Рішення

від 11.04.2024 по справі 910/202/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2024Справа № 910/202/24Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона, Херсонський район, м. Херсон

до Державного підприємства "Українське державне аерогеодезичне підприємство", м. Київ

про стягнення 81 233,69 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.01.2024 року до Господарського суду міста Києва звернувся Квартирно-експлуатаційний відділ міста Херсона (позивач) з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Українське державне аерогеодезичне підприємство" (відповідач) суми коштів, з урахуванням штрафних та фінансових санкцій, в розмірі 81 233,69 грн, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору про надання послуг з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №556 від 10.04.2019 року в частині надання послуг, оплачених позивачем.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024 року матеріали справи №910/202/24 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 10.01.2024 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви.

24.01.2024 року позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 12.02.2024 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 12.02.2024 року міститься в матеріалах справи).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 27.02.2024 року (включно).

Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений судом строк, не скористався.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.04.2019 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено Договір про надання послуг з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №556 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується надати послуги зазначені в п. 1.2. цього Договору, а замовник прийняти та оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 1.2. Договору найменування послуги: код згідно ДК 021:2015 71350000-6 Науково-технічних послуг в галузі інженерії. Послуги з розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування Квартирно-експлуатаційному відділу міста Херсона земельної ділянки під розміщення військово-морських полігонів розташованих в на території Олександрівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області орієнтовною площею 281,1345 га.

Згідно з п. 1.3. Договору виконавець забезпечує виготовлення проекту землеустрою та погодження проекту землеустрою відповідно до ст. 50 ЗУ «Про землеустрій», ст.ст. 186-1 та 198 ЗК України.

Пунктом 1.7. Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 16.12.2019 року) визначено, що строк надання послуг за цим Договором до 31.12.2019 року з моменту укладання Договору, та надання замовником вихідних даних, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами передбачених зобов`язань.

Загальна вартість надання послуг за цим Договором становить 30 085,32 грн, у тому числі ПДВ 20% - 5 014,22 грн. (п. 2.1. Договору).

Оплата за надані послуги здійснюється на підставі актів здачі-приймання робіт протягом 10 банківських днів від дня підписання відповідного рахунку Державного казначейства України. (п. 2.3. Договору).

Послуги з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вважаються виконаними виконавцем після отримання замовником оригіналів проектів із землеустрою визначених п. 1.2. та погоджених відповідно п. 1.3. цього Договору. (п. 3.1. Договору).

Додатком №1, №2 та №3 до Договору сторонами погоджено завдання надання послуг, календарний план на надання послуг та кошторис.

В подальшому, 16.12.2019 року сторонами підписано Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №556 на суму в розмірі 30 085,32 грн, відповідно до якого позивачем прийнято розроблений відповідачем проект землеустрою щодо відведення в постійне користування Квартирно-експлуатаційному відділу міста Херсона земельної ділянки під розміщення військово-морських полігонів розташованих в на території Олександрівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області орієнтовною площею 281,1345 га.

На підставі платіжного доручення №1822 від 17.12.2019 року позивачем здійснено оплату вартості послуг за Договором на суму в розмірі 30 085,32 грн.

В подальшому, вимогою №570/788 від 04.10.2023 року позивач звернувся до відповідача про відмову від Договору та повернення вартості оплачених послуг на суму в розмірі 30 085,32 грн, у зв`язку з тим, що замовник не отримав оригіналу проекту з землеустрою.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 30 085,32 грн, суму пені в розмірі 32 114,29 грн, суму 3% річних в розмірі 3 437,00 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 15 597,08 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладені між сторонами Договори є договорами послуг.

Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як зазначено вище, сторони умовами Договору домовились, що відповідач надає позивачу послуги з розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування Квартирно-експлуатаційному відділу міста Херсона земельної ділянки під розміщення військово-морських полігонів розташованих в на території Олександрівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області орієнтовною площею 281,1345 га.

Відповідно до пункту 1.7. Договору, в редакції Додаткової угоди №1 від 16.12.2019 року, строк надання послуг за цим Договором до 31.12.2019 року з моменту укладання Договору, та надання замовником вихідних даних, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами передбачених зобов`язань.

На виконання умов Договору, 16.12.2019 року сторонами підписано Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №556 на суму в розмірі 30 085,32 грн, відповідно до якого позивачем прийнято розроблений відповідачем проект землеустрою щодо відведення в постійне користування Квартирно-експлуатаційному відділу міста Херсона земельної ділянки під розміщення військово-морських полігонів розташованих в на території Олександрівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області орієнтовною площею 281,1345 га.

В подальшому, а саме 17.12.2019 року, на підставі платіжного доручення №1822 позивачем здійснено оплату вартості зазначених Договором послуг на суму в розмірі 30 085,32 грн.

Заперечуючи проти обставин фактичного надання відповідачем послуг за Договором позивач у вимозі до відповідача (вимога №570/788 від 04.10.2023 року) зазначив, що він відмовляється від Договору та просить повернути оплачені кошти в розмірі 30 085,32 грн, у зв`язку з тим, що замовник не отримав оригіналу проекту з землеустрою.

Таким чином, як зазначає позивач, через 10 місяців після підписання сторонами Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №556 від 16.12.2019 року він відмовляється від Договору та просить повернути йому авансові кошти.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, а саме із п. 9.1. Договору, Договір діє до 31.12.2019 року але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами передбачених зобов`язань.

При цьому, обставини прийняття виконаних сторонами передбачених Договором зобов`язань обмежуються строком передбаченим п. 3.5. Договору, яким визначено, що замовник може відмовитись від підписання акту приймання-передачі наданих послуг із мотивування підстав відмови протягом п`яти днів з дня отримання акту.

З огляду на відсутність в матеріалах справи мотивованої відмови позивача від підписання Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №556 від 16.12.2019 року протягом 5 днів від цієї дати, послуги по Договору є такими, що надані відповідачем та прийняті позивачем.

Таким чином, у зв`язку з тим, що послуги по Договору є наданими, відповідно враховуючи п. 9.1. Договору, Договір є таким, що припинив свою дію, а тому відмова позивача від припиненого Договору є необґрунтованою.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Таку правову позицію викладено у постанові від 04.12.2019 Великої Палати Верховного Суду по справі № 917/1739/17.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як зазначає позивач, підписаний сторонами Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №556 від 16.12.2019 року не може вважатись належним доказом виконання робіт, оскільки проект землеустрою відповідачем так розроблений і не був та не погоджений в органах виконавчої влади.

Судом встановлено, що відповідно до Завдання на надання послуг (Додаток №1 до Договору) склад послуг, що підлягають виконанню відповідачем складається з:

- вивчення та аналіз вихідної інформації;

- розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування;

- погодження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідності до вимог Закону України «Про землеустрій», Земельного кодексу України, Водного кодексу України та інших нормативно-правових актів;

- за необхідності, проведення державної землевпорядної експертизи.

При цьому, завершенням надання послуг, відповідно до п. 3.1. та 3.2. Договору, є складання Акту приймання-передачі наданих послуг із надання послуги: «код згідно ДК 021:2015 71350000-6 Науково-технічних послуг в галузі інженерії. Послуги з розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування Квартирно-експлуатаційному відділу міста Херсона земельної ділянки під розміщення військово-морських полігонів розташованих в на території Олександрівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області орієнтовною площею 281,1345 га.».

Таким чином, означений вище акт підтверджує фактичну обставину прийняття позивачем і надання відповідачем послуг за Договором.

При цьому, матеріали справи не містять доказів непогодження проекту землеустрою, а саме доказів того, що такий проект землеустрою не подано на погодження до визначеного Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій" органу (місцевого управління Держгеокадастру; місцевого відділу архітектури та містобудування; інших організацій), як і не містять доказів відсутності реєстрації земельної ділянки, розташованої на території Олександрівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, у Державному земельному кадастрі (витягу з кадастру, тощо).

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.

Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року №296/10217/15-ц.

Умов повернення попередньої оплати (завдатку) сторонами в Договорі не передбачено, як і не передбачено цього в главі 63 Цивільного кодексу України.

Таким чином, повернення попередньої оплати (завдатку) повинне здійснюватись за правилами положень ст. 1212 Цивільного кодексу України як повернення майна (в даному випадку коштів) збережених без достатньої правової підстави.

Однак, правова природа безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збережено за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як встановлено судом, відповідачем виконано умови Договору, результатом яких було отримання позивачем проекту землеустрою.

Таким чином, оскільки Договір фактично виконаний відповідачем, відсутня підстава для застосування передбаченого статтею 1212 ЦК України порядку повернення коштів.

Згідно з положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; одним із способів захисту є припинення дії, яка порушує право.

Частинами першою - третьою статті 13, частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, оцінивши подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судовий збір позивача, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається за позивачем.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ