Постанова

від 02.09.2024 по справі 910/202/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2024 р. Справа№ 910/202/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024

у справі №910/202/24 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона

до Державного підприємства "Українське державне аерогеодезичне підприємство"

про стягнення 81 233,69 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Херсона (далі - Відділ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Українське державне аерогеодезичне підприємство" (далі - Державне підприємство) 81 233,69 грн, з яких: 30 085,32 грн - попередня оплата, 32 114,29 грн - пеня, 3437,00 грн - 3% річних, 15 597,08 грн - інфляційні втрати, посилаючись на відмову від договору про надання послуг з розробленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №556 від 10.04.2019 у зв`язку з неналежним виконанням його умов в частині розроблення проекту землеустрою та його погодження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності факту надання відповідачем послуг за договором та припинення дії договору, відтак відмова позивача від вказаного правочину є необґрунтованою, а матеріали справи не містять доказів непогодження проекту землеустрою компетентними органами. Оскільки договір вважається фактично виконаним відповідачем, відсутні підстави для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для повернення коштів.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Відділ звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, а також неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Відділ зазначив, що проект землеустрою не був розроблений та погоджений Південною регіональною філією Державного підприємства, земельним ділянкам не присвоєно кадастрового номеру, а тому земельні ділянки не були сформовані та зареєстровані у Державному земельному кадастрі. У відповідності до положень частини 2 статті 849 ЦК України Відділ, як замовник, має право на відмову від договору підряду.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2024 апеляційну скаргу Відділу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/202/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Відділу на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/202/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

16.05.2024 матеріали справи № 910/202/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Відділу про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/202/24 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

29.05.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло два ідентичних за змістом клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

30.05.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло повторно клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що 03.06.2024 суддя Козир Т.П. приймала участь у засіданні круглого столу, вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги здійснюється після повернення судді Козир Т.П. з конференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відділу на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/202/24. Розгляд скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Державному підприємству встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 24.06.2024.

Державне підприємство не скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У період із 15.07.2024 по 23.08.2024 головуюча суддя Мальченко А.О. перебувала у відпустці.

Колегією суддів встановлено, що до апеляційної скарги Відділ долучив копії: листа Обласної інспекції по охороні пам`яток історії та культури Управління культури Херсонської обласної державної адміністрації №01-11/175, листів позивача від 16.04.2024 №570/694 та від 11.04.2024 №570/658, викопіювання з публічно-кадастрової карти, листа Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області №32-21-0.2-1314/2-24 від 25.04.2024, та просив долучити до матеріалів справи.

Клопотання про долучення доказів обґрунтоване тим, що у зв`язку з активними бойовими діями, окупацією міста Херсон з 01.03.2022 по 11.11.2022, відсутністю енергопостачання та доступу до мережі Інтернет представник позивача не міг вчасно подати докази до суду.

Згідно з пунктами 4-6 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до частин 1-4 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з положеннями частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Отже, долучення доказів судом на стадії апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду пов`язується виключно з неможливістю їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегією суддів враховано той факт, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в України" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, а також те, що місто Херсон до 11.11.2022 перебувало під окупацією.

Проте позовна заява Відділу подана до місцевого господарського суду у січні 2024 року, а відтак окупація міста Херсон, яка тривала до 11.11.2022, не може бути поважною причиною неподання доказів до суду першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що у зв`язку з повномасштабним вторгнення Російської Федерації на територію України відбуваються відключення електроенергії та частково обмежений доступ до мережі Інтернет. Проте Відділ не був позбавлений можливості для подання вищезазначених документів в інший спосіб, зокрема засобами поштового зв`язку.

Колегія суддів також зазначає, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №499/895/19.

Відповідні висновки відповідають і практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov vs Ukraine, заява №3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Натомість, заявляючи відповідне клопотання, Відділ мав за мету сформувати додаткову доказову базу вже на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, що не відповідає цілям та завданням апеляційного перегляду рішення.

Також суд апеляційної інстанції зауважує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020, у справі № 908/1908/19.

Із поданих до суду апеляційної інстанції відповідачем доказів вбачається, що частина вищезазначених документів, зокрема лист позивача від 16.04.2024 №570/694 та лист Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області №32-21-0.2-1314/2-24 від 25.04.2024, на момент прийняття місцевим господарським судом рішення не існувало, оскільки вони датовані після прийняття оскаржуваного рішення, відтак, є новими.

Враховуючи недоведення апелянтом винятковості випадку та неналежне обґрунтування об`єктивних причин неможливості подання вказаних доказів, що не залежали від останнього, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для прийняття, поданих Відділом разом з апеляційною скаргою вищезазначених документів.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 10.04.2019 між Відділом (далі за текстом договору - замовник) та Державним підприємством (далі за текстом договору - виконавець) було укладено договір про надання послуг з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №556, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. яких за дорученням замовника виконавець зобов`язується надати послуги: код згідно ДК 021:2015 71350000-6 Науково-технічні послуги в галузі інженерії. Послуги з розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування Квартирно-експлуатаційному відділу міста Херсона земельної ділянки під розміщення військово-морських полігонів, розташованих на території Олександрівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області орієнтовною площею 281,1345 га, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно з пунктом 1.3. договору виконавець забезпечує виготовлення проекту землеустрою та погодження проекту землеустрою відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій", статей 1861 та 198 Земельного кодексу України.

Технічні, економічні та інші вимоги до проектів викладені у завданні на виконання послуг, що є невід`ємною частиною договору (додаток 1) (пункт 1.4. договору).

Етапи та строки виконання послуг визначаються погодженим сторонами календарним планом надання послуг (додаток 2) (пункт 1.5. договору).

Пунктом 1.7. договору (у редакції Додаткової угоди №1 від 16.12.2019) визначено, що строк надання послуг за цим Договором до 31.12.2019 з моменту укладання Договору, та надання замовником вихідних даних, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами передбачених зобов`язань.

Загальна вартість надання послуг за цим договором становить 30 085,32 грн, у тому числі ПДВ 20% - 5 014,22 грн (пункт 2.1. договору).

Відповідно до пункту 2.3. договору оплата за надані послуги здійснюється на підставі актів здачі-приймання робіт протягом 10 банківських днів від дня підписання відповідного рахунку Державного казначейства України

Пунктом 3.1. договору визначено, що послуги з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вважаються виконаними виконавцем після отримання замовником оригіналів проектів із землеустрою, визначених пунктом 1.2. та погоджених відповідно пункту 1.3. цього договору.

У відповідності до положень пункту 3.2. договору після завершення надання послуг виконавець передає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг у 2-х примірниках, проекти у 3-х примірниках.

Згідно з пунктом 3.3. договору виконавець самостійно проводить погодження проекту землеустрою у відповідних організаціях згідно із вимогами діючого законодавства. У разі виникнення зауважень при погодженні, здійсненні контролю при проведенні землеустрою та затвердженні документації виконавець зобов`язаний за власні кошти внести відповідні зміни та доповнення до проектної документації.

За змістом пункту 3.5. договору замовник протягом 5 днів з дня отримання акта приймання-передачі наданих послуг зобов`язаний повернути виконавцеві підписаний акт приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову від прийняття наданих послуг. У випадку мотивованої відмови замовника прийняти надані послуги, сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок і термінів їх виконання.

Підпунктом 4.2.1. пункту 4.2. договору передбачено, що замовник має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання умов договору виконавцем, повідомивши про це його у строк не менше ніж 15 календарних днів.

Виконавець зобов`язаний оформити та передати замовнику відповідно до чинного законодавства України документацію з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у 3-х екземплярах (підпункт 4.3.3. пункту 4.3. договору).

Відповідно до підпункту 4.4.1. пункту 4.4. договору виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги.

Пунктом 9.1. договору встановлено, що він діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами передбачених зобов`язань.

Додатками №1, №2 та №3 до договору сторонами погоджено завдання надання послуг, календарний план на надання послуг та кошторис.

16.12.2019 між сторонами підписано та скріплено печатками акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №556 на суму 30 085,32 грн, відповідно до якого позивачем прийнято розроблений відповідачем проект землеустрою щодо відведення в постійне користування Квартирно-експлуатаційному відділу міста Херсона земельної ділянки під розміщення військово-морських полігонів, розташованих на території Олександрівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області орієнтовною площею 281,1345 га.

17.12.2019 Відділом було сплачено вартість послуг за договором в розмірі 30 085,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 17.12.2019 №1822.

06.10.2023 Відділ звернувся до Державного підприємства із вимогою №570/788 від 04.10.2023, в якій повідомив відповідача про відмову від договору та повернення вартості оплачених послуг в розмірі 30 085,32 грн, у зв`язку з тим, що замовник не отримав оригіналу проекту з землеустрою.

У зв`язку з неповерненням Державним підприємством сплачених грошових коштів у зв`язку з відмовою від договору про надання послуг з розробленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №556 від 10.04.2019, Товариство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 30 085,32 грн попередньої оплати, 32 114,29 грн пені, 3 437,00 грн 3% річних, а також 15 597,08 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи із нижчезазначеного.

Предметом спору у даній справі є стягнення замовником із виконавця сплачених коштів внаслідок невиконання договору щодо розроблення проекту землеустрою.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, 10.04.2019 між Відділом та Державним підприємством було укладено договір про надання послуг з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №556, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. яких за дорученням замовника виконавець зобов`язується надати послуги: код згідно ДК 021:2015 71350000-6 Науково-технічні послуги в галузі інженерії. Послуги з розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування Квартирно-експлуатаційному відділу міста Херсона земельної ділянки під розміщення військово-морських полігонів розташованих на території Олександрівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області орієнтовною площею 281,1345 га, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Отже, укладення Відділом та Державним підприємством договору про надання послуг з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №556 від 10.04.2019 було спрямоване на виготовлення відповідачем проекту землеустрою у встановлених договором строк, а також одночасного обов`язку позивача по здійсненню оплати.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, Відділ наголошував та тому, що Державним підприємством не було виконано проект землеустрою, а тому сплачені кошти у розмірі 30 085,32 грн підлягають поверненню.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 1.3. договору виконавець забезпечує виготовлення проекту землеустрою та погодження проекту землеустрою відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій", статей 1861 та 198 Земельного кодексу України.

Технічні, економічні та інші вимоги до проектів викладені у завданні на виконання послуг, що є невід`ємною частиною договору (додаток 1) (пункт 1.4. договору).

Пунктом 3.1. договору визначено, що послуги з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вважаються виконаними виконавцем після отримання замовником оригіналів проектів із землеустрою, визначених пунктом 1.2. та погоджених відповідно пункту 1.3. цього договору.

У відповідності до положень пункту 3.2. договору після завершення надання послуг виконавець передає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг у 2-х примірника, проекти у 3-х примірниках.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Загальна вартість надання послуг за цим договором становить 30 085,32 грн, у тому числі ПДВ 20% - 5 014,22 грн (пункт 2.1. договору).

Відповідно до пункту 2.3. договору оплата за надані послуги здійснюється на підставі актів здачі-приймання робіт протягом 10 банківських днів від дня підписання відповідного рахунку Державного казначейства України

У той же час, колегія суддів зазначає про те, що Верховним Судом неодноразово зазначалось, що рахунок або рахунок-фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Ненадання рахунка-фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача за первісним позовом від обов`язку сплатити грошові кошти за договором.

Близька за змістом правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 11.11.2021 у справі №922/449/21, від 27.03.2021 у справі №920/1343/21, від 10.01.2024 у справі №904/6023/19 (904/4903/22).

З урахуванням вищезазначеним положень законодавства та умов договору, колегія суддів дійшла висновку про те, що обов`язок замовника щодо оплати послуг за договором пов`язаний з оформленням належним чином акту(ів) здачі-приймання робіт. При цьому, як правильно зазначив місцевий господарський суд, завершенням надання послуг, відповідно до пунктів 1.2., 1.3., 3.1., 3.2. договору, є складання акту приймання-передачі наданих послуг. Саме підписання акту приймання-передачі наданих послуг підтверджує належне виконання відповідачем умов договору та передання оригіналу проекту із землеустрою.

Місцевим господарським судом правильно встановлено, що також визнається позивачем, 16.12.2019 між сторонами підписано та скріплено печатками без жодних претензій та/або зауважень акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №556 на суму 30 085,32 грн (т. 1, а.с. 22), відповідно до якого позивачем прийнято розроблений відповідачем проект землеустрою щодо відведення в постійне користування Квартирно-експлуатаційному відділу міста Херсона земельної ділянки під розміщення військово-морських полігонів розташованих на території Олександрівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області орієнтовною площею 281,1345 га.

Факт виконання умов договору також підтверджується проектом землеустрою, копія якого міститься у матеріалах справи (т. 1, а.с. 41-75).

17.12.2019 Відділом було сплачено вартість послуг за договором в розмірі 30 085,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 17.12.2019 №1822 з призначенням платежу: "розробка проекту землеуст.рах.-факт №СФ-0000872 акт №556 від 16.12.2019 дог. №556 від 10.04.19, ДУ№1 від 16.12.2019; в т.ч. ПДВ-5014,22".

Крім цього, згідно з пунктом 3.5. договору замовник протягом 5 днів з дня отримання акта приймання-передачі наданих послуг зобов`язаний повернути виконавцеві підписаний акт приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову від прийняття наданих послуг. У випадку мотивованої відмови замовника прийняти надані послуги, сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок і термінів їх виконання.

Однак, матеріали справи не містять доказів надання мотивованої відмови від прийняття наданих послуг чи будь-яких інших заперечень щодо повноти чи невідповідності чинному законодавству України виконаного проекту землеустрою, а також претензій щодо непередання оригіналу проекту землеустрою до моменту підписання акту .

З огляду на зазначене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем було надано послуги належним чином відповідно до умов договору, та які були прийняті позивачем без жодних претензій та/або зауважень.

Також, згідно з пунктом 3.3. договору виконавець самостійно проводить погодження проекту землеустрою у відповідних організаціях згідно із вимогами діючого законодавства. У разі виникнення зауважень при погодженні, здійсненні контролю при проведенні землеустрою та затвердженні документації виконавець зобов`язаний за власні кошти внести відповідні зміни та доповнення до проектної документації.

Однак, як було правильно встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять доказів непогодження проекту землеустрою компетентними органами, письмових зауважень щодо проекту землеустрою, а також доказів звернення Відділу до компетентних органів із проектом землеустрою, виконаного відповідачем.

Таким чином, доводи позивача щодо неналежного виконання відповідачем умов договору є безпідставними, відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача сплачених позивачем коштів щодо надання послуг по виконанню проекту землеустрою за договором №556 від 10.04.2019.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, Відділ наголошував та тому, що вимогою від 04.10.2023 №570/788 ним в односторонньому порядку розірвано договір №556 від 10.04.2019, відтак сплачені кошти за таким правочином мають бути повернуті.

Статтею 525 ЦК України та 188 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється (частини 1, 3 статті 615 ЦК України).

За приписами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 4, 5 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підпунктом 4.2.1. пункту 4.2. договору передбачено, що замовник має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання умов договору виконавцем, повідомивши про це його у строк не менше ніж 15 календарних днів.

Таким чином, умовами договору передбачено право замовника на одностороннє розірвання договору.

Проте розірвано може бути лише чинний договір (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення).

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 №910/97/22, від 20.09.2023 у справі №910/11390/22, від 14.09.2023 у справі №910/4725/22, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 07.08.2018 у справі №910/7981/17.

У той же час, згідно з частиною 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Наведену норму слід застосовувати (тлумачити) у взаємозв`язку з загальними положеннями частини 2 статті 251, частини 2 статті 252 ЦК України, які визначають, що терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

За змістом норми частини першої статті 530 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 251, частиною другою статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

При визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 щодо змісту понять "строк договору", "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" відзначила, що поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Аналізуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що "строк дії договору" та "строк/термін виконання зобов`язання" за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного між сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного.

Як встановлено судом першої інстанції, із матеріалів справи вбачається, що 06.10.2023 Відділ звернувся до Державного підприємства із вимогою №570/788 від 04.10.2023, в якій повідомив відповідача про відмову від договору та повернення вартості оплачених послуг на суму в розмірі 30 085,32 грн, у зв`язку з тим, що замовник не отримав оригіналу проекту з землеустрою.

Однак, відповідно до пункту 9.1. договору, він діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами передбачених зобов`язань.

Зі змісту вказаного пункту договору вбачається, що погоджена сторона умова до "повного виконання сторонами передбачених зобов`язань" у розумінні приписів статті 530 ЦК України є нічим іншим як строком (терміном) виконання зобов`язання, що у даному випадку не збігається зі строком дії договору та є відмінним від нього.

Ураховуючи вказане, з огляду на те, що сторонами було визначено строк дії договору до 31.12.2019, а вказівка на "повне виконання сторонами передбачених зобов`язань" не є у розумінні статті 252 ЦК України строком договору, колегія суддів зазначає, що строк дії договору закінчився ще 31.12.2019, тобто до звернення із вимогою від 04.10.2023 №570/788 (матеріали справи доказів щодо продовження сторонами строку дії договору не містять).

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про відмову від договору від 10.04.2019 №556 шляхом надіслання 06.10.2023 вимоги №570/788 від 04.10.2023, оскільки зобов`язання за договором є виконаними, а договір припинив свою дію ще 31.12.2019.

Таким чином, вимога позивача про стягнення 30 085,32 грн є необґрунтованою, відтак суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Оскільки вимога про стягнення 30 085,32 грн є необґрунтованою, а тому нараховані на такі суми штрафні санкції та компенсаційні виплати, з огляду на їх похідний характер, також не підлягають задоволенню.

Крім цього, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо правової природи спірної суми коштів.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17 та застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Як було раніше зазначено, загальна вартість надання послуг за цим договором становить 30 085,32 грн, у тому числі ПДВ 20% - 5 014,22 грн. Оплата за надані послуги здійснюється на підставі актів здачі-приймання робіт протягом 10 банківських днів від дня підписання відповідного рахунку Державного казначейства України (пункт 2.3. договору).

Оскільки умовами договору передбачено порядок оплати після надання послуг, що підтверджується відповідним актами здачі-приймання робіт, спірна сума коштів не є попередньою оплатою (авансом).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/202/24 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Відділу має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/202/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/202/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/202/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова