Рішення

від 02.04.2024 по справі 910/4812/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2024Справа № 910/4812/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМ Централ Сервіс Україна"

до держави російської федерації у особі Міністерства юстиції російської федерації та у особі Міністерства оборони російської федерації

про стягнення 241 384 648,00 грн.

Суддя Борисенко І. І.

Секретар судового засідання Шилін Є. О.

представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АМ Централ Сервіс Україна" (далі - ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна", позивач) до держави російської федерації у особі Міністерства юстиції російської федерації та у особі Міністерства оборони російської федерації (далі - російська федерація, відповідач) про стягнення збитків (упущеної вигоди) у сумі 241 384 684,00 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" є суб`єктом господарювання, що здійснює свою діяльність у сфері розміщення реклами. У період з 2017 по 2021, позивач уклав 21 правочин, а саме - з ТОВ «Адпро Україна» № 01-20/К від 01.01.2020, № 08-20/К від 01.01.2020, № 09-20/К від 01.01.2020; з ТОВ «Заказ Юкрейн» № 25/6-19 від 25.06.2019; з ТОВ «Лабораторія 79» № 0402/19 від 04.02.2019; з ТОВ «Леруа Мерлен Україна» № 21/12/2020 від 21.12.2020; з ТОВ «Мастерскоуп» № 01-21-3 від 28.12.2020, № 02-21-А від 28.12.2020; з ТОВ «Медіапул» № 01-2019К від 29.12.2018; з ТОВ «РІА «Навігатор» № 02-20/К від 01.01.2020; з ТОВ «Ново Нордікс Україна» № 270721 від 27.07.2021; з ТОВ «Паріматч» № 0112/21 від 01.12.2021; з ТОВ «Перфоменс Маркетинг Україна» № ПФ-02/17 від 01.02.2017; з ДП «Кондитерська корпорація Рошен» № 1 від 10.09.2018; з ТОВ «ТСЕЛЛ» № 06-20-З від 01.01.2020; з ТОВ «Філіп Морріс Україна» № 4516121 від 06.10.2021; з ТОВ РА «Хедлайнер» № 1 від 09.10.2020, з Представництвом «Юніфарм Лабораторіз Лімітед» № 300119 від 30.01.2019; з ТОВ «Універсальна Медіа група» № 11-20/А від 01.01.2020; з ТОВ «РІА «АММ» № 03-20/К від 01.01.2020, з ТОВ «Баядера Логістик» від 01.02.2021, з ТОВ «РА «Аіті» № 2018-2/АИ від 01.01.2018; з ТОВ «Аутодор Медіа Україна» № 10-20/З. Терміном виконання зазначених договорів з боку позивача, та відповідно проведення розрахунків за цими договорами контрагентами позивача є 2022 рік.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, що вплинуло на виконання зазначених договір, зокрема, виконання частини договорів зупинено за ініціативою замовників, а інша частина договорів виконується не у повному обсязі, що не відповідає планам здійснення господарської діяльності позивача у 2022 році. Внаслідок таких протиправних дій відповідача, що спричинило введення воєнного стану в Україні, позивачу були завдані збитки у вигляді упущеної вигоди, що підлягає стягненню в судовому порядку.

У позові ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" просить стягнути з Російської Федерації збитки у вигляді упущеної вигоди (прибутку) у сумі 241 384 648,грн., що станом на 31.12.2022 еквівалентно курсу НБУ 6 600 872, 00 дол. США.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" про стягнення 241 384 648,00 грн. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 вищевказану ухвалу скасовано, а справу передано для розгляду до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

При цьому судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено.

З огляду на викладене суд вважав, що належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи є розміщення на сайті Господарського суду міста Києва відповідного оголошення-повідомлення.

Крім того, враховуючи відсутність можливості здійснення відправлення поштової кореспонденції до російської федерації, господарський суд вжив додаткових заходів повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а саме - ухвалами від 03.10.2024, від 21.12.2023, від 20.02.2024 зобов`язав позивача здійснити переклад ухвал Господарського суду міста Києва на російську мову та направити їх відповідачу через передачу посольству російської федерації в Румунії.

Проте, відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, відзиву не надав, його позиція щодо заявлених вимог суду невідома. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ураховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 підготовче провадження у справі було закрите, призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні під час розгляду справи по суті 02.04.2024 представник позивача свої вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.

Представник відповідача до суду не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

За наслідком дослідження матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

У судовому засідання 02 квітня 2024 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.09.2010 ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" було зареєстроване як підприємство, що надає рекламні послуги та відповідно до КВЕД видами діяльності товариства є - рекламні агентства (основний), інші види видавничої діяльності, видання іншого програмного забезпечення, діяльність у сфері радіомовлення, діяльність у сфері телевізійного мовлення, посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, тощо.

У період з 2017 по 2021, з метою здійснення своєї господарської діяльності, позивачем був укладений 21 правочин про надання рекламних послуг, а саме - з ТОВ «Адпро Україна» № 01-20/К від 01.01.2020, № 08-20/К від 01.01.2020, № 09-20/К від 01.01.2020; з ТОВ «Заказ Юкрейн» № 25/6-19 від 25.06.2019; з ТОВ «Лабораторія 79» № 0402/19 від 04.02.2019; з ТОВ «Леруа Мерлен Україна» № 21/12/2020 від 21.12.2020; з ТОВ «Мастерскоуп» № 01-21-3 від 28.12.2020, № 02-21-А від 28.12.2020; з ТОВ «Медіапул» № 01-2019К від 29.12.2018; з ТОВ «РІА «Навігатор» № 02-20/К від 01.01.2020; з ТОВ «Ново Нордікс Україна» № 270721 від 27.07.2021; з ТОВ «Паріматч» № 0112/21 від 01.12.2021; з ТОВ «Перфоменс Маркетинг Україна» № ПФ-02/17 від 01.02.2017; з ДП «Кондитерська корпорація Рошен» № 1 від 10.09.2018; з ТОВ «ТСЕЛЛ» № 06-20-З від 01.01.2020; з ТОВ «Філіп Морріс Україна» № 4516121 від 06.10.2021; з ТОВ РА «Хедлайнер» № 1 від 09.10.2020, з Представництвом «Юніфарм Лабораторіз Лімітед» № 300119 від 30.01.2019; з ТОВ «Універсальна Медіа група» № 11-20/А від 01.01.2020; з ТОВ «РІА «АММ» № 03-20/К від 01.01.2020, з ТОВ «Баядера Логістик» від 01.02.2021, з ТОВ «РА «Аіті» № 2018-2/АИ від 01.01.2018; з ТОВ «Аутодор Медіа Україна» № 10-20/З, копії яких наявні у матеріалах справи.

Терміном виконання зазначених договорів з боку позивача, та відповідно проведення розрахунків за цими договорами контрагентами ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" є 2022 рік.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.22 було введено в Україні воєнний стан, який триває на даний час.

З початку війни засвідчено численні випадки руйнувань житлової інфраструктури, об`єктів, мародерства з боку російських військових на українській території. Окрім зазначених руйнувань, військове вторгнення російської Федерації негативно вплинуло і на господарську діяльність позивача.

Зокрема, виконання частини зазначених договорів було зупинено за ініціативою замовників, а виконання іншої частини здійснюється не у повному обсязі, що не відповідає планам здійснення господарської діяльності позивача у 2022 році.

Так, експертами ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги» у звіті про незалежну оцінку ринкової вартості упущеної вигоди ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна", заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації (зокрема, станом на 31.12.2022) встановлено, що робота підприємства була прибутковою у 2019-2021 роках, чистий прибуток складав 73,5-118,5 млн. грн. У той же час за 9 міс. 2022 чистий прибуток суттєво зменшився до 11,0 млн. грн. Основними факторами, що вплинули на фінансовий результат роботи підприємства у 2022 році є падіння обсягів надання послуг (падіння попиту на рекламу), у зв`язку зі збройною агресією російської федерації (виручка за 9 міс. 2022 року скоротилась на 58,92% в перерахунку на річний вимір), збільшення собівартості розміщення реклами, виплати підприємством заробітних плат працівникам у повному обсязі, незважаючи на скорочення обсягів діяльності.

Основним джерелом прибутку підприємства є комісія за надання послуг з розміщення реклами в різних медіа-каналах.

Маржинальність валового прибутку складала 36,2-48,7%, маржинальність прибутку від операційної діяльності у 2020 році збільшилась до 30,2 % порівняно з 24,0 % у 2019 році, наступного року (2021) зменшилась до 25,7%, проте, за результатами 9 міс. 2022 р. впала до 6,3%.

Показники оборотності є ефективними. Проте, у 2022 році відбувся ріст періоду оборотності у зв`язку зі зменшенням доходів та прибутковості підприємства внаслідок військової агресії рф.

Таким чином, з урахуванням встановлених фактичних обставин, підтверджених наявними у справі доказами, судом встановлено, що внаслідок військової агресії російської федерації у позивача спостерігається суттєве падіння показників господарської діяльності (зменшення виручки при зростанні собівартості послуг та стабільних виплатах заробітної плати персоналу), що призвело до отримання збитків.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. При цьому, відповідно до ст. 134 ГК України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 ГК України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Згідно із ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, у розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів позивач створений та здійснює свою господарську діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю; є підприємством, що здійснює розміщення та посередництво у сфері реклами.

Проте, військова агресія російської федерації проти України вплинула на реалізацію господарської діяльності позивача, отримання ним прибутку, що є меншим, ніж на який він розраховував у 2022 році, що свідчить на порушення його права як суб`єкта господарської діяльності.

З огляду на викладене, спір з приводу заподіяння збитків (упущеної вигоди) ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" є спором, пов`язаним зі здійсненням господарської діяльності позивача, відтак, на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Україні. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Ураховуючи викладене, поданий на розгляд спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме - Господарському суду міста Києва.

Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" визначило відповідачем державу - російську федерацію у особі Міністерства юстиції російської федерації та у особі Міністерства оборони російської федерації.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас, як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і РФ, є учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 9 жовтня 1992 року № 3620-1.

Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із пп. "г" п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі Росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. "г" п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. "г" п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним за місцем заподіяння шкоди.

Із урахуванням положень ст. 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, пп. "г" п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу.

Також судом береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 № 311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Поряд з цим, відповідно до пп. "ж" ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Також, згідно із ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 3 ГПК України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи позивача, суд виходив з наступного.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Згідно зі ст. 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Так, відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Так, відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Також позивачем доведено, а судом встановлено - заподіяння шкоди ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою.

Зокрема, відповідно до звіту ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги» від 31.12.2022, ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" до 2022 розширювало обсяги господарської діяльності, проте, за 9 місяців 2022 року спостерігалось падіння показників у зв`язку зі скороченням оборотів внаслідок збройної агресії (падіння дебіторської та кредиторської заборгованості). Основним джерелом прибутку підприємства є комісія за надання послуг з розміщення реклами в різних медіа-каналах. Робота підприємства була прибутковою у 2019-2021 роках, проте, за 9 місяців 2022 року чистий прибуток позивача суттєво зменшився. Основними факторами, що вплинуло на фінансовий результат роботи підприємства у 2022 році є падіння обсягів надання послуг (падіння попиту на рекламу) у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, збільшення собівартості розміщення реклами, виплати підприємством заробітних плат працівникам у повному обсязі, незважаючи на скорочення обсягів діяльності.

Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Щодо розміру заявлених збитків суд зазначає наступне.

Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У позові ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" просить стягнути з відповідача збитки у зв`язку військової агресією російської федерації проти України, у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) в сумі 241 384 648,00 грн., що еквівалентно станом на 31.12.2022, 6 600 872,00 дол. США.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/180.

Судом встановлено, що з метою визначення розміру упущеної вигоди позивача, на замовлення ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна", експертами ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги» була проведена ринкова вартість упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації. За результатами вказаного експертного дослідження був складений звіт, у якому експерти дійшли висновку, що розмір упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна", заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації станом на 31.12.2022 склала 241 384 648,00 грн., що за курсом НБУ станом на 31.12.2022 становить 6 600 872,00 дол. США.

При цьому експерти зазначили, що експертне дослідження здійснювалось на основі даних наданих замовником і прийнятих як достовірні, вивчення технічної, фінансової та бухгалтерської документації, маркетингу ринків даної галузі, з урахуванням загальних положень та обмежуючих умов, із застосуванням професійних методик та кращих практик, відповідно до Національних та міжнародних стандартів оцінки.

Оцінивши вказаний звіт ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги», суд вважає його належним та достовірним доказом розміру завданих позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди, заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації проти України, в сумі 241 384 648,00 грн., що за курсом НБУ станом на 31.12.2022 склала 6 600 872,00 дол. США.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" про стягнення упущеної вигоди у встановленій судом сумі, завданої позивачу внаслідок збройного вторгнення російської федерації, є доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин

Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Отже, за висновком суду позов ТОВ "АМ Централ Сервіс Україна" підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати у вигляді судового збору покладаються на відповідача та стягуються в дохід Державного бюджету, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку п. 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АМ Централ Сервіс Україна" до держави російської федерації у особі Міністерства юстиції російської федерації та у особі Міністерства оборони російської федерації задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Держави Російська Федерація (останнє відоме місцезнаходження майна на території України: Повітрофлотський проспект, буд. 27, м. Київ, 02000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АМ Централ Сервіс Україна" (01033, м. Київ, вул. Сім`ї Прахових, буд. 58/10; ідентифікаційний код 37271039) збитки у вигляді упущеної вигоди (прибутку) у сумі 241 384 648 (двісті сорок один мільйон триста вісімдесят чотири тисячі шістсот сорок вісім) грн., що еквівалентно курсу Національного банку України станом на 31.12.2022, 6 600 872 (шість мільйонів шістсот тисяч вісімсот сімдесят два) дол. США.

Стягнути з Держави Російська Федерація (останнє відоме місцезнаходження майна на території України: Повітрофлотський проспект, буд. 27, м. Київ, 02000) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 939 400 (дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч чотириста) грн. 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 12 квітня 2024

Суддя Борисенко І. І.