Рішення

від 03.04.2024 по справі 902/1543/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" квітня 2024 р. Cправа № 902/1543/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Глобі А.С.,

За участю представників:

позивача: Сахорова М.А, ордер серії СЕ №1075537 від 28.12.2023;

Брилянт І.О., ордер серії АВ №11063347 від 14.12.2023;

відповідача: Дремлюх О.М., ордер серії АО №1100704 від 16.01.2024;

присутня Кузьмич Я.Г., згідно паспорта,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Фізичної особи-підприємця Любовського Владислава Ігоровича ( АДРЕСА_1 )

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький обласний автоучбовий комбінат" (вул. Данила Галицького, 29, м. Вінниця, 21036)

про визнання договору оренди недійсним із застосуванням наслідків недійсності а саме стягнення 114 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Любовський Владислав Ігорович звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький обласний автоучбовий комбінат" про визнання договору оренди недійсним із застосуванням наслідків недійсності та стягнення 114 000,00 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 18.12.2023 справу передано для розгляду судді Маслію І.В.

Ухвалою суду від 20.12.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків: 10 днів з дня отримання даної ухвали.

28.12.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено докази сплати судового збору в установленому законом порядку.

З огляду на викладене позивачем усунуто недоліки позовної заяви у строк встановлений судом.

Ухвалою суду від 01.01.2024 відкрито провадження у справі №902/1543/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.01.2024.

17.01.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує та просить відмовити.

24.01.2024 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив та клопотання про долучення доказів.

29.01.2024 до суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.

На визначену судом дату в судове засідання 29.01.2024 з`явились представники сторін.

За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 19.02.2024, про що представників сторін повідомлено під розписку в судовому засіданні 29.01.2024.

12.02.2024 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів.

На визначену судом дату в судове засідання 19.02.2024 з`явились представники сторін.

За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 06.03.2024, про що представників сторін повідомлено під розписку в судовому засіданні 19.02.2024.

06.03.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

На визначену судом дату в судове засідання 06.03.2024 з`явився представник відповідача.

За наслідками судового засідання, суд протокольними ухвалами зобов`язав представника позивача до дати наступного судового засідання надати докази підтвердження перебування на лікуванні та відклав розгляд справи по суті на 03.04.2024.

Враховуючи неявку у судове засідання представника позивача, суд ухвалою від 07.03.2024 повідомив останнього про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку визначеному ст. 120, 121 ГПК України.

21.03.2024 до суду від представника позивача надійшли докази підтвердження перебування на лікуванні.

На визначену судом дату в судове засідання з`явились представники сторін.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд їх задовольнити, крім того заявили усне клопотання що докази понесених позивачем витрат на правничу допомогу будуть подані до суду протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у справі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити та заявив усне клопотання про подання до суду доказів понесених відповідачем витрат на правничу допомогу протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 03.04.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.12.2018 та 01.12.2020 між Фізичною особою-підприємцем Любовським Владиславом Ігоровичем (позивач, в договорі Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницький обласний автоучбовий комбінат" (відповідач, в договорі Орендодавець) укладено Договори оренди №1 та №2 (далі Договори). Дані договори є ідентичними та мають один і той самий об`єкт оренди.

Відповідно до п. 1.1. Договорів Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (надалі "оренда" ) частину замощеної площадки, площею 27( Двадцять сім) кв. м., що знаходиться на земельній ділянці, загальною площею 2.8162 га. кадастровий номер 0510100000:02:006:0001, адреса: місто Вінниця, вул. Ботанічна б/н, з цільовим призначенням - для громадських потреб, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, і яка належить Орендодавцю на праві власності згідно Державного Акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯБ №673492 від 17 травня 2006 року - надалі «Об`єкт оренди».

Орендодавець гарантує, що Об`єкт оренди належить йому на праві власності, нікому не відчужений, в спорі чи під арештом не перебуває, в користування (оренду) не зданий, та не існує перешкод для передачі його в користування Орендареві. Об`єкт оренди передається в оренду для встановлення споруди малої архітектурної форми та подальшої підприємницької діяльності Орендаря (п. 1.2. та п. 1.3. Договорів).

Об`єкт оренди надається в оренду з моменту підписання цього Договору на сірок 2 роки. Строк оренди може бути змінений за згодою Сторін (п. 2.1. та п. 2.2. Договорів).

Дія цього Договору припиняється: за письмовою заявою Орендаря за 30 (Тридцять) календарних днів до передбачуваної дати припинення; за письмовою заявою однієї з Сторін при відмові іншої Сторони від виконання умов цього Договору. В разі, якщо за один місяць до закінчення строку оренди Орендар не подасть заяву про продовження строку оренди, чинність цього Договору припиняється з дати закінчення строку оренди (п. 2.3. та п. 2.4. Договорів).

Орендар набуває право на строкове платне користування Об`єктом оренди у строк зазначений у п. 2.1. цього Договору, але не раніше дати підписання Сторонами Акта приймання-передачі Об`єкта оренди. У момент підписання Акта приймання-передачі Орендодавець передає Орендарю Об`єкт оренди, про що сторони підписують Акт приймання-передачі. В момент передачі Об`єкта оренди Орендодавець повідомляє Орендаря про особливі властивості та недоліки Об`єкта оренди, які йому відомі, і які можуть мати значення для користування Об`єктом оренди (п. 3.1.- 3.3 Договорів).

Орендна плата за користування Об`єктом оренди сплачується Орендарем щомісячно до 20 числа поточного місяця, в розмірі 3000,00 (Три тисячі) гривень, 00 коп. з ПДВ. Орендна плата сплачується в безготівковій формі на поточний рахунок Орендодавця в означеній ним банківській установі на підставі рахунків Орендодавця. Вартість витрат, пов`язаних з користуванням та утриманням Об`єкта оренди, в тому числі водо-, енерго-. теплопостачання, витрати на благоустрій території - за наявності таких, в орендну плату не входять та сплачуються Орендарем самостійно на підставі окремо укладених угод з постачальниками цих послуг (п. 4.1. - 4.3. Договорів).

Після закінчення строку оренди, визначеного п. 2.1. цього Договору чи його розірвання, Орендар в 3-денннй термін зобов`язаний передати Орендодавцю Об`єкт оренди, що оформлюється Актом приймання-передачі. Протягом строку, визначеного в п. 6.1 цього Договору, Орендар зобов`язаний звільнити Об`єкт оренди та підготувати його до передачі Орендодавцю. Об`єкт оренди вважається фактично переданим Орендодавцю з моменту підписання Акту приймання-передачі. Сплата орендної плати здійснюється Орендарем по день фактичного звільнення (п. 6.1. - 6.4. Договорів).

Договори підписані та скріплені печатками сторін.

Відповідно до Актів приймання-передачі від 01.12.2018 та від 01.12.2020 підписаних між сторонами на виконання Договорів оренди №1 від 01 грудня 2018 року та №2 від 01 грудня 2020, сторони визначили, що Підписанням Даного акту Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду часину замощеної площадки, площею 27 (Двадцять сім) кв. м., яка знаходиться на земельній ділянці, загальною площею 2.8162 га, кадастровий номер 0510100000:02:006:0001, яка розташована за адресою: місто Вінниця, вуя. Ботанічна б/н, з цільовим призначенням - для громадських потреб, категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Мета оренди встановлення споруди малої архітектурної форми та нодальша підприємницька діяльність Орендаря. Об`єкт оренди оглянуто Орендарем. Сторони підтверджують його відповідність санітарним, екологічним та протипожежним нормам та придатність для використання згідно умов Договору оренди.

Дані Акти підписані сторонами та скріплені печатками сторін.

Згідно договору на виготовлення модульної споруди від 13.11.2018, на замовлення Любовського В.І . ФОП Водоп`янов А.Ю. 12.02.2019 року виготовив модульну споруду 9000x3000 та видав технічний паспорт на неї, копія договору на виготовлення модульної споруди наявна в матеріалах справи. Вказана модульна споруда, являється тимчасовою спорудою (МАФ) та призначена для задоволення потреб здійснення Любовським В.І. підприємницької діяльності, встановлена у 2019 році.

На виконання умов договорів оренди №1 від 01.12.2018 та №2 від 01.12.2020, за період з грудня 2018 по січень 2022 року ФОП Любовським В.І. на рахунок ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат» перераховано кошти на загальну суму 114 000,00 грн орендної плати. Вказаний розмір платежів підтверджується актами надання послуг, рахунками на оплату: банківськими квитанціями про оплату орендної плати та випискою по рахунку відповідача за період з 01.12.2018 по 05.06.2023, копії яких наявні в матеріалах справи.

В позовній заяві позивач зазначає, що будучи добросовісним користувачем земельної ділянки, Любовським В.І. здійснювався благоустрій прилеглої території, її прибирання, підтримання у належному стані. Також, здійснено замощення земельної ділянки тротуарною плиткою, висаджено декоративні дерева, здійснено встановлення та фарбування паркану, встановлені сміттєві урни. У листопаді 2021 року Любовському В.І. стало відомо, що орендована ним частина замощеної земельної ділянки не належить ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат», а відноситься до земель Вінницької міської ради. При цьому кадастровий номер земельній ділянці не присвоєно, ділянка є несформованою. Дізнавшись, що зловживаючи довірою його ввели в оману, з метою впорядкування правовідносин щодо подальшого користування землею та розміщення тимчасової споруди на місці її встановлення, Любовський В.І. звернувся до Вінницької міської ради з метою укладення відповідного договору та отримання паспорту прив`язки тимчасової споруди. Вищезазначене підтверджує факт безпідставного укладання договорів оренди №1 від 01.12.2018 та №2 від 01.12.2020 між ФОП Любовським Владиславом Ігоровичем та ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат», в особі директора ТОВ - ОСОБА_2 , який зловживаючи довірою Любовського В.І , отримував кошти орендної плати в сумі 3000,00 грн щомісячно на рахунок підприємства та вживав заходів щодо приховування факту неналежності земельної ділянки підприємству, шляхом ненадання для ознайомлення свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яка є предметом оренди, та технічної документації на неї, формування та підписання актів виконаних робіт протягом строку дії договорів оренди №1 та №2, надсилання рахунків на оплату орендної плати.

За твердженнями позивача, ОСОБА_2 особисто вказав місце встановлення МАФ Любовському В.І., запевняв що частина земельної ділянки, яка є предметом оренди належить підприємству, визначив обсяг обов`язкових робіт щодо благоустрою. Станом на момент укладення договорів оренди, орендодавець - ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат» не був власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Зрозумівши, що директор ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат» вчиняючи усі вищезазначені дії мав на меті виключно заволодіння коштів шляхом обману та зловживання довірою, позивач 18.02.2022 звернувся до Вінницької окружної прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Сектором дізнання Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022020000000033, відомості по якому 21.02.2022 було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. В лютому 2022 року, з інформації, розміщеної на офіційному сайті Вінницької міської ради Любовському В.І. стало відомо про існування Рішення Вінницької міської ради №845 від 28.01.2022, пунктом 1 додатку 2 якого вирішено укласти договір про встановлення земельного сервітуту з гр. ОСОБА_3 , який зареєстрований як фізична особа-підприємець, на земельну ділянку площею 0,0029 га, в тому числі в межах «червоної лінії», для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності), за адресою: АДРЕСА_2 , строком на 3 місяці (з послідуючим демонтажем тимчасової споруди).

На переконання позивача оскільки власником земельної ділянки, яка надавалась за договорами оренди в тимчасове користування, є Вінницька міська рада, то ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат» не мало відповідних повноважень на укладання вказаних вище договорів. Саме необізнаність позивача про реального власника земельної ділянки вплинуло на його волевиявлення для укладення договорів оренди та дійсно мало істотне значення. ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат» діяло умисно, з метою введення в оману Любовського Владислава Ігоровича щодо обставин, які мають істотне значення, тому договори оренди слід визнати недійсними. Відтак, як наслідок ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат» має повернути ФОП Любовському В.І. грошові кошти на загальну суму 114 000,00 грн., які були отриманні на підставі Договорів оренди №1 від 01.12.2018 року та №2 від 01.12.2020 року.

Дані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовними вимогами про визнання недійсними Договорів оренди №1 від 01.12.2018 та №2 від 01.12.2020та стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 114 000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечує, зокрема зазначаючи, що уклавши договори сторони погодили їх істотні умови, що видно із тексту договорів, також позивач взяв на себе зобов`язання за укладеними договорами оренди № 1 від 01 грудня 2018 року та №2 від 01 грудня 2020 та підписавши акти приймання - передачі підтвердив, що Об`єкт оренди оглянуто Орендарем, тобто ФОП- Любовським Владиславом Ігоровичем, якій своїм підписом та печаткою засвідчив факт прийняття земельної ділянки за вказаними договорами, а також підтвердив придатність об`єкту оренди для використання згідно умов Договорів оренди, тобто для встановлення споруди малої архітектурної форми.

Відповідач звертає увагу суду, що як у п. 1.1. договору так і акті приймання - передачі, зазначено кадастровий номер земельної ділянки, яка передається та її адреса, а також є посилання на Акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯБ №673492 від 17 травня 2006 року, тобто повна інформація для індефікування земельної ділянки, частина якої орендується Позивачем. Інформація щодо даної земельної ділянки є загальнодоступною і міститься на веб-сайті "Публічна Кадастрова карта України": http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta, тобто Позивач починаючи з 2018 року мав можливість перевірити, як орендовану ним земельну ділянку, так і будь яку іншу земельну ділянку на територій України, як самостійно так і звернувшись до відповідних установ, тощо. Позивач не був позбавлений права, як перед укладенням договору оренди № 1 від 01 грудня 2018 року, так і на протязі строку його дії, а також строку дії наступного договору оренди № 2 від 01 грудня 2020 року з`ясувати будь яку необхідну йому інформацію щодо орендованої ділянки, однак цього не зробив. Із викладеного слідує, що твердження Позивача щодо приховування факту неналежності земельної ділянки Відповідачу є надуманими і мають на меті лише викласти неправдиві данні, як належний доказ.

Крім того, на переконання відповідача позивач сам собі суперечить, і подає суду недостовірні дані, оскільки зазначає у позовній заяві, що у листопаді 2021 року йому стало відомо, що орендована ним земельна ділянка не належить відповідачу, а відноситься до земель Вінницької міської ради, однак, надалі продовжує проводити платежі за взятими зобов`язаннями за договором оренди № 2 від 01 грудня 2020 року по січень 2022 року, тобто ще три місяці фактично не заперечує проти недійсності даного договору, а також сам підписує Акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) за листопад № 84 від 30.11.2021 року; за грудень №846 від 31.12.2021 року; за січень №3 від 31.01.2022 року; за лютий №12 від 28.02.2022 року. Отже, знаючи у листопаді 2021 року, що орендована ним земельна ділянка не належить відповідачу продовжував підписувати Акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) за вказані періоди та оплачувати їх, а тому стверджувати про недійсність договірних відносин, а також про необізнаність є абсурдом з його боку.

Відповідач наголошує, що у своїй позовній заяві позивач не надає належних доказів, а також не доводить наявність у діях відповідача одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. До того ж, має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Але, позивач у позовній заяві не зазначає і не може сформулювати, який саме обман відповідача вплинув на два рішення позивача для вчинення правочинів, а саме: договору оренди № 1 від 01 грудня 2018 року та договору оренди № 2 від 01 грудня 2020 року. При укладенні даний договорів позивач був повністю обізнаний з усіма обставинами та умовами господарсько - договірних відносин з відповідачем. А тому, якщо сторона спірного правочину до та на момент вчинення цього правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування норм статті 229 ЦК України.

Також відповідач звертає увагу суду, що вирок - єдине рішення в державі, згідно із яким особа може бути визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а досудове розслідування у кримінальному провадженні не є вироком суду, тому будь які звинувачення ФОП Любовським В.І. директора ТОВ "Вінницький обласний автоучбовий комбінат" Хомина В.В. є неправдивими повідомленнями про вчинення злочину, за які ФОП Любовський В.І. може понести відповідальність у відповідності чинного законодавства.

Крім того порушення свого права позивач не пов`язує з майновими правами на об`єкт оренди - модульної споруди для здійснення підприємницької діяльності за КВЕД 46.14, а пов`язує з правами Вінницької міської ради на земельну ділянку. При цьому, не доводить про неможливість отримання земельної ділянки за укладеними договорами оренди. Отже, Позивач не доводить ні своїх майнових прав на об`єкт оренди, ні своїх прав на земельну ділянку, а лише зазначає, що відповідні права на землю належать Вінницькій міській раді. Але, порушенням прав і охоронюваних законом інтересів орендаря є неможливість одержання ним того, на що він розраховував при укладенні договору, або його виконання призведе до звуження чи обмеження належного йому блага. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або припиняти порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, які порушують права та інтереси особи, що оспорює такий правочин.

Крім того, відповідач зауважує, що станом на день звернення позивача з позовною заявою у даній справі оспорюваний договір припинив свою дію.

З огляду на викладене, на переконання відповідача вимога позивача, викладена в прохальній частині позовної заяви про визнання спірного договору оренди недійсним не може бути задоволена, навіть, у випадку встановлення обґрунтованості доводів позивача тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач спростовує твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву зокрема зазначає, що Відповідач як Орендодавець, надаючи Орендарю правовстановлюючі документи на об`єкт оренди, гарантував Позивачу наявність у нього повноважень на передачу в користування саме цього об`єкту оренди. До того ж, директор ОСОБА_2 перед укладенням договору вказав ФОП Любовському на майбутнє місце розташування малої архітектурної форми. Як вбачається із п.1.3. Договору, об`єкт оренди передавався в оренду для встановлення споруди малої архітектурної форми та подальшої підприємницької діяльності Орендаря. Тобто, основною умовою та метою укладення договорів оренди для Орендаря було саме місце для встановлення тимчасової споруди (малої архітектурної форми). Разом з цим, у договорах оренди не конкретизовано, де саме на земельній ділянці має розміщуватись мала архітектурна форма. Проте в будь-якому випадку вбачалось, що встановлення споруди має відбуватись в межах земельної ділянки загальною площею 2,8162 га, кадастровий номер 0510100000:02:006:0001, за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Відповідачу. Поряд з цим, твердження Відповідача про огляд Орендарем об`єкту оренди на момент укладення спірних договорів оренди, є безпідставним, оскільки не доводить факту обізнаності останнього про те, що мала архітектурна форма розміщувалась не на земельній ділянці Відповідача. При візуальному огляді земельної ділянки, Любовський В.І. без спеціальних знать та пристроїв не міг встановити, що місце розташування МАФу, на яке йому вказав директор ТОВ ««Вінницький обласний автоучбовий комбінат», знаходиться фактично на землях Вінницької міської громади та за межами належаної відповідачу земельної ділянки. Таким чином, на підставі наданих Орендодавцем правовстановлюючих документів, у ФОП Любовського В.І. не виникало сумнівів, що відповідач є реальним власником об`єкту оренди та, що його тимчасова споруда буде розташовуватись саме в межах вказаної у договорі земельної ділянки, що й стало підставою укладення спірних договорів.

За твердженнями позивача лише в листопаді 2021 року ним отримано листи ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат» вих. №143 від 21.10.2021 та вих. №151 від 04.11.2021, де останній просить змінити місце розташування споруди малої архітектурної форми (далі - МАФ) та змінити розмір орендної плати. З моменту отримання листів (листопад 2021 року), зокрема коли директор ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат» почав наполягати на переміщенні МАФу та став вимагати збільшити орендну плату в більш як десять разів, у позивача вперше з`явились сумніви щодо законності дій ОСОБА_2 та законності даних договорів. Разом з цим, доказів незаконних дій Орендодавця у Орендаря на той час не було, тому орендна плата за договором оренди сплачувались до початку 2022 року, до того часу коли Любовський В.І. звернувся із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення.

Про наявність умислу для введення в оману позивача, на переконання останього, свідчить те, що ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат» як власник земельної ділянки за кадастровим номером 0510100000:02:006:0001, достеменно знав і повинен був знати межі належної йому земельної ділянки. Відтак, усе вищенаведене, у своїй сукупності дає достатні підстави вважати, що договори оренди №1 від 01.12.2018 та №2 від 01.12.2020 між ФОП Любовським Владиславом Ігоровичем та ТОВ «Вінницький обласний автоучбовий комбінат», було укладено із застосуванням обману, шляхом приховування Відповідачем обставин, що мають істотне значення про предмет договору, зокрема факту належності земельної ділянки до земель Вінницької міської громади. За таких обставин та відповідно до ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України наявні підстави для визнання недійсними спірних договорів та застосування наслідків недійсності правочину.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач поміж іншого звертає увагу суду на те, що Позивачу стало відомо у листопаді 2021 року, що орендована ним земельна ділянка не належить Відповідачу, а Вінницькій міській раді, однак Позивач і в подальшому продовжував використовувати земельну ділянку, аж до отримання припису Департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради від 23.03.2023 року № 05/00/010/16521, що не може заперечуватися Позивачем. Отже, Позивач вже будучи обізнаним про безпідставність використання ним земельної ділянки надалі продовжував її використовувати у своїх цілях з листопада 2021 року до 23 березня 2023 року, тобто 17 місяців від моменту, коли Позивачу вже було відомо про належність земельної ділянки Вінницькій міській раді, а також не звертався до Відповідача з вимогою про дострокове розірвання саме договору оренди № 2 від 01 грудня 2020 року за яким Позивач вважає, що його нібито ввели в оману. Із самих дій Позивача, можна дійти логічного висновку, що Позивач фактично використовував укладені договори оренди з Відповідачем, а практично розміщував споруду малої архітектурної форми (МАФ) на земельній ділянці, яку самостійно обрав, оскільки її локація була вигідна для підприємницької діяльності.

Відповідач наголошує, що Відповідач не зобов`язаний, а також не має права контролювати підприємницьку діяльність Позивача, а також ідентифікувати споруди малої архітектурної форми (МАФИ), що належать Позивачу, а тим паче слідкувати за їх розміщенням на будь якій території, тощо. До того ж, твердження Позивача про його необізнаність повністю спростовуються його діями, які підтверджують факт обізнаності останнього, оскільки, як можна спростувати дії самого Позивача, який вже знаючи, що земельна ділянка де розміщено його МАФ, належить Вінницькій міській раді, надалі продовжував її використання у своїй підприємницькій діяльності, вже навіть після закінчення строку дії договору оренди № 2 від 01 грудня 2020 року за яким Позивач безпідставно вважає, що його обманули і ввели в оману, при цьому чекаючи ще 17 місяців на припис Департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради від 23.03.2023 року № 05/00/010/16521.

Окрім того Позивач не розуміє, що невикористання ним та його бездіяльність не передбачає позбавлення права Позивача користування земельною ділянкою за укладеними договорами укладеними договорами оренди № 1 від 01 грудня 2018 року; № 2 від 01 грудня 2020 року, а тому Відповідач не мав підстав розірвати договір оренди у зв`язку із невикористанням Позивачем орендованої земельної ділянки за укладеними договорами оренди № 1 від 01 грудня 2018 року; № 2 від 01 грудня 2020 року, оскільки умови договору є обов`язковими до виконання сторонами договору (ст. 629 Цивільного кодексу України), а тому орендна плата від Позивача, яку сплачено Відповідачу під час строку дії договорів є належною та законною, і не може підлягати будь яким сумнівам, оскільки підтверджується первинно бухгалтерськими документами згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", і не спростовується Позивачем.

З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.

Одним із способів захисту цивільного права на підставі ч.2 ст. 16 ЦК України може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлено ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд враховує, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, ЦК України, тощо.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Тобто, за змістом наведених норм, для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2019 зі справи № 910/4924/18).

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. (Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №911/1171/18, від 04.06.2019 у справі №910/9070/18, від 25.07.2019 у справі №910/9879/18).

Отже, обов`язок з доведення існування обставин, з якими положення ст. 230 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання Договорів оренди недійсними, покладається саме на позивача.

Ч.1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, в силу ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов`язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Як вбачається із змісту Договорів оренди №1 від 01.12.2018 та №2 від 01.12.2020 при їх укладенні сторонами дотримано загальних вимог щодо свободи волевиявлення, форми правочину, погодження істотних умов, які передбачені цивільним та господарським законодавством до даного типу правочинів, а позивачем не наведено щодо саме яких умов такого правочину його було введено в оману відповідачем.

Позивач не був позбавлений права, як перед укладенням договору оренди № 1 від 01 грудня 2018 року, так і на протязі строку його дії, а також строку дії наступного договору оренди № 2 від 01 грудня 2020 року з`ясувати будь яку необхідну йому інформацію щодо орендованої ділянки, однак цього не зробив, а також не звертався до відповідача із своїми вимогами.

Тобто у п. 1.1. договору так і акті приймання - передачі, зазначено кадастровий номер земельної ділянки, яка передається та її адреса, а також є посилання на Акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯБ №673492 від 17 травня 2006 року, тобто повна інформація для ідентифікації земельної ділянки, частина якої орендувалась Позивачем.

Також відхиляються доводи позивача, що про істотну обставини, щодо якої приховав інформацію відповідач він дізнався лише у листопаді 2021 року, що орендована ним земельна ділянка не належить Відповідачу, а Вінницькій міській раді, оскільки Позивач і в подальшому продовжував використовувати земельну ділянку, аж до отримання припису Департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради від 23.03.2023 року № 05/00/010/16521, що не заперечується Позивачем. Отже, Позивач вже будучи обізнаним про безпідставність використання ним земельної ділянки надалі продовжував її використовувати у своїх цілях з листопада 2021 року до 23 березня 2023 року, тобто 17 місяців від моменту, коли Позивачу вже було відомо про належність земельної ділянки Вінницькій міській раді, а також не звертався до Відповідача з вимогою про дострокове розірвання договору оренди № 2 від 01 грудня 2020 року.

Крім того, оспорювані договори на день прийняття рішення виконані у повному обсязі, тобто кожна сторона отримала все те на що розраховувала в момент їх укладення.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

До того ж, суд враховує, що недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання обов`язків чи уникнення сплати боргу боржником (такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 18.09.2019 у справі № 200/4202/14-ц).

З огляду на викладене, позивачем не доведено, а судом, на підставі зібраних в матеріалах справи доказів, не встановлено існування на момент вчинення спірних Договорів факту введення його в оману з боку відповідача щодо обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину, як умови для визнання їх в силу приписів ст. 230 Цивільного кодексу України неідійсними.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене в сукупності, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог про визнання недійсним Договорів оренди №1 від 01.12.2018 та №2 від 01.12.2020 та застосування наслідків недійсності правочинів, у зв`язку з чим позовні вимоги є недоведеними та безпідставними, а відтак суд відмовляє в їх задоволенні.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд звертає також увагу сторін на те, що відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГК України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати позивача залишити за останнім.

3. Примірник повного судового рішення надіслати відповідачу та представнику позивача в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, крім того позивачу на зазначену в позовній заяві адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 15 квітня 2024 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи