Постанова

від 10.04.2024 по справі 927/330/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 927/330/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Бородій"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 (головуючий - Кравчук Г.А., судді: Коробенко Г.П., Козир Т.П.) і рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.06.2023 (суддя Белов С.В.) у справі

за позовом Фермерського господарства "Бородій"

до: (1) Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, (2) Фізичної особи - підприємця Супрун Ніни Петрівни, (3) Макіївської сільської ради

про визнання недійсним договору оренди землі, додаткової угоди та повернення земельної ділянки

та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Супрун Ніни Петрівни

до Фермерського господарства "Бородій"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: (1) Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, (2) Макіївської сільської ради

про визнання недійсним державного акта на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини спору

1. 26.03.1992 виконавчий комітет Носівської районної Ради народних депутатів Чернігівської області прийняв рішення № 42 "Про відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства", згідно з яким ОСОБА_1 у довічне успадковуване володіння для створення селянського (фермерського) господарства надано земельну ділянку загальною площею 10 га, в тому числі 10 га сільгоспугідь, з них 10 га ріллі, розташованих на території Калинівської сільської Ради народних депутатів.

2. 06.04.1992 виконавчий комітет Носівської районної Ради народних депутатів Чернігівської області прийняв рішення № 54 "Про розширення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 ", відповідно до якого залишив земельну ділянку в розмірі 10 га, виділену відповідно до рішення виконкому від 26.03.1992 № 42 та рекомендував виконкому Калинівської сільської ради розглянути питання про надання гр. ОСОБА_1 у тимчасове користування (на умовах оренди) земельну ділянку в розмірі 40 га.

3. 12.05.1992 Носівська районна Рада народних депутатів (10 сесія 21 скликання) прийняла рішення "Про відведення земельної ділянки для створення селянського господарства гр. ОСОБА_1 ", яким припинила право колгоспу ім. Калініна на користування землями запасу та надала гр. ОСОБА_1 у довічне успадковуване володіння для створення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку загальною площею 10 га, в тому числі 10 га сільгоспугідь, з них 10 га ріллі, розташовану на території Калинівської сільської Ради народних депутатів.

4. 28.07.1992 Носівська районна Рада народних депутатів (11 сесія 21 скликання) прийняла рішення "Про виділення земельної ділянки під розширення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 ", яким припинила право колгоспу ім. Калініна на користування землями запасу на площі 40,3 га, в т.ч. 40 га сільгоспугідь, з них 38 га ріллі, 2 га пасовищ, 0,1 га доріг, 0,2 га водоймищ, та надала гр. ОСОБА_1 у користування для розширення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку загальною площею 40,3 га, в т.ч. 40 га сільгоспугідь, з них 38 га ріллі, 2 га пасовищ, 0,1 га доріг, 0,2 га водоймищ із земель запасу, розташованих на території Калинівської сільської Ради народних депутатів.

5. Відповідно до копії Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого гр. ОСОБА_1 , останньому у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства надано 40,4 га землі в межах згідно з планом землеволодіння на підставі рішення 11 сесії районної Ради народних депутатів Носівського району Чернігівської області Української РСР від 28.07.1992 (без зазначення номеру). В цьому Державному акті вказано, що його зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 14.

6. З копії ж Акта про перенесення в натуру меж земельної ділянки, наданої гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства від 30.08.1992 слідує, що на виконання рішення 11 сесії 21 скликання Носівської районної Ради народних депутатів від 28.07.1992 інженером землевпорядної організації у присутності представника районного відділу землекористування і землеустрою та землекористувача проведено перенесення в натуру меж земельної ділянки наданої із земель запасу Калинівської сільської Ради народних депутатів Носівського району у довічне успадковуване володіння загальною площею 40,4 га, в тому числі за угіддями: орної 39,0 га, пасовища 1,0 га, дороги 0,2 га, копані 0,2 га. Межові знаки, якими закріплені земельні ділянки, в кількості 11 штук, показані представником в натурі, відповідальність за збереження меж і межових знаків покладено на землеволодільця (землекористувача) та місцеву Раду народних депутатів.

7. 22.09.1995 ОСОБА_1 створив Фермерське господарство "Промінь" (код ЄДРПОУ 21408946), а 25.11.2009 створене господарство було припинено.

8. В подальшому, 27.08.2013 Головним управлінням Держземагенства у Чернігівській області прийнято наказ № ЧН/7423881500:02:001/00000431 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", згідно з яким затверджено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства Супрун Ніні Петрівні на території Калинівської сільської ради Носівського району Чернігівської області" (пункт 1), надано Супрун Ніні Петрівні в оренду земельну ділянку площею 26,0542 га (кадастровий номер 7423881500:02:001:1003), для ведення фермерського господарства, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 103967474238), строком на 10 років, розташовану на території Калинівської сільської ради Носівського району Чернігівської області (пункт 2), встановлено річну орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою в розмірі 4 (чотири) відсотки від її нормативної грошової оцінки (пункт 3), начальнику відділу Держземагенства у Носівському районі наказано здійснити заходи щодо укладення договору оренди земельної ділянки (пункт 4).

9. 20.09.2013 Головне управління Держземагенства у Чернігівській області (як орендодавець) і Супрун Ніна Петрівна (як орендар) уклали договір оренди землі (далі - Договір оренди землі від 20.09.2013), відповідно до пункту 1 якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 26,0542 га, в тому числі: рілля - 20,5818 га, сіножаті-0,1136 га, пасовища-5,3153 га, під господарськими шляхами і прогонами - 0,0435 га, яка знаходиться на території Калинівської сільської ради Носівського району Чернігівської області.

10. Земельна ділянка, як об`єкт оренди, має кадастровий номер 7423881500:02:001:1003, форму власності - державну (відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: серія ЕАІ №813372 від 12.07.2013), нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 486 265,69 грн (пункти 2, 4, 5 Договору оренди землі від 20.09.2013).

11. Відповідно до пункту 8 Договору оренди землі від 20.09.2013 цей договір укладено на 10 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

12. Сторонами визнано, що земельна ділянка площею 26,0542 га з кадастровим номером 7423881500:02:001:1003 є частиною земельної ділянки 40,4 га, визначеної згідно з планом землеволодіння Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею.

13. 22.02.2017 Супрун Ніна Петрівна була зареєстрована як Фізична особа - підприємець з метою ведення фермерського господарства.

14. Між тим 03.11.2017 ОСОБА_1 створив та зареєстрував ще одне фермерське господарство, а саме Фермерське господарство "Бородій" (код ЄДРПОУ 41705123). При цьому статуту та інших документів, на підставі яких здійснювалася державна реєстрація Фермерського господарства "Бородій", матеріали справи не містять.

15. 25.11.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області прийняло наказ № 6-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", відповідно до якого вирішило передати Макіївській сільській раді Носівського району Чернігівської області у комунальну власність Макіївської територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 607,0165 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Макіївської територіальної громади Носівського району Чернігівської області, згідно з актом приймання -передачі земельної ділянки.

16. До складу зазначених земельних ділянок увійшла земельна ділянка з кадастровим номером 7423881500:02:001:1003, площею 26,0542 га, яка перебуває в оренді у Фізичної особи - підприємця Супрун Ніни Петрівни.

17. Підставою для здійснення такої передачі, як убачається зі змісту наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 6-ОТГ від 25.11.2020 слугували вимоги статей 15-1, 117, 122, 125, 126 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 730-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад Чернігівської області", наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2020 № 485 "Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності", Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308.

18. 19.03.2021 Макіївською сільською радою (6 сесія 8 скликання) прийнято рішення "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок", яким вирішено внести зміни, зокрема, до Договору оренди землі від 20.09.2013, а саме: змінити розмір орендної плати на 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та продовжити термін дії договору після його закінчення на 10 років.

19. 31.03.2021 Макіївська сільська рада (як орендодавець) та Супрун Ніна Петрівна (як орендар) уклали Додаткову угоду № 1 до Договору оренди землі від 20.09.2013, якою внесли зміни та доповнення до цього договору, зокрема: змінили орендодавця на Макіївську сільську раду; збільшили орендну плату до 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; погодили, що договір укладено строком на 20 років, але в будь-якому випадку він діє до закінчення збирання врожаю орендарем. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Узагальнений зміст і підстави первісних і зустрічних позовних вимог

20. Посилаючись на наведені обставини та вважаючи, що Договір оренди землі від 20.09.2013 та Додаткова угода № 1 від 31.03.2021 до нього укладені з порушенням вимог земельного законодавства та порушують право Фермерське господарство "Бородій" (далі - ФГ "Бородій") на користування переданою йому у довічне успадковуване володіння земельною ділянкою, останнє звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), Фізичної особи - підприємця Супрун Ніни Петрівни (далі - ФОП Супрун Н.П.) і Макіївської сільської ради (далі - Макіївська сільрада), в якому просило визнати недійсними вказані договір та додаткову угоду, а також зобов`язати ФОП Супрун Н.П. повернути йому спірну земельну ділянку.

21. Зі свого боку ФОП Супрун Н.П. звернулася до місцевого господарського суду із зустрічним позовом до ФГ "Бородій", за участю третіх осіб - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області і Макіївської сільради, в якому просила визнати недійсним, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Носівської районної Ради народних депутатів (11 сесія 21 скликання) від 28.07.1992 Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння за № 14. Наполягала, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 40,3 (40,4) га була передана ОСОБА_1 не у довічне успадковуване володіння, а у користування з метою розширення фермерського господарства, а тому оспорюваний Державний акт виданий щодо неіснуючого права, однак безпідставно використовується ФГ "Бородій" для оспорювання чинного права оренди ФОП Супрун Н.П. на спірну земельну ділянку.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

22. Господарський суд Чернігівської області рішенням від 27.06.2023 у задоволенні обох позовів відмовив.

22.1. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним Державного акта про право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою площею 40,4 га, виданого на ім`я ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП Супрун Н.П. не доведені відповідними доказами та необґрунтовані, оскільки:

(1) право, посвідчене державним актом є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи користування, а тому захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку; доказів визнання недійсним рішення Носівської районної Ради народних депутатів від 28.07.1992 "Про виділення земельної ділянки під розширення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 " сторонами суду не надано;

(2) матеріали справи не містять доказів припинення ФГ "Бородій" у відповідності до вимог статті 141 Земельного кодексу України права користування земельною ділянкою, зокрема, на підставі добровільної відмови від такого права чи вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

(3) незважаючи на відсутність у Земельному кодексі УРСР, чинному станом на момент видачі оспорюваного Державного акта такого правового титулу права на землю як довічне успадковуване володіння, доводи ФОП Супрун Н.П. не дозволяють дійти беззаперечного висновку, що цей Державний акт виданий з порушенням норм законодавства та може бути визнаний недійсним;

(4) спірний Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею виданий в 1992 році, а тому не може порушувати цивільні права чи інтереси ФОП Супрун Н.П., що виникли у 2013 році.

22.2. Щодо ж первісних позовних вимог про визнання недійсним Договору оренди землі від 20.09.2013, Додаткової угоди № 1 від 31.03.2021 до нього та зобов`язання ФОП Супрун Н.П. повернути ФГ "Бородій" спірну земельну ділянку, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, оскільки констатував доведеність матеріалами справи обставини належності ОСОБА_1 права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 40,4 га, яке не припинилося в установленому законом порядку. Звідси вирішив, що ГУ Держземагенства у Чернігівській області станом на 20.09.2013 та Макіївська сільська рада станом на 31.03.2021 дійсно не мали правових підстав для укладення оспорюваних договору оренди землі та додаткової угоди до нього.

22.3. Однак, з огляду на подану ФОП Супрун Н.П., в порядку передбаченому статтею 267 Цивільного кодексу України заяву про застосування наслідків спливу позовної давності та враховуючи встановлений факт спливу позовної давності, суд першої інстанції у задоволенні первісного позову також відмовив.

23. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку Північний апеляційний господарський суд постановою від 21.12.2023 рішення місцевого господарського суду від 27.06.2023 в частині мотивів відмови в задоволенні первісного позову змінив і виклав мотивувальну частину рішення в редакції своєї постанови. В частині ж відмови в задоволенні зустрічного позову рішення місцевого господарського суду скасував і прийняв нове рішення, яким зустрічний позов ФОП Супрун Н.П. задовольнив. Визнав недійсним Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 40,4 га виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Носівської районної Ради народних депутатів (11 сесія 21 скликання) від 28.07.1992 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння за № 14.

24. Постанову мотивував такими аргументами і обставинами.

Щодо первісного позову

24.1. Чинним на час видачі оспорюваного Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею законодавством було передбачено, що громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, могли одержати земельні ділянки у довічне успадковуване володіння за рішенням відповідної Ради народних депутатів на умовах і в порядку, визначеному Законом України "Про селянське (фермерське) господарство".

24.2. При цьому, за встановленим Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" порядком обов`язковою умовою для прийняття рішення, у даному випадку, районною Радою народних депутатів був попередній розгляд поданої громадянином відповідної заяви виконавчим комітетом цієї Ради при наявності подання сільської, селищної Ради народних депутатів.

24.3. З матеріалів даної справи вбачається, що ФГ "Бородій" посилається як на підставу видачі громадянину ОСОБА_1 . Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого за № 14, на рішення 11 сесії 21 скликання Носівської районної Ради народних депутатів від 28.07.1992 "Про виділення земельної ділянки під розширення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 ".

24.4. Але відповідно до вказаного рішення земельна ділянка загальною площею 40,3 га із земель запасу, розташованих на території Калинівської сільської Ради народних депутатів, надавалася громадянину ОСОБА_1 для розширення селянського (фермерського) господарства у користування, а не у довічне успадковуване володіння.

24.5. Більше того, зазначеному рішенню Носівської районної Ради народних депутатів передувало рішення виконавчого комітету цієї Ради від 06.04.1992 № 54 "Про розширення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 ", яким рекомендувався розгляд питання про надання гр. ОСОБА_1 земельної ділянки в розмірі 40 га саме у тимчасове користування (на умовах оренди).

24.6. Інших рішень 11 сесії 21 скликання Носівської районної Ради народних депутатів від 28.07.1992 одночасно з попереднім рішенням виконкому цієї Ради про надання гр. ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 40,3 га для ведення селянського (фермерського) господарства, зокрема, у довічне успадковуване володіння, матеріали цієї справи не містять.

24.7. Приписами частини четвертої статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" було передбачено, що у разі надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства у користування з головою цього господарства укладається договір на користування землею на умовах оренди, у разі надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння землею або у приватну власність на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідний Державний акт.

24.8. Отже, наслідком прийняття 11 сесією 21 скликання Носівської районної Ради народних депутатів рішення від 28.07.1992 "Про виділення земельної ділянки під розширення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 " могло бути укладення з головою селянського (фермерського) господарства договору на користування землею на умовах оренди, а не видача на ім`я голови селянського (фермерського) господарства Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею.

24.9. За викладеного ФГ "Бородій" у цьому провадженні не доведено належними доказами та не обґрунтовано нормами законодавства правових підстав для набуття ОСОБА_1 права довічного успадковуваного володіння та видачі йому, як землеволодільцю, Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 40,4 га, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 14.

24.10. У цій частині заслуговує на увагу також те, що відповідно до копій сторінок з Книги записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею по Носівській районній Раді народних депутатів Чернігівської області за № 14 було вчинено запис про реєстрацію Державного акта на право довічного успідковуваного володіння землею, виданого ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 10 га, а не на 40,4 га. Запис же про реєстрацію Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 40,4 га здійснено 16.10.1992 у хронологічному порядку після запису від 14.10.1992 за № 20, проте з присвоєнням йому № 14 а.

24.11. Так, правовою підставою набуття права власності чи права користування на землю громадянами, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, є відповідне рішення районної Ради народних депутатів, яке є правовстановлюючим документом, а державний акт є похідним від такого рішення документом, яким посвідчується відповідне право власника чи користувача земельної ділянки. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлюється відповідним договором.

24.12. Оскільки ФГ "Бородій" не доведено наявності рішення Носівської районної Ради народних депутатів, як правовстановлюючого документа, про надання ОСОБА_1 , у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства земельної ділянки площею 40,4 га, Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий ОСОБА_1 , не має юридичної сили та не може бути належним доказом посвідчення набуття ОСОБА_1 права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 40,4 га для ведення селянського фермерського господарства.

24.13. З огляду на те, що обґрунтуванням позовних вимог за первісним позовом слугувало саме посилання ФГ "Бородій" на перехід до нього від засновника права володіння земельною ділянкою загальною площею 40,4 га, посвідчене Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого за № 14, який юридичної сили не має, слід дійти висновку що позивачем за первісним позовом не доведено того, що він є заінтересованою особою у спірних правовідносинах і його права, як землекористувача, порушені укладеними між відповідачами за первісним позовом Договором оренди землі від 20.09.2013 та Додатковою угодою № 1 до нього від 31.03.2021.

24.14. Таким чином, оскільки ФГ "Бородій" у спірних правовідносинах не доведено наявності суб`єктивного матеріального права землекористувача (права довічного успадковуваного володіння) на земельну ділянку площею 40,4 га, у задоволенні його позовних вимог належить відмовити.

24.15. Позаяк при дослідженні доказів з`ясована відсутність порушеного у позивача за первісним позовом права, за захистом якого він звернувся до господарського суду у даній справі, що є підставою для відмови у первісному позові у зв`язку з його необґрунтованістю, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню позовна давність, про яку заявила ФОП Супрун Н.П.

24.16. Зважаючи на наведене, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову, але з інших підстав, рішення суду першої інстанції за результатами вирішення спору за первісним позовом підлягає зміні, з викладенням мотивувальної його частини у редакції постанови апеляційного господарського суду.

Щодо зустрічного позову

24.17. Наявними у справі доказами підтверджено, що ФОП Супрун Н.П. є правомірним користувачем спірної земельної ділянки площею 26, 0542 га на підставі Договору оренди землі від 20.09.2013 та Додаткової угоди № 1 від 31.03.2021 до нього.

24.18. Однак, це право оспорююється ФГ Бородій", зокрема, шляхом подання первісного позову у даній справі про визнання недійсними вказаних договору та додаткової угоди з посиланням на наявність у нього права володіння цією земельною ділянкою згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі відповідних актів за № 14.

24.19. Водночас в ході розгляду первісних позовних вимог судом апеляційної інстанції установлено, що вказаний Державний акт видано без правовстановлюючого документа, а номер його реєстрації не відповідає як номеру, зазначеному у Книзі реєстрації, так і хронологічному порядковому номеру за датою здійсненої реєстрації та висновувано, що юридичної сили такий акт не має, а зазначене у ньому право до позивача за первісним позовом не перейшло.

24.20. Проте, наявність у розпорядженні ФГ "Бородій" вказаного Державного акта, яким посвідчується неіснуюче право довічного успадковуваного володіння землею призводить до вчинення останнім дій, направлених на проведення державної реєстрації права володіння земельною ділянкою та пред`явлення позову до ФОП Супрун Н.П., що безумовно порушує її право користування орендованою земельною ділянкою.

24.21. За викладено суд апеляційної інстанції вважає, що зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з зустрічним позовом та прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції для захисту порушеного права оренди ФОП Супрун Н.П. необхідно усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним документа, яким посвідчене неіснуюче у ФГ "Бородій" право.

24.22. Задоволення такого позову призведе до скасування (анулювання) документа, яким посвідчене неіснуюче право та забезпечить запобігання вчиненню дій, що порушують права позивача за зустрічним позовом.

24.23. Як свідчать матеріали справи, ФОП Супрун Н.П. про порушення свого права довідалася та могла довідатися лише з поданої ОСОБА_1 позовної заяви до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, Супрун Н.П. , Макіївської сільради про визнання недійсним договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі, скасування рішення та запису про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до договору оренди землі у справі № 741/1079/21.

24.24. Отже, зустрічна позовна заява ФОП Супрун Н.В. у даній справі подана в межах позовної давності, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні. Заява ФГ "Бородій" про застосування до поданого ФОП Супрун Н.П. зустрічного позову позовної давності не підлягає задоволенню.

24.25. З огляду на викладене рішення суду першої інстанції в частині результатів розгляду зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення зустрічного позову повністю.

Касаційна скарга

25. Не погодившись із судовими рішеннями, ФГ "Бородій" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 скасувати повністю, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.06.2023 скасувати частково в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог з мотивів спливу позовної давності і ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ФГ "Бородій" задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

26. Скаржник стверджує, що приймаючи оскаржувану постанову судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення статей 1, 8, 41 Конституції України, статей 2, 4, 5, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання земельної ділянки для створення СФГ), статей 7, 23, 51 Земельного кодексу України (у редакції від 13.03.1992), статті 116 Земельного кодексу України (у редакції станом на час розгляду справи), статті 203 Цивільного кодексу України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та не враховано висновків Верховного Суду щодо правильного застосування зазначених норм у подібних правовідносинах, які викладено у постановах від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19, від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, від 29.01.2020 у справі № 663/2123/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20, від 20.11.2019 у справі № 368/54/17 про те, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає й висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 22.09.2005 у справі № 5-рп/2005.

27. Обґрунтовуючи наведене ФГ "Бородій" пояснює, що Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий гр. ОСОБА_1 є належним доказом виникнення у нього вказаного в цьому акті права, адже такий акт видано на підставі чинного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та у встановленому законодавством порядку. Суд апеляційної інстанції не врахував, що довічне успадковуване володіння має дві складових - володіння і користування, а тому той факт, що у рішенні 11 сесії 21 скликання Носівської районної Ради народних депутатів від 28.07.1992 вказано про передачу земельної ділянки ОСОБА_1 у користування не свідчить про те, що таке користування не може бути підтверджене Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею. Певні недоліки у змістовому наповненні рішення районної Ради не можуть впливати на дійсність виданого Державного акта.

28. Висновок же апеляційного суду про те, що рішенню 11 сесії 21 скликання Носівської районної Ради народних депутатів від 28.07.1992 передувало рішення виконавчого комітету цієї Ради від 06.04.1992 № 54 "Про розширення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 ", яким рекомендувався розгляд питання про надання гр. ОСОБА_1 земельної ділянки в розмірі 40 га саме у тимчасове користування (на умовах оренди) взагалі є безпідставним, позаяк в матеріалах справи є лише сканкопія проєкту цього рішення, яка є неналежним доказом тому, що рішенням виконкому саме цей проєкт затверджено. Більше того, цей проєкт є й недопустимим доказом, адже на сесії 27.07.1992 Рада розглядала проєкт відведення земельної ділянки, а не подання чи затвердження рішення виконкому.

29. Скаржник наполягає, що недопустимими доказами у цій справі є також і копії сторінок з Книги записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею по Носівській районній Раді народних депутатів Чернігівської області, які суд апеляційної інстанції поклав в основу оскаржуваної постанови. Зазначає, що вказана Книга районним відділом земельних ресурсів велася виключно для себе, до сторінок вносились виправлення, копії ж з них не засвідчені належним чином, а тому до уваги судом братися не могли.

30. Звідси ФГ "Бородій" вважає, що внаслідок наведених порушень суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий гр. ОСОБА_1 , що містить посилання на його реєстрацію в Книзі записів державних актів за № 14 не підтверджує наявності у ОСОБА_1 такого права та як наслідок не застосував згаданого висновку Верховного Суду, яким підтверджується довід позивача за первісним позовом про те, що це право у ОСОБА_1 не припинилося і продовжує існувати.

31. Скаржник підкреслює, що у цій частині правильними є міркування саме місцевого господарського суду, який чітко виснував, що земельна ділянка площею 40, 4 га належить ОСОБА_3 на праві довічного успадковуваного володіння, яке лишилося у нього навіть після створення фермерського господарства.

32. Водночас дійшовши правильних висновків по суті спору, господарський суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності та більше того зробив це без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосування статей 257, 261 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 01.09.2022 у справі № 910/9544/19, від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц і від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц.

33. У касаційній скарзі ФГ "Бородій" також стверджує, що судами безпідставно не було задоволено його клопотання про витребування затвердженого проєкту землеустрою щодо відведення спірної частини земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства Супрун Н.П. та відповідно не досліджено його. Як наслідок судами не було приділено уваги тому, що ФОП Супрун Н.П. взагалі не є користувачем іншої частини земельної ділянки, що є предметом спору. Крім цього наголошує, що суд апеляційної інстанції проігнорував усі аргументи щодо незаконності процедури передачі ФОП Супрун Н.П. спірної земельної ділянки в оренду. Звертає увагу на правових висновках Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 і від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц.

34. Звідси вважає, що апеляційним судом не було враховано висновків Верховного Суду із постанов від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 про те, що принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину про яку стверджує особа. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням дослідження доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний.

35. Скаржник окремо наголошує, що в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції не було визначено реального суб`єктного складу за зустрічним позовом, а саме не враховано того, що належним відповідачем у цій справі мав би бути і правонаступник Носівської районної ради народних депутатів, як особи, яка видала оспорюваний Державний акт. У цій частині стверджує, про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду із постанов від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17, від 13.03.2019 у справі № 787/39920/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц, від 22.06.2022 у справі № 545/1574/21, що на, його думку, є самостійною підставою для відмови в зустрічному позові.

36. Такою ж підставою вважає і те, що спірний Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею виданий в 1992 році, а тому він не може порушувати цивільні права чи інтереси Супрун Н.П. , які виникли тільки в 2013 році.

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

37. У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області заперечує проти її задоволення. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою. Стверджує, зокрема, про нерелевантність постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. З оскаржуваною постановою апеляційного господарського суду погоджується і просить залишити її без змін.

38. ФОП Супрун Н.П. у відзиві на касаційну скаргу також з її доводами не погоджується. Наполягає на тому, що аргументи ФГ "Бородій" є формальними та необґрунтованими, а правові висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник стосуються зовсім інших правовідносин та мають зовсім інший зміст. У зв`язку з цим у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а оскаржувану постанову господарського суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

39. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

40. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників ФГ "Бородій" ( Помаз А.П. ) і ФОП Супрун Н.П. (Янкович В.О.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

41. Так, розглядаючи справу, господарський суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

42. Вирішуючи спір по суті, суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, "належним" позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб.

43. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

44. За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

45. Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (див. правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

46. Отже, на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб.

47. Згідно з положеннями статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга).

48. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

49. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

50. Відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує є підставою для відмови у позові.

51. З оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду слідує, що підставою для відмови у задоволенні первісних позовних вимог став висновок апеляційного господарського суду саме про недоведеність ФГ "Бородій" наявності суб`єктивного матеріального права землекористувача (права довічного успадковуваного володіння) на захист якого й заявлено позов.

52. Обґрунтування суду апеляційної інстанції узагальнено звелися до того, що право довічного успадковуваного володіння, на підтвердження наявності якого видано оспорюваний Державний акт, у засновника ФГ "Бородій" ніколи не виникало, адже рішення про надання ОСОБА_3 такого права уповноваженим органом місцевого самоврядування не приймалося, тобто вказаний Державний акт видано без правовстановлюючого документа та більше того номер його реєстрації не відповідає як номеру, зазначеному у Книзі реєстрації, так і хронологічному порядковому номеру за датою здійсненої реєстрації.

53. У касаційній скарзі ФГ "Бородій" стверджує про те, що вказані висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, адже при їх наданні судом не було враховано висновків Верховного Суду із постанов у відповідних справах про те, що "громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом", а також про те, що "право довічного успадковуваного володіння залишається в особи і після створення нею фермерського господарства".

54. Проте, колегія суддів суду касаційної інстанції з наведеними аргументами касаційної скарги не погоджується, позаяк констатує, що суд апеляційної інстанції і не висновував про те, що право довічного успадковуваного володіння ОСОБА_3 у спірних правовідносинах припинилося внаслідок прийняття відповідного рішення органу місцевого самоврядування, створення ним фермерського господарства чи з інших підстав, а дослідивши наявні у справі докази вказав про те, що право довічного успадковуваного володіння у ОСОБА_3 ніколи не виникало.

55. За викладеного ніякої неузгодженості між здійсненим судом апеляційної інстанції правозастосуванням та висновками Верховного Суду, на які скаржник посилається у касаційній скарзі немає. У жодній із справ, на які посилається ФГ "Бородій" Верховним Судом не надавалося висновків протилежних тим, які зроблені судом апеляційної інстанції у цій справі. Крім цього, не висновував суд касаційної інстанції у них і про "подвійну правову природу права довічного успадковуваного володіння" чи про виникнення такого права за подібної конструкції спору.

56. Висновки Верховного Суду із вказаних постанов застосовуються до тих правовідносин, за якими право на довічне успадковуване володіння земельної ділянкою чи право постійного користування земельною ділянкою набуто у встановленому порядку, чого позивачем за первісним позовом у цьому провадженні доведено не було. З аналогічних мотивів безпідставними є посилання ФГ "Бородій" на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 5-рп/2005.

57. Колегія суддів Верховного Суду у цій частині вважає доцільним ще раз звернути увагу скаржника на тому, що перегляд судових рішень у касаційному порядку здійснюється лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, якою у даному випадку є приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, тобто неправильне застосовування судом апеляційної інстанції норм матеріального права здійснене без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. Звідси власні міркування скаржника про тлумачення правових норм без підтвердження таких міркувань актуальними правовими висновками Верховного Суду в межі касаційного перегляду, відкритого за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не входять.

58. Щодо ж аргументів скаржника про те, що постанову апеляційного господарського суду прийнято на підставі недопустимих доказів, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

59. Згідно із частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

60. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).

61. Відповідно до статті 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

62. Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

63. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

64. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

65. Однак відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

66. У той же час ФГ "Бородій" взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судом апеляційної інстанції доказів недопустимими. Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказів, тобто переоцінки їх змісту (зокрема сторінок Книги записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею по Носівській районній Раді народних депутатів Чернігівської області), що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.

67. Зауваження ж скаржника про відсутність у матеріалах справи рішення виконавчого комітету від 06.04.1992 № 54 "Про розширення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 " свого підтвердження не знаходять. Оскаржувана постанова апеляційного господарського суду навіть містить посилання на конкретну сторінку матеріалів справи, де копія такого рішення знаходиться.

68. Колегія суддів вважає доцільним звернути увагу скаржника у цій частині на правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, де судом виснувано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

69. За викладеного доводи касаційної скарги про ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови на підставі недопустимих доказів судом касаційної інстанції визнаються безпідставними.

70. Так само безпідставними визнає Верховний Суд доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим господарським судом приписів статей 257, 261 Цивільного кодексу України (позовна давність), оскільки судом апеляційної інстанції рішення господарського суду першої інстанції у цій частині було змінено. Підставою для відмови у задоволенні первісного позову апеляційним господарським судом визначено недоведеність ФГ "Бородій" обставин порушення його права, а не пропуск позовної давності.

71. Аргументи касаційної скарги про ігнорування судом апеляційної інстанції доводів щодо незаконності процедури передачі ФОП Супрун Н.П. спірної земельної ділянки в оренду з посиланням на правові висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 і від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц, колегія суддів взагалі вважає формальними, адже (1) суд апеляційної інстанції не зазначав про те, що позивач за первісним позовом не може посилатися на незаконність наказу ГУ Держземагенства у Чернігівській області без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування; (2) як і Верховний Суд у вказаних постановах суд апеляційної інстанції виходив з того, що Закон України "Про фермерське господарство" у спірних правовідносинах є спеціальним; (3) незгода із висновками суду апеляційної інстанції сама по собі підставою для перегляду постанови апеляційного господарського суду у цій частині не являється.

72. Апеляційним судом установлено, що ФОП Супрун Н.П. є правомірним користувачем спірної земельної ділянки площею 26,0542 га на підставі Договору оренди землі від 20.09.2013 та Додаткової угоди № 1 від 31.03.2021 до нього.

73. Водночас ФГ Бородій" право оренди ФОП Супрун Н.П. оспорило з посиланням на те, що земельна ділянка площею 26,0542 га з кадастровим номером 7423881500:02:001:1003 є частиною земельної ділянки 40,4 га, право довічного успадковуваного володіння на яку підтверджується наявним у позивача за первісним позовом Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею.

74. Внаслідок такого оспорювання ФОП Супрун Н.П. подала до суду зустрічний позов, в якому просила визнати недійсним згаданий Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею і суд апеляційної інстанції цей зустрічний позов задовольнив, виходячи, зокрема, з того, що право ФОП Супрун Н.П. у спірних правовідносинах порушено і що спосіб захисту, обраний позивачем за зустрічним позовом (усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою ) є належним.

75. Переглядаючи постанову апеляційного господарського суду у цій частині, Верховний Суд погоджується із судом попередньої інстанції щодо вирішення зустрічного позову по суті, однак в мотивах для такої відмови вважає доцільним звернутися до правового висновку із власної постанови від 28.08.2019 у справі № 911/2867/19 і вказати таке.

76. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

77. В силу положень частини першої статті 129 Конституції України, частини першої статті 2, частини першої статті 6, частини другої статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 1 частини третьої статті 2, частини першої статті 11, частини першої статті 236 ГПК України, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

78. Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 у справі N 1-33/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

79. У постанові від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що оскільки, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

80. Виходячи із наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, а також принципів верховенства права та справедливості Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі № 911/2867/18 у подібних правовідносинах виснувано, що порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, за частиною третьою якої суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Водночас законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням основних принципів судочинства та положень статей 55, 124 Конституції України відповідно до яких кожна особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом.

81. Звідси, оскільки право позивача за зустрічним позовом як особи, що у передбачений чинним законодавством спосіб отримала у користування спірну земельну ділянку оспорюється ФГ "Бородій" у зв`язку з існуванням документа, в якому зазначено про неіснуюче право довічного успадковуваного володіння, Верховний Суд вважає, що права та інтереси ФОП Супрун Н.П., враховуючи також правосвідомість, правову культуру та реалії сучасного українського суспільства, конкретно у даних правовідносинах можуть бути ефективно захищені у спосіб, що визначений останньою, а саме шляхом визнання оспорюваного Державного акта недійсним і саме такий окремий спосіб (а не усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою) гарантуватиме не тільки відновлення прав позивача за зустрічним позовом, а й убезпечить їх від порушень в майбутньому, адже унеможливить використання оспорюваного акта для здійснення реєстраційних та будь-яких інших дій.

82. Доводи касаційної скарги про помилковість висновків апеляційного господарського суду у цій частині з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від 22.06.2022 у справі № 545/1574/21 колегією суддів оцінюються критично, адже на відміну від обставин тієї справи ключовою особливістю спірних правовідносин є відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання ОСОБА_1 у довічне успадковуване володіння земельної ділянки, а не порушення вчинені під час видачі оспорюваного Державного акта.

83. Більше того, чинний розпорядник спірної земельної ділянки - Макіївська сільрада виступає одним із відповідачів за первісним позовом та третьою особою за зустрічним позовом у даній справі, а тому міркування скаржника у цій частині є формальними, як формальними є і посилання на висновки Верховного Суду із постанов від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17, від 13.03.2019 у справі № 787/39920/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц.

84. Обставини дослідження чи не дослідження проєкту землеустрою щодо відведення спірної частини земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства Супрун Н.П. жодного правового значення для правильного вирішення цієї справи не мають, з огляду на установлення судом апеляційної інстанції того, що стверджуване право довічного успадковуваного володіння у позивача за первісним позовом відсутнє.

85. Невідповідності загальним висновкам Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, які стосуються дотримання принципу змагальності у касаційному провадження не встановлено. Сторонам було надано рівні можливості у доведенні власних позицій.

86. Звідси заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення, які передбачені пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржником у межах касаційного провадження не доведено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

88. Враховуючи наведені положення закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що прийнята у справі постанова апеляційного господарського суду в цілому є правомірною, а тому скасована з формальних міркувань бути не може. Водночас подана ФГ "Бородій" касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

89. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги несе скаржник.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Бородій" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 у справі № 927/330/23 залишити без змін з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові Верховного Суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.