Рішення

від 02.04.2024 по справі 903/83/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 квітня 2024 року Справа № 903/83/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю Льон

2) Виконавчий комітет Камінь-Каширської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача державний реєстратор Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради Какалюк Світлана Віталіївна

про визнання трудових відносин припиненими та внесення запису до ЄДРПОУ,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідачів: н/з;

від 3-ї особи: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 23.01.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (з урахуванням заяви від 24.01.2024) до Товариства з обмеженою відповідальністю Льон та Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради, в якій позивач просить:

- визнати трудові відносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Льон припиненими з 07.06.2023 у зв`язку зі звільненням її, за власним бажанням, із займаної посади директора на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України;

- внести запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про звільнення позивача з посади директора ТзОВ Льон з 07.06.2023 на підставі рішення Господарського суду Волинської області та виключити ОСОБА_1 із числа осіб, які мають право вчиняти дії від імені ТзОВ Льон без довіреності.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 07.06.2023 нею подана заява про звільнення за власним бажанням та ініційовано загальні збори учасників товариства для вирішення відповідного питання на 11.07.2023, однак, такі збори не відбулись внаслідок неявки учасників, з метою захисту порушеного права на припинення трудових відносин змушена звернутись до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 29.01.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.02.2024, запропоновано відповідачам надати відзив на позов, заперечення на відповідь позивача, позивачу відповідь на відзив.

07.02.2024 відповідач-2 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву в якій вказує, що Центр надання адміністративних послуг Камінь-Каширської міської ради не є юридичною особою, а є структурним підрозділом Камінь-Каширської міської ради. Також просить залучити до участі у справі співвідповідачами виконавчий комітет Камінь-Каширської міської ради та державного реєстратора виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради. Дана заява долучена до матеріалів справи.

27.02.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про заміну первісного відповідача-2 - Центру надання адміністративних послуг Камінь-Каширської міської ради належним відповідачем-2 - виконавчим комітетом Камінь-Каширської міської ради та про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача державного реєстратора виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради, оскільки рішення може вплинути на його права та обов`язки. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 27.02.2024 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача державного реєстратора виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради Какалюк Світлану Віталіївну; зобов`язано позивача строк у 5 днів з дня вручення цієї ухвали направити на адресу третьої особи копію позовної заяви з додатками, докази надіслання (опис вкладення) надати суду; запропоновано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача подати суду: письмові пояснення та наявні докази, відповідно до ст.168 ГПК України (протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали), копії яких з додатками надіслати іншим учасникам справи, докази надіслання (опис вкладення) надати суду; клопотання позивача про заміну відповідача задоволено; замінено первісного відповідача-2 - Центр надання адміністративних послуг Камінь-Каширської міської ради на іншого відповідача-2 - виконавчий комітет Камінь-Каширської міської ради; позовну заяву ОСОБА_1 від 19.01.2024 - залишено без руху; надано позивачу строк 5 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме подати суду: докази надіслання на адресу місцезнаходження відповідача-2 копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення.

07.03.2024 відповідач-2 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про визнання позову, також просить прийняти рішення у підготовчому засіданні та проводити розгляд справи без участі його представника. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.

08.03.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про усунення недоліків визначених ухвалою суду від 27.02.2024.

Враховуючи, що позивач усунув недоліки у строк встановлений ухвалою суду від 27.02.2024, суд продовжує розгляд справи.

Ухвалою суду від 13,03.2024 повідомлено учасників у справі про те, що підготовче засідання відбудеться 02.04.2024.

15.03.2024 третя особа через відділ документального забезпечення та контролю суду подала клопотання в якому просить позовні вимоги задовольнити повністю, оскільки позов не суперечить закону та просить проводити розгляд справи за відсутності третьої особи. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

01.04.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подала клопотання про ухвалення судового рішення у підготовчому засіданні, оскільки позов визнано відповідачем та просить судове засідання проводити без її участі. Дані клопотання долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч.3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки, заява про визнання позову підписана головою Камінь-Каширської міської ради, визнання позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд приймає визнання позову відповідачем.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

згідно рішення зборів засновників ТзОВ Льон від 29.10.1999 року, яке оформлене протоколом №2 від 26.11.2018, позивача ОСОБА_1 було призначено на посаду директора ТзОВ Льон.

На підставі зазначеного рішення, 28.11.2018 року у відповідності до наказу №1-к від 29.10.1999 року, позивач приступив до виконання обов`язків директора ТзОВ Льон.

За умовами ст. 6 Статуту ТзОВ "Льон" управління його поточною діяльністю здійснюється виконавчим органом - дирекцією, яку очолює директор і призначається такий зборами засновників. Створення та відкликання виконавчого органу товариства віднесено до виключної компетенції зборів засновників. Такі збори мають скликатися не менше 2-ох разів на рік.

Як стверджує позивач будь-яка діяльність товариством припинена упродовж багатьох років, збори не скликаються, засновники не вживають заходів до його ліквідації або ж реорганізації, рішення засновників товариства про ліквідацію останнього немає, долею товариства засновники це цікавляться, зарплата позивачу як директору не нараховується.

07.06.2023 позивач засобами поштового зв`язку надіслав всім засновникам товариства, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомлення про скликання загальних зборів учасників ТзОВ Льон та заяву про звільнення за власним бажанням від 07.06.2023 на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України. Загальні збори мали відбутися 11.07.2023 об 11-00 год. за адресою: АДРЕСА_1 . В повідомлені був зазначений порядок денний загальних зборів учасників, а саме: вирішення питання щодо звільнення директора ТзОВ «Льон» ОСОБА_1 за власним бажанням, щ підтверджується накладними АТ «Укрпошта» та описами вкладення до листів від 08.06.2023.

Позивач вказує, що листи надіслані на вказані самими ж засновниками адреси їх проживання повернуті без вручення в результаті чого заява про звільнення та повідомлення про скликання зборів засновників не розглянуті. Такі дії (бездіяльність) свідчать про порушення прав позивача, зокрема права бути звільненою із займаної посади за власним бажанням.

Звертаючись із позовом до суду позивач просить суд визнати припиненими трудові відносини між нею та відповідачем у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з відсутністю рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника та внести запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про звільнення позивача з посади директора ТзОВ Льон з 07.06.2023 на підставі рішення Господарського суду Волинської області та виключити ОСОБА_1 із числа осіб, які мають право вчиняти дії від імені ТзОВ Льон без довіреності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Частиною 1 ст. 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства. Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

За приписами частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.

Отже, питання щодо звільнення директора товариства, який є його виконавчим органом, вирішується виключно на загальних зборах учасників товариства.

Згідно з частинами 1-3 ст. 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Процедура звільнення з ініціативи працівника визначена ст. 38 КЗпП України, ст. ст. 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" відповідно до яких праву директора на звільнення кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.

Відповідно до положень частин 1-5 ст. 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.

Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення.

У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов`язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов`язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Позивачем надіслано 08.06.2023 повідомлення про скликання загальних зборів засновників ТзОВ "Льон" та заяву про її звільнення на адреси засновників (учасників) товариства - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..

З огляду на встановлені судом вище обставини, суд дійшов висновку, що позивачем як директором ТзОВ "Льон", дотримано порядок скликання загальних зборів засновників відповідача та належним чином повідомлено про мету (порядок денний) таких зборів.

Надані позивачем докази направлення засновникам (учасникам) повідомлення про скликання загальних зборів суд визнає належними та допустимими, що свідчить про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій задля припинення трудових відносин з відповідачем в порядку, визначеному чинним законодавством.

Суд зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч. 1 ст. 43 Конституції України).

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 N 14-рп/2004, від 16.10.2007 N 8-рп/2007 та від 29.01.2008 N 2-рп/2008 визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

З огляду на те, що загальні збори учасників товариства для розгляду питання щодо звільнення позивача не відбулися, відтак такі дії є прямим порушенням гарантованого позивачу Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин.

У даному випадку положення закону щодо письмового попередження засновників (учасників) про бажання звільнитися за власним бажанням, з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як згідно ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Вказана бездіяльність відповідача порушує трудові права позивача, зокрема право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням та право на вільне обрання місця роботи. У зв`язку з чим суд вирішив, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним і таким, що не суперечить закону, а трудові відносини між позивачем та відповідачем слід визнати припиненими, проте з дати, на коли були скликані позачергові збори(11.07.2023), в порядку денному яких було передбачено розгляд вказаного питання, а не з дати заяви про звільнення.

Щодо вимоги про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з приписами статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року в справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року в справі № 910/7164/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2018 року в справі № 338/180/17 та від 07.11.2018 року в справі № 488/5027/14-ц.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року в справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 року в справі № 910/3907/18.

За приписами частини 2 статті 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про підставність та обгрунтованість вимоги позивача щодо внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про звільнення позивача з посади директора ТзОВ Льон на підставі рішення Господарського суду Волинської області та виключити ОСОБА_1 із числа осіб, які мають право вчиняти дії від імені ТзОВ Льон без довіреності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо визнання трудових відносин припиненими з 11.07.2023 року(дати, на коли були скликані позачергові збори, в порядку денному яких було передбачено розгляд вказаного питання) та внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про звільнення позивача з посади директора ТзОВ Льон з 11.07.2023, в іншій частині щодо дати визнання трудових відносин припиненими з 07.06.2023 року та внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про звільнення позивача з посади директора ТзОВ Льон з 07.06.2023 відхилити через безпідставність.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73 - 80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Льон (вул.Магдебурзького Права,150, м.Камінь-Каширський, Волинська область, 44501, код ЄДРПОУ 30089355) припиненими з 11.07.2023 року, у зв`язку із звільненням з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Льон за власним бажанням, в порядку частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.

3. Внести запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Льон (вул.Магдебурзького Права,150, м.Камінь-Каширський, Волинська область, 44501, код ЄДРПОУ 30089355) з 11.07.2023 року на підставі рішення Господарського суду Волинської області у справі № 903/83/24 та виключити ОСОБА_1 із числа осіб, які мають право вчиняти дії від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Льон без довіреності.

4. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

12.04.2024.

СуддяА. С. Вороняк