Рішення

від 12.04.2024 по справі 120/2118/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 р. Справа № 120/2118/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного контролю нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

21.02.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Мишковської Т.М., подана від імені та в інтересах позивачки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного контролю нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови від 07.02.2024 № ПШ001460.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 12.12.2023 посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області складено акт № 018498 про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Відповідно до цього акту проведено перевірку транспортного засобу "DAF", д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та виявлено порушення, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

В подальшому на підставі вказаного акту Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби з безпеки на транспорті винесено постанову № ПШ001460 від 07.02.2024, якою на позивачку накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн.

Позивачка із зазначеною постановою не погоджується, вважає її протиправною, а тому звертається до суду з позовом про її скасування.

Ухвалою суду від 26.02.2024 відкрито провадження у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 . Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13.03.2024 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що відсутність необхідних документів, а саме протоколу перевірки та адаптації тахографа, визначених положенням Закону № 2244-ІІ та Порядку № 1567 на момент проведення рейдової перевірки знайшло своє відображення в акті від 12.12.2023 за № АР018498. Як наслідок за порушення додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом щодо позивачки було винесено постанову від 07.02.2024 № ПШ001460.

Відповідач звертає увагу на те, що повідомлення про розгляд справи було надіслано позивачці 17.01.2024, станом на 19.01.2024 повідомлення прямує до точки видачі. При цьому відносини між оператором поштового зв`язку, який доставляє листи, та адресатом (позивачем) перебувають поза контролем відправника (відповідача). Крім того, лише на позивача покладено обов`язок отримання цієї кореспонденції. Відтак, на думку відповідача, позивач не вчинив усіх можливих дій для отримання листа з повідомленням про розгляд справи про порушення.

Відповідач зтакож зазначає, що перелік документів, які повинен мати водій для здійснення вантажних перевезень, визначений у статті 48 Закону № 2344-ІІІ, якою встановлено обов`язковість наявності товарно-транспортної накладної під час перевезення вантажу. Під час проведення рейдової перевірки водієм було надано товарно-транспорту накладну, в графі якої "автомобільний перевізник" було вказано саме позивачку.

Крім того, відповідач заперечує щодо розміру витрат на правничу допомогу та зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен враховувати критерії розумності понесених витрат та реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив таке.

12.12.2023 старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) уу Одеській області Лисаковим С.В. проведено перевірку транспортного засобу марки "DAF", номерний знак НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , з напівпричіпом марки "DENNISON", номерний знак НОМЕР_3 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 , під керування водія ОСОБА_2 .

За наслідками перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільний транспортом № 018498 від 12.12.2023, яким зафіксовано, що під час перевірки виявлено, що водій здійснював внутрішні вантажні перевезення згідно з ТТН № 11/12-2 від 11.12.2023, автомобіль обладнано цифровим тахографом, однак відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до т/з, а саме змінено розмір шин з 315/70 R 22.5 на 315/80 R 22.5, чим порушено вимоги ст. 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт".

17.01.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області на адресу перевізника ФОП ОСОБА_1 надіслано повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке відбудеться 07.02.2024 о 10:30 год у приміщенні Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області за адресою: м. Вінниця, вул. Василя Порика, 29, 3-й поверх, кабінет 1.

07.02.2024 відповідачем прийнято постанову № ПШ001460, якою за порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" до позивачки застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000,00 грн згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 вказаного Закону.

Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини та встановлені обставини справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" (далі Закон № 2344-ІІІ).

Цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Водночас процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі Порядок № 1567).

Згідно з п. 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

За приписами п. 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відтак саме на відповідача покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, в тому числі державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

За змістом положень ст. 5 Закону № 2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з п. 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до абз. 2 п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

В силу вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Однак перелік документів, визначений ст. 48 Закону № 2344-ІІІ, не є вичерпним.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 зазначив, що аналіз положень ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте вказано на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, в силу приписів абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несе саме автомобільний перевізник.

Згідно із ст. 1 Закону № 2344-III:

автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

вантажні перевезення це перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Крім того, статтею 33 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Тобто відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають автомобільні перевізники, а не власники транспортних засобів, за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього у відповідності до статті 1 ПДР України.

Суд враховує, що позивачка не заперечує висновків акту перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.12.2023 за № 018498 в частині відсутності у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Доводи позивачки щодо протиправності спірної постанови, серед іншого, зводяться до того, що вона не є автомобільним перевізником.

Перевірячи наведені аргументи суд встановив, що позивачка не є власником транспортного засобу марки "DAF", номерний знак НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , з напівпричіпом марки "DENNISON", номерний знак НОМЕР_3 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 , що підтверджується, зокрема, актом перевірки № 018498 від 12.12.2023 та відповідними свідоцтвами, долученими до відзиву.

Разом з тим, як зазначалось вище, водій повинен мати та пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, в тому числі товарно-транспортну накладну.

Водночас згідно з наданою водієм ОСОБА_2 під час перевірки ТТН від 11.12.2023 № 11/12-2 перевізником значиться ФОП ОСОБА_1 .

Отже, висновки Укртрансбезпеки про те, що на дату проведення рейдової перевірки автомобільним перевізником виступала саме позивачка ґрунтуються на відомостях поданої для перевірки товарно-транспортної накладної і будь-яких інших документів на підтвердження того, що транспортний засіб та напівпричіп дійсно перебували у користуванні позивачки на час проведення перевірки водієм не надано та відповідачем на дату прийняття оскаржуваної постанови не здобуто.

За приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку № 363 від 14.10.1997:

перевізник фізична або юридична особа суб`єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;

товарно-транспортна документація комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу;

товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами;

транспортна послуга перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до п. 11.1 зазначених Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

Аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 норми законодавства, що врегульовують подібні спірні правовідносини, Верховний Суд зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт, Верховний Суд вказав на те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.

Тобто положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

Водночас на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можна визначити суб`єкта, який повинен нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд наголосив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 60 Закону № 2344-III.

Матеріалами справи підтверджується, що перевезення вантажу здійснювалося на підставі товарно-транспортної накладної від 11.12.2023 № 11/12-2, згідно з якою автомобільним перевізником зазначено саме ФОП ОСОБА_1 .

Таким чином, під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт у відповідача була наявна інформація щодо автомобільного перевізника.

Суд зазначає, що за відсутності інших документів, які спростовують інформацію зазначену в ТТН про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в ТТН відомостей щодо такої особи, які є обов`язковими при її оформленні.

Додатково суд враховує, що згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 за кодом 49.41. є "Вантажний автомобільний транспорт".

Отже, виходячи з проаналізованих норм права та враховуючи, що у товарно-транспортній накладній від 11.12.2023 № 11/12-2 автомобільним перевізником визначено саме ФОП ОСОБА_1 і такий статус позивачки не був спростований належними й допустими доказами, в тому числі під час судового розгляду справи, суд погоджується з висновками відповідача про те, що у спірних правовідносинах саме позивачка вважається суб`єктом відповідальності, передбаченої абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III.

Щодо доводів позивачки про те, що відповідач виніс оскаржувану постанову без її участі, оскільки повідомлення про розгляд справи надійшло на адресу позивачки лише 15.02.2024, тобто після винесення оскаржуваної постанови, суд зазначає таке.

З матеріалів справи видно, що вчинене порушення вимог ст. 48 Закону № 2344-III було виявлене посадовими особами Укртрансбезпеки в Одеській області 12.12.2023 та зафіксоване актом перевірки за № 018498 від 12.12.2023.

За вимогами пункту 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Відтак до 12.02.2024 відповідач був зобов`язаний розглянути справу та прийняти відповідне рішення.

Оскаржувана постанова винесена 07.02.2024, тобто в межах двохмісячного терміну.

Суд враховує, що пункт 26 Порядку № 1567 містить загальне правило, в силу якого справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27 Порядку № 1567).

З аналізу наведених положень чинного законодавства вбачається, що Порядком № 1567 установлено обов`язок органу державного контролю повідомити суб`єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення транспортного законодавства. Водночас неявка суб`єкта господарювання на розгляд такої справи не є перешкодою для її розгляду та прийняття відповідного рішення.

Поряд з цим відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати свою вину у суді, а відтак не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.12.2023 у справі № 560/11763/22.

Крім того, судом встановлено, що 17.01.2024 посадовими особами Відділу Державного нагляду (контролю) у Вінницькій області на правильну адресу позивачки (23541, Вінницька область, Шаргородський р-н, село Теклівка, вул. Вишнева, буд. 20) було надіслано повідомлення про розгляд справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт, який відбудеться 07.02.2024 о 10:30 год за адресою: м. Вінниця, вул. Василя Порика, 29, 3 поверх. При цьому у повідомленні зазначено, що в разі неявки матеріали справи будуть розглянуті без його участі.

З трекінгу поштових відправлень ДП "Укрпошта" за № 0600079006200 можна побачити, що фактично вищезазначене повідомлення позивачка отримала 15.02.2024, тобто майже через місяць після його надсилання відповідачем.

Отже, відповідач у належний спосіб та з дотриманням нормативних вимог виконав свій обов`язок щодо завчасного повідомлення суб`єкта господарювання-автомобільного перевізника про розгляд справи про порушення транспортного законодавства, тоді як його отримання позивачкою із затримкою жодним чином не пов`язане з будь-якими недбалими чи неправомірними діями відповідача.

Крім того, дата вручення адресату рекомендованого поштового відправлення не залежить від волі адресанта. Ба більше, недобросовісний адресант може умисно зволікати із своєчасним отриманням такого відправлення, якщо це не в його інтересах.

Також суд звертає увагу на те, що рекомендований лист із повідомленням (запрошенням) на розгляд справи пересилався у межах двох населених пунктів (з м. Вінниці до м. Шаргорода (Вінницької області)).

Водночас згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, та роз`ясненнями Укрпошти, які містяться на її офіційному вебсайті, нормативні строки пересилання відправлень листів по Україні (без урахування вихідних днів поштових відділень), у межах області складають Д+2 (Д день подання відправлення до пересилання у поштовому відділенні або опускання простого листа до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2 кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.). При пересиланні рекомендованих листів нормативні строки доставки збільшуються на 1 день.

Зазначеним також підтверджується, що відповідач діяв правомірно і мав законні очікування, що з огляду на відправлення рекомендований лист із запрошенням позивачки буде доставлений та вручений адресату своєчасно.

Відтак, за встановлених обставин факт необізнаності про дату і час розгляду справи про порушення транспортного законодавства не може ставитись у провину відповідачу і не оцінюється судом як порушення ним вимог пункту 26 Порядку № 1567.

Додатково суд враховує, що відповідач був обмежений встановленим законодавством строком розгляду справи і до 12.02.2024 був зобов`язаний розглянути справу та прийняти відповідне рішення, а отже, не мав реальної можливості відкласти розгляд справи.

Інших доводів, які окремо або у своїй сукупності свідчили про неправомірність оскаржуваної постанови та давали суду достатні правові підстави для її скасування позивачкою не наведено.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Відповідно до пункту 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 1994 року у справі "RuizTorija v. Spain" статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Перевіривши ключові доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що постанова Відділу державного контролю нагляду (контролю) у Вінницькій області від 07.02.2024 № ПШ001460 про застосування до позивачки адміністративно-господарського штрафу прийнята відповідачем обґрунтовано та на підставі, у межах повноважень і в спосіб, що передбачені законодавством України.

Отже, у задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 належить відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивачка не має права на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Мишковська Тетяна Миколаївна (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса для листування: вул. Миколи Оводова, буд. 24, оф. 1, м. Вінниця, 21050);

3) відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (службова адреса: вул. Василя Порика, 29, м. Вінниця, 21021).

Повне рішення суду складено 12.04.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович