Рішення

від 11.04.2024 по справі 480/109/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/109/19

Провадження № 2/945/42/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю: секретаря судового засідання Пєскова В.В., розглянувши в місті Миколаєві у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РІСТ АГРО»</a>, третя особа Миколаївська районна державна адміністрація, про визнання правочинів не дійсними та витребування земельних ділянок, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю РІСТ АГРО, третя особа Миколаївська районна державна адміністрація про визнання правочинів не дійсними та витребування земельних ділянок.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є власником земельних ділянок для сільськогосподарського призначення на території Кир`яківської сільської ради, які вона отримала у власність в порядку спадкування після смерті дідуся ОСОБА_2 на підставі рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 08.12.2011р. Приблизно у липні 2015 року до позивача звернувся ОСОБА_3 , з пропозицією укладення договору оренди вищевказаних земельних ділянок. У зв`язку із чим, попросив надати йому документи, для того щоб він впевнився, що позивач дійсно є власником земельних ділянок та надання їх нотаріусу для перевірки. Оскільки між ними не було досягнуто істотних умов договору оренди, зокрема це стосується розміру орендної плати та строку дії договору, позивач попросила повернути їй її документи.Однак документи вказаною особою повернуті не були, у зв`язку із чим, позивач звернулась до чергової частини Миколаївського РВП Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області із повідомленням про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, на підставі чого до ЄРДР внесено кримінальне провадження №12016150260000323. Постановою слідчого СВ Миколаївського РВП Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області 31.08.2016р закрито вищазазначене кримінальне провадження, оскільки правовідносини, що склались між сторонами є цивільно-правовими та підлягають вирішенню в судовому порядку. Позивач є хворою на туберкульоз легенів та періодично проходить лікування. У зв`язку із її хворобою,не могла швидко поновити вказані правовстановлюючі документи. 21.08.2017р. вона звернулась до Миколаївської районної державної адміністрації для отримання витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно. Державним реєстратором було сформовано два витяги від 21.08.2017 р. на підставі заяв №23796055 та №23796201. Після чого з`ясувалося,що 16.09.2014року державним реєстратором Миколаївського районного управління юстиції Миколаївської області Марянчук Наталею Володимирівною зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно наступні документи: це договір оренди землі від 27.08.2014 p., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «РІСТ АГРО» та позивачем ОСОБА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 4824280900:05:000:0038, розмір 5,8157 га); додаткову угоду до вказаного договору оренди від 18.07.2015р. Державним реєстратором внесено відомості в розділ «Зміст, характеристика іншого речового права»: строк оренди на 49 років, орендну плату виплачено одноразово з 2015 р. по 2025 pp. у розмірі 23 273,00 грн. Також 17.09.2014р. державним реєстратором Миколаївського районного управління юстиції Миколаївської області Марянчук Наталею Володимирівною зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно договір оренди землі від 27.08.2014 p., укладений між відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «РІСТ АГРО» та позивачем ОСОБА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 4824280900:05:000:0026, розмір 5,7562 га) та додаткову угоду до вказаного договору оренди від 18.07.2015р. Державним реєстратором внесено відомості в розділ «Зміст, характеристика іншого речового права», строк оренди на 49 років, орендну плату виплачено одноразово з 2015 р. по 2025 pp. у розмірі 23 323,00 грн. Як стало відомо позивачу в подальшому, ОСОБА_3 є засновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «РІСТ АГРО»</a>. Разом з тим, вищевказані договори позивач не підписувала. Більш того, навіть не бачила їх текст. Позивачем не було отримано жодних грошових коштів від ОСОБА_3 та безпосередньо самого ТОВ «РІСТ АГРО», та нею не передавалась на будь-яких умовах, в тому числі й на умовах оренди вищевказані земельні ділянки. Тому на її думку реєстраційна дія має ознаки фіктивності. Враховуючи вищевказане, вважає за необхідне визнати вказані договори оренди земельних ділянок, та й відповідно додаткових угод до них недійсними з моменту укладення.

09.04.2019року представник відповідача подано відзив в якому зазначив,що позовні вимоги не визнає і просить відмовити у їх задоволенні,оскільки обставини, наведені позивачем, не відповідають дійсності, а їх правова оцінка є хибною. В позовній заяві вказано, що жодних домовленостей з приводу оренди земельної ділянки у позивача, за її словами, з відповідачем не було, жодних грошей вона від відповідача та від його директора, Руслана Нероди, не отримувала, однак така інформація, викладена в позовній заяві є неправдивою. Це намагання ввести суд у оману.Позивач досягла згоди щодо умов оренди земельних ділянок із відповідачем, та отримала за них грошові кошти. 20.07.2015 року позивач підписала нотаріальну довіреність, якою уповноважила ОСОБА_3 , директора ТОВ «Ріст-Агро», представляти її інтереси з питань оренди спірних земельлих ділянок, розпоряджатись в будь-якій формі, розписуватись від імені позивача в документах, в тому числі в договорах оренди. Справжність підпису позивача на цій довіреності засвідчена нотаріусом Нікітіним Р.В. Твердження позивача, стосовно того, що Руслан Нерода, начебто, в липні 2015 року забрав в неї документи та не повернув, а потім якимось чином без її відома почав користуватись змельними ділянками - це спроба ввести суд в оману. Адже наприкінці цього самого липня позивач добровільно надала відповідачу, як орендарю, всі права на розпорядження цією земельною ділянкою, і в самій довіреності прямо зазначено про оренду цих ділянок. Отже, позовні вимоги грунтуються на неправдивій інформації, викладеній в позовній заяві. Тому на його думку, вони не підлягають задоволенню в повному обсязі. Спірні договори оренди укладені законно, в передбаченому законом порядку, жодних прав Позивача не порушено. Тому вважає,що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено головуючому судді Терентьєву Г.В.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25.02.2019 року відкрито провадження у даній справі та постановлено дану справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Миколаївського районного суду Миколаївської області, у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_4 у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказана цивільна справа розподілена головуючому судді Войнарівському М.М.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14.07.2021 року цивільну справу прийнято головуючим суддею до свого провадження.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22.03.2024 року підготовче провадження у цивільній справі закрито. Постановлено призначити справу до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися,при цьому представником позивача подано заяву про розгляд справи без їх участі за наявними матеріалами, наполягаючи на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «РІСТ АГРО» в останнє судове засідання не з`явився. Натомість у попередньому судовому засіданні позов не визнав.

Представник третьої особи Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області в судове засдінання не з`явився,при цьому подав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

В ході розгляду справи, судом було встановлено, що відповідно до копії рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 08.12.2011року за ОСОБА_1 визано право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 5,76 га, кадастровий номер 4824280900:05:000:0026, розташовану в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та на земельну ділянку площею 5,82 га, кадастровий номер 4824280900:05:000:0038, розташовану в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

З копії договору оренди земельної ділянки від 27.08.2014року вбачається, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Ріст-Агро» укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 5,8157га, кадастровий номер:4824280900:05:000:0038 сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 27.08.2014 року орендодавець ОСОБА_1 передає,а орендар ТОВ «Ріст-Агро» в особі директора ОСОБА_3 приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 5,8157 га на п`ять років для сільськогосподарського використання,яка знаходиться на території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаїввської області.

З додатку від 18.07.2015року до договору оренди земельної ділянки укладеного 27.08.2014 року,реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 443548348242,земельна ділянка кадастровий номер 482428090:05:000:0038,вбачається, що розділ «Строк дії договору» пункт 8 викладено в новій редакції: «договір укладено на 49 років»;в розділі «орендна плата» пункт 9 зазначено: «орендну плату виплатити одноразовим платежем за період з 2015 по 2025роки,що складає в сумі 23273,00грн».

З копії договору оренди земельної ділянки від 27.08.2014року вбачається, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Ріст-Агро» укладено договір оренди земельної ділянки, з кадастровим номером 4824280900:05:000:0026 сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області належить орендодавцю на праві власності.

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 27.08.2014 року орендодавець ОСОБА_1 передає,а орендар ТОВ «Ріст-Агро» в особі директора ОСОБА_3 приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 5,7562га на п`ять років для сільськогосподарського використання,яка знаходиться на території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаїввської області.

З додатку від 18.07.2015року до договору оренди земельної ділянки укладеного 27.08.2014 року,реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 443554848242,земельна ділянка кадастровий номер 482428090:05:000:0026, вбачається, що розділ «Строк дії договору» пункт 8 викладено в новій редакції: «договір укладено на 49 років»;в розділі «орендна плата» пункт 9 зазначено: «орендну плату виплатити одноразовим платежем за період з 2015 по 2025роки,що складає в сумі 23323,00грн».

Для з`ясування обставин, які мають значення для справи, ухвалою суду було призначено судову почеркознавчу експертизу,однак справа поверталася до суду без проведення означеного виду експертизи,у зв`язку із необхідністю надання вільних зразків підписів позивача не менше, ніж у 15 оригіналах документів,час складання яких максимально наближений до часу складання досліджуваного документу.

При цьому, стороною позивача не надано необхідних зрізків,посилаючись на відсутність можливості, оскільки таких документів наразі не має.

Факт неможливості подання для проведення почеркознавчої експертизи вільних зразків підписів позивача в достатній кількості не може розглядатися судом, як однією із підстав для задоволення позовних вимог, так як висновок експерта не є беззаперечним доказом і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами.

Серед обов`язків суду, встановлених частиною п`ятою статті12ЦПКУкраїни, окрім сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, також визначено запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами.

Відповідно до частини першої статті77ЦПКУкраїни належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті80ЦПКУкраїни достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті89ЦПКУкраїни суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українипередбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Застаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини (постанова Верховного Суду №624/422/17 від 14.04.2021року).

Звертаючись до суду з даним позовом,як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що спірний договір не підписувала та, відповідно, істотні умови цього договору не погоджувала.

В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах зробила висновок, відповідно до якого правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Аналогічний правовий висновок у спірних правовідносинах щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним договору, який не укладено, викладено у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 624/605/16-ц, від 26 серпня 2020 року у справі № 624/606/16-ц, від 26 серпня 2020 року у справі № 624/679/16-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 624/653/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 624/467/17, від 14.04.2021року у справі №624/422/17.

Позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаючись на те, що цей договір він не підписував, його умови не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу, як її власнику, посилаючись на умови договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що: підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно з ч. 1, 3 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у особи не виникала необхідність повторного звернення до суду(постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня вересня 2022 року у справі910/14224/20, провадження № 12-20гс22).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Разом із тим, звертаючись до суду з позовом, позивач, фактичними підставами позову визначив факт непідписання договору оренди землі, а правовою підставою позову - правила статей 15, 203, 207, 215 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 380/1405/17 (провадження № 61-34св20) зроблено висновок про те, що реєстрація права оренди земельної ділянки, коли договір оренди орендодавець фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. Обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові, зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник спірної земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом скасування державної реєстрації права оренди на підставі неукладеного договору.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 2,12, 76-82, 141, 259,263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 ;РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «РІСТ АГРО»</a>(ЄДРПОУ 38636694;с.Сливине,вул..Промислова,6 Миколаївського району Миколаївської області), третя особа Миколаївська районна державна адміністрація (ЄДРПОУ 04056500; м.Миколаїв,вул.Одеське шосе,18а) про визнання правочинів не дійсними та витребування земельних ділянок- відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції Миколаївського апеляційного суду.

Суддя М.М.Войнарівський