Рішення

від 09.04.2024 по справі 904/229/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2024м. ДніпроСправа № 904/229/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корал технологія", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "Інтерпайп Дніпропетровський втормет", м. Дніпро

про стягнення 831 127,47 грн, -

Суддя Бажанова Ю.А.

Секретар судового засідання Григорчук М.І.

Представники:

від позивача: Зарубіна О.О. ордер АЕ №1254615 від 08.01.2024, адвокат

від відповідача: Гільбурд Р.Ю. довіреність №9 від 14.01.2024, адвокат

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корал технологія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Інтерпайп Дніпропетровський втормет" на свою користь 409 686,67 грн основного боргу, 315 960,87 грн пені, 21 459,41 грн 3% річних, 84 020,52 грн інфляційних втрат.

Судовий збір у розмірі 12 466,91 грн просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Акціонерним товариством "Інтерпайп Дніпропетровський втормет" своїх зобов`язань по оплаті вартості отриманих робіт - очищення вагонів (залишку брухту чорних металів та сміття), в наслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання, яке відбудеться 14.02.2024.

13.02.2024 від представника відповідача до Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю перевірки обставин, на які посилається позивач.

В судове засідання яке відбулося 14.02.2024 представники сторін не з`явились.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2024 відкладено підготовче провадження у справі на 26.02.2024.

У судовому засіданні, яке відбулося 26.02.2024, господарським судом оголошено перерву до 13.03.2024.

13.03.2024 від Акціонерного товариства "Інтерпайп Дніпропетровський втормет" до Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що представник Акціонерного товариства "Інтерпайп Дніпропетровський втормет" перебуває у відпустці і не може прийняти участь в розгляді справи.

У судове засідання, яке відбулося 13.03.2024 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2024 закрито підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті в засіданні на 09.04.2024.

08.04.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позов без розгляду та клопотання про застосування строків позовної давності та закриття провадження у справі в частині стягнення неустойки.

У судовому засіданні, яке відбулось 09.04.2024, представник відповідача заявив клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Представник позивача заперечував з тих підстав, що таке клопотання згідно пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України має заявляти позивач, а не відповідач, на що представник відповідача повідомив, що має такі ж права, що і позивач, тому просить задовольнити вказане клопотання.

Господарським судом відмовлено у задоволенні вказаного клопотання з тих підстав, що відповідально до пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позовну заяву без розгляду якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду, враховуючи, що вказане клопотання заявлено відповідачем відсутні підстави для залишення позову без розгляду.

У судовому засіданні, яке відбулось 09.04.2024, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі., представник відповідача проти позову заперечував, просив застосувати позовну давність.

У судовому засіданні 09.04.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ВСТАНОВИВ:

20.12.2019 між Акціонерним товариством "Інтерпайп Дніпропетровський втормет" (далі-замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корал технологія" (далі-виконавець) укладено договір №19/4154 на виконання робіт, пунктом 1.1. якого встановлено, що виконавець зобов`язується виконувати роботи по очищенню напіввагонів Укрзалізниці і місцевого парку від залишків вантажів та сміття, що перевозяться (брухт чорних металів) на ділянці залізничної колії на території замовника, далі - роботи, а замовник зобов`язується прийняти і сплатити вартість виконаних робіт згідно з цінами, які вказані в специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1).

Очищенню підлягають люкові та безлюкові залізничні напіввагони Укрзалізниці та місцевого парку.

Напіввагони місцевого парку підлягають очищенню, на підставі технологічної інструкції замовника, які будуть виставлятись на ділянку відповідно внутрішнього графіку та показників засміченості (пункт 1.2 договору).

Під вагонами у цьому договорі розуміються: напіввагони Укрзалізниці та вагони місцевого парку замовника (пункт 1.4 договору).

Вартість робіт за місяць визначається згідно тарифів вказаних у додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору. Тарифи вказані в додатку № 1, вартість робіт не є остаточними та можуть змінюватися під час дії цього договору за взаємною згодою сторін, яка оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди до цього договору (пункт 1.4 договору).

Підставою для здійснення оплати є оформлений та підписаний належним чином акт прийому-передачі виконаних робіт (форма акту наведена у додатку №4) (пункт 5.2 договору).

Оплата робіт за даною угодою здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця впродовж 45 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі виконаних робіт за відповідний місяць (пункт 5.3 договору).

Датою оплати вартості виконаних робіт вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця (пункт 5.4 договору).

Факт виконання робіт підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками замовника і виконавця і скріплюється печатками сторін, форма акту прийому-передачі виконаних робіт визначена в додатку № 4 до цього договору (пункт 6.1 договору).

Сторони підписують звіт виконавця не пізніше 3-го числа місяця наступного за звітним, додаток № 6 до цього договору (пункт 6.2 договору).

Акт прийому-передачі виконаних робіт і рахунок за звітний місяць виконавець зобов`язаний надати замовникові не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним (пункт 6.3 договору).

Впродовж двох робочих днів з моменту отримання від виконавця акту прийому-передачі виконаних робіт, замовник їх підписує і скріплює своєю печаткою ці акти і повертає один екземпляр виконавцеві, або в такий же термін відмовляє виконавцеві в підписанні акту, шляхом направлення виконавцеві письмових заперечень з вказівкою обґрунтованих причин відмови. В іншому випадку послуги за цим договором вважаються виконаними з найкращою якістю, належним чином і підлягають безумовній оплаті (пункт 6.4 договору).

У разі виявлення недоліків виконавець зобов`язаний усунути їх своїми силами за свій рахунок в погоджений сторонами термін (пункт 6.5 договору).

У разі виявлених недоліків на станції приймання напіввагонів після вивантаження й виставленню в адресу АТ "Інтерпайп Дніпропетровський втормет" штрафних санкцій за не якісне зачищення, то таку суму штрафу виконавець компенсує замовнику у повному обсягу (пункт 6.6 договору).

Цей договір вважається укладеним і набуває чинності від моменту підписання і діє до 31 грудня 2022 року. Закінчення терміну цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункти 12.1,12.2 договору в редакції додаткової угоди №3 від 01.07.2020).

20.12.2019 року між сторонами по справі підписані додатки до договору, а саме: Додаток №1 до договору №19/4154 від 20.12.2019 року - Тарифи на виконання робіт; Додаток №2 до договору №19/4154 від 20.12.2019 року - Перелік уповноважених представників замовника; Додаток №3 до договору №19/4154 від 20.12.2019 року - Перелік уповноважених представників виконавця; Додаток №4 до договору №19/4154 від 20.12.2019 року - Акт приймання-передачі виконаних робіт; Додаток №5 до договору №19/4154 від 20.12.2019 року - Алгоритм взаємодії Замовника і Виконавця; Додаток №6 до договору №19/4154 від 20.12.2019 року - Додаток до акту приймання-передачі виконаних робіт №__ від _20_р. Звіт виконавця за _20_р.; Додаток №7 до договору №19/4154 від 20.12.2019 року - Змінний звіт виконавця; Додаток №8 до договору №19/4154 від 20.12.2019 року - Перелік видів порушень і матеріальної відповідальності за їх здійснення на території замовника і розмір штрафних санкцій передбачених за дані порушення.

На виконання умов договору у період січень - березень 2022 року виконавець здійснив роботи по очищенню вагонів (залишки брухту чорних металів та сміття) загальною вартістю 409686,67 грн з ПДВ, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт:

Акт №1 від 31.01.2022 на суму 201 288,19 грн з ПДВ;

Акт №2 від 28.02.2022 на суму 149 483,88 грн з ПДВ;

Акт №3 від 31.03.2022 на суму 58 914,60 грн з ПДВ.

Акти приймання-передачі виконаних робіт підписані замовником та виконавцем без зауважень та заперечень.

Акти приймання-передачі виконаних робіт мають посилання на договір №19/4154 на виконання робіт від 20.12.2019 (а.с. 26-28, том 1).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корал технологія" посилається на неналежне виконання Акціонерним товариством "Інтерпайп Дніпропетровський втормет" своїх зобов`язань по оплаті вартості отриманих робіт - очищення вагонів (залишки брухту чорних металів та сміття) у сумі 409 686,67 грн., що і є причиною виникнення спору.

Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача 409 686,67 грн основного боргу, 315 960,87 грн пені, 21 459,41 грн 3% річних, 84 020,52 грн інфляційних втрат.

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору №19/4154 на виконання робіт від 20.12.2019, факт надання послуг за вказаним договором, строк оплати, строк дії договору, наявність прострочення оплати за послуги.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Позивачем заявлено про стягнення з відповідача суму основного боргу 409686,67грн.

З урахуванням приписів пункту 5.3 договору, строк оплати є таким, що настав.

Позивач надав належні докази на підтвердження надання послуг за договором у сумі 409 686,67 грн, відповідач доказів оплати вартості послуг у розмірі 409 686,67 грн до суду не надав, доводи наведені позивачем в обґрунтування позову у цій частині не спростував.

За викладеного позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 409 686,67 грн заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 8.2 договору встановлено, що у разі порушення термінів оплати виконаних робіт замовник виплачує виконавцеві пеню у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня.

Позивачем нараховані та заявлені до стягнення 315 960,87 грн пені.

Відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.

Згідно з приписами частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що факт порушення зобов`язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі прострочення сплати виконаних робіт, господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Так, перевіривши розрахунок пені, господарський суд зазначає, що під час здійснення розрахунку позивачем неправильно визначений період прострочення за актом №3 від 31.03.2022, оскільки 45 календарний день припадає на 15.05.2022 (граничний строк оплати) є вихідним днем неділя, то строк оплати переноситься на перший за ним робочий день 16.05.2022, відповідно прострочення за актом №3 від 31.03.2022 з 17.03.2022.

Також господарський суд зазначає, що частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з цим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Так, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2).

Враховуючи викладене господарський суд зазначає, що пеня підлягає нарахуванню за актом №1 з 18.03.2022 по 30.06.2023 у розмірі 116 857,45 грн, за актом №2 з 15.04.2022 по 30.06.2023 у розмірі 84 489,11 грн, за актом №3 з 17.05.2022 по 30.06.2023 у розмірі 32 265,8 3грн, що разом становить 201 378,83грн.

Після здійсненого перерахунку господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 201 378,83 грн пені.

Акціонерним товариством "Інтерпайп Дніпропетровський втормет" подано клопотання про застосування строків позовної давності, в якій відповідач посилається на приписи пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, частини 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що факт впровадження карантину та воєнного стану без обґрунтування неможливості звернення до суду не може вважатись поважною причиною пропуску строків, просить застосувати позовну давність.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи період виникнення заборгованості за договором №19/4154 на виконання робіт від 20.12.2019, позивачем пеня заявлені у межах позовної давності.

При цьому господарський суд відхиляє посилання відповідача на приписи частини 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України та висновки Великої Палати, викладені у постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22, оскільки наведене стосується процесуальних строків (строків в межах яких вчиняються процесуальні дії), а не позовної давності, врегульованої Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача на свою користь 21 459,41 грн 3% річних за загальний період з 18.03.2022 по 16.05.2022 та 84 020,52 грн інфляційних втрат за період з квітня 2022 року по листопад 2023 року.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування, господарський суд встановив, що розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є правильними (враховуючи, що прострочення за актом №3 виникло з 17.05.2022, заявлена позивачем до сума 3% річних не перевищує розміру 3% річних, нарахованих за правильний період).

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зробила наступні висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Суд звертає увагу, що розмір заявленої пені, яка підлягає стягненню з відповідача (201 378,83 грн.) складає 49,15 % суми основного боргу (409 686,67 грн.). Також позивачем нараховані інфляційні втрати та 3% річних, що разом складають 25,74 % від суми заборгованості, тобто всього на суму боргу 409 686,67 грн. нараховані 3% річних, інфляційні втрати та пеня у загальному розмірі 306 858,76 грн., що складає 74,90 % від суми заборгованості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на 20 % та стягнення пені у розмірі 161 103,06 грн.

За викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 161 103,06 грн. пені.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи дотримання балансу інтересів сторін, суд зазначає про неможливість зменшення розміру пені більше, ніж на 20%. Порушення строків оплати мало місце і відповідач не навів обґрунтування наявності обставин, які б суттєво перешкоджали здійснити своєчасну оплату (хоча б частково) у визначений договором строк.

Умови договору, в тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і відповідач міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути цих нарахувань, або суттєво зменшити їх. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене господарський суд дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 676 269,66 грн (409 686,67 грн заборгованість + 161 103,06 грн. пеня + 21 459,41 грн 3% річних + 84 020,52 грн інфляційні втрати).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. При розподілі сум судового збору суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Корал технологія" до Акціонерного товариства "Інтерпайп Дніпропетровський втормет" про стягнення 831 127,47 грн задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Інтерпайп Дніпропетровський втормет" (49124, м. Дніпро, вул. Липова, буд. 1, код ЄДРПОУ 00191454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корал технологія" (49051, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 8, офіс 306; ідентифікаційний код 32988208) 409 686,67 грн заборгованості, 161 103,06 грн. пені, 21 459,41 грн 3% річних, 84 020,52 грн інфляційних втрат, 10 748,18 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.04.2024

Суддя Ю.А. Бажанова