Постанова

від 10.04.2024 по справі 369/4557/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 369/4557/22

провадження № 61-16382св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку земельних відносин», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Обухівська районна державна адміністрація, товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Конча-Заспа Делюкс»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Київ Мартиненко Віктор Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Київ Невечеря Валентина Григорівна, державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постановуКиївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,від 11 жовтня 2023 року і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог та заперечень щодо них

1. У червні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ТОВ «Центр розвитку земельних відносин», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Обухівської районної державної адміністрації, ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Київ Мартиненко В. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Київ Невечеря В. Г., ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом їх повернення.

2. Свої вимоги прокурор мотивував тим, що прокуратурою області встановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час набуття у власність громадянами земельних ділянок на території Ходосівської сільської ради.

3. На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30 вересня 2010 року № 4062 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межа Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області» в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок отримали право власності на земельні ділянки громадяни: ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0958 площею 1,9239 га; ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0953 площею 2,0 га.

4. Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили відчуження земельних ділянок на користь ТОВ «Центр розвитку земельних відносин», яке в свою чергу здійснило відчуження земельних ділянок на користь ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс».

5. Прокурор вважав, що вищевказане розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30 вересня 2010 року № 4062 прийнято всупереч приписам земельного та лісового законодавства, оскільки спірні земельні ділянки фактично перебували в постійному користуванні Києво-Святошинського державного агролісництва Київської обласної державної організації «Київагроліс».

6. Із урахуванням зазначеного, заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації просив:

- визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 30 вересня 2010 року № 4062 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області»;

- скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень: на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0958, зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В. О. від 28 вересня 2018 року індексний номер 43252550; на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0953 зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Невечері В. Г. від 22 жовтня 2019 року індексний номер 49292519;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння

ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0953 площею 2,0 га, 3222487000:03:001:0958 площею

1,9239 га.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 27 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки прокурор не довів належними доказами те, що земельні ділянки відповідачів перебувають в межах земель лісогосподарського призначення. Обов`язковою обставиною для підтвердження належності відповідних земельних лісових ділянок лісогосподарським підприємствам є факт надання таких земельних ділянок уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування. Натомість у матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують факт надання відповідних земельних ділянок для лісогосподарських потреб, встановлення лісогосподарського цільового призначення. Позивачемне доведено належними та допустимим доказами, що земельні ділянки, які було надано у власність громадян на підставі оспорюваного розпорядження від 30 вересня 2010 року № 4062, були раніше надані відповідним лісогосподарським підприємствам.

9. Окрім зазначеного, районний суд зауважив, що позовні вимоги прокурора, пред`явлені в порядку статті 391 Цивільного кодексу України, не відповідають належному способу захисту, що є підставою для відмови в їх задоволенні, в тому числі у зв`язку з тим, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту прав.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

10. Постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2023 року - без змін.

11. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.

12. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Отже, вимоги про витребування спірних земельних ділянок слід вважати ефективним способом захисту у цій справі. Натомість прокурор при зверненні до суду з цим позовом обрав інший спосіб захисту, який не ґрунтується на законі та судовій практиці.

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. 15 листопада 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня

2023 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

14. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду прокурор зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 рокуу справі № 653/1096/16-ц,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 12 червня 2019 рокуу справі № 487/10128/14-ц,

від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 01 жовтня 2019 року

у справі № 910/3907/18, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16,

від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 16 червня 2020 року

у справі № 145/2047/16-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19,

від 06 квітня 2021 рокуу справі № 910/10011/19, від 15 червня 2021 року

у справі № 904/5726/19, від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20,

від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 06 липня 2021 року у справі

№ 911/2169/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18,

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 01 лютого 2022 року

у справі №750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц,

від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 20 червня 2023 року у справі

№ 633/408/18, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 та у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 686/17618/15-ц,

від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17, від 04 лютого 2020 року

у справі № 911/3574/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3897/17,

від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 05 листопада 2020 року

у справі № 676/2334/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17,

від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18, від 08 червня 2022 року

у справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц,

від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, від 21 вересня 2022 року

у справі № 367/4128/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Прокурор вважає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких є чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим. Протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право підлягає захисту не віндикаційним, а негаторним позовом.

16. Звертає увагу на те, що зайняття земельних ділянок лісогосподарського призначення, які були вилучені з порушенням приписів Земельного і Лісового кодексів України, а саме з порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади, з позбавленням правомочності володіння, слід розглядати як порушення права власності держави, не пов`язане з позбавленням титульного володіння. Особа не може набути статусу добросовісного володільця земельної ділянки у складі земель з особливим правовим режимом без належного дозволу уповноваженого на те органу, оскільки в силу зовнішніх, об`єктивних обставин, явних видимих природних ознак земельної ділянки така особа, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про це, зважаючи на презумпцію знання закону. Спірні земельні ділянки не підпадають під ознаки жодного з виключень, встановлених статтею 56 ЗК України та статті 12 ЛК України, які передбачають можливість набуття у приватну власність земель лісогосподарського призначення. Будь-які рішення щодо їх вилучення та зміни цільового призначення уповноваженими органами не приймалося. На думку прокурора, є очевидним факт належності спірних земельних ділянок на праві титульного володіння державі в особі Київської обласної державної адміністрації та відповідно неможливість виникнення такого права у відповідачів.

17. Наголошує, що критерієм розмежування негаторного і віндикаційного позовів є доведення неможливості виникнення у громадянина або юридичної особи права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення. Обставини цієї справи безумовно вказують на неможливість виникнення у громадян або юридичних осіб права власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, воля на відчуження яких державою в особі її уповноважених органів не виявлялася.

18. Прокурор стверджує, що ним обрано належний спосіб захисту інтересів держави шляхом пред`явлення негаторного позову, однак суди дійшли помилково висновку про те, що належним способом захисту порушених прав буде саме віндикаційний позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 369/4557/22.

20. Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

21. У поданому відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора, надавши належну оцінку обставинам справи. Звертає увагу на те, що всі спірні земельні ділянки були надані за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. Неможливості виникнення права власності на відповідні земельні ділянки згідно з законом прокурором не доведено, а тому виникнення права володіння у відповідачів слід вважати підтвердженим, відтак прокурором обрано неправильний спосіб захисту порушених прав.

22. Оскільки у справі, що переглядається прокурором пред`явлено негаторний позов про зобов`язання відповідачів повернути земельні ділянки, а не віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про обрання прокурором неефективного способу захисту у спірних правовідносинах, оскільки спірні земельні ділянки зареєстровані за кожним з відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23. На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30 вересня 2010 року № 4062 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області» в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок отримали право власності на земельні ділянки громадяни:

ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0958 площею 1,9239 га;

ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0953 площею 2,0 га.

24. На підставі розпорядження ОСОБА_1 отримала державний акт ЯЛ № 393943 від 11 жовтня 2010 року на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0958 площею 1,9239 га, а ОСОБА_2 отримала державний акт ЯЛ № 393938 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0953 площею 2,0 га.

25. У подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили відчуження земельних ділянок на користь ТОВ «Центр розвитку земельних відносин».

26. 28 вересня 2018 року на підставі оплатного договору купівлі-продажу з ТОВ «Центр розвитку земельних відносин», посвідченого приватним нотаріусом Мартиненко В. О., ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» набуло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0958 площею 1,9239 га, номер запису про право власності 43252550.

27. 22 жовтня 2019 року на підставі оплатного договору купівлі-продажу з ТОВ «Центр розвитку земельних відносин», посвідченого приватним нотаріусом Невечеря І. В., ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» набуто право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0953 площею 2,0 га, номер запису про право власності 49292519.

28. За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (листи № 964 від 09 листопада 2021 року та № 110 від 09 лютого 2022 року) спірні земельні ділянки повністю накладаються на землі кварталу № 30 Києво-Святошинського державного агролісництва за даними лісовпорядкування 2006 року.

29. Згідно з проєктом формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради народних депутатів та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області 1994 року, території, що пізніше були сформовані у спірні земельні ділянки, входили до земель, які обліковувались як землі сільськогосподарського призначення ще за радгоспом «Хотівський», що підтверджено відповідним державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ № 001599 від 01 грудня 1997 року. У зв`язку із тим, що радгосп «Хотівський» був перетворений в КСП «Агрокомбінат «Хотівський», Ходосівською сільською радою народних депутатів 06 грудня 1999 року був виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002924.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

31. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

34. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

35. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

36. За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

37. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову

38. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі

№ 1340/4630/18).

39. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

40. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня

2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67),

від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого

2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі

№ 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі

№ 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19

(пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19),

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі

№ 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).

41. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

42. В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

43. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

44. До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

45. Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

46. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

47. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

48. Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

49. Про зазначене вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

50. Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, їх передача у приватну власність фізичним особам здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом: визнання недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 30 вересня 2010 року № 4062; скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на спірні земельні ділянки; усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом їх повернення на користь держави, що відповідає негаторному позову.

51. Обґрунтовуючи позов, прокурор посилався на те, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (листи № 964 від 09 листопада 2021 року та № 110

від 09 лютого 2022 року) спірні земельні ділянки накладаються на землі кварталу № 30 Києво-Святошинського державного агролісництва за даними лісовпорядкування 2006 року.

52. Водночас згідно з проєктом формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради народних депутатів та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області 1994 року, території, що пізніше були сформовані у спірні земельні ділянк,и входили до земель, які обліковувалися як землі сільськогосподарського призначення ще за радгоспом «Хотівський», що підтверджено відповідним державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ № 001599 від 01 грудня 1997 року. Радгосп «Хотівський» був перетворений в КСП «Агрокомбінат «Хотівський». Ходосівською сільською радою народних депутатів 06 грудня 1999 року був виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002924.

53. Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

54. Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

55. Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

56. З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

57. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку спору щодо нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах

№ 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада

2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада

2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі

№ 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146),

від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

58. Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі

№ 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

59. Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірних земельних ділянок, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння останнього набувача. Статус володільця у держави може бути відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірних земельних ділянок та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на земельні ділянки.

60. У разі задоволення вимог про витребування спірних земельних ділянок(а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, земельні ділянки лісового фонду (у разі доведення такого факту) підлягають поверненню у володіння держави.

61. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельних ділянок у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право на майно.

62. Встановивши, що прокурором не доведено, що спірні земельні ділянки мали лісогосподарське призначення, право власності на них зареєстровано за ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», як останнім добросовісним набувачем на підставі оплатних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірних земельних ділянок, у контексті зазначених обставин справи, є необґрунтованим та таким, що не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки.

63. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

64. Посилання касаційної скарги щодо неможливості набуття права приватної власності на землі лісогосподарського призначення суперечать приписам статей 10, 12 ЛК України та статей 56, 57 ЗК України.

65. Подібні висновки висловленні у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 707/2475/22, від 24 січня 2024 року у справі № 707/2465/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 707/3047/22

66. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

67. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

68. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

69. Під вирішення спору судами правильно застосовано до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21).

70. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович