Постанова

від 18.09.2024 по справі 695/1561/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1037/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №695/1561/23 Степченко М.Ю. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року м. Черкаси :

Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О. М., Гончар Н. І., Карпенко О. В.,

за участі секретаря Ярошенка Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги України» про стягнення безпідставно отриманих коштів,-

в с т а н о в и в :

02.05.2023 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Моцайко В. С. звернулася до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ТОВ «Центр правової допомоги України» про стягнення безпідставно отриманих коштів, в якому просила:

- визнати договір № 2702239371 про надання правової допомоги/юридчних послуг від 27.02.2023 нікчемним.

- стягнути з відповідача на користь позивачки безпідставно набуті кошти в сумі 13000,00 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що між позивачкою та відповідачем було укладено договір від 27.02.2023 №2702239371.

Відповідно до пункту 1.1. договору виконавець зобов`язується за дорученням замовника надати правову допомогу, поіменно в переліку послуг, зазначених у пункті 1.2 цього договору, а замовник зобов`язується сплатити грошові кошти за надані послуги.

Пунктом 1.2. зазначеного договору передбачено перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: складання позовної заяви про розподіл майна, участь адвоката в двох судових засіданнях суду по заявленому позову.

Згідно з пунктом 2.1.2 договору виконавець зобов`язаний приступити до надання юридичних послуг/правничої допомоги, зазначених у пункті 1.2 цього договору у повному обсязі, своєчасно і якісно, керуючись чинним законодавством України, а також іншими нормативно-правовими актами України.

ОСОБА_1 , згідно з договором, у встановлені строки було сплачено 13000,00 грн. Проте, всупереч умовам укладеного договору, виконавець так і не приступив до його виконання.

Станом на 14.03.2023 адвокат так і не з`ясував всі відомі клієнту обставини, які можуть позначитися на визначенні наявності правової позиції в справі та її змісті, не запитав і не вивчив всі відповідні документи, які є в розпорядженні клієнта. Адвокат не проінформував клієнта про хід та результати виконання доручення.

Договір про надання правової допомоги містить пункт 5.2, відповідно до якого сума сплаченого згідно п.2.1.1 цього Договору, у разі відмови Замовника від даного Договору та/або порушення ним своїх зобов`язань поверненню не підлягає.

Чинним законодавством, а саме ст. ст. 903, 907 ЦК України, ст. 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено можливість повернення коштів у випадку розірвання договору.

Натомість пункт 5.2 укладеного договору є таким, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права (а саме право на повернення коштів у випадку розірвання договору з ініціативи клієнта), тому зазначений договір є нікчемним.

Крім того, в договорі не зазначено одну з істотних умов договору: строк його дії, тому неможливо вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, що має наслідком нікчемність самого договору.

Оскільки, на думку ОСОБА_1 , договір є нікчемним, то кошти в сумі 13000,00 грн., отримані згідно квитанції, є одержаними відповідачем безпідставно та відповідно до норм ст.1212 ЦК України підлягають поверненню.

У зв`язку з вищевказаним позивач змушена звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 березня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказується, що Договір від 27.02.2023 №2702239371 містить пункт 5.2, відповідно до якого сума сплаченого згідно п.2.1.1 цього Договору, у разі відмови Замовника від даного Договору та/або порушення ним своїх зобов`язань поверненню не підлягає. Але чинним законодавством (статтею 903, 907 ЦК України статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів») передбачено можливість повернення коштів у випадку розірвання договору. Тому пункт 5.2 договору від 27.02.2023 №2702239371 є таким, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права (а саме право на повернення коштів у випадку розірвання договору з ініціативи клієнта), тому зазначений договір є нікчемним.

Також вказує, що відповідач, включивши у Договір умову, яка обмежує права позивача на повернення коштів у випадку розірвання Договору діяв недобросовісно, скориставшись відсутністю у позивача належної правової обізнаності та встановивши у Договорі нерівні умови для сторін, що обмежують права позивача, встановлені чинним законодавством.

Окрім того, позивач, через дії працівників відповідача які запевнили, що оскаржуваний Договір є договором з адвокатом, мала переконання що Договір укладено відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» і що на позивача поширюються всі права клієнта, зокрема встановлені частиною 2 статті 29 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Разом з тим, умовами Договору (п.1.2) та матеріалами справи підтверджується, що окрім підготовки позовної заяви, відповідач зобов`язувався надати послуги участі адвоката у двох судових засіданнях, чого зроблено не було, тобто Договір не є виконаним, а тому судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для прийняття законного і обґрунтованого рішення та сформовано висновок про «факт виконання договору», який не відповідає дійсним обставинам справи, позаяк Договір не є виконаним.

Також, судом першої інстанції зроблено висновок, що «сторони за результатом досягнення згоди з усіх істотних умов договору уклали договір про надання правової допомоги, який став обов`язковим для виконання сторонами». Проте зазначений висновок суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки у договорі від 27.02.2023 №2702239371 не зазначено одну з істотних умов договору - строк дії договору. Тому неможливо вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, що має наслідком нікчемність самого договору.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 22.07.2024, вказано, що з боку виконавця умови Договору виконано в повному обсязі, підготовлено позовну заяву та необхідний пакет документів для подачі позовної заяви. Повідомлено заявника про виконану роботу, необхідність підписання позовної заяви для її подальшої подачі для суду та укладення договору з адвокатом для здійснення представництва в судових засіданнях. ОСОБА_1 на інформацію про виконання послуг не відреагувала. Позивач проігнорувала необхідність виконання умов договору зі свого боку, уникала зустрічей з представником виконавця та адвокатом, чим сама порушила та порушує умови договору.

Вважає, що суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволенні її позову, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального законодавства, підстав для його зміни чи скасування немає.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що 27.02.2023 р. між ТОВ «Центр надання правової допомоги України» (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник) було укладено договір №2702239371 про надання правової допомоги. Даний договір підписано директором ТОВ «Центр надання правової допомоги України» Дзісь М.Р. та ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1.1. договору Виконавець зобов`язується за дорученням Замовника надати правову допомогу, поіменно в переліку послуг, зазначених у пункті 1.2 цього договору, а Замовник зобов`язується сплатити грошові кошти за надані послуги.

У п. 1.2. договору зазначено перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: складання позовної заяви про розподіл майна, участь адвоката в двох судових засіданнях суду по заявленому позову.

З копії дублікату платіжної інструкції від 23.07.2023 р. вбачається, що ОСОБА_1 здійснила переказ власних коштів в сумі 13000,00 грн. отримувачем яких являється Дзісь Максим Русланович .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив того, що у п.2.3.1. спірного договору про надання правової допомоги/юридичних послуг сторони погодили, що виконавець має право встановлювати на свій розсуд час виконання взятих на себе зобов`язань. Тому вимоги позивача про визнання нікчемним договору №2702239371 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 27.02.2023 не підлягають до задоволення. Відповідач отримав кошти відповідача на підставі договору №2702239371 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 27.02.2023, тобто кошти набуті не безпідставно і підстави для їх повернення на підставі ст.1212 ЦК України відсутні.

Доказів на спростування цих обставин суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення апелянта, колегія суддів приходить до наступного.

У статтях 6 і 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 907 ЦК України встановлено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами п. 4 ст. 1, ч. ч. 3, 5 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Одним із доводів позову і апеляційної скарги є твердження про те, що, сплативши кошти за юридичні послуги, позивач так і не отримала таких послуг. Разом з тим, відповідачем вказане спростовано належними доказами, зокрема, копією позовної заяви, яку підготували для звернення до суду, проте позов не було подано з тих підстав, що необхідно сплачувати судовий збір за подачу позовної заяви, а позивач не звернення не відреагувала, і вказане нею не спростовано. А посилання на той факт, що відповідач за договором мав не тільки підготувати позовну заяву, а й взяти участь у двох судових засіданнях є нелогічним, оскільки по суті позовну заяву так і не було подано.

Також апелянт вказує, що пункт 5.2 укладеного Договору є таким, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права (а саме право на повернення коштів у випадку розірвання договору з ініціативи клієнта), тому зазначений договір є нікчемним. Однак, з договору слідує, що у п.2.3.1. спірного договору про надання правової допомоги/юридичних послуг сторони погодили, що виконавець має право встановлювати на свій розсуд час виконання взятих на себе зобов`язань.

Крім того, у п. 5.3 Договору вказано, що в разі відмови Замовника від послуг Виконавця та/або Договору, Виконавець сплачені кошти сплачені Замовником за даним Договором не повертає.

Отже, сторонами були погоджені всі умови Договору про надання правової допомоги, а позивачка не довела, що Виконавець відмовився виконувати умови Договору.

За загальним правилом умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Невичерпний перелік несправедливих умов договору, наявність яких є підставою для визнання його недійсним, визначений ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд першої інстанції, досліджуючи зміст правочину, щодо якого заявлена вимога про визнання його нікчемним, правильно встановив його правову природу - договір надання послуг, зробив обґрунтований висновок про те, що зміст оспорюваного правочину не містить положень, що створюють істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін.

Також апелянт вказує, що у договорі від 27.02.2023 №2702239371 не зазначено одну з істотних умов договору - а саме строк дії договору, тому неможливо вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, що має наслідком нікчемність самого договору, проте, ОСОБА_1 підписала цей Договір без зазначення строку його дії, отже вона погодилася у усіма умовами, які зазначені в Договорі.

В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення.

За таких обставин колегія суддів не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги.

Суд першої інстанції виконав вимоги ст. ст. 89, 264, 265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін.

Керуючись ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 23 вересня 2024 року.

Судді: