Рішення

від 18.03.2024 по справі 695/1561/23

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1561/23

номер провадження 2/695/217/24

18 березня 2024 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Степченка М.Ю.

за участю секретаря с/з Шевченка В.С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Золотоноша в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги України» про стягнення безпідставно отриманих коштів, -

ВСТАНОВИВ:

02.05.2023 р. представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Моцайко В.С. звернулася до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ТОВ "Центр правової допомоги України» про стягнення безпідставно отриманих коштів, в якому просила:

- визнати договір №2702239371 про надання правової допомоги/юридчних послуг від 27.02.2023 нікчемним.

- стягнути з відповідача на користь позивачки безпідставно набуті кошти в сумі 13000,00 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що між позивачкою та відповідачем було укладено договір від 27.02.2023 №2702239371.

Відповідно до пункту 1.1. договору виконавець зобов`язується за дорученням замовника надати правову допомогу, поіменно в переліку послуг, зазначених у пункті 1.2 цього договору, а замовник зобов`язується сплатити грошові кошти за надані послуги.

Пунктом 1.2. зазначеного договору передбачено перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: складання позовної заяви про розподіл майна, участь адвоката в двох судових засіданнях суду по заявленому позову.

Згідно пункту 2.1.2 зазначеного договору виконавець зобов`язаний приступити до надання юридичних послуг/правничої допомоги, зазначених у пункті 1.2 цього договору у повному обсязі, своєчасно і якісно, керуючись чинним законодавством України, а також іншими нормативно-правовими актами України.

ОСОБА_1 у встановлені строки було сплачено згідно договору 13000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 27.02.2023 р. Проте всупереч умовам укладеного договору виконавець так і не приступив до його виконання.

Станом на 14.03.2023 адвокат так і не з`ясував всі відомі клієнту обставини, які можуть позначитися на визначенні наявності правової позиції в справі та її змісті, та не запитав і, відповідно, не вивчив всі відповідні документи, які є в розпорядженні клієнта. Адвокат не проінформував клієнта про хід та результати виконання доручення.

Договір про надання правової допомоги містить пункт 5.2, відповідно до якого сума сплаченого згідно п.2.1.1 цього Договору, у разі відмови Замовника від даного Договору та/або порушення ним своїх зобов`язань поверненню не підлягає.

Чинним законодавством, а саме ст. ст. 903, 907 ЦК України, ст. 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено можливість повернення коштів у випадку розірвання договору.

Натомість пункт 5.2 укладеного договору є таким, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права (а саме право на повернення коштів у випадку розірвання договору з ініціативи клієнта), тому зазначений договір є нікчемним.

Крім того, в договорі не зазначено одну з істотних умов договору: строк його дії, тому неможливо вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, що має наслідком нікчемність самого договору.

Позаяк договір є нікчемним, то кошти в сумі 13000,00 грн., отримані згідно квитанції, є одержаними відповідачем безпідставно та відповідно до норм ст.1212 ЦК України підлягають поверненню.

На виконання п.6 ч.3 ст.175 ЦПК України позивачем вживались заходи досудового врегулювання спору: 22.03.2023 директору ТОВ «Центр правової допомоги Україна» було направлено повідомлення про застосування наслідків нікчемності правочину. 28.03.2023 було отримано лист-відповідь, яким відмовлено в поверненні коштів. 29.03.2023 відповідачу було направлено нове повідомлення з пропозицією повернення коштів та наголошено на тому, що відповідачем не надано всього обсягу послуг, зазначених у договорі, зокрема не було здійснено представництва в суді, проте на даний лист відповідь станом на час звернення до суду з позовом не було отримано позивачем.

У зв`язку з вищевказаним позивачка змушена звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03.05.2023 р. відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

02.06.2023 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач не визнає позовні вимоги та просить суд відмовити в їх задоволені в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначено, що 27.02.2023 року між позивачкою та відповідачем дійсно було укладено договір про надання правової допомоги/юридичних послуг. За умовами договору, виконавець зобов`язався за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу, а саме складання позовної заяви про поділ майна та участь адвоката в двох судових засіданнях по даному позову, а замовник зобов`язався сплатити грошові кошти за надані послуги.

З боку виконавця умови договору виконано в повному обсязі: підготовлено позовну заяву та необхідний пакет документів для подачі такої позовної заяви до суду. Повідомлено замовника про: виконану роботу; необхідність підписання позовної заяви для її подальшої подачі для суду та укладення договору з адвокатом для здійснення представництва в судових засіданнях. Однак, позивачка на інформацію відповідача про виконання послуг не відреагувала.

Станом на 26.05.2023 року від замовника - ОСОБА_1 будь-яких повідомлень (у такій самій формі, в якій було вчинено правочин) про відмову від правочину: договору № 2702239371 не надходило.

З боку замовника відповідно до ст.530 ЦК України вимог про негайне виконання договору або встановлення строків виконання договору не надходило.

Посилання позивача в позовній заяві на норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правила адвокатської етики є необґрунтованими, так як договір про надання правової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не укладався та позивачем не надано доказів на підтвердження даної обставини.

Відповідач вважає, що відсутні будь-які підстави та причини для визнання договору №2702239371 від 27.02.2023 р. нікчемним або недійсним. Більше того, замовником за договором послуги виконані в повному обсязі: документи підготовлені та готові до видачі замовнику в будь-який час.

Як доказ до відзиву відповідачем надано проект підготовленої виконавцем замовнику позовної заяви.

У судовому засіданні 04.10.2023 р. представник позивача - адвокат Моцайко В.С. підтримала заявлені позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні. Представник вказала, що укладений договір містить несправедливі умови, зазначені в п.5.2 договору, тому він є нікчемним. На момент підписання договору позивачка зауважень до нього не мала. Вона заплатила по договору 13000,00 грн., а відповідач договір не виконав. Позивач крім паспорта не давала замовнику жодних документів. У телефонному режимі відповідач з`ясовував інформацію в позивачки для підготовки позову. Підготовлена відповідачем позовна заява не надавалася позивачу, як не надавався й акт виконаних робіт. Представник позивача просила визнати договір нікчемним згідно з вимогами закону та стягнути з відповідача кошти в сумі 13000,00 грн. як безпідставно отримані.

У судове засідання 18.03.2024 р. позивачка та її представник не з`явилися, але адвокат Моцайко В. С. скерувала до суду через систему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без участі представника позивача за наявними матеріалами справи.

Представник відповідача ТОВ «Центр правової допомоги Україна» в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання 18.03.2024 р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

27.02.2023 р. між ТОВ «Центр надання правової допомоги України» (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник) було укладено договір №2702239371 про надання правової допомоги. Даний договір підписано директором ТОВ «Центр надання правової допомоги України» Дзісь М.Р. та ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1.1. договору Виконавець зобов`язується за дорученням Замовника надати правову допомогу, поіменно в переліку послуг, зазначених у пункті 1.2 цього договору, а Замовник зобов`язується сплатити грошові кошти за надані послуги.

У п. 1.2. договору зазначено перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: складання позовної заяви про розподіл майна, участь адвоката в двох судових засіданнях суду по заявленому позову.

З копії дублікату платіжної інструкції від 23.07.2023 р. вбачається, що ОСОБА_1 здійснила переказ власних коштів в сумі 13000,00 грн. отримувачем яких являється Дзісь Максим Русланович .

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Наявність укладеного між позивачем та відповідачем оспорюваного договору та факт його виконання (надання послуг відповідачем та їх часткова оплата позивачем), свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти вказаний договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони за результатом досягнення згоди з усіх істотних умов договору уклали договір про надання правової допомоги, який став обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами п. 4 ст. 1, ч. ч. 3, 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України).

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондується обов`язок замовника з її оплати.

З аналізу умов спірного договору про надання правової допомоги від 27.02.2023, укладеного між позивачем та відповідачем, та наведених положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вказаний договір є договором про надання послуг, натомість його виконавець (ТОВ «Центр надання правової допомоги України») не являється адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням. У зв`язку з цим до даного договору не можуть бути застосовані норми Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Судом встановлено, що спірний договір є укладеним з дотриманням вимог, які встановлені Цивільним кодексом України до договорів про надання послуг. Зміст зазначеного правочину не суперечить законодавству України та актам, прийнятим відповідно до нього, не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Щодо порушення норми ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», то суд зазначає, що застосування вказаної норми внаслідок визначення несправедливими умов договору, можливе в разі пред`явлення позову про визнання недійсним повністю або в частині правочину та його задоволення, але не тягне автоматичного визнання правочину нікчемним.

Волевиявлення учасників спірного правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Сторонами в належній формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов укладеного правочину. Дані обставини були стверджені представником позивача в судовому засіданні 04.10.2023 р.

Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.

Отже, під час розгляду даної справи судом не встановлено і стороною позивача не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину в силу закону (нікчемність).

У п.2.3.1. спірного договору про надання правової допомоги/юридичних послуг сторони погодили, що виконавець має право встановлювати на свій розсуд час виконання взятих на себе зобов"язань.

Тому вимоги позивача про визнання нікчемним договору №2702239371 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 27.02.2023 не підлягають до задоволення.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Відповідач отримав кошти відповідача на підставі договору №2702239371 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 27.02.2023, тобто кошти набуті не безпідставно і підстави для їх повернення на підставі ст.1212 ЦК України відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах 1, 2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вище викладене суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. ст. ст.141, 263, 265, 280, 284 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.Ю. Степченко