Рішення

від 05.03.2024 по справі 486/1981/21

ЮЖНОУКРАЇНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 486/1981/21

Провадження № 2/486/12/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючої - судді Волкової О.І.,

за участю: секретаря судового засідання Соболевської І.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Костянтинівського ДНЗ «Ромашка» - Рябих С.Я.,

представника відповідача Управління освіти імені Бориса Грінченка Южноукраїнської міської ради - Малютенко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнську, Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського дошкільного навчального закладу загального типу розвитку комунальної власності "Ромашка"; Управління освіти ім. Б. Грінченка Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітньої плати за час вимушеного прогулу (незаконного відсторонення),-

В С Т А Н О В И В:

До Южноукраїнського міського суду Миколаївської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Костянтинівського дошкільного навчального закладу «Ромашка», Управління освіти ім. Б. Грінченка Южноукраїнської міської ради, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що вона перебуває в трудових правовідносинах з відповідачем Костянтинівським ДНЗ «Ромашка», 056.05.2019 була прийнята на посаду помічника вихователя, 20.08.19 р. була переведена на посаду вихователя.

В листопаді 2021 року вона зіткнулась порушенням її конституційних прав щодо проведення обов`язкового щеплення проти COVID-19 з боку відповідача. Відносно неї було видано наказ № 152 від 05.11.21 року «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників», в якому повідомлялося, що з 08.11.21 року до усунення причин, що зумовили відсторонення, а саме - пройти вакцинацію проти ковід 19, вона буде відсторонена від виконання обов`язків вихователя на період карантину без збереження заробітної плати.

Вважає, що відповідач порушив норми національного та міжнародного права. Просила скасувати наказ в частині відсторонення її від роботи та виплатити їй заробітню плату за час вимушеного прогулу.

В подальшому позивачка уточнила позовні вимоги шляхом подання уточненої позовної заяви, в якій зазначила, що 25.02.2022 її було поновлено на посаді у зв`язку з тим, що наказом МОЗ №380 від 25.02.2022 було зупинено дію наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 до завершення воєнного стану в Україні, разом з тим наказ про її відсторонення скасовано не було, тому вона просить визнати наказ № 152 від 05.11.21 року «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» незаконним, скасувати його, а також стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу (незаконного відсторонення) у сумі 36338,04 грн.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала уточнену позовну заяву та суду пояснила, що вакцинація від ковіду на її думку є необовязковою, було порушено права, і це було незаконно підзаконним актом обмежувати права людини, не було проведено санітарно-епідеміологічної комісії з участю санітарного лікаря. Вважає, що вакцинація від ковід є медичним експериментом, а не щепленням, не погодилася з її обовязковістю, вакцинація все ж таки є добровільною і загрожує життю, а позивачка не хотіла брати на себе відповідальність за те, що станеться з нею після вакцинації і хвилювалася за наслідки і своє життя.

Також пояснила, що її поновили у зв`язку із введенням воєнного стану, це не заслуга керівництва, наказ про відсторонення діючий і позивачка хоче просто домогтися, щоб цей наказ був скасований. Зауважила, що працювала дистанційно, поки був воєнний стан і дітки не ходили в садочок.

Представник відповідача Костянтинівського ДНЗ «Ромашка" у судовому засіданні підтримала правову позицію попереднього директора, пояснила, що дійсно Управлінняосвіти надало розпорядження про відсторонення првацівників, які не пройшли щеплення. Працівники повинні були пройти вакцинацію, а якщо є протипоказання, то надати докази, оскільки позивачка не надала доказів і відмовилася робити щеплення, її було відсторонено від роботи. Також пояснила, що на початку війни 25.02.22 прийшла вказівка поновити всіх відсторонених працівників, бо зупинена дія наказу, при цьому накази про відсторонення не скасовані, а зупинені до закінчення воєнного стану.

Представник відповідача Управління освіти імені Бориса Грінченка Южноукраїнської міської ради - Малютенко А.А в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, суду пояснив, що позивачка перебуває в трудових відносинах, фактично працює, тому позовні вимоги вже неналежні, вважає дії відповідачів такими, що відповідають вимогам закону і вчинені на підставі наказу МОЗ. Заперечував проти визнання вакцини експериментом, бо вона зареєстрована як медичний препарат.

Представник відповідача Управління освіти імені Бориса Грінченка Южноукраїнської міської ради Сінчук Ю.І. в судовому засіданні пояснив, що цілий ряд документів державного рівня координує дії по відношенню до епідемічних захворювань, посилався на Закони України «Про охорону здоров`я», «Про захист від інфекційних хвороб» щодо окремих категорій працівників, наказ МОЗ про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Головне що спонукало до таких дій, на думку представника відповідача, постанова КМУ № 1236 про встановлення карантину, вона зобов`язувала здійснювати контроль за щепленнями та здійснювати відсторонення, на підставі цих документів вважає, що вимога вакцинації та відсторонення була обов`язковою, працівником не було надано документів про щеплення або протипоказання, тому наказ керівника відповідає вимогам закону.

Щодо управління та фінансування зазначив, що згідно П.3 положення Управління освіти імені Бориса Грінченка Южноукраїнської міської ради здійснює керівництво всіма закладами освіти, вони є частково автотомними, але керівник закладу щорічно визначає форму обслуговування, тому на даний час днз «Ромашка» є юридичною особою без окремого фінансового обслуговування, в управлінні освіти діє централізована бухгалтерія.

Щодо можливості організації дистанційної роботи зазначив, що на той час забезпечити дистанційною роботою було неможливо позивачку, але в управлінні освіти окремі категорії працювали дистанційно. Вихователь працювати дистанційно не може, коли діти у закладі, питання альтернативної роботи не розглядали, також це питання не відноситься до тих, що потребують погодження з профспілкою.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Верховний Суд у справі № 910/18389/20 зазначив, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

ВС підкреслив, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Суд вбачає, що предметом даної справи є визнання протиправним відсторонення від роботи за відмову від надання медичної документації на підтвердження щеплення, скасування наказу № 152 від 05.11.21 року «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників», та виплату заробітної плати за вимушений прогул та судових витрат.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працює на посаді вихователя Костянтинівського закладу дошкільної освіти «Ромашка».

Наказом № 152 від 05.11.21 року «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.20). Підставою для видання вказано наступне: ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст.13 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ від 04.10.2021 №2153, постанова КМУ від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до постанови КМУ» від 09.12.2020 №1236.

05.11.2021 року ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом та повідомлено про те, що згідно з Наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» розширений перелік професій для яких щеплення проти СОVID-19 є обов`язковим, який набирає чинності з 09 грудня 2021 року, працівники закладів освіти підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти СОVID-19. У разі відсутності документу, який підтверджує наявність щеплення проти СОVID-19, ОСОБА_1 буде відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року та постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Відповідач видав наказ про відсторонення на підставі одного лише факту відсутності у позивачки вакцинації проти СОVID-19, який сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови або ухилення від щеплення чи ненадання документа про наявність протипоказань проти проведення такого щеплення.

Під час розгляду справи суд не встановив жодного факту, які підтвердили нагальність потреби відсторонення саме позивачки від роботи.

Суд критично оцінює аргументи представника відповідача щодо неможливості виконувати роботу дистанційно, з урахуванням пояснень, наданих сторонами в судовому засіданні, в яких і позивачка зазначила, що певний час працювала віддалено, і представник відповідача зазначив, що певні категорії працівників працювали дистанційно.

Відповідач не оцінив індивідуальне виконання позивачкою її трудових обов`язків. Крім того, відповідач не врахував контактів позивачки з іншими людьми під час виконання роботи. Відсторонення від роботи ОСОБА_1 , позбавлення її заробітньої плати не є пропорційними меті охороні здоров`я населення та здоров`я самої позивачки. Також відповідачем не враховано при відстороненні позивачки від роботи оцінку загрози, яку потенційно може нести на роботі невакцинована працівниця.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Частиною 1 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, при визначенні професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням, закон передбачає необхідність встановлення зв`язку між певним видом робіт (посад, професій) і можливістю зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Частиною 6 цієї статті передбачено, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Таким чином законом передбачено обов`язкове профілактичні щеплення тільки за згодою громадянина.

Міністерство охорони здоров`я України наказом від 04.10.2021 № 2153 затвердило Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, а саме підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до пункту 3 до цього Переліку включено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом від 01.11.2021 № 2393 МОЗ розширило цей Перелік № 2153 ще трьома категоріями громадян. Із 9 грудня 2021 року щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015 № 83.

Наказом від 30.11.2021 № 2664 МОЗ додало до Переліку № 2153 працівників: органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності комунальних підприємств, установ та організацій Наказ № 2664 офіційно опублікувала газета «Офіційний вісник України» від 31.12.2021 № 100, тож він почав діяти 31 січня 2022 року.

Відповідно до п. 41-6 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з наступними змінами, керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У своєму наказі про відсторонення позивачки від роботи відповідач посилався саме на ст. 46 КЗпП України.

У відповідності до ст. 46 КЗпП України, роботодавець може відсторонити працівника від роботи, якщо працівник: з`явився на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмовляється або ухиляється від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. До інших випадків, передбачених законодавством належить, зокрема відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Водночас, відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом.

Якщо розглядати вакцинацію як один з видів медичних послуг, то необхідно право на цей вид послуг розглядати в контексті згоди на медичне втручання, відповідно до ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров`я.

Положеннями статей 3, 27, 49 Конституції України регламентовано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 2-1 КЗпП України проголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ».

Тобто таке втручання повинно було здійснюватися «відповідно до закону».

Цей вираз, по-перше, вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна бути здатна передбачити його наслідки для себе, а також, це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див. рішення у справах «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France) та «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France) від 24 квітня 1990 р., серія А № 176-А, с.20, § 27, і серія А № 176-В, с.52, § 26, відповідно).

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ що є підзаконними нормативно-правовим актом, що та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Суд вважає, що таке позбавлення позивачки права на працю та заробітку на життя працею є несправедливим та є непропорційним тягарем обмеження гарантованих пунктом 1 статті 8 Конвенції права на приватне життя.

24 лютого 2022 на території України введено воєнний стан. Верховний Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.

Наказом МОЗ України "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" від 25.02.2022 р. № 380 до завершення воєнного стану в Україні зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 р. № 2153.

ТПП засвідчила воєнний стан в Україні як форс-мажор з 24.02.2022 Отже, відповідати за допуск до роботи не вакцинованих працівників з цієї дати і до офіційного закінчення обставин непереборної сили роботодавець не буде.

В судовому засіданні встановлено, що позивачку відповідачем було допущено до роботи 25.02.2022 у зв`язку з Наказом МОЗ України "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" від 25.02.2022 р. № 380 до завершення воєнного стану в Україні зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 р. № 2153.

У зв`язку з тим, що наказ є незаконним та підлягає скасуванню, суд вважає що і вимога про виплату заробітку за час відсторонення із 08.11.2021 до 24.02.2022 підлягають задоволенню (17+22+19+18=76 днів).

Згідно довідки про доходи №406 від 16.11.2021 ОСОБА_1 отримала заробітну плату у вересні 2021 року у розмірі 9721,91 грн., у жовтні 2021 року 10387,20 грн. (а.с. 58).

Таким чином середньоденна заробітна плата становить за два попередні місяці складає 478,79 грн.

Виходячи з наведеного на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заробітна плата у розмірі 478,79 грн.* 76 днів = 36388,04 грн.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в своїх запереченнях та в судовому засіданні не надано переконливих аргументів, що до позивачки, яка працює на посаді вихователя, не можна було застосувати менш суворого заходу, ніж відсторонення її від роботи. Відповідач не провів аналіз щодо можливості організації дистанційної чи надомної роботи позивачки, що підтвердилося в судовому засіданні поясненнями як позивачки, так представників відповідачів.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 3, 27, 49, 92 Конституції України, статтями 46, 233 КЗпП України, ч. 1 ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 2, 10-12, 43, 49, 62, 64, 76, 81, 89, 185, 210, 233, 247, п.6 ч.1 ст. 251, 258, 259, 260, 261, 268, 353-354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Костянтинівського дошкільного навчального закладу «Ромашка» загального типу комунальної власності №152 від 05.11.2021.

Стягнути з Управління освіти імені Бориса Грінченка Южноукраїнської міської ради (ЄДРПОУ 04653220), на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу (незаконного відсторонення) в сумі 36388 (тридцять шість тисяч триста вісімдесят вісім) гривень 04 копійки.

Стягнути з Управління освіти імені Бориса Грінченка Южноукраїнської міської ради (ЄДРПОУ 04653220) на користьдержави вособі Державноїсудової адміністраціїУкраїни судовий збір в сумі 3178 (три тисячі сто сімдесят вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 10.03.2024 року.

Суддя Южноукраїнського

міського суду Олена Волкова