Постанова

від 10.04.2024 по справі 915/1842/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1842/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Аленіна О.Ю.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" Набокова О.Г.,

від Миколаївської міської ради участі не брали,

від Фізичної особи-підприємця Смірнова Юрія Євгеновича участі не брали,

від Виконавчого комітету Миколаївської міської ради участі не брали,

розглянувши апеляційні скарги Миколаївської міської ради та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2023, прийняте суддею Мавродієвою М.В., м. Миколаїв, повний текст складено 11.12.2023,

у справі №915/1842/21

за позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря"

до відповідача: Миколаївської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

-Фізичної особи-підприємця Смірнова Юрія Євгеновича;

-Виконавчого комітету Миколаївської міської ради

про часткове скасування рішень та припинення права власності

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 р. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" звернулося з позовом до Миколаївської міської ради, в якому просило скасувати рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №995 від 13.11.2015 в частині (пункт 39) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 загальною площею 102,0 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/1, та припинити право власності Миколаївської міської ради на об`єкт нерухомого майна №1722862948101 (рішення про державну реєстрацію прав №44642412 від 17.12.2018), а також скасувати рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1002 від 11.11.2016 в частині (пункт 3) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 загальною площею 64,5 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/3, та припинити право власності Миколаївської міської ради на об`єкт нерухомого майна №1119162648101 (рішення про державну реєстрацію прав №32946711 від 15.12.2016).

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю набуття Миколаївською міською радою права комунальної власності на спірні нежитлові приміщення цокольного поверху, оскільки вони виступають допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування його мешканців та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир та нежитлових приміщень у відповідному будинку.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 28.12.2021 відкрито провадження у справі №915/1842/21 та в подальшому ухвалою суду від 24.10.2022 залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фізичну особу-підприємця Смірнова Юрія Євгеновича.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2023 у справі №915/1842/21 (суддя Мавродієва М.В.) позовні вимоги задоволено; скасовано рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №995 від 13.11.2015 в частині (пункт 39) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщенням цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 в місті Миколаєві загальною площею 102,0 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/1, та припинено право власності Миколаївської міської ради на об`єкт нерухомого майна №1722862948101 (рішення про державну реєстрацію прав №44642412 від 17.12.2018); скасовано рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1002 від 11.11.2016 в частині (пункт 3) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщенням цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 в місті Миколаєві загальною площею 64,5 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/3, та припинено право власності Миколаївської міської ради на об`єкт нерухомого майна №1119162648101 (рішення про державну реєстрацію прав №32946711 від 15.12.2016).

Судове рішення мотивоване тим, що позивач безпідставно не може реалізувати своє право власності на спірні приміщення цокольного поверху, які належать до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою відповідачем, а відтак права та інтереси Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" підлягають захисту у визначений останнім спосіб, тобто шляхом скасування оспорюваних рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та припинення права власності Миколаївської міської ради на спірні приміщення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2023 у справі №915/1842/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі вказаний апелянт наголошує на тому, що в межах даної справи позивачем заявлено позовні вимоги про часткове скасування рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, який виступає самостійним суб`єктом, наділеним законом повноваженнями щодо прийняття відповідних рішень, між тим він не був залучений до участі у цій справі, хоча судове рішення у ній впливає на права та інтереси останнього. Водночас, за твердженням даного скаржника, приймаючи оскаржувані рішення, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради діяв в межах своєї компетенції та на підставі чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 14.02.2024 (вх.№15/24/Д1 від 14.02.2024) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" посилається на відсутність необхідності залучення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради до участі у даній справі в якості співвідповідача у зв`язку з неможливістю покладення на нього будь-якого обов`язку з виконання позовних вимог, а також на належність обраного способу захисту. Крім того, позивач зауважує на тому, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується належність спірних приміщень цокольного поверху до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку.

Миколаївська міська рада також звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2023 у справі №915/1842/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У вищенаведеній апеляційній скарзі Миколаївська міська рада зазначає про те, що остання не є належним відповідачем в частині позовних вимог про скасування рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, який безпідставно не був залучений до участі у цій справі в якості співвідповідача, хоча він виступає окремою та самостійною юридичною особою. Відповідач також звертає увагу суду апеляційної інстанції на неналежність обраного позивачем способу захисту, адже скасування рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про присвоєння адреси спірним приміщенням не призведе до припинення права комунальної власності на них. Крім того, Миколаївська міська рада наголошує на законності оспорюваних позивачем рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, а також на тому, що спірні приміщення є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин нежитловими приміщеннями, що передані в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "АЛІКСЕТ ІК", яке також безпідставно не було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи.

14.02.2024 до суду апеляційної інстанції від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 14.02.2024 (вх.№33/24/Д1 від 14.02.2024), в якому останнє просить апеляційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2023 у справі №915/1842/21 без змін. У даному відзиві позивач зазначає про те, що він обрав належний спосіб захисту свого права власності та залучив до участі у цій справі єдиного належного відповідача, який протиправно оформив за собою право власності на спірні приміщення, які за своїм статусом є допоміжним, у зв`язку з чим належать на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Аленіна О.Ю. від 31.01.2024 за вищенаведеними апеляційними скаргами Миколаївської міської ради та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2023 у справі №915/1842/21 відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 21.02.2024 призначено дану справу до розгляду на 27.03.2024 об 11:30.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 залучено Виконавчий комітет Миколаївської міської ради до участі у справі №915/1842/21 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а протокольною ухвалою суду від 27.03.2024 вирішено розглянути апеляційні скарги Миколаївської міської ради та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2023 у справі №915/1842/21 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану та оголошено у судовому засіданні перерву до 11:30 год 10.04.2024.

У судовому засіданні 10.04.2024, проведеному в режимі відеоконференції, представник Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" виловив заперечення проти задоволення апеляційних скарг; представники Миколаївської міської ради, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Фізичної особи-підприємця Смірнова Юрія Євгеновича участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.189-191).

Фізична особа-підприємець Смірнов Юрій Євгенович своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 16.01.2021 проведено державну реєстрацію Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №1005221020000043208.

У пунктах 1, 2, 4 Розділу І статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря", затвердженого рішенням установчих зборів, оформленим протоколом б/н від 05.12.2020, вказано, що дане об`єднання створене власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку №48, що розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. 6-а Слобідська, відповідно до Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку". Об`єднання діє відповідно до Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", чинного законодавства України та статуту. Об`єднання набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №995 від 13.11.2015 "Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради", зокрема, вирішено надати нежитловим приміщенням цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 (Літ.А-16 прим. з №97-1 по №97-5 загальною площею 102 кв.м), які належать територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, нову адресу, а саме: вул. Комсомольська, 48/1 (пункт 39 даного рішення).

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1002 від 11.11.2016 "Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради", зокрема, вирішено надати нежитловим приміщенням по вул.6 Слобідській, 48 (Літ.Ацок прим. з №96-1 по №96-8 загальною площею 64,5 кв.м), які належать територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, нову адресу, а саме: вул. 6 Слобідська, 48/3 (пункт 3 даного рішення).

09.12.2016 за Миколаївською міською радою зареєстровано право комунальної власності на нежитлові приміщення літ. Ацок загальною площею 64,5 кв.м за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 48/3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1119162648101; підстави для державної реєстрації: технічний паспорт Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації б/н від 22.11.2016, витяг з рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1002 від 11.11.2016, довідка Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області №14-05-02129 від 11.11.2016 та довідка Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради №2876/10/01/08/16 від 24.11.2016), а 06.12.2018 на нежитлові приміщення літ. Ацок загальною площею 102 кв.м за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 48/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1722862948101; підстави для державної реєстрації: технічний паспорт Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації б/н від 30.03.2016; витяг з рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №995 від 13.11.2015, довідка Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області №14-05-02335 від 16.11.2018, довідка Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради №1851/10/01/08/18 від 03.12.2018), що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №289784127 від 12.12.2021 та №289784128 від 12.12.2021.

20.12.2021 позивач звернувся до Миколаївської міської ради з пропозицією досудового врегулювання спору №145 від 20.12.2021, в якій запропонував скасувати рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №995 від 13.11.2015 в частині (пункт 39) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 загальною площею 102 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/1, та №1002 від 11.11.2016 в частині (пункт 3) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 загальною площею 64,5 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/3, а також звільнити ці приміщення та передати ключі від них представнику Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря".

У матеріалах справи також міститься висновок експерта №115-197е від 18.07.2023, складений Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області за результатами проведення будівельно-технічної експертизи у справі №915/1842/21, відповідно до якого приміщення, зазначені на технічному плані під літ. Ацок. з №96-1 по №96-12 (окрім приміщення №96-10) цокольного поверху будинку №48 по вулиці 6-а Слобідська (Комсомольська) в місті Миколаєві, під літ. Ацок з №96-1 по №96-8 цокольного поверху будинку №48/3 по вулиці 6-а Слобідська (Комсомольська) в місті Миколаєві та під літ. Ацок. з №1-1 по №1-5 цокольного поверху будинку №48/1 по вулиці 6-а Слобідська (Комсомольська) в місті Миколаєві, є технічними, що призначені для експлуатації та обслуговування системи опалення, системи електропостачання, системи водопостачання та водовідведення всього будинку №48, та через які проходять внутрішньобудинкові інженерні комунікації, тому в даному випадку є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про скасування рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №995 від 13.11.2015 в частині (пункт 39) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 загальною площею 102,0 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/1, та припинення права власності Миколаївської міської ради на об`єкт нерухомого майна №1722862948101 (рішення про державну реєстрацію прав №44642412 від 17.12.2018), а також про скасування рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1002 від 11.11.2016 в частині (пункт 3) визнання за Миколаївською міською радою права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по вул. Комсомольській, 48 загальною площею 64,5 кв.м і присвоєння нової адреси вул. Комсомольська, 48/3, та припинення права власності Миколаївської міської ради на об`єкт нерухомого майна №1119162648101 (рішення про державну реєстрацію прав №32946711 від 15.12.2016).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на те, що позивач безпідставно не може реалізувати своє право власності на спірні приміщення цокольного поверху, які належать до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою відповідачем, а відтак права та інтереси Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" підлягають захисту у визначений останнім спосіб, тобто шляхом скасування оспорюваних рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та припинення права власності Миколаївської міської ради на спірні приміщення.

Колегія суддів не погоджується з вищенаведеним висновком Господарського суду Миколаївської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), відтак суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.

Дослідивши підстави позову у даній справі, мету та спрямованість останнього через призму доводів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря", колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач, вважаючи спірні приміщення допоміжними, тобто такими, які перебувають у спільній сумісній власності співвласників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирного будинку, в якому було створене вказане об`єднання, прагне захистити це право власності, оскільки останні безпідставно були набуті Миколаївською міською радою у комунальну власність.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В силу статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Статтею 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За умовами частин першої, другої статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 369 Цивільного кодексу України унормовано, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, регулюються Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

В силу пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

У пунктах 2, 3 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Частиною четвертою статті 4 Житлового кодексу УРСР унормовано, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Згідно з положеннями Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

В силу пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення вищезазначеної норми наведено у рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011 від 09.11.2011.

Відповідно до зазначених рішень положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так: власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №914/379/21.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 та 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 18.02.2021 у справі №918/655/20, в межах якої розглядався позов об`єднання співвласників багатоквартирного будинку про захист права спільної сумісної власності співвласників квартир та нежитлових приміщень на допоміжні приміщення.

Власник з дотриманням вимог статей 387 та 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

При цьому для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 01.10.2019 і 15.10.2019 у справах №911/2034/16 та №911/3749/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц).

Таким чином, задоволення заявлених позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" у даній справі не призведе до відновлення володіння мешканців багатоквартирного будинку вказаним майном, а тому зазначені вимоги не є ефективним засобом захисту прав позивача. Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідною від заявлених позивачем вимог про часткове скасування рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та припинення права власності, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387 та 388 Цивільного кодексу України, що й повинно бути доведено в суді.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що обсяг та характер істотних обставин, які підлягають доведенню сторонами при встановленні судом наявності чи відсутності підстав для задоволення позову у цій справі, та при витребуванні майна з чужого незаконного володіння є суттєво відмінними.

Таким чином, беручи до уваги те, що задоволення позовних вимог про часткове скасування рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та припинення права власності Миколаївської міської ради не призведе до відновлення володіння співвласників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирного будинку, в якому створене Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря", належним способом захисту у відповідному спорі виступає вимога про витребування спірного майна, що безпідставно залишилось поза увагою місцевого господарського суду.

Враховуючи вказане вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову з підстав неправильності та неефективності обраного позивачем способу захисту.

При цьому, беручи до уваги те, що позовні вимоги у даній справі не відповідають належним та ефективним способам захисту, останні, відповідно, не підлягають і розгляду по суті, адже обрання позивачем неналежного способу захисту вже є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012 та від 18.05.2022 у справі №914/1191/20.

За таких обставин, беручи до уваги неналежність та неефективність обраного позивачем способу захисту, оцінка доводам сторін, які стосуються суті позовних вимог, апеляційним господарським судом не надається.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2023 у справі №915/1842/21 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційних скарг покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Миколаївської міської ради та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2023 у справі №915/1842/21 скасувати.

У задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" до Миколаївської міської ради відмовити.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційних скарг покласти на Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря".

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" на користь Виконавчого комітету Миколаївської міської ради 6810 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт Зоря" на користь Миколаївської міської ради через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради 6810 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.04.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя О.Ю. Аленін