Рішення

від 02.04.2024 по справі 902/859/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" квітня 2024 р. Cправа № 902/859/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "АСТЕКС" (вул. Онікієнка Олега, 125, оф. 15, м. Бровари, Київська область, 07400)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙМКОЛ" (вул. Бойчука Михайла, буд. 18-А, м. Київ, 01102)

про стягнення 3 237 098,82 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "АСТЕКС" з вимогами до Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №29/09/21-М від 29.09.2021 у загальному розмірі 3 237 098,82 грн, з яких: 2 397 037,00 грн - основний борг; 735 839,96 грн - індекс інфляції; 104 221,86 грн - 3% річних та судові витрати зі сплати судового збору.

Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання Державним підприємством "Юрковецький спиртовий завод" зобов`язань за договором купівлі-продажу №29/09/21-М від 29.09.2021 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2023 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 27.06.2023 за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/859/23 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 25.07.2023.

20.07.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву № 75 від 17.07.2023 відповідача, за змістом якого останній повідомив про наявність за підприємством заборгованості у загальному розмірі 3 237 098,82 грн, визнав зазначену суму та не заперечив проти ухвалення судом рішення про її задоволення.

Дослідивши відзив на позовну заяву № 75 від 17.07.2023, судом встановлено, що останній підписано в.о. директора Бобро О.Г. за відсутності доказів на підтвердження його повноважень.

За наслідками судового засідання 25.07.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження по справі на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 12.09.2023, про що 25.07.2023 постановлено відповідну ухвалу.

04.08.2023 на електронну адресу суду надійшов лист № 2-03.08.23 від 03.08.2023, скріплений електронним цифровим підписом керуючого припиненням (ліквідатором) ДП "Юрковецький спиртовий завод" Грищука Б.А., в якому повідомлено, що наказом Фонду державного майна України № 1250 "Про припинення юридичної особи - Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" від 10.07.2023, серед іншого, вирішено:

Припинити юридичну особу - Державне підприємство "Юрковецький спиртовий завод" шляхом ліквідації на підставі п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України".

Призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) керуючим припинення (ліквідатором) юридичної особи - Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" (за згодою).

Станом на день звернення до суду єдиним представником, який представляє інтереси Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод", є керуючий припиненням (ліквідатор) ДП "Юрковецький спиртовий завод" Грищук Богдан Андрійович.

11.09.2023 на електронну адресу суду надійшло клопотання № 207 від 08.09.2023, скріплене електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Петрусенко Н.І., в якому позивач просив замінити первісного відповідача - Державне підприємство "Юрковецький спиртовий завод" (код ЄДРПОУ 05459186) на належного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАЙМКОЛ" (код ЄДРПОУ 43859214), та матеріали справи № 902/859/23 направити за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Суд, ухвалою від 12.09.2023, задоволив клопотання позивача про заміну первісного відповідача на належного та направлення матеріалів справи за територіальною підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Таймкол" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 у справі № 902/859/23 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у клопотанні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Астекс" про заміну первісного відповідача.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймкол" залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 у справі № 902/859/23 скасовано в частині зміни підсудності і виключено з резолютивної частини ухвали пункти 2 і 3. Матеріали справи № 902/859/23 повернуто до Господарського суду Вінницької області для розгляду.

По надходженні матеріалів справи до Господарського суду Вінницької області. суд, ухвалою від 22.12.2023 призначив підготовче засідання на 16.01.2024.

За наслідками судового засідання 16.01.2024, суд відклав підготовче засідання на 06.02.2024, про що 16.01.2024 постановив відповідну ухвалу.

05.02.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення № б/н від 05.02.2024 (вх. № 01-34/1286/24 від 05.02.2024) представника відповідача - адвоката Цурки Н.О., в прохальній частині якого наведено клопотання про визнання причин пропуску процесуального строку на подання доказів у справі поважними, поновлення процесуального строку на подання доказів та долучення останніх до матеріалів справи.

06.02.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшло клопотання № б/н від 05.02.2024 (вх. № 01-34/1291/24 від 06.02.2024) представника Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" - адвоката Рибченка О.Г. про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Юрковецький спиртовий завод".

За результатами судового засідання 06.02.2024, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 20.02.2024, про що постановив ухвали у протокольній формі. Поряд з цим, з метою сприяння своєчасному, всебічному, повному встановленню всіх обставин справи, судом відкладено розгляд додаткових пояснень № б/н від 05.02.2024 (вх. № 01-34/1286/24 від 05.02.2024) представника відповідача - адвоката Цурки Н.О. та клопотання № б/н від 05.02.2024 (вх. № 01-34/1291/24 від 06.02.2024) представника Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" - адвоката Рибченка О.Г. до наступного судового засідання.

13.02.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшло заперечення №б/н від 13.02.2024 (вх. № 01-34/1594/24 від 13.02.2024) представника позивача - адвоката Петрусенко Н.І. щодо клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Юрковецький спиртовий завод".

Суд, ухвалою від 20.02.2024, клопотання № б/н від 05.02.2024 (вх. № 01-34/1291/24 від 06.02.2024) представника Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" - адвоката Рибченка О.Г. про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Юрковецький спиртовий завод" повернув заявнику без розгляду.

Дослідивши в судовому засіданні 20.02.2024, додаткові пояснення № б/н від 05.02.2024 (вх. № 01-34/1286/24 від 05.02.2024) представника відповідача - адвоката Цурки Н.О. в частині визнання причин пропуску процесуального строку на подання доказів у справі поважними, поновлення процесуального строку на подання доказів та долучення останніх до матеріалів справи, суд, виходячи з положень ст. 119 ГПК України, беручи до уваги наведені представником відповідача обставини в обґрунтування причин пропуску процесуального строку на подання доказів у справі, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, а також з метою забезпечення реалізації принципу змагальності сторін, задовольнив зазначене клопотання, поновив пропущений процесуальний строк для подання доказів та долучив останні до матеріалів справи.

Суд, ухвалою від 20.02.2024, відклав підготовче засідання на 14.03.2024.

14.03.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшло заперечення №б/н від 13.03.2024 (вх. № 01-34/2780/24 від 14.03.2024) представника позивача - адвоката Петрусенко Н.І. на додаткові пояснення відповідача у справі.

Суд, ухвалою від 04.03.2024, судове засідання 14.03.2024 у справі № 902/859/23 та всі подальші судові засідання постановив провести в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Вінницької області, забезпечивши участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙМКОЛ" у розгляді справи у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 04.04.2024, про що 14.03.2024 постановлено протокольну ухвалу.

04.04.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява №б/н від 04.04.2024 (вх. № 01-34/3586/24 від 04.04.2024) представника відповідача - адвоката Цурка Н.О. про відкладення розгляду справи на іншу дату.

04.04.2024 до суду надійшла заява № б/н від 04.04.2024 (вх. № 01-34/3618/24 від 04.04.2024) представника позивача - адвоката Сопрун В.В. про проведення судового засідання, призначеного на 04.04.2024, без участі представника позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить про задоволення позову.

На визначену судом дату представник позивача не з`явився.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався.

В судовому засіданні 04.04.2024 судом розглянуто заяву №б/н від 04.04.2024 (вх. № 01-34/3586/24 від 04.04.2024) представника відповідача - адвоката Цурка Н.О. про відкладення розгляду справи.

Обґрунтовуючи необхідність відкладення розгляду справи представник відповідача вказує на незадовільний стан здоров`я та його перебування на лікарняному.

За результатом розгляду клопотання представника відповідача, суд відмовив в його задоволенні так як відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Будь-яких інших поважних причин відкладення розгляду справи представником відповідача зазначено та обґрунтовано не було.

Таким чином, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази, необхідні для вирішення судом спору у даному судовому засіданні, а відповідачем не подано обґрунтованих доказів необхідності відкладення розгляду справи, суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 04.04.2024 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання Державним підприємством "Юрковецький спиртовий завод" зобов`язань за договором купівлі-продажу №29/09/21-М від 29.09.2021 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Так, позивач стверджує, що в період з 05.10.2021 по 21.12.2021 згідно видаткових накладних, на адресу ДП «Юрковецький спиртовий завод» Продавцем було поставлено товар на загальну суму 15 186 931 грн.

Умовами Договору передбачено, що розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті у безготівковій формі, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на банківський рахунок Продавця. Оплата вартості Товару здійснюється Покупцем згідно виставленого Продавцем рахунку-фактури та/або видаткової накладної, - на розрахунковий рахунок Продавця шляхом безготівкового переказу грошових коштів протягом доби з моменту поставки партії Товару, або іншим чином, що не суперечить чинному законодавству України (пункти 3.1. та 3.2. Договору).

Втім, за поставлений товар відповідач розрахувався частково, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 2 397 037,00 грн.

Відповідач заперечив проти позову. Суть заперечень зводиться до того, що з долучених до матеріалів позовної заяви копій специфікацій вбачається, що сторонами за договором купівлі-продажу №29/09/21-М від 29.09.2021 було погоджено придбання товару на суму 18 175 000 грн. Договір з боку ДП «Юрковецький спиртовий завод» укладено в.о. керівника Бобро О.Г.

Зазначений договір, в розумінні частини першої статті 73-2 ГК України, є значним правочином, який мав вчинятись за обов`язковою згодою органу, до сфери управління якого належить Державне підприємство «Юрковецький спиртовий завод". Станом на день укладання договору купівлі-продажу органом управління Державного підприємства "Юрківецький спиртовий завод" було перейменовано на Міністерство економіки України.

Втім, відповідно до даних, наявних у ліквідатора ДП - Томашука М.С., на підприємстві відсутні дані про погодження органом управління укладення договору купівлі-продажу товару на 18 млн. грн.

Крім того, станом на дату укладення договору купівлі-продажу ДП «Юрковецький спиртовий завод» перебував у процедурі банкрутства, яка розпочата ухвалою Господарського суду Вінницької області від 27.11.2009 № 10/189-09 та закрито провадження у справі відповідно ухвалою від 07.07.2022, тобто на даний договір розповсюджуються вимоги про погодження даного договору комітетом кредиторів та\або розпорядником майна. Проте з даних, наявних у відповідача, таке погодження розпорядником майна не здійснювалося.

Оскільки, ні погодження органом управління, ні розпорядником майна не відбувалося, відповідач вказує, що є підстави вважати, що даний договір є фіктивним, а товар взагалі не поставлявся на адресу ДП «Юрковецький спиртовий завод».

Такий висновок, на переконання відповідача, можна зробити з того, що до матеріалів позовної заяви не долучено жодних документів на підтвердження факту транспортування товару та первинних документів на підтвердження факту поставки. Долучено лише копії видаткових накладних, без довіреностей на підтвердження факту отримання товару уповноваженою особою.

Також відповідач наголошує на тому, що позивачем не надано первинних документів на підтвердження факту транспортування товару, оскільки жодного товаротранспортного документу не надано, що свідчить про відсутність у позивача таких документів, які в силу вимог ст.80 ГПК України мали бути подані разом з позовною заявою.

Позивач заперечує доводи відповідача, посилаючись на те, що факт прийняття товару Покупцем підтверджується підписами його уповноваженої особи на видаткових накладних.

Крім того, умовами договору визначалась наявність податкових накладних (пункти 3.3., 3.4. та 3.5. Договору).

Вказані податкові накладні виписувались та реєструвались, а також вносились до Єдиного реєстру податкових накладних.

В той же час до позовної заяви вони не було додані, оскільки на думку позивача достатнім підтвердженням отримання товару Покупцем були видаткові накладні, оформлені належним чином, що відповідає вимогам законодавства.

Крім того, позивач вважає безпідставним твердження відповідача про те, що договір купівлі-продажу меляси бурякової № 29/09/21-М від 29.09.2021 є фіктивним, оскільки не погоджений органом управління, зокрема Міністерством економіки України.

Так, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

В той же час, за вказаним договором позивачем було поставлено обумовлену кількість товару партіями. Яким чином мав використовувати чи переробляти, або іншим чином розпоряджатися із отриманим товаром завод знаходиться поза межами обізнаності Продавця.

Отже за виконання умови поставки, Продавець мав намір отримати обумовлену оплату, проте не отримав у повному обсязі, у зв`язку із чим звернувся до суду.

Крім того, договір купівлі-продажу від 29/09/21-М від 29.09.2021 у судовому порядку, а ні органом управління, а ні розпорядником майна фіктивним не визнавався, а тому твердження відповідача, який не був стороною договору, про його фіктивність є його припущенням, та не може впливати на вирішення спору у даній справі.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 29 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія «АСТЕКС» (позивач, за Договором Продавець) та Державним підприємством «Юрковецький спиртовий завод» (за Договором Покупець) укладено Договір купівлі-продажу меляси бурякової № 29/09/21-М (надалі Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю мелясу бурякову (надалі-Товар), а Покупець зобов`язується оплатити та прийняти Товар.

Відповідно до п. 1.2. Договору Товар поставляється окремими партіями. Кількість, ціна, асортимент кожної партії Товару узгоджується Сторонами у відповідних специфікаціях, що є невід`ємними додатками до цього Договору.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що якість Товару повинна відповідати чинним вимогам Держстандарту України ТУ 3696-08 ГОСТ 30561-98 «Меляса бурякова».

Згідно п. 1.5. Договору Сторони дійшли згоди, що для Покупця зобов`язання за цим Договором виникають виключно з моменту виникнення виробничої необхідності у Товарі та з моменту його поставки Продавцем. Загальна кількість Товару, обумовлена цим Договором не створює імперативного обов`язку для Покупця.

Ціна кожної партії Товару узгоджується Сторонами у відповідних специфікаціях із урахуванням ПДВ 20% (п. 2.1. Договору)

За змістом п. 3.1. Договору розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті у безготівковій формі, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на банківський рахунок Продавця.

Згідно п 3.2. Договору оплата вартості Товару здійснюється Покупцем згідно виставленого Продавцем рахунку-фактури та /або видаткової накладної, - на розрахунковий рахунок Продавця, вказані у даному Договорі або у рахунку-фактурі на оплату, шляхом безготівкового переказу грошових коштів протягом доби з моменту поставки партії Товару, або іншим чином, що не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до п. 4.1. Договору постачання Товару Покупцю, здійснюється з пункту завантаження за кінцевим пунктом розвантаження: село Юрківці, Могилів-Подільського району, Вінницької області, вул. Миру, 259 .

Партія Товару поставляється за рахунок Продавця. Вартість доставки включена в ціну Товару (п. 4.2. Договору)

Партія Товару вважається переданою Продавцем та прийнятою Покупцем: за кількістю - шляхом перевірки та порівняння, відповідно до кількості тоннажу, вказаного в транспортних та супровідних документах на партію Товару (п. 4.3. Договору).

Приймання Товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю №П-6 та №П-7 (п. 4.4. Договору)

Відповідно до п. 5.5. Договору документом, що свідчить про факт приймання є видаткова накладна.

Договір є укладеним з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх обов`язків (п. 8.1. Договору)

До Договору купівлі-продажу №29/09/21-М від 29.09.2021 між сторонами підписано ряд Специфікацій (т.1, а.с. 10-14), а саме:

- Специфікацію №1 від 29.09.2021, в якій погоджено поставку меляси бурякової в кількості 500 тон, за вартістю однієї тони 5700,00 грн, загальною ціною 2 850 000,00 грн, зі строком поставки: за домовленістю сторін, але не пізніше 31.10.2021;

- Специфікацію №2 від 04.10.2021, в якій погоджено поставку меляси бурякової в кількості 1500 тон, за вартістю однієї тони 5700,00 грн, загальною ціною 8 550 000,00 грн, зі строком поставки: за домовленістю сторін, але не пізніше 31.12.2021;

- Специфікацію №3 від 01.11.2021, в якій погоджено поставку меляси бурякової в кількості 500 тон, за вартістю однієї тони 4000,00 грн, загальною ціною 2 000 000,00 грн, зі строком поставки: за домовленістю сторін, але не пізніше 30.11.2021;

- Специфікацію №4 від 13.12.2021, в якій погоджено поставку меляси бурякової в кількості 650 тон, за вартістю однієї тони 4700,00 грн, загальною ціною 3 055 000,00 грн, зі строком поставки: за домовленістю сторін, але не пізніше 31.12.2021;

- Специфікацію №5 від 15.12.2021, в якій погоджено поставку меляси бурякової в кількості 400 тон, за вартістю однієї тони 4300,00 грн, загальною ціною 1 720 000,00 грн, зі строком поставки: за домовленістю сторін, але не пізніше 31.12.2021.

Як стверджується матеріалами справи, позивачем на виконання умов Договору купівлі-продажу №29/09/21-М від 29.09.2021, за видатковими накладними, поставлено ДП «Юрковецький спиртовий завод» відповідачу товар на загальну суму 15 186 931,00 грн (т.1, а.с. 15-71).

Вказані накладні підписані уповноваженими представниками Продавця та Покупця. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий ДП «Юрковецький спиртовий завод» без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.

Як доводить позивач, оплату поставленого товару ДП «Юрковецький спиртовий завод» здійснив частково, в сумі 12 789 894,00 грн, що підтверджується карткою по рахунку позивача 361 з контрагентом ДП «Юрковецький спиртовий завод» за період 01.01.2021 - 14.06.2023 (т. 1 а.с. 72-91)

Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар ДП «Юрковецький спиртовий завод» здійснено не було, позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 2 397 037,00 грн в примусовому порядку.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Наявними в матеріалах справи видатковими накладними підтверджується факт отримання ДП «Юрковецький спиртовий завод» від позивача товару за Договором на загальну суму 15 186 931,00 грн. Тоді як карткою по рахунку позивача 361 з контрагентом ДП «Юрковецький спиртовий завод» за період 01.01.2021 - 14.06.2023 підтверджується проведення оплати на суму 12 789 894,00 грн.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що ДП «Юрковецький спиртовий завод» є таким, що прострочив виконання зобов`язання за Договором щодо оплати вартості поставленого товару.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що основний борг в сумі 2 397 037,00 грн доведений належними та допустимими доказами, його наявність і розмір не спростовано відповідачем, відтак вимога позивача про стягнення 2 397 037,00 грн підлягає до задоволення.

Поряд з цим, за порушення ДП «Юрковецький спиртовий завод» взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 104 221,86 грн - 3% річних та 735 839,96 грн інфляційних втрат.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно. За наведеного позовні вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 104 221,86 грн та 735 839,86 інфляційних втрат за період прострочення з 27.12.2021 по 08.06.2023, визнаються судом обґрунтованими та законними.

При цьому суд зважає, що Фондом державного майна України, на підставі наказу від 10.07.2023 № 1250, прийнято рішення про припинення Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" (код ЄДРПОУ 05459186, вул. Миру, 259, с. Юрківці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24040) шляхом ліквідації на підставі п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України", про що було оприлюднено інформацію 13.07.2023.

23.12.2022 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАЙМКОЛ" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" за результатами електронного аукціону з умовами.

Відповідно до п. п. 1.1. цього Договору Єдиний майновий комплекс ДП "Юрковецький спиртовий завод", як об`єкт приватизації та предмет цього Договору включає в себе усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права.

За умовами п. 2.1. Договору право власності на об`єкт приватизації переходить до Покупця після укладання цього Договору, його нотаріального посвідчення та підписання акта приймання-передачі об`єкта приватизації, а в частині нерухомого майна після державної реєстрації за покупцем права власності на таке нерухоме майно відповідно до закону, але не раніше дати отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію, якщо отримання такого дозволу вимагається законом.

Відповідно до п. 3.1. Договору купівлі-продажу Покупець, який придбав об`єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником його майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов Договору та законодавства України.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. від 23.12.2022 за реєстровим № 7914, акт приймання-передачі об`єкта приватизації сторонами підписано 17.02.2023 та право власності на нерухоме майно, що входить до об`єкта приватизації, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав від 21.02.2023.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАЙМКОЛ" набуло всіх прав і обов`язків по зобов`язаннях Державного підприємства «Юрковецький спиртовий завод», в тому рахунку і за Договором купівлі-продажу меляси бурякової № 29/09/21-М від 29.09.2021.

Доводи відповідача з приводу фіктивності Договору купівлі-продажу № 29/09/21-М від 29.09.2021 до уваги судом не приймаються з огляду на наступне.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, у тому числі у разі його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Сторна, яка вказує на фіктивність правочину має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 369/11268/16-ц.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено судом вище, на виконання умов договору купівлі-продажу № 29/09/21-М від 29.09.2021, ТОВ «Компанія «АСТЕКС» за видатковими накладними поставило, а ДП «Юрковецький спиртовий завод» прийняло товар (мелясу бурякову) на суму 15 186 931,00 грн, який останнім оплачено частково, в розмірі 12 789 894,00 грн. Тобто, вказаний Договір виконувався сторонами.

Саме лише посилання відповідача на відсутність у нього доказів наявності кредиторської заборгованості по ДП «Юрковецький спиртовий завод» не спростовує здійснення господарських операцій за вказаним правочином.

Отже, відповідачем не доведено, що договір купівлі-продажу № 29/09/21-М від 29.09.2021 був укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим Договором.

Не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про ненадання позивачем первинних документів на підтвердження поставки ДП «Юрковецький спиртовий завод» товару за Договором. Такого висновку суд дійшов з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, оскільки наявні в матеріалах справи видаткові накладні містить відомості про відповідні господарські операції, то вони є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 р. №88, первинні документи для надання їх юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинних документів.

Пунктом 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Згідно з ч. 1 ст. 58-1 ГК України, суб`єкт господарювання може мати печатки.

Прийнявши Закон України від 15.04.2014 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу", законодавцем були внесені зміни до Господарського, Господарського процесуального, Цивільного, Цивільного процесуального кодексів, Кодексу адміністративного судочинства, Законів "Про товарну біржу", "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", "Про заставу", "Про нотаріат" та інших нормативно-правових актів. Зокрема, зміни були спрямовані на зменшення сфери використання печаток в господарській діяльності. Скасовано обов`язкову вимогу посвідчувати печаткою правочини юридичних осіб, зокрема господарські договори та довіреності (у тому числі на представництво в суді).

З вищезазначеного вбачається, що обов`язковим реквізитом первинного документа є підпис уповноваженої особи, який може бути скріплений печаткою, проте таке скріплення печаткою є необов`язковим.

Тобто, підпис уповноваженої особи на первинних документах є обов`язковим реквізитом, який надає документу чинності, створює відповідні права і обов`язки особам, які його підписали, підтверджують правдивість та реальність господарської операції.

Як вбачається видаткових накладних, складених сторонами в межах Договору купівлі-продажу № 29/09/21-М від 29.09.2021, останні містять підписи уповноважених осіб Продавця та Покупця та відтиски печаток підприємств.

Наведене дає підстави суду для висновку, що видаткові накладні, які містять підписи уповноваженої особи Покупця та відтиски печаток підприємства ДП «Юрковецький спиртовий завод», свідчать про участь останнього в господарських операціях.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що видаткові накладні є належними доказами у справі, на підтвердження факту здійснення господарських операцій, відображених в них.

Поряд з цим суд зважає на положення частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" за якими фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

Сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19.

Судом встановлено, що на підтвердження поставок товару за Договором позивачем долучено до матеріалів справи роздруківки податкових накладних, складених ним в період з 29.09.2021 по 21.12.2021, за результатами проведення таких господарських операцій.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позивачем позову.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з підстав наведених вище.

Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.

Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені у повному об`ємі, витрати по сплаті судового збору у сумі 48 556,48 грн покладаються на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙМКОЛ" (вул. Бойчука Михайла, буд. 18-А, м. Київ, 01102; код ЄДРПОУ 43859214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "АСТЕКС" (вул. Онікієнка Олега, 125, оф. 15, м. Бровари, Київська область, 07400; код ЄДРПОУ 39916370) 2 397 037 грн. 00 коп. - основного боргу; 104 221 грн. 86 коп. - 3% річних; 735 839 грн. 96 коп. - інфляційних втрат та 48 556 грн. 48 коп. - витрат зі сплати судового збору.

Примірник рішення направити сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 12 квітня 2024 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи