Рішення

від 02.04.2024 по справі 911/3809/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2024 р.,

м. Київ

Справа № 911/3809/23

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Репікової З.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кантарелл Україна» (65014, Одеська область, місто Одеса, провулок Сабанський, будинок 3, приміщення 4Н, код ЄДРПОУ 42815951)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківхлібопродукт» (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Офіцерська, будинок 6, код ЄДРПОУ 20608169)

про стягнення заборгованості за договором поставки,

за участю представників:

позивача: Панов Володимир Степанович,

відповідача: не з`явились,

в с т а н о в и в :

Історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Кантарелл Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківхлібопродукт» про стягнення заборгованості за договором поставки.

Господарський суд ухвалою від 26.12.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання у справі на 15.01.2024. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

У судове засідання 15.01.2024, учасники справи не з`явилися. Позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи з підстав необхідності уточнення розміру заявленого до стягнення боргу, з огляду на оплати, що надійшли від відповідача. Судом задоволено вказане клопотання та відкладено розгляд справи на 05.02.2024 на 14:15.

Також до суду подано відзив, який прийнятий до матеріалів справи.

У судове засідання 05.02.2024, учасники справи не з`явилися. Представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку проведення підготовчого провадження з підстави узгодження з позивачем питань щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків та трьох відсотків річних, яке судом задоволено. У зв`язку з цим, суд відклав розгляд справи на 26.02.2024 на 14:00.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції 26.02.2024 був присутній представник позивача. Представник позивача вказав, що відповідач сплатив основну суму боргу. Однак наразі немає узгодженої позиції по відсотках річних та інфляційних. У зв`язку з цим просив продовжити розгляд справи з урахуванням наведених сум інфляційних збитків та трьох відсотків річних у заявлений період. Суд встановив відповідачу строк для подання відповіді на відзив до 01.03.2024. Розгляд справи відкладено на 04.03.2024 на 15:30.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції 04.03.2024 був присутній представник позивача. Судом прийнято до матеріалів справи відповідь на відзив. Представник позивача вказав, що відповідач сплатив основну суму боргу.

З огляду на надходження відповіді на відзив, суд встановив строк для подання заперечень до 15.03.2024. Розгляд справи відкладено на 18.03.2024 на 14:00.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції 18.03.2024 був присутній представник позивача. Судом прийнято до матеріалів справи заперечення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківхлібопродукт». Враховуючи закінчення строку підготовчого провадження, суд вважав за можливе закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 02.04.2024 на 15:30.

У судовому засіданні 02.04.2024, яке відбулось за участю представника позивача, судом прийнято рішення у справі.

Зміст вимог та заперечень сторін

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з ТОВ «Білоцерківхлібопродукт» 838587,00 грн основного боргу, 622145,87 грн інфляційних втрат та 102133,86 грн трьох відсотків річних.

Заявлена до стягнення сума боргу утоворилася з правовідносин сторін, що будувалися на договорі поставки № 60 від 17.02.2022. Позивач вказав, що ним на виконання умов договору було здійснено поставку за двома специфікаціями, однак відповідачем вказані поставки оплачені не повністю. Тому через прострочення виконання зобов`язання за договором, позивач звернувся до суду з наведеними вище вимогами.

Відповідач у відзиві вказав, що ним було погашено суму основного боргу, з них 800000,00 грн після подання позову.

Відповідач просив суд врахувати, що ним погашено основний борг в повному обсязі та у зв`язку з цим просив відмовити у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних. При цьому відповідач зазначав, що початок співпраці з ТОВ «Кантарелл Україна» співпав з початком повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України. Підприємство відповідача, як і всі інші в той час, зазнало певних пошкоджень спричинених ракетними обстрілами, втрати постійних клієнтів, як в Україні, так і за її межами. Всі ці обставини сприяли значному погіршенню фінансового становища. Але, незважаючи на це, підприємство працювало і забезпечувало потреби в борошні і крупі, як громадян, так і різні фонди, підприємства та волонтерські групи. Виконуючи одне з замовлень, щодо постачання крупи гречаної для Київської обласної військової адміністрації (постачання товарів за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), відповідачем було куплено зерно гречки в ТОВ «Кантарелл Україна» для подальшої його переробки на крупу гречану. В зв`язку з тим, що оплата за поставлену крупу гречану надійшла на рахунок відповідача з значною затримкою, відповідно відповідач не зміг вчасно розрахуватися за придбане зерно гречки. Але, незважаючи на обставини, які склалися, ТОВ «Білоцерківхлібопродукт» робило все можливе для погашення боргу.

Фактичні обставини правовідносин сторін

Судом з`ясовано, що між сторонами 17.02.2022 було укладено договір поставки № 60 де ТОВ "Кантарелл Україна" виступало продавцем, а ТОВ "Білоцерківхлібопродукт" покупцем. Відповідно до пункту 1.1 цього договору продавець зобов`язується поставляти у зумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов`язується приймати товар і сплачувати за нього грошові суми, згідно з виставлених рахунків.

Відповідно до розділу 3 договору загальна кількість товару, що підлягає поставці визначається у Специфікаціях та видаткових накладних. Специфікації, а також додатки до них, після погодження сторонами, є невід`ємними додатками до цього Договору. Поставка товару за кількістю, якістю, асортиментом і ціною повинна відповідати Специфікації, погодженої Сторонами.

До справи долучено копію специфікації № 1, відповідно до якої сторони погодили поставку 40 тонн зерна гречки загальною вартістю з ПДВ 1080000,00 грн. Визначили строк поставки до 21.02.2022 та термін оплати 10 банківських днів з моменту поставки товару.

Відповідно до видаткової накладної № 70, яка підписана та скріплена печатками сторін, поставка 40 тонн зерна гречки відбулася 17.02.2022. Позивачем виставлено рахунок на оплату зазначеної поставки.

Специфікацією №2 погоджено поставку 100 тонн зерна гречки загальною вартістю 2740000,00 грн, а також строк поставки до 25.03.2022, та термін оплати 10 банківських днів з моменту поставки товару.

Відповідно до видаткової накладної № 92 від 24.03.2022 поставка відбулася 24.03.2022. Позивачем виставлено рахунок на оплату зазначеної поставки.

У розрахунках заборгованості, що долучені до позовної заяви позивач навів обставини часткової проплати поставленої продукції, які не заперечувалися відподівачем.

Позивач звертався до відповідача з претензією про сплату боргу, але, за твердженнями позивача, відповідач лише частково погасив борг до моменту звернення до суду.

В той же час, беручи до уваги долучені до відзиву докази проведення інших оплат про які не вказувалося у позові на суму, що заявлена у позові та обставини погашення основного боргу, які наведені у відповіді на відзив суд констатує добровільну сплату основного боргу відповідачем, що визнано позивачем у відповіді на відзив.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Тому суд закриває провадження у частині стягнення основного боргу у розмірі 838587,00 грн, а на розгляді залишаються вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 ГК України визначено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК УКраїни до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відтак, суд констатує, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки, за яким позивач поставив узгоджений у специфікаціях товар, а відповідач продовж певного часу здійснював часткові оплати поставленої продукції. Незважаючи на те, що сума основного боргу все ж була погашена відповідачем станом на момент прийняття рішення і провадження у цій частині закрите, на розгляді суду залишилися вимоги про стягнення інфляційних та відсотків річних, з огляду на прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати поставки.

Позивач здійснює нарахування у строк з 04.03.2022 по 18.12.2023.

Суд зазначає, що з огляду на визначений у специфікаціях строк оплати у 10 банківських днів, строк оплати за специфікацією № 1 настав 03.03.2022, а за специфікацією № 2 07.04.2022. Тож з наступного дня, а саме з 04.04.2022 за специфікацією № 1 і з 08.04.2022 за специфікацією № 2 настало прострочення оплати.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши розрахунок інфляційних збитків та трьох відсотків річних у заявлених період, враховуючи часткові оплати боргу за розрахунками суду розмір трьох відсотків річних визначений позивачем правильно у сумі 102133,86 грн, а інфляційні нарахування за розрахунками суду становлять більшу суму (662202,59 грн), тож вказана вимога підлягає задоволенню у заявленому розмірі 622145,87 грн.

В контексті прохання відповідача відмовити у стягненні відсотків річних та інфляційних через обставини, що вплинули на неможливість вчасного виконання зобов`язань за договором, які не залежали від сторони, слід зазначити, що суд в цій частині позбавлений можливості здійснити звільнення відповідача від такого зобов`язання, оскільки такі нарахування є обов`язковими за наявності вимоги кредитора. Суд вказує, що відповідно до постанови Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Визначене ч.2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову, а також обставину закриття провадження в частині основного боргу, який на момент звернення до суду не був погашений, суд покладає на відповідача 23443,00 грн судового збору, що сплачений за подання позову.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківхлібопродукт» (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Офіцерська, будинок 6, код ЄДРПОУ 20608169) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кантарелл Україна» (65014, Одеська область, місто Одеса, провулок Сабанський, будинок 3, приміщення 4Н, код ЄДРПОУ 42815951) 622145,87 грн інфляційних втрат, 102133,86 грн трьох відсотків річних та 23443,00 грн судового збору.

Закрити провадження у частині стягнення основного боргу у розмірі 838587,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.04.2024.

Суддя А.Ф. Черногуз