат надано угоду про надання правової допомоги від 01 лютого 2023 року, укладену між адвокатським бюро «Сергія Клінчикова» та позивачем, а також розрахунокопис судових витрат у справі, згідно якого вартість послуг адвоката складає 16 000 грн.

Разом з тим, доказів підтвердження надсилання (надання) стороною позивача копій указаних доказів відповідачу матеріали справи не містять.

Відтак ВОЦЗ був позбавлений можливості надати у передбачений законом строк клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем та доводи на їх спростування.

Отже позивачем не дотримано, встановленого частиною дев`ятою статті 83 ЦПК України, порядку подання доказів, а саме не надіслано (не надано) відповідачу копії, поданих до суду першої інстанції, доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

На указане місцевий суд уваги не звернув, безпідставно взяв до уваги подані позивачем докази та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000 грн.

Виконання вимог частини дев`ятої статті 83 ЦПК України цілком і повністю залежало від дій та волі позивача та його представника, між якими існували певні договірні відносини.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами пунктів 4, 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Ураховуючи, що стороною позивача не дотримано належне виконання вимог частини дев`ятої статті 83 ЦПК України та за відсутності підтвердження надсилання (надання) відповідачу копій доказів щодо розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача указаних витрат, тому рішення суду у цій частині слід скасувати з ухваленням нового про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлюється Законом України«Про судовийзбір» від08липня 2011року N3674-VI (зі змінами і доповненнями).

Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У роз`ясненнях, викладених в абзаці першому пункту 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об`єктом справляння судового збору.

ОСОБА_1 звернувся до суду з такими позовними вимогами: визнання незаконним та скасування наказу про звільнення; поновлення на роботі; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Пунктом першим частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, оскільки є заробітною платою.

Отже, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2023 року для працездатних осіб встановлено у розмірі 2 684 грн.

З наведеного слідує, що при поданні позовної заяви до суду першої інстанції за немайнові позовні вимоги підлягав сплаті судовий збір у сумі 2 147,20 грн (2 x 1 073,60).

Ураховуючи ціну позову, за позовну вимогу майнового характеру підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

Відтак, загальний розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви становить 3 220,80 грн (2 x 1 073,60 + 1 073,60).

Ураховуючи, що позов ОСОБА_1 задоволено та останній звільнений від сплати судового збору у цій справі, тому з відповідача на користь держави слід стягнути 3 220,80 грн судового збору за подання позовної заяви.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ВОЦЗ на користь держави судового збору, однак помилився в його розрахунку.

Підсумовуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат слід скасувати з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь держави 3 220,80 грн судового збору за подання позовної заяви.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню, як ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення у цій частині про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь держави 3 220,80 грн судового збору за подання позовної заяви.

У решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга ВОЦЗ по суті заявлених позовних вимог залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за відповідачем.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Вінницького обласного центру зайнятості задовольнити частково.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року в частині розподілу судових витрат скасувати й ухвалити у цій частині нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з Вінницького обласного центру зайнятості на його користь витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Стягнути з Вінницького обласного центру зайнятості на користь держави 3220,80 грн судового збору за подання позовної заяви.

У решті рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за Вінницьким обласним центром зайнятості.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ

судді: Світлана КОПАНИЧУК

Віталій ОНІЩУК