Рішення

від 10.04.2024 по справі 420/5788/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/5788/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом Кодимського споживчого товариства до Кодиської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Кодимської міської ради Подільського району Одеської області щодо неоприлюднення проекту Рішення сесії VIII скликання Кодимської міської ради № 4518-VIII від 15 лютого 2024 року «Про відмову в скасуванні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 № 851»; скасувати Рішення сесії VIII скликання Кодимської міської ради № 4518-VIII від 15 лютого 2024 року «Про відмову в скасуванні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 № 851 "Про відмову в скасуванні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 № 851»; зобов`язати Кодимську міську раду вдруге розглянути заяву Кодимського споживчого товариства від 08.02.2024 №16 про розгляд питання щодо скасування Рішення Виконавчого комітету Кодимської міської ради № 851 від 26.01.2024 «Про затвердження акту з визначення збитків від 28 грудня 2023 року № 1» у відповідності до вимог чинного законодавства України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 31 січня 2024 року, на адресу Кодимського споживчого товариства було отримано письмове повідомлення з Кодимської міської ради від 30.01.2024 року № 03- 17/344 з додатками, а саме: Рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851 «Про затвердження акту з визнання обсягу збитків від 28 грудня 2023 року № 1», Акту № 1 з визнання обсягу збитків від 28.12.2023 року з копією розрахунків. Не погодившись із цим рішенням, Кодимським споживчим товариством було оскаржено його до Сесії Кодимської міської ради у відповідності до вимог п. 9 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Листом Кодимської міської ради від 20.02.2024 року № 03-17/749 повідомлено, що на черговій сесії Кодимської міської ради прийнято рішення сесії Кодимської міської ради від 15.02.2024 року № 4518-VIII «Про відмову в скасуванні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851» та додано саме Рішення Кодимської міської ради від 15.02.2024 року № 4518-VIII. Отже, не погоджуючись із результатом оскарження, позивач звернувся до суду із даним позовом. Позивач зазначає, що відповідачем не оприлюднено проекту рішення сесії VIII скликання Кодимської міської ради № 4518-VIII від 15 лютого 2024 року «Про відмову в скасуванні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 № 851», а тому порушено вимоги приписів Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI, а саме пункту 2 частини 1 статті 15. Зазначає, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності. Також посилається на пункт 1 частини 1 статті 5 Закону України № 2939-VI де встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом. І стверджує, що відповідно до частина 3 статті 15 Закону України № 2939-VI проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. На офіційному веб-сайті Кодимської міської ради проект оскаржуваного рішення, всупереч приписам статті 15 частини 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" оприлюднено не було. Також Рішення Виконавчого комітету Кодимської міської ради № 851 від 26.01.2024 року «Про затвердження акту з визначення обсягу збитків від 28 грудня 2023 року № 1» підписано не належною особою, і не може породжувати жодних наслідків.

Ухвалою судді від 05.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

18.03.2024 до суду від Кодимської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що відповідно до частини 9 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги пункту 3 частини першої (у частині оприлюднення проектів актів), частини четвертої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання». Отже, із сумісного аналізу норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» слідує, що у період дії воєнного стану позовні вимоги позивача щодо не оприлюднення проектів рішень органів місцевого самоврядування є необґрунтовані та безпідставні. Крім того, відповідно до висновку Касаційного адміністративного суду Верховного Суду викладеному в пункті 37 постанові від 28 липня 2022 року у справі №120/8017/20-а не оприлюднення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування проекту рішення, як акту індивідуальної дії згідно вимог статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не є підставою для безумовного скасування оскаржуваного рішення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його не дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Стосовно ж процедурних порушень, то коли йдеться про порушення суто формальні, вони взагалі не впливають на дійсність акта.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 31 січня 2024 на адресу Кодимського споживчого товариства надійшло письмове повідомлення з Кодимської міської ради від 30.01.2024 року № 03- 17/344 з додатками, а саме: Рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851 «Про затвердження акту з визнання обсягу збитків від 28 грудня 2023 року № 1», Акту № 1 з визнання обсягу збитків від 28.12.2023 року з копією розрахунків.

У вирішальній частині Рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851 зазначено: «Вирішено: 1. Затвердити акт з визначення обсягу збитків, заподіяних власнику майна Кодимській міській раді Подільського району Одеської області від 28 грудня 2023 року № 1, землекористувачем Кодимським споживчим товариством (код ЄДРПОУ 01706245) в сумі 279636.52, додається.».

09.02.2024 через канцелярію Кодимської міської ради позивачем було подано письмову заяву від 08.02.2024 року № 16, якою порушено клопотання про винесення на розгляд сесії Кодимської міської ради Подільського району Одеської області, питання про скасування Рішення Виконавчого комітету Кодимської міської ради № 851 від 26.01.2024 року «Про затвердження акту з визначення обсягу збитків від 28 грудня 2023 року № 1».

Листом Кодимської міської ради від 20.02.2024 року № 03-17/749 повідомлено, що на черговій сесії Кодимської міської ради прийнято рішення сесії Кодимської міської ради від 15.02.2024 року № 4518-VIII «Про відмову в скасуванні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851» та додано само Рішення Кодимської міської ради від 15.02.2024 року № 4518-VIII.

В Рішенні Кодимської міської ради від 15.02.2024 року № 4518-VIII «Про відмову в скасуванні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851» зазначено: « …розглянувши лист заяву Кодимського споживчого товариства про скасування рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851 «Про затвердження акту з визначення обсягу збитків від 28 грудня 2023 року № 1», враховуючи висновки постійної комісії з питань земельних відносин, агропромислового розвитку, природокористування, планування території, будівництва, архітектури та благоустрою, міська рада вирішила: 1. Відмовити Кодимському споживчому товариству в скасуванні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851 «Про затвердження акту з визначення обсягу збитків від 28 грудня 2023 року №1» у зв`язку з невідповідністю вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів».

Позивач, зважаючи на те, що рішення Кодимської міської ради від 15.02.2024 року № 4518-VIII «Про відмову в скасуванні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851» підлягає скасуванню в судовому порядку, звернувся за судовим захистом із даним адміністративним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пунктів 34, 34-1 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; прийняття рішень щодо здійснення виконавчим органом сільської, селищної, міської ради державного контролю за використанням та охороною земель.

Приписами ч. 4 та ч. 6 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Розпорядники інформації можуть оприлюднювати публічну інформацію на своєму офіційному веб-сайті, у власних офіційних друкованих виданнях та/або у медіа на підставі договорів про висвітлення діяльності, укладених із суб`єктами у сфері медіа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація обов`язково оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, правовий режим воєнного стану неодноразово було продовжено Указами президента України і слід зазначити, що правовий режим воєнного стану продовжує діяти станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до частини 9 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги пункту 3 частини першої (у частині оприлюднення проектів актів), частини четвертої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання».

Отже, із сумісного аналізу норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» слідує, що у період дії воєнного стану оприлюднення проектів рішень органів місцевого самоврядування не є обов`язковим.

До того ж, відповідно до висновку Касаційного адміністративного суду Верховного Суду викладеному в пункті 37 постанові від 28 липня 2022 року у справі №120/8017/20-а неоприлюднення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування проекту рішення, як акту індивідуальної дії згідно вимог статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не є підставою для безумовного скасування оскаржуваного рішення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його не дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Стосовно ж процедурних порушень, то коли йдеться про порушення суто формальні, вони взагалі не впливають на дійсність акта.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 818/294/18, відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, зокрема, неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону. Законом України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону є підставою для притягнення винної особи до відповідальності. Проте, це не є підставою для скасування оскарженого рішення згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації». Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд зазначає, що саме по собі порушення порядку оприлюднення проекту рішення ради не може бути підставою для скасування такого рішення.

З огляду на викладене суд не приймає доводи позивача щодо недотримання відповідачем процедури опублікування проекту спірного рішення.

Поряд із тим, суд зазначає, що позивач фактично не погоджується із рішенням виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851 «Про затвердження акту з визнання обсягу збитків від 28 грудня 2023 року № 1», яким затверджено акт з визначення обсягу збитків, заподіяних власнику майна Кодимській міській раді Подільського району Одеської області від 28 грудня 2023 року № 1, землекористувачем Кодимським споживчим товариством (01706245) в сумі 279636,52 грн.

Водночас позивачем оскаржується не вищезазначене рішення від 26.01.2024 року № 851, а рішення сесії Кодимської міської ради від 15.02.2024 року № 4518-VIII «Про відмову в скасуванні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851».

В контексті приписів КАС України має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку, а обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004) у загальносоціологічному значенні категорія «інтерес» розуміється як об`єктивно існуюча і суб`єктивно усвідомлена соціальна потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії; у психології - як ставлення особистості до предмета як до чогось для неї цінного, такого, що притягує. В юридичних актах термін «інтерес», враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об`єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами.

У п.3.4 цього ж Рішення зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Однак за обставин розглядуваного спору, позивачем оскаржено не рішення затвердження акту з визначення обсягу збитків, заподіяних власнику майна Кодимській міській раді Подільського району Одеської області від 28 грудня 2023 року № 1, землекористувачем Кодимським споживчим товариством в сумі 279636.52 грн, а рішення від 15.02.2024 року № 4518-VIII «Про відмову в скасуванні рішення виконавчого комітету Кодимської міської ради від 26.01.2024 року № 851», що само по собі не відповідає належному способу захисту інтересів, як б підлягали судовому захисту.

Суд зазначає, що категорію інтересу потрібно розглядати в нерозривному зв`язку з категорією суб`єктивного права як певні потреби й прагнення до користування конкретним матеріальним та (або) нематеріальним благом, що опосередковується певним суб`єктивним правом.

Способи захисту права це передбачені законом дії, які безпосередньо спрямовані на захист права. Вони є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

У природно-правовій концепції «ефективного захисту права» під ефективністю розуміється рішення суду, спрямоване на реальне відновлення прав у кожній конкретній ситуації. Рішенням швидко та наглядно втілюється ідеальна правова модель поведінки у спірній правовій ситуації через застосування заходів, максимально пристосованих до самої ситуації.

Суд вважає за необхідне вказати та на необхідність існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, котрий заздалегідь визначений законом. Обрання позивачем неналежного способу захисту права є непереборною підставою відмови у позові.

Адже можливість багаторазового порушення справ за тими ж самими по суті, але формально відмінними вимогами, ускладнює з`ясування відносин у одному й тому ж правовому спорі зокрема.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу.

Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24)).

Крім того, згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим; вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 22)).

Отже, задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення є неналежним, зокрема неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127).

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Кодимського споживчого товариства (Одеська область, Подільський район, м. Кодима, вул. Соборна, 60; ЄДРПОУ 01706245) до Кодиської міської ради (Одеська область, Подільський район, м. Кодима, пл. Перемоги, 1-1; ЄДРПОУ 04527342) про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.