Рішення

від 09.04.2024 по справі 580/569/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року справа № 580/569/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування рішень та поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України, Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 13.12.2023 №361-кт Про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній категорії і кваліфікації начальника відділу УДМС у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби з 15.12.2023;

- стягнути з Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 15.12.2023;

- стягнути з Державної міграційної служби України на користь позивача заподіяну моральну шкоду в розмірі 30000 грн.;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній категорії і кваліфікації начальника відділу УДМС у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби та стягнення на користь ОСОБА_1 , середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 15.03.2024 зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 09.04.2024 поновлено провадження у справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у зв`язку із утворенням як юридичної особи публічного права Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби в порядку реорганізації, шляхом злиття Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області та Управління Державної міграційної служби в Черкаській області, за підписом в.о. начальника УДМС у Черкаській області 12.07.2023 позивача попереджено про наступне звільнення.

16.11.2023 на електронну пошту Уманського відділу УДМС позивачу надійшла пропозиція посади начальника Уманського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС.

27.11.2023 на особисту електронну пошту позивача надійшла повторна пропозиція посади, але вже заступника начальника Фортечного відділу у місті Кропивницький Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС, а ще через деякий час - 08.12.2023, пропозиція посади завідувача Бобринецького сектору Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС.

За твердженням позивача, 12.12.2023 о 14 год. 20 хв. засобами СЕД «Мегаполіс» на бланку Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС, позивачу знову надійшла пропозиція посади заступника начальника Фортечного відділу у місті Кропивницький Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС з вимогою проінформувати про своє рішення особисто начальника Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС, Голову комісії з припинення УДМС у Черкаській області Андрія Кочергу до 17 год. 30 хв. 12.12.2023. Однак, зважаючи на обмежений строк прийняття рішення за вказаною пропозицією посади, згода/незгода у визначений термін позивачем не надана.

Позивач вважає, що подав заяву про призначення та погодився на посаду начальника Уманського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС, тому його звільнено незаконно.

Наведені порушення порядку звільнення позивача на його думку є підставою для поновлення на роботі. При цьому, в спірних правовідносинах відбулось повне правонаступництво від управління Державної міграційної служби України в Черкаській області до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, тому позивач вважає, що підлягає поновленню/призначенню на рівнозначній посаді завідувача Уманського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби.

Окрім наведеного, позивач вважає, що незаконним звільненням йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 30000 грн.

Відповідач Державна міграційна служба України (далі ДМС), подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог, аргументуючи свою позицію тим, що 15.12.2023 утворено Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби та введено в дію штатний розпис, керівником державної служби (начальником ЦПМУ ДМС) позивачу запропоновано 2 посади.

ДМС стало відомо від Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо відмови позивача від запропонованих посад.

На підставі наведеного відповідач вважає, що під час прийняття спірного наказу Державної міграційної служби України дотримався процедури звільнення державного службовця, встановленої Законом України «Про державну службу».

Також відповідач вважає безпідставним твердження позивача про заподіяння йому моральної шкоди, оскільки належних доказів на підтвердження моральних страждань позивач не надав.

Відповідач Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (далі ДМС), подало до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог, аргументуючи свою позицію тим, що начальником ЦПМУ ДМС ОСОБА_2 позивачу надані пропозиції посад заступника начальника Фортечного відділу у місті Кропивницькому ЦПМУ ДМС та завідувача Бобринецького сектору Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС.

У тексті вказаних пропозицій зазначено, що у разі згоди на переведення на запропоновану посаду державної служби, пропонується подання відповідної заяви позивачем. У разі ненадання згоди на переведення на запропоновану посаду вважатиметься, що позивач відмовився від такого переведення. Крім того, вказаною пропозицією позивача попереджено, що у разі відмови від переведення на запропоновану посаду, позивача буде звільнено на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VІІІ з виплатою згідно із частиною 4 статті 87 Закону № 889-VIII вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Оскільки позивач не подав заяву про призначення на одну із запропонованих посад, тому наказом ДМС від 13.12.2023 № 361-кт ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Уманського відділу УДМС у Черкаській області.

На виконання вказаного наказу УДМС у Черкаській області видано наказ від 13.12.2023 № 217-к «Про оголошення звільнення ОСОБА_3 ».

На підставі наведеного відповідач вважає оскаржений наказ законним, обґрунтованим та таким, що скасуванню не підлягає.

У відповіді на відзив позивач не погодився з доводами відповідачів, зазначивши, що на момент його звільнення, так і на дату подачі відповіді на відзив, посада начальника Уманського відділу ЦПМУ ДМС є вакантною.

Позивач звернув увагу, що у відзиві на адміністративний позов відповідач безпідставно не зазначив, що позивач погодився на пропозицію посади завідувача Уманського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС.

Позивач стверджує, що є особою з інвалідністю, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.11.2019, про що достеменно відомо працівникам сектору управління персоналом УДМС у Черкаській області, а тому пропозиція посад заступника начальника Фортечного відділу у місті Кропивницький та завідувача Бобринецького сектору ЦПМУ ДМС, яка пов`язана з переведенням в іншу місцевість, не повинна була пропонуватись позивачу в силу прямої заборони приписами частини 3 статті 41 Закону України «Про державну службу».

На думку позивача, ДМС зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Вимоги даної статті вважаються виконаними в повній мірі, коли працівникові запропоновані всі інші вакантні посади, однак відповідачі вказаних вимог не дотримались.

З урахуванням наведеного позивач наполягав на задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 24.11.2016 працював на посаді начальника Уманського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, а з 21.09.2021 в порядку переведення призначений на посаду начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області.

У зв`язку із утворенням як юридичної особи публічного права Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби в порядку реорганізації, шляхом злиття Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області та Управління Державної міграційної служби в Черкаській області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2023 № 569 «Про реорганізацію територіальних органів Державної міграційної служби», за підписом в.о. начальника УДМС у Черкаській області 12.07.2023 позивача попереджено про наступне звільнення (дата ознайомлення з попередженням 12.07.2023), на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з урахуванням абзацу першого частини третьої статті 87 Закону України Про державну службу.

Після попередження від Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, позивач отримав пропозицію на призначення:

- 27.11.2023 на посаду заступника начальника Фортечного відділу у місті Кропивницький Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби;

- 12.12.2023 на посаду завідувача Бобринецького сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби.

За відсутності поданої позивачем заяви головою Державної міграційної служби України видано наказ від 13.12.2023 №361-кт «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого позивача звільнено з посади завідувача Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з 14.12.2023.

На виконання вищевказаного наказу, Управління Державної міграційної служби в Черкаській області, видало наказ від 13.12.2023 № 217-к «Про оголошення звільнення ОСОБА_3 ».

15.12.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи Управління Державної міграційної служби в Черкаській області (ідентифікаційний код юридичної особи 37852733), в результаті її реорганізації, номер запису 1000261120013011473.

15.12.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію новоствореної юридичної особи - Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (ідентифікаційний код юридичної особи 45200774), номер запису 1010151340000001030.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби є правонаступником юридичних осіб: Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 37852733); Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 37795939).

Позивач не погоджуючись з правомірністю звільнення із займаної посади, звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України Про державну службу державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону).

Підстави для припинення державної служби визначені в статті 83 Закону № 889-VIII, зокрема, державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

При цьому, згідно із пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Отже, на дату звільнення позивача з посади діяла норма, яка передбачала, що з попередженням про звільнення роботодавець одночасно повинен пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Водночас, передбачено можливість звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади.

Як встановлено судом, штатом Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на 2023 рік, який затверджено головою Державної міграційної служби України 03.11.2023, передбачено створення Уманського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби та посаду завідувача сектору.

Зі змісту посадових інструкцій завідувача Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області та завідувача Уманського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, вбачається, що вказані посади є рівнозначними, оскільки передбачають виконання керівних, контрольних та розпорядчих функцій.

В той же час, посада заступника начальника Фортечного відділу у місті Кропивницький Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби не передбачає виконання керівних функцій, оскільки керівництво вказаним підрозділом здійснює начальник відділу.

Отже, запропонована позивачу посада заступника начальника Фортечного відділу у місті Кропивницький ЦПМУДМС не є рівнозначною тій посаді, яку позивач займав на дату звільнення.

Щодо запропонованої позивачу посади завідувача Бобринецького сектору Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС, суд зазначає, що пропозиція вказаної посади висловлена 12.12.2023 листом №7101.10/21901-23, який зареєстровано о 14:20 год., тобто безпосередньо перед датою звільнення та встановлено строк для надання відповіді до 12.12.2023 о 17:30 год., тобто на вирішення питання про призначення на посаду позивачу надано 3 години, що вказує на формальне надання позивачу пропозиції посади, оскільки позивач повинен мати достатньо часу для реалізації такої пропозиції.

Більш того, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 3 ст. 41 Закону України Про державну службу не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця - вагітної жінки або особи, яка є єдиним опікуном дитини віком до 14 років, а також державного службовця, який у встановленому законодавством порядку визнаний особою з інвалідністю. Не допускається таке переведення також у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих або сімейних обставин.

Зі змісту пенсійного посвідчення позивача серії НОМЕР_1 від 06.11.2019 вбачається, що позивач є особою з інвалідністю армії.

Суд звертає увагу, що м. Бобринець Кіровоградської області знаходиться у значній віддаленості (більше 200 км) від попереднього місця служби позивача в м. Умань Черкаської області, відповідно при наданні позивачу пропозиції посади, відповідачі повинні були врахувати заборону переведення позивача в іншу місцевість встановлену вищенаведеною нормою ч. 3 ст. 41 Закону України Про державну службу.

Враховуючи, що повної ліквідації органу де працював позивач не відбулось, натомість відбулась реорганізація із створенням нового органу-правонаступника, тому відповідачі жодним чином не обґрунтували неможливість надання позивачу пропозиції завідувача Уманського сектору ЦПМУДМС, який створено на заміну реорганізованого Уманського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби.

З наведеного вбачається, що відповідач Державна міграційна служба України, не дотримався встановленого порядку звільнення з посади державного службовця, тому оскаржений наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Згідно із позицією Верховного Суду іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), чинне законодавство не передбачає (постанови від 20.02.2019 у справі № 819/691/17, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18).

Відповідно до висновку, висловленого в постанові Верховного Суду від 10 серпня 2023 року у справі №540/2917/21, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу.

Частиною 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, вимоги позивача про поновлення на посаді завідувача Уманського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби з 15.12.2023 не підлягають задоволенню, оскільки єдиним законодавчо передбаченим способом захисту її прав є поновлення на попередній посаді, тому суд вважає за необхідне поновити позивача на посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу з першого дня після звільнення працівника й закінчується по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Отже, поновлюючи позивача на посаді, суд першої повинен стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2023 року (наступний день після звільнення) по 9 квітня 2024 року (день прийняття судом рішення про поновлення позивача на роботі).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно виданої Центрально-південним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби довідкою від 10.01.2024 заробітна плата ОСОБА_1 нарахована за два попередні місяці жовтень та листопад 2023 року, що передували місяцю звільнення становить 50952,27 грн., кількість відпрацьованих робочих днів становить 38, отже середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 1340,85 грн. (50952,27/38=1340,85).

У грудні 2023 року кількість робочих днів вимушеного прогулу становить 11, у січні 2024 року 23, у лютому 2024 року 21, у березні 2024 року 21, у квітні 7, що загалом складає 66 робочих днів.

Відповідно, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача становить 96541,20 грн. (1340,85х66=96541,20).

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині стягнення середньомісячного заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 28157,85 грн. (1340,85х21) та поновлення позивача на займаній посаді підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи заявлену позивачем вимогу про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 815/7401/16.

За висновками Верховного Суду, які були сформульовані у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Суд при вирішенні спору застосовує імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування завданої шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 ЦК вина органу державної влади як обов`язкова підстава відповідальності виключається.

Суд звертає увагу, що з огляду на предмет спору у даній справі, обставинами, які можуть свідчити про заподіяння позивачу моральної шкоди у даному спорі може бути протиправне звільнення, та одночасне настання відповідних негативних конкретно виражених наслідків в межах спірних правовідносин.

Натомість, позивачем таких обставин не підтверджено, а судом з матеріалів справи не встановлено, оскільки позивач не надав жодного доказу спричинених йому моральних страждань.

Таким чином, сукупність всіх передумов, з якими закон пов`язує можливість відшкодування моральної шкоди, у даному випадку відсутня, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Згідно частини 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 13.12.2023 №361-кт Про звільнення ОСОБА_1 ;

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області з 15.12.2023.

Стягнути з Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (вул. Єгорова Олексія, 25-а, м. Кропивницький, 25015, код ЄДРПОУ 45200774) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 96541 (дев`яносто шість тисяч п`ятсот сорок одну) грн. 20 коп. з відрахуванням податків зборів та обов`язкових платежів.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць 28157,85 (двадцять вісім тисяч сто п`ятдесят сім) грн. 85 коп., допустити до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО