Рішення

від 25.03.2024 по справі 175/4577/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/4577/23

Провадження № 2/175/1140/23

РІШЕННЯ

Іменем України

"25" березня 2024 р. смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Білоусової О.М.,

за участю секретаря судового засідання Гула А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське в порядку спрощеного позовного провадженя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на майно,

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем ОСОБА_2 , як позичальником, 14 вересня 2017 року було укладено договір позики, за умовами якого позичальник отримав у позику 44 000 доларів США, зобов`язавшись повернути позику до 01 квітня 2018 року. Оскільки позика дотепер не повернута та була отримана позичальником для витрачання в інтересах сім`ї, позивач просив суд стягнути борг за договором позики в розмірі 44 000 доларів США солідарно з відповідачів, в тому числі зі ОСОБА_3 , як дружини позичальника, поклавши на відповідачів і судові витрати.

Разом з тим, позивач просить звернути стягнення за рахунок власності відповідачів, а саме земельної ділянки.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позов, в якому відповідач визнає позовні вимоги частково, а саме в частині про стягнення заборгованості за договором позики, однак заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу та звернення стягнення. на майно.

Відповідач ОСОБА_3 повідомлена належним чином, в судове засідання не з`явилася, заяв не подавала.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, судом встановлено, що 14 вересня 2017 року між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики у письмовій формі, за умовами якого позичальник отримав у позику грошові кошти в розмірі 44 000 доларів США, зобов`язавшись повернути до 01 квітня 2018 року. Викладені обставини підтверджуються копією договору позики, копією розписки позичальника про отримання грошових коштів.

Також судом встановлено, що на момент укладення вищевказаного договору позики та отримання позичальником грошових коштів останній перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , а позика була отримана для придбання у спільну часткову власність земельну ділянку, кадастровий номер 1221455800:02:001:0542, площею 0,1197 Га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Викладені обставини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 97800276 від 19.09.2017 року та № 97800116 від 19.09.2017 року.

Із матеріалів цивільної справи, а також у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України судом встановлено, що позичальник, на відміну від позикодавця, свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, позику в обумовлені договором строк та розмірі не повернув, внаслідок чого в нього перед позикодавцем виникла заборгованість за договором позики, розмір якої станом на даний час становить 44 000 доларів США.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначеного вище договору, врегульовані нормами ЦК України, СК України.

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є договір позики (ст.1046 ЦК України).

Нормою ст.1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмові формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

За змістом ст.ст.202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частинами 1, 3 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

За змістом ст.ст.60, 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Нормою ст.65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

За змістом ст.ст.541, 543 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ст.73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Згідно ст.16 ЦПК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин сторін в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку ан підставі нижчевикладеного.

Так, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Наведений правовий висновок суду узгоджується із правовими позиціями Великої Палат Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року по справі №464/3790/16-ц, а із правовими позиціями Верховного Суду у постановах від 15 липня 2020 року по справі №185/1265/17, від 08 жовтня 2020 року по справі №194/1126/18, від 17 лютого 2021 року по справі №750/13632/18.

Законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін та розгляду справи, не передбачено заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Такі правові висновки суду підтверджуються правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі №761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року по справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Так, положення СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Наведений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі №638/18231/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року по справі №641/9402/13-ц, від 21 вересня 2022 року по справі №755/4511/19, від 01 березня 2023 року по справі №285/3873/20.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт укладення між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 договору позики від 14 вересня 2017 року, який за своїм змістом і формою відповідає вимогам, визначеним законом на момент його укладення, а також є правовою підставою для виникнення у сторін прав та обов`язків, передбачених цим договором, зокрема з огляду на мету та цільове призначення отриманої та витраченої відповідачами грошової суми позики, у відповідачів, як у подружжя, виник солідарний обов`язок повернути таку позику позивачу. Свої договірні зобов`язання позивачем виконано в повному обсязі та надано позичальнику позику в обумовленій договором сумі та формі. Натомість, відповідачі своє зобов`язання у визначений договором строк не виконали, оскільки тіло позики залишилось неповернутим і станом на час розгляду справи.

Окрім того, позивач у своєму позові просить звернути стягнення за рахунок власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме: земельної ділянки, кадастровий номер 1221455800:02:001:0542, площею 0,1197 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Що стосується позовних вимог щодо звернення стягнення за рахунок власності відповідачів, а саме земельної ділянки, то такі позовні вимоги не ґрунтуються на нормах закону, тому що право на здійснення стягнення заборгованості за рахунок права власності на земельну ділянку виникає тільки у іпотекодержателя.

Позивач також просить у разі задоволення позовних вимог стягнути солідарно з відповідачів суму витрат на правничу допомогу у розмірі 30000 грн., проте ніяких доказів на підтвердження цих витрат суду не надає.

За таких обставин суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги лише в частині солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за тілом позики в розмірі 44 000 доларів США.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача сплачений останнім при зверненні до суду судовий збір в розмірі 13 420 гривень.

В період з 03.04.2024 по 07.04.2024 суддя перебувала у відрядженні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 202, 205, 207, 526, 530, 541, 543, 610-612, 626, 639, 525, 629, 1046-1050 ЦК України, ст.ст.36, 60, 61, 65, 73 СК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 простягнення боргуза договоромпозики,звернення стягненняна майно задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , борг за договором позики від 14.09.2017 року в розмірі 44 000 доларів США.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ,адреса: АДРЕСА_2 ,РНОКПП НОМЕР_1 ,та ОСОБА_3 ,адреса: АДРЕСА_3 ,РНОКПП НОМЕР_2 ,на користь ОСОБА_1 ,адреса: АДРЕСА_4 ,РНОКПП НОМЕР_3 ,суму судових витрати у розмірі 13 420 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 08.04.2024.

Суддя О. М. Білоусова