Рішення

від 12.04.2024 по справі 620/9755/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2024 року Чернігів Справа № 620/9755/23

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомЗаступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністраціїдоІнституту сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук Українипровизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,У С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації (далі Управління містобудування та архітектури ЧОДА) з позовом до Інституту сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати укласти з Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації охоронний договір на об`єкт культурної спадщини «Садибний будинок» (охоронний № 21-Чг), розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 97, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

В обґрунтування своїх вимог заступником керівника Чернігівської обласної прокуратури зазначено, що юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, або уповноважені ними органи (особи) зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи. Всупереч викладеним нормам законодавства Інститутом упродовж 5 років (з моменту набуття права оперативного управління і по теперішній час) не вжито достатніх та результативних заходів для укладення охоронного договору з органом охорони культурної спадщини.

У відзиві представник відповідача зазначив, що з позовними вимогами не погоджується та в їх задоволенні просить відмовити, оскільки в запропонованій Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації редакції проекту охоронного договору Інститут не в змозі виконати в зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування.

У відповіді на відзив, позивач заперечуючи проти доводів відповідача, викладених у відзиві, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Об`єкт культурної спадщини - «Садибний будинок» - пам`ятки архітектури місцевого значення, що розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 97, взята на облік рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.02.1985 № 75, охоронний номер 21-Чг.

Відповідно до листа Національної академії аграрних наук України № 10.2-12/851 від 20.12.2022 об`єкт нерухомості по вул. Шевченка, 97 у м. Чернігові знаходиться на балансі Інституту сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва НААН, яке передано йому Академією на праві оперативного управління. Наукова установа самостійно вирішує питання, пов`язані з її господарською діяльністю, вступає в договірні відносини з іншими установами, організаціями, підприємствами.

Враховуючи викладене, відповідач зобов`язаний був протягом місяця з моменту набуття права власності на об`єкт культурної спадщини по вул. Шевченка, 97 у м. Чернігові - «Садибний будинок» укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини, яким на час виникнення спірних правовідносин є Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації.

Прокуратурою, відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 22.07.2022 № 15/3/2-381 вих-22 та 05.05.2023 № 15/3/2-377 вих23 письмово повідомлено позивача про встановлені порушення та намір встановити підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

З відповідей № 02.1-09/539 від 09.08.2022, № 02.1-09/605 від 11.05.2023 вбачається, що незважаючи на наявну інформацію про встановлені прокурором порушення чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини, Управлінням не вживаються заходи, у т.ч. шляхом звернення до суду з позовом, спрямовані на укладання охоронного договору по вул. Шевченка, 97 у м. Чернігові.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У відповідності до частини 3 статті 23 Закону №1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статі.

Частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

В силу частини 5 статті 5 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до частин 3-4 статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 53 КАС України визначено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина четверта мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 240/3384/19, від 02 березня 2020 року у справі № 280/1933/19, від 06 листопада 2019 року у справі № 640/4747/19, від 08 серпня 2019 року у справі №352/286/17 зазначив наступне: «...за змістом частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2)у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача».

Зі змісту позовної заяви вбачається, що заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави, у зв`язку з бездіяльністю Управління містобудування та архітектури ЧОДА щодо зупинення порушень пам`яткоохоронного законодавства відповідачем, забезпечення укладення охоронних договорів на пам`ятки архітектури місцевого значення «Садибний будинок», який розташований за адресою: вул. Шевченка, 97, м. Чернігів, з метою встановлення режиму використання пам`яток та відповідальності відповідача за порушення такого режиму, зокрема пред`явлення позову зобов`язального характеру.

Положеннями частини 2 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі Закон України «Про охорону культурної спадщини» або Закон №1805-ІІІ) передбачено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить: забезпечення виконання цьогоЗакону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини»передбачено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Приписами частини 2 статті 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини»визначено, що відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції, за ухилення власника пам`ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам`ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судом встановлено, що відповідно до підпункту 33 пункту 5 Положення про Управління містобудування та архітектури ЧОДА, затвердженого розпорядженням голови Чернігівської ОДА від 13.06.2019 № 353 (а.с. 96-104), Управління відповідно до покладених на нього завдань виконує функції у сфері охорони культурної спадщини (пам`ятки архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва) відповідно до законодавства, зокрема, утримує на балансі пам`ятки архітектури та містобудування, укладає охоронні договори на пам`ятки архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва, здійснює контроль за дотриманням умов цих договорів.

Доказів застосування фінансових санкцій за ухилення власником Пам`ятки архітектури або уповноваженим ним органом від підписання охоронного договору Управлінням містобудування та архітектури ЧОДА, як і іншими учасниками справи, до суду не надано.

З огляду на вказане, суд погоджується з твердженням заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, що компетентний орган у сфері охорони культурної спадщини - Управління містобудування та архітектури ЧОДА, протягом тривалого часу проявляє бездіяльність щодо вжиття заходів, спрямованих на укладення охоронного договору на Пам`ятку архітектури.

Таким чином, суд дійшов висновку, що звернення прокурора з даним позовом зумовлено відсутністю захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження - Управлінням містобудування та архітектури ЧОДА, та необхідністю врегулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини.

Враховуючи наведене, суд вважає, що керівник Козелецької окружної прокуратури виконав вимоги статті 53 КАС України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а тому Управління містобудування та архітектури ЧОДА у цій справі набуло статусу позивача.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з Преамбулою цього Закону об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону №1805-ІІІ об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Пунктом 3 Розділу X «Прикінцеві положення» Закону № 1805-ІІІ установлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Згідно із частиною 1 статті 3 Закону № 1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

За змістом пункту 17 частини 1 статті 6 Закону № 1805-ІІІ до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам`ятки.

За змістом частин 1, 3 та 4 статті 23 Закону № 1805-ІІІ усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону. Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору (частина 1статті 24 Закону № 1805-ІІІ).

З аналізу наведених вище норм права вбачається, що об`єкти культурної спадщини охороняються законом навіть при відсутності належним чином укладеного охоронного договору. В той же час, охоронний договір встановлює чіткі вимоги для збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.

Пунктом 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 (далі - Порядок №1768) передбачено, що, власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

При цьому охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована (пункт 1 Порядку №1768).

Водночас, у пункті 5 Порядку № 1768 зазначено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки.

Таким чином, з аналізу положень Закону № 1805-ІІІ та Порядку №1768 слідує, що власник пам`ятки культурної спадщини чи її частини або уповноважений ним орган (особа) незалежно від форми власності зобов`язаний укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка. Тобто, обов`язок укладення охоронного договору покладається саме на власника пам`ятки або уповноважений ним орган, і саме власник, а за наявності уповноваженого органу такий орган, повинен бути його ініціатором.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 826/4605/16, у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 806/1536/18 та у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 826/25854/15.

Однак, всупереч вказаним вище правовим положенням відповідачем станом на момент розгляду даної справи в суді не виконано обов`язку з укладення охоронних договорів Пам`ятки архітектури «Садибний будинок» з Управління містобудування та архітектури ЧОДА, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 у справі № 464/2638/17 вказав, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Зважаючи на викладені обставини, а також на те, що правопорушення у вигляді не укладення охоронних договорів Пам`ятки архітектури «Садибний будинок», допущене відповідачем, є триваючим, на теперішній час відповідач зобов`язаний укласти такі охоронні договори.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України); для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

У постанові від 15.07.2019 у справі № 420/5625/18 Верховний Суд дійшов висновку, що під судовим захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних закономінтересів.

Право українського народу на збереження архітектурних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, гарантованестаттею 54 Конституції України, а саме визначено, що культурна спадщина охороняється законом.

У даному спорі приватне право (інтерес) відповідача протиставляється публічному інтересу, який виражається у збереженні та охороні культурної спадщини.

Відтак, забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у даній справі полягає у необхідності дотримання відповідачем вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Подібний висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №826/12524/18.

Отже, державний інтерес у цій справі полягає у зупиненні порушень відповідачем пам`яткоохоронного законодавствашляхом укладення ним охоронного договору Пам`ятки архітектури «Садибний будинок» з метою встановлення режиму використання вказаної пам`ятки архітектури та відповідальності відповідача за порушення такого режиму.

Вказане свідчить, що пред`явлення заступником керівника Чернігівської обласної прокуратури позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Основного Закону.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При розгляді даної справи судом враховано положення частин 1, 2 статті 77, частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, у зв`язку з відсутністю понесених заступником керівника Чернігівської обласної прокуратури вказаних витрат, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-243, 245, 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації до Інституту сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Інституту сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України щодо укладення з Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації охоронного договору на об`єкт культурної спадщини «Садибний будинок» (охоронний № 21-Чг), розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 97.

Зобов`язати Інститут сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України укласти з Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації охоронний договір на об`єкт культурної спадщини «Садибний будинок» (охоронний № 21-Чг), розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 97, на умовах і в порядку, визначених положеннями Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, просп. Миру, 21А, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 02498626.

Позивач: Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02910114.

Відповідач: Інститут сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України, вул. Шевченка, 97, Чернігів, 14027, код ЄДРПОУ 00497360.

Дата складення повного рішення суду - 12.04.2024.

Суддя Ю. О. Скалозуб