Постанова

від 03.04.2024 по справі 917/1709/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Харків Справа № 917/1709/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Березки О.М.,

та представників учасників справи:

прокурор Н.В. Горгуль;

позивач не з`явився;

перший відповідач не з`явився;

другий відповідач - не з`явився;

третя особа не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх.№72П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 (суддя Д.М.Сірош, повний текст рішення складено 14.12.2023) у справі №917/1709/23

за позовом Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, в інтересах держави в особі Диканської селищної ради, смт. Диканька, Полтавський район, Полтавська область;

до 1. ОСОБА_1 , с. Гоголеве, Миргородський район, Полтавська область;

2. Фермерське господарство В.В.С., с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава,

про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області звернувся з позовом до ОСОБА_1 та Фермерського господарства В.В.С., в якому просить:

-визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

-скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321084000:00:001:0002 площею 61,9930 га, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Полтавської області (№ запису 18244337);

-зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство В.В.С. (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1709/23 в позові відмовлено повністю.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1709/23 та прийняти нове рішення, яким позов прокурора задовольнити. Справу просить розглядати за участю представника Харківської обласної прокуратури. Судові витрати просить, понесені Полтавської обласною прокуратурою, просить відшкодувати за рахунок відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, згідно чинного законодавства, орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію і новий власник набуває статусу орендодавця разом з належними йому за договором правами та обов`язками.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №15-ОТГ від 04.12.2020, земельна ділянка з кадастровим номером 5321084000:00:001:0002 передана з державної власності до комунальної, а саме Диканській селищній раді.

Висновок місцевого господарського суду про відсутність порушення прав Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області, у зв`язку з недоведеністю її прав розпоряджатися спірною земельною ділянкою на момент вчинення правочину не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Посилається на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, від 20.06.2023 року у справі №633/408/18.

Зміни під час розгляду справи щодо адміністративно територіального устрою та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на задоволення позову у разі його обґрунтованості та виконання рішення суду на користь належного суб`єкту.

Саме Диканська селищна рада має право на звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсними договорів оренди землі, які прийнято та укладено з перевищенням наданих законом повноважень та які порушують інтереси держави; спір стосується земельних правовідносин, де встановлені прокурором порушення закону можуть бути усунуті лише шляхом подання відповідного позову в інтересах органу, який є власником земельної ділянки.

Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 року у справі №917/1461/17.

Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами у користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1709/23. Встановлено позивачу та відповідачам десятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його скаржнику. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1709/23.

18.01.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1709/23.

07.02.2024 від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1937), який долучено до матеріалів справи, в якому останній просить продовжити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу; апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого вказує на те, що до кожного клопотання ним додано окремо обґрунтування, в якому зазначено про 30-річний стаж роботи в сільському господарстві, профільну освіту та наявну власну матеріально технічну базу для ведення фермерського господарства; він виконав усі умови, передбачені Законом України Про фермерське господарство з метою реалізації свого права; вся технічна документація щодо відведення та присвоєння кадастрових номерів була покладена на 2-го відповідача і оплачувалась ним за рахунок власних коштів; він не заперечує факт отримання декількох земельних ділянок для ведення фермерського господарства без процедури проведення конкурсних торгів, але звернення з таким клопотанням відбувалося до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 року Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів, тобто до 03.04.2016 року; Закон України Про фермерське господарств, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, не містив застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, як і обмежень щодо кількості таких ділянок; всі правовідносини, які виникли до укладення спірних договорів оренди слід кваліфікувати як переддоговірні; позивач не вказує на конкретні обставини нанесення шкоди інтересам держави першим відповідачем, який має докази добросовісного виконання обов`язків орендаря, абсолютного розуміння та підтримки громади, в якій він здійснює свою діяльність; 09.05.2022 року ФГ В.В.С. виплачено орендну плату на перед за 4 місяці за всі орендовані земельні ділянки на територіях Диканської та Шишацької громади; з першого дня війни ФГ В.В.С. почало здійснювати активну допомогу армії, загальна сума якої перевищує 300 тисяч грн.

Згідно ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Отже, слід продовжити першому відповідачу, встановлений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 призначено апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1709/23 до розгляду на "06" березня 2024 р. о 15:30 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132.

01.03.2024 від Диканської окружної прокуратури надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги (вх.№3099).

05.03.2024 від представника ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№3236), в яких він просить долучити до матеріалів справи копії Рішення Диканської селищної ради №60 від 12.12.2023 та додаткову угоду про продовження строку дії спірного Договору від 12.12.2023. Просить розглядати справу без участі представника відповідача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі №917/1709/23 зокрема залучено до участі у справі №917/1709/23 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (36039, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Затишна, будинок 23, код ЄДРПОУ 39767930) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів. Ухвалено прокурору направити на адресу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області копію позовної заяви та доданих документів, копію апеляційної скарги та доданих до неї документів, докази направлення надати суду до 18.03.2024. Встановлено третій особі строк до 01.04.2024 для надання суду письмових пояснень щодо заявленого предмету спору та поданої апеляційної скарги (копії вказаних документів направити іншим учасникам провадження у справі). Відкладено розгляд справи відкласти на 03 квітня 2024 року о 15:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

15.03.2024 від Диканської окружної прокуратури на виконання вимог ухвали від 06.03.2024 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення на адресу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області копію позовної заяви та доданих документів, копію апеляційної скарги та доданих до неї документів. (вх.№3841).

02.04.2024 від представника ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№4701).

Позивач, другий відповідач та третя особа не скористались своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу.

Щодо клопотання першого відповідача долучення до матеріалів справи копії Рішення Диканської селищної ради №60 від 12.12.2023 та додаткову угоду про продовження строку дії спірного Договору від 12.12.2023, колегія суддів відмовляє в його задоволенні, з огляду на таке.

У відповідності до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Зазначені норми свідчать, що саме учасник судового процесу має займати активну позицію у висловленні та доведенні відповідними доказами своїх доводів та заперечень по суті спору. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Останній не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 статті 13 ГПК України).

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.

Водночас, колегія суддів акцентує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання першого відповідача від 05.03.2024, та про відмову у долученні до матеріалів справи доказів, поданих представником В.М. Скочка, а саме копії Рішення Диканської селищної ради №60 від 12.12.2023 та додаткову угоду про продовження строку дії спірного Договору від 12.12.2023.

В судовому засіданні 03.04.2024 прокурор підтримує свою апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим їй процесуальним правом не скористались та в судове засідання не з`явились, своїх повноважних представників не направили.

Ухвалу суду від 06.03.2024 було надіслано засобами поштового зв`язку: ОСОБА_1 (№ НОМЕР_3 ) відправлення вручено 15.03.2024, Фермерському господарству В.В.С. (№0600254398702) - відправлення вручено 15.03.2024.

Процесуальні документи надсилались Диканській селищній раді Полтавського району Полтавської області; Диканській окружній прокуратурі Полтавської області; Полтавській обласній прокуратурі, Харківській обласній прокуратурі та Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області до електронного кабінету в системі "Електронний суд".

05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).

Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали суду апеляційної інстанції від 08.01.2024, від 08.02.2024 та від 06.03.2024 у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитись у призначене судове засідання.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного апеляційного перегляду справи, розгляд скарги здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні прокурора, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Наказом Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області від 03.10.2014 № 3765-сг ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ) надано дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

За результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ) від 26.08.2014 про надання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.10.2016 № 7750-СГ передано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Зазначений наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнятий на підставі клопотання та доданих до нього документів ОСОБА_1 .

19.10.2016 на підставі зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства щодо земельної ділянки площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років.

Вказаний договір оренди землі пройшов державну реєстрацію та 21.12.2016 внесено відповідний запис щодо права оренди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області видано наказ про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, серія та номер 15-ОТГ, виданий 04.12.2020 та відповідно до акту приймання - передачі б/н від 04.12.2020 спірну земельну ділянку передано в комунальну власність Диканської селищної ради.

Відповідно до інформації, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек (міститься в матеріалах справи), в період з 2014 до 2016 рік на території колишніх Диканського та Шишацьких районів Полтавської області ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) передано в оренду 36 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства та, відповідно, укладено 36 договорів оренди землі, з них, на території колишнього Диканського району, до одержання земельних ділянок, які є предметом цього позову, передано 5 земельних ділянок, а саме:

1) кадастровий номер 5321084100:00:002:0163 площею 6,9741 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5009-СГ від 02.12.2014);

2) кадастровий номер 5321084100:00:002:0164 площею 2,2645 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5013-СГ від 02.12.2014);

3) кадастровий номер 5321084100:00:006:0264 площею 3,4799 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5014-СГ від 02.12.2014);

4) кадастровий номер 5321085800:00:001:0090 площею 12,4000 га розташована на території Чапаєвської сільської ради (наказ №5010-СГ від 02.12.2014);

5) кадастровий номер 5321084100:00:005:0063 площею 14,6692 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5022-СГ від 02.12.2014).

На території колишнього Шишацького району передано 25 земельних ділянок, а саме:

1) кадастровий номер 5325786000:00:031:0085 площею 4,0901 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №2194/0/75- 15-СГ від 05.10.2015);

2) кадастровий номер 5325782000:00:002:0035 площею 5,4164 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №2187/0/75-15-СГ від 05.10.2015);

3) кадастровий номер 5325782000:00:002:0036 площею 12,2104 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №2191/0/75-15-СГ від 05.10.2015);

4) кадастровий номер 5325786000:00:023:0035 площею 16,5247 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №530/0/75-15-СГ від 23.07.2015);

5) кадастровий номер 5325781600:00:004:0477 площею 0,1134 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №518/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

6) кадастровий номер 5325781600:00:002:0337 площею 43,0357 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №519/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

7) кадастровий номер 5325783800:00:019:0022 площею 29,9497 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №516/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

8) кадастровий номер 5325786000:00:024:0059 площею 18,6141 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №523/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

9) кадастровий номер 5325783800:00:019:0021 площею 16,0001 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №513/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

10) кадастровий номер 5325783000:00:002:0034 площею 12,9227 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №529/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

11) кадастровий номер 5325781600:00:005:0515 площею 10,0000 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №520/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

12) кадастровий номер 5325781600:00:005:0514 площею 9,6971 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №521/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

13) кадастровий номер 5325780500:00:023:0063 площею 9,6468 га розташована на території Великобузівської сільської ради (наказ №512/0/75-15 -СГ від 29.07.2015);

14) кадастровий номер 5325781600:00:005:0516 площею 8,9000 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №517/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

15) кадастровий номер 5325782000:00:002:0033 площею 8,7929 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №527/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

16) кадастровий номер 5325786000:00:021:0069 площею 5,9000 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №522/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

17) кадастровий номер 5325783800:00:019:0020 площею 5,0002 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №515/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

18) кадастровий номер 5325782000:00:003:0097 площею 3,8615 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №528/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

19) кадастровий номер 5325786000:00:021:0070 площею 3,4899 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №525/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

20) кадастровий номер 5325786000:00:033:0071 площею 2,0867 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №526/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

21) кадастровий номер 5325786000:00:023:0036 площею 0,6002 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №524/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

22) кадастровий номер 5325781600:00:004:0476 площею 0,4502 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №514/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

23) кадастровий номер 5325786000:00:034:0045 площею 1,6834 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №7804-СГ від 12.10.2016);

24) кадастровий номер 5325782000:00:002:0037 площею 4,9703 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №7800-СГ від 12.10.2016);

25) кадастровий номер 5325786000:00:033:0070 площею 3,9289 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №7806-СГ від 12.10.2016).

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб - підприємців 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства «В.В.С.», ідентифікаційний код 40492995, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.08.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі № 917/1520/23. Постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 28.09.2023.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.09.2023 суд роз`єднав позовні вимоги Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, в інтересах держави в особі Диканської селищної ради до ОСОБА_1 та Фермерського господарства «В.В.С.» про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок та виділив в самостійне провадження наступні позовні вимоги:

1. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, площею 4,6000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№ запису 18816341); зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство «В.В.С.» (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області.

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321081300:00:004:0312 площею 24,7000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№ запису 18242931); зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство «В.В.С.» (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області.

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321084000:00:003:0508 площею 21,9975 га, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Полтавської області строком (№ запису 18249250); зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство «В.В.С.» (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.

4. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321084000:00:001:0002 площею 61,9930 га, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Полтавської області (№ запису 18244337); зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство «В.В.С.» (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.

5. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 8,8400 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0311, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321081300:00:004:0311, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області (№ запису 18187818); зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство «В.В.С.» (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995); повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею земельну ділянку площею 8,8400 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0311, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області шляхом підписання акту прийому-передачі.

В межах даної справи №917/1709/23 є вимога прокурора в інтересах держави в особі Диканської селищної ради Полтавської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321084000:00:001:0002 площею 61,9930 га, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Полтавської області (№ запису 18244337); зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство «В.В.С.» (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Прокурор посилається на те, що згідно ст. ст. 7, 12 Закону України Про фермерське господарство, ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у земельних торгах (аукціоні); ОСОБА_1 при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою та надання земель в оренду не вказав про вже створене фермерське господарство засновником якого є він та члени його сім`ї; оскільки на момент прийняття наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та укладення договорів оренди ОСОБА_1 вже створив та зареєстрував фермерське господарство, яке мало у користуванні земельні ділянки, отримання спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства мало б відбутись за результатами проведення земельних торгів; ГУ Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області, будучи розпорядником землі державної власності та органом державного контролю, також і в частині дотримання вимог законодавства при укладенні цивільно-правових угод щодо користування земельними ділянками, було достовірно відомо про те, що ОСОБА_1 вже надавались земельні ділянки для ведення фермерського господарства, повторно видавалися накази про надання дозволів на розробку документації із землеустрою, її затвердження та передачу в оренду землі для ведення фермерського господарства; у поданих до ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступником якого являється ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) клопотаннях та обґрунтуваннях від 26.08.2014 та 29.08.2014 про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 не вказано про кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, не обґрунтовано бажані для отримання розміри земельних ділянок окремими масивами на території різних сільських рад, з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства; не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки; ГУ Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області не надано належної оцінки обставинам і умовам, зазначеним у клопотаннях та обґрунтуваннях ОСОБА_1 , відсутності належного обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, не перевірено та не враховано обставини, які спростовують дійсність волевиявлення заявника, наявність в нього бажання здійснювати фермерську діяльність та спроможність виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства; накази ГУ Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області видані з порушенням вимог Закону України Про фермерське господарство, ЗК України, а тому є незаконними та підлягають скасуванню, а договори оренди укладені на підставі вказаних наказів підлягають визнанню недійсними.

04.12.2023 господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення з підстав викладених вище.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, виходив з того, що на момент передачі в оренду ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, ця земельна ділянка належала до земель державної форми власності, розпорядником земельної ділянки було ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №15-ОТГ від 04.12.2020 земельна ділянка кадастровий номер 5321084000:00:001:0002 передана з державної власності у комунальну, а саме Диканській селищній раді; тобто станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки (19.10.2016 року) Диканська селищна рада не була розпорядником земельної ділянки кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, площею 61,9930 га, Диканська селищна рада також не є правонаступником ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідно, до неї не перейшли права та обов`язки суб`єкта, якому вони належали раніше; матеріали справи не містять, а сторонами не доведено наявності у Шишацької селищної ради права розпорядження спірною земельною ділянкою на момент вчинення правочину.

Проте, судова колегія вважає помилковими такі висновки суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 4 ГПК України).

Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

За змістом абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, зокрема наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

У позовній заяві прокурор вказує на те, що порушення інтересу держави у спірних правовідносинах відбулося внаслідок ігнорування відповідачами встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави, у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Так, на час звернення з позовом право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5321084000:00:001:0002) зареєстровано за територіальною громадою в особі Диканської селищної ради Полтавського району (Диканського району) на підставі, зокрема, наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №15-ОТГ від 04.12.2020 року Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 04.12.2020, тобто було передано спірну земельну ділянку державою у комунальну власність.

Таким чином, Диканська селищна рада Полтавської області є розпорядником спірної земельної ділянки, а тому є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За матеріалами справи, Диканською окружною прокуратурою листами від 21.05.2021 року та 09.08.2021 у порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" запропоновано Диканській селищній раді самостійно вжити заходи щодо усунення виявлених порушень та повернення земельної ділянки у зв`язку з порушенням процедури надання земельної ділянки, про що повідомити окружну прокуратуру.

За змістом листа Диканської селищної ради від 26.08.2021, заходи щодо усунення порушень вимог ЗК України та Закону України "Про фермерське господарство" при наданні ОСОБА_1 вказаних земельних ділянок не вживалися, у зв`язку з тим, що селищна рада не вбачає порушень законодавства.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Диканська окружна прокуратура листом від 11.04.2023 повідомила Диканську селищну раду щодо звернення до господарського суду в його інтересах із позовом.

Отже, прокурором доведено наявність підстав представництва у спірних правовідносинах.

Щодо суті позовних вимог.

Статтею 22 ЗК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

За змістом ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частинами 1 та 2 ст. 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 ЗК України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частиною другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України.

Згідно частин 2 та 3 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Проте, на момент укладення договору в силу законодавчих змін, Земельний кодекс України вже унеможливлював позаконкурсне набуття землі для ведення фермерського господарства.

Частинами 2 та 3 ст. 123 та частинами 2 та 3 ст. 134 ЗК України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином, ст. 123 ЗК України врегульований загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Окрім того, правовідносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, також Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року №973-IV та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 року у справі №525/1225/15-ц).

Частинами 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу та укладення спірного договору) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Згідно ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених у статті 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Вказані вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

При вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", як спеціального щодо до ст. 123 ЗК України.

За змістом ст. ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частини 1 статті 7 ЗК України відомостей і обставин.

За наслідками перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, а саме: того, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 обґрунтовано розмір земельної ділянки, яку він просив передати йому в оренду, з урахуванням можливості її обробітку; того, що ОСОБА_1 надавалися пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою ч.6 ст. 118 ЗК України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

У правових висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 13.06.2023 року у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 року у справі №922/3737/19, від 14.03.2023 року у справі №922/1974/19, від 07.03.2023 року у справі №922/3108/19 зокрема, вказано на те, що з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

За матеріалами справи, ОСОБА_1 протягом 2014-2016 років неодноразово вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, отримавши в оренду земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства на підставі договорів оренди землі, що визнається останнім під час розгляду даного спору.

А тому, є слушними аргументи прокурора на те, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів; доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, оскільки йому вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства.

У зв`язку із тим, що до моменту надання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у користування (оренду) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки, яка є предметом спору у справі, у користуванні цієї особі вже знаходились земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, отримані на позаконкурсній основі, додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 у справі №357/2418/15-ц, 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

При цьому, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим набувач землі не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки особи під час набуття права користування спірними земельними ділянками під обґрунтований сумнів.

Таким чином, набувач спірних земельних ділянок не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Отже, дослідивши підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду, створення цією особою фермерського господарства до одержання такої земельної ділянки, слід зазначити про наявні обставини повторного звернення ОСОБА_1 для отримання спірної земельної ділянки за позаконкурсною процедурою, що свідчить про порушення встановленої законом процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 ст. 215 ЦК України, зокрема, визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У правовому висновку, викладеному у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц Великої Палати Верховного Суду, між іншим зазначено, що неконкурентне надання землі у користування не відповідає принципам справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених частинами 1, 2 ст. 228 ЦК України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Також, у правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 зазначено, що якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

Окрім того, у правовому висновку, викладеному у постанові від 10.01.2024 у справі №922/1130/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що нікчемність правочину має місце не в наслідок повторного отримання спірної земельної ділянки, а у зв`язку з отриманням її всупереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку.

У правовому висновку, викладеному у постанові від 04.10.2023 у справі №916/2319/22 Верховний Суд вказав, що оскільки спірний договір оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц та від 20.07.2022 у справі №923/196/20); у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків недійсного правочину (з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю; враховуючи викладене, у задоволенні вимоги про визнання недійсним спірного договору оренди слід відмовити, оскільки цей договір є нікчемним і не потребує визнання судом недійсним за відповідною позовною вимогою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц зазначила, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Враховуючи, що спірний договір оренди землі від 19.10.2016 було укладено між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених ч. 2 ст. 134 ЗК України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Отже, позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 19.10.2016 задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемним в силу положень частин першої та другої ст. 228 ЦК України, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути у комунальну власність Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області, колегія суддів зазначає про таке.

Так, за змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом правові висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц, від 11.10.2023 року у справі №927/864/21).

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі №522/1528/15-ц).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої ст. 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 року у справі №916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Частинами 1 та 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. При недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15).

Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 року у справі №927/864/21).

Таким чином, у разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 року у справі № 908/1445/20, від 21.11.2023 року у справі №908/423/20.

Згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що спірний договір оренди землі від 19.10.2016 є недійсним (нікчемним), то він не породжує правових наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю, а тому користування (зайняття) першим відповідачем земельною ділянкою є незаконним, без встановлених законом підстав.

В межах справи прокурором заявлено позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку кадастровий номер 5321084000:00:001:0002 площею 61,9930 га, розташовану за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

У правових висновках, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц зазначено на те, що право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Право володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.01.2023 року у справі №924/820/21, у якій, у свою чергу, враховано висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 року у справі №653/1096/16-ц), серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

А отже, звернутись з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження (постанова Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі № 922/1832/19).

За змістом позову, метою звернення прокурора до суду є повернення відповідній територіальній громаді земельної ділянки, яка фактично не вибувала з комунальної власності, а була передана в оренду з порушенням вимог чинного законодавства.

Тобто, за своїм змістом та спрямованістю позов фактично є негаторним, тобто позовом власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Фізичне зайняття особою земельної ділянки, іншого нерухомого майна, користування цими об`єктами, право власності на які зареєстровано за іншою особою (володільцем), не є позбавленням володіння цієї особи. Воно не здатне ані позбавити володільця його володіння, ані створити перешкоди у розпорядженні нерухомим майном, а створює натомість лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном.

Отже, у таких випадках особа може захищатися від порушення свого права негаторним позовом. Метою такого позову є усунення порушення з боку третіх осіб у здійсненні прав, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Характерною особливістю цього позову як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі.

Негаторний позов має на меті усувати триваючі порушення правомочностей позивача, а не ті, що мали місце в минулому; тобто, вдаючись до такого способу захисту, позивач захищається від порушень, що мають місце на час звернення із позовом, та від відповідного порушника. Триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов звернення з негаторною вимогою.( Постанова Верховного Суду від 04.10.2023 року у справі № 910/6205/22 (п.п.6.13-6.16)).

У правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.27) зазначено: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Вказаний правовий висновок уточнено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц шляхом викладення його першого речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 отримав у користування за договором оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення всупереч імперативним вимогам ЗК України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку, а тому, враховуючи нікчемність договору оренди, незаконно користується спірною земельною ділянкою за відсутності належних правових підстав.

Тобто, спірна земельна ділянка із власності селищної ради не вибувала, в відповідач є лише її фактичним користувачем, що порушує права власника майна.

Отже, відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

А отже, позов прокурора про повернення земельної ділянки є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 року у справі №922/1130/23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі №922/1830/19 зазначено, що з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону №973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Так, вище вказано, що 19.05.2016 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та перший відповідач у даній справі ОСОБА_1 .

Проте, спірний договір оренди укладений між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 як фізичною особою 19.10.2016 року, тобто після створення зазначеного фермерського господарства, що свідчить про неправомірність дій відповідачів, спрямованих на набуття земельної ділянки державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, оскільки після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Водночас, на час звернення з даним позовом право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5321084000:00:001:0002) зареєстровано за територіальною громадою в особі Диканської селищної ради Полтавського району (Диканської району) на підставі, зокрема, наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №15-ОТГ від 04.12.2020 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 04.12.2020, тобто було передано спірну земельну ділянку державою у комунальну власність.

Отже, позовна вимога про повернення земельної ділянки спрямована на відновлення порушеного права позивача, та в силу наведених вище норм законодавства та характеру позову, є негаторним позовом (аналогічні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі №916/1022/23, де зазначено про нікчемність спірних договорів оренди, у зв`язку з чим відмовлено у задоволення вимог про визнання їх недійсними, проте задоволено позовні вимоги про повернення територіальній громаді спірної земельної ділянки).

Виходячи з викладеного, а також зважаючи на підстави та зміст позову прокурора, встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, слід зазначити, що обраний прокурором спосіб захисту (повернення спірної земельної ділянки) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Шишацької селищної ради , та є ефективним.

Отже, позовні вимоги в частині повернення спірної земельної ділянки у розпорядження селищної ради підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі "Ятрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява № 311107/96); у справі "Меллахер та Інші проти Австрії" (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 року ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Так, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Застосування наслідків недійсності правочину у зв`язку із визнанням його нікчемним, передбачені у Цивільному кодексі України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів.

Отже, у даному випадку відсутні порушення приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на встановлені судом обставини справи щодо порушення вимог земельного законодавства в частині формування та надання земельної ділянки, оскільки:

1) відповідно до усталеної практики Верховного Суду захисту підлягає лише законно набуте право. При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право, яке захищається судом не є ілюзорним, а особа, яка скаржиться на порушення його або її права на власність, повинна, перш за все, продемонструвати, що таке право існувало ("Pistorova v. the Czech Republic"; "Des Fours Walderode v. the Czech Republic"; "Zhigalev v. Russia"), а посилання на правомірні очікування як складові категорії "майно" можливо за умови якщо вони є законними, спрямованими на реалізацію особою належного їй суб`єктивного права, зумовлені раціональністю сподівань учасників суспільних відносин (див., наприклад рішення у справах "Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium", "Kopecky v. Slovakia", "Belane Nagy v. Hungary " тощо).

Водночас у справі, що розглядається зазначені критерії недотримані, а отже, непропорційне та необґрунтоване втручання у мирне володіння земельною ділянкою першим відповідачем з боку держави відсутнє, оскільки саме дії відповідачів були спрямовані на отримання спірної земельної ділянки в позаконкурентний спосіб.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зобов`язання ОСОБА_1 повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області, оскільки договір оренди, на підставі якого земельна ділянка була передана у користування є нікчемним, а відтак ОСОБА_1 користуються земельною ділянкою за відсутністю на те правових підстав.

Щодо позовних вимог про скасування у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно: державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №455039453210, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №18244337 від 21.12.2016, слід зазначити про таке.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки наведені, зокрема, в постановах від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 року у справі №914/2618/16 (пункт 48). Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту. Подібні висновки, але щодо скасування права власності, сформульовані в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 року у справі № 904/7803/21.

В межах даної справи прокурором було сформульовано позовні вимоги в цій частині як вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди, які не відповідають належному способу захисту прав та інтересів.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимог про скасування державної реєстрації права оренди.

Разом з цим, Законом України від 28.04.2021 року №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 у розділі X "Перехідні положення", відповідно до якого: з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; є) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки.

Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 згідно із Законом України від 28.04.2021 року № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021 року.

Також, п.п.20 п. 4 розділу І вказаного Закону, внесено зміни до ст. 83 ЗК України, зокрема частину другу цієї статті доповнено пунктом такого змісту: у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Станом на набрання чинності вказаних змін (27.05.2021 року) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321084000:00:001:0002 та право комунальної власності на вказану земельну ділянку зареєстровано 04.12.2020, а отже після державної реєстрації права власності щодо спірної земельної ділянки за Диканською селищною радою така земельна ділянка перейшла до комунальної власності та відбулось правонаступництво прав щодо зазначеної земельної ділянки.

Отже, земельна ділянка (кадастровий номер 5321084000:00:001:0002), з 04.12.2020 року вважається земельною ділянкою комунальної власності територіальної громади, а органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такою земельною ділянкою, не мають права здійснювати розпорядження нею, а тому станом на час звернення з позовом та прийняття оскаржуваного рішення у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відсутні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а повноваження щодо розпорядження нею перейшли до територіальної громади в особі Диканської селищної ради.

Частиною 1 статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.

Положеннями ст. 148-1 ЗК України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Внесення змін до договорів оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Частиною 3 ст. 9 Закону України "Про оренду землі" визначено, що до нового власника орендованої земельної ділянки переходять права та обов`язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

Чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і таке законодавче регулювання спрямоване на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря.

При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди.(Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі № 920/418/19).

Отже, орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію, і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами і обов`язками.

При цьому, за змістом ст. 148-1 ЗК України, момент переходу прав та обов`язків попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди чітко визначений та пов`язаний із моментом переходу права власності на земельну ділянку (ч. 1 ст. 148-1).

Таким чином, земельна ділянка, яка є предметом спірного договору оренди землі, була переведена з державної у комунальну власність, а отже позивач Диканська селищна рада, як орган, уповноважений представляти власника в орендних правовідносинах, стала її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (п. п. 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018 року, п. п. 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 року у справі № 915/478/18).

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у позові не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє часткове підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Частиною 7 ст. 238 ГПК України передбачається, що суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обовязок чи право стягнення є солідарним.

Отже, місцевий господарський суд не з`ясував обставини, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а тому рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати повністю, ухваливши нове рішення, яким в позові відмовити частково щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області, для ведення фермерського господарства, укладеного 19.10.2016 року між Головним Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 та скасування у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №455039453210 від 23.12.2016, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №18244337 від 23.12.2016; зобов`язавши ОСОБА_1 повернути у комунальну власність Диканській селищної ради земельні ділянки кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, площею 61,9930 га, розташовану за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області, розподіливши судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Керуючись статтями 129, 269, п. 2 ч.1 ст.275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1709/23 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові до першого відповідача відмовити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство В.В.С. (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-Річчя Полтави, будинок 7, р/р №UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 2684,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 4026,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

В позові до другого відповідача відмовити повністю.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 15.04.2024.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов

Суддя О.І. Терещенко