Рішення

від 04.04.2024 по справі 904/6400/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2024м. ДніпроСправа № 904/6400/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Рибалки Г.Д.,

представників учасників справи:

від позивача: Варган А.О.; дов. від 26.01.2024 №05-07;

від відповідача: Кочура С.В.; дов. від 10.01.2023 №09-4016;

дослідивши матеріали справи №904/6400/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш"

до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Приватне акціонерне товариство "Дніпрополімермаш" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою від 30.11.2023 за вих. №3011-01 до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (далі - відповідач) про стягнення 2.799.996,00 грн збитків (упущеної вигоди).

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/6400/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2023.

Ухвалою від 11.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.01.2024.

Ухвалою від 10.01.2024 продовжено підготовче провадження та відкладено підготовче засідання до 07.02.2024.

Через відділ документального забезпечення 07.02.2024 від відповідача надійшов відзив, сформований в системі "Електронний суд" 06.02.2024, у якому відповідач просить суд поновити строк для подачі відзиву, прийняти відзив до розгляду та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 07.02.2024 строк для подачі відзиву поновлено та відзив прийнято до розгляду, підготовче засідання відкладено до 07.03.2024.

Через відділ документального забезпечення 22.02.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 07.03.2024 позивачу продовжено строк для подачі відповіді на відзив та прийнято її до розгляду. Підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 04.04.2024.

В судовому засіданні 04.04.2024 представник позивача відповів на запитання суду, надав пояснення у справі та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач виготовив товар, однак відповідач його не прийняв, що змусило позивача звернутися до суду із позовом про зобов`язання відповідача прийняти товар. Позов позивача про примусове прийняття товару судом задоволено, проте товар прийнято не було.

Оскільки позивач вважає, що в результаті таких дій відповідача він /позивач/ зазнав збитків, то останній звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач з позовними вимогами не погоджується, оскільки територія, на якій він здійснює свою господарську діяльність, віднесена до територій, на яких ведуться воєнні (бойові) дії. Відповідач пояснив, що не може прийняти товар, оскільки одразу настануть негативні наслідки у вигляді настання строку сплати.

Так, відповідач зазначає, що не може прийняти товар в силу настання форс-мажорних обставин, що підтверджується сертифікатом торгово-промислової палати України.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Позивач наголосив, що дві сторони ведуть господарську діяльність у період дії воєнного стану, а сертифікат торгово-промислової палати України не є беззаперечним доказом звільнення відповідача від обов`язку належно виконувати умови договору.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: наявності складу правопорушення; вжиття позивачем заходів задля отримання доходів; реальності (а не абстрактності) отримання позивачем доходу, але не отримання через винні (у разі доведення) дії відповідача; відсутності (наявності) вини відповідача у виникненні упущеної вигоди позивача.

Суд встановив, що 29.07.2020 між позивачем (далі позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, покупець) був укладений договір поставки №2003433 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТ ЗЕД за Державним класифікатором продукції та послуг), ціна та інше якого вказуються у специфікації (додатку) до цього договору (далі - товар), що є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими цим договором.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх підписів печатками. Строк дії договору закінчується через один календарний рік із дати його укладання, але не раніше повного виконання зобов`язання сторонами. Сторони можуть продовжити строк дії даного договору на обумовлений сторонами термін за тими ж умовами, підписавши відповідну додаткову угоду до цього договору (п. 12.1 договору).

Між сторонами 18.02.2021 була укладена додаткова угода №1/2100883, згідно із якою даний договір був продовжений до 31.12.2021.

В подальшому, 18.10.2021 між сторонами була укладена ще одна додаткова угода №2/2105371, згідно із якою дію договору продовжено до 31.12.2022.

Специфікацією №3/2105372 від 18.10.2021 сторони узгодили поставку двох кілець натискних (1-4397-00 СБ) на загальну суму з ПДВ 2.799.996,00 грн.

Відповідач звернувся до позивача із заявкою на поставку товару №2021.11.01/37-4043, у якій відповідач просив позивача виконати поставку двох кілець натискних (1-4397-00 СБ) до 31.03.2022 з правом дострокової поставки.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 01.03.2022 за №05/15-07, у якому повідомив про виникнення у позивача форс-мажорних обставин викликаних військовими діями на території України, у зв`язку із чим позивач позбавлений можливості належним чином виконати свої зобов`язання за всіма діючими договорами, укладеними з відповідачем.

В подальшому, листом від 27.06.2022 за №01-205 позивач повідомив відповідача, що продукція виготовлена, а тому позивач просив повідомити відповідача про дату готовності прийняття продукції на склад підприємства позивача.

Позивач також звернувся до відповідача з претензією від 13.10.2022 за вих.№03-60, у якій позивач просив відповідача прийняти у місці поставки товар та повідомити зручну для позивача дату отримання товару.

Фактично, враховуючи викладені вище обставини, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023 у справі №904/3743/22, яке постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2023 залишено без змін, зобов`язано відповідача прийняти товар.

10.07.2023 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2023 у справі №904/3743/22, яке набрало законної сили 22.06.2023, видано наказ про примусове виконання.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 04.08.2023 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу від 10.07.2023 у справі №904/3743/22.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач заперечуючи проти заявлених позовних вимог долучив до справи такі докази.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих російською федерацією, серед яких Нікопольський район Дніпропетровської області (територія місцезнаходження відповідача).

Відповідач долучив акт про пожежу від 18.07.2022, у якому вказано, що пожежу на об`єкті відповідача ліквідовано 18.07.2022. Наступного дня 19.07.2022 відповідач звернувся з усною заявою про кримінальне правопорушення до Нікопольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Також пожежа на об`єкті відповідача виникла 15.08.2022, про що того ж дня було подано повідомлення до Нікопольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

До справи долучено акт про пожежу від 16.12.2022 на підприємстві відповідача.

Відповідачем було долучено до справи і повідомлення його контрагентів про виникнення форс-мажорних обставин.

Документом, на який відповідач посилається як на підставу звільнення його від відповідальності, є сертифікат №1200-23-0587 від 09.02.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, військової дії, розташування товариства відповідача на території міста Нікополь, де ведуться бойові дії, щодо обов`язку відповідача прийняти товар у термін з 21.07.2022 за договором поставки №2003433 від 29.07.2020.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив 2.799.996,00 грн збитків (упущеної вигоди).

Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За змістом ч. 2 ст. 20 ГК України права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

Правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема положеннями Глави 3 "Захист цивільних прав та інтересів" Розділу І "Основні положення" Книги першої "Загальні положення", Глави 51 "Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання" Розділу І "Загальні положення про зобов`язання" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та Главою 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Розділу V "Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання" ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 2 ст. 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил ст. 22 ЦК України, адже ч. 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4 ст. 623 ЦК України).

Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №908/2261/17, від 31.07.2019 у справі №910/15865/14, від 15.02.2024 у справі №910/4777/21, постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 від 12.11.2019 у справі №910/9278/18).

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 та ч. 3 ст. 74 ГПК України).

Частиною 2 ст. 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (ст. 614 ЦК України).

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, ч. 2 ст. 224 ГК України, ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: 1) неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже, згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18, від 15.02.2024 у справі №910/4777/21).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц (провадження №61-22106св18), постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/4777/21).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер) (постанови Верховного Суду від 12.10.2018 у справі №906/824/17 та від 15.02.2024 у справі №910/4777/21).

Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №908/2486/18, від 15.10.2020 у справі №922/3669/19, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).

Ураховуючи наведене, пред`явлення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, визначених ст. 22 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України, покладає на кредитора (позивача), обов`язок довести: 1) протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків (боржника), 2) наявність збитків, їх розмір, в числі рахунку реальну можливість отримання ним таких збитків, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, а також 4) вжитті ним заходи для отримання заявлених збитків, тоді як відповідач - має довести відсутність своєї вини у заподіянні заявлених до стягнення з нього збитків.

Водночас суд звертає увагу, що за змістом ч. 1 ст. 42, ч. 1 ст. 44 ГК України будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Тому суб`єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб`єкта господарювання (висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №908/2261/17, від 07.02.2023 у справі №905/125/20).

Як стверджує позивач за змістом позовної заяви, протиправна поведінка відповідача полягає у невиконанні ним зобов`язання за договором в частині прийняття товару. Більш того, правомірність вимоги позивача до відповідача прийняти товар підтверджується судовим рішенням у справі №904/3743/22, яке за результатами апеляційного оскарження залишено без змін і набрало законної сили, однак залишається невиконаним з боку відповідача на час вирішення даного спору.

Відповідачем визнається, а матеріалами справи підтверджується, що на час вирішення спору у даній справі товар не прийнято, тобто судове рішення у справі №904/3743/22, яке набрало законної сили 22.06.2023 станом на час вирішення спору по суті не виконано.

Суд зауважує, що, укладаючи специфікацію №3/2105372 від 18.10.2021 на поставку кільця натискного, креслення 1-4397-00СБ в кількості 2 штук, сторони погодили, в тому числі технічну документацію, тобто товар виготовлявся на замовлення та для відповідача.

Також слід відмітити, що введення в Україні 24.02.2022 воєнного стану негативно позначилося на діяльності обох сторін і саме позивач вперше 02.03.2022 направив на адресу відповідача повідомлення про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) вих.№05-15/07 від 01.03.2022, відповідно до якого повідомив про неможливість виконання своїх зобов`язань за всіма діючими договорами, укладеними з відповідачем у зв`язку із введенням воєнного стану на території України.

Водночас з матеріалів справи не вбачається жодних дій (погоджень/заперечень тощо) з боку відповідача спрямованих, зокрема, на відмову від замовлення у зв`язку із настанням обставин непереборної сили через введення в Україні воєнного стану, про що відповідач зазначає у відзиві.

Логічним є висновок, що станом на 02.03.2022 відповідач був зацікавлений у виконанні позивачем замовлення відповідача за укладеним між сторонами договором, не зважаючи на те, що воєнний стан в Україні був вже введений з 24.02.2022.

Листом за вих.№01-205 від 27.06.2022 позивач повідомив відповідача, що продукція виготовлена.

Тобто, станом на 27.06.2022 з боку позивача обов`язок з виготовлення товару на замовлення відповідача виконано.

Суд звертає увагу, що і в період з 02.03.2022 (дата листа адресованого відповідачу про виникнення у позивача форс-мажорних обставин, які перешкоджають належному виконанню умов укладеного між сторонами договору) до 27.06.2022 (дата листа адресованого відповідачу про готовність продукції) відповідач не звертався до позивача із пропозиціями внести зміни до договору та не повідомляв позивача про виникнення у відповідача форс-мажорних обставин, які перешкоджають прийняти товар.

В силу ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та ст. 6 § 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (правова позиція використана у постанові Верховного Суду від 03.03.2024 у справі №902/260/22(464/7080/20) (п. 48-55).

Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції (суд у справі №904/3743/22) дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем порушені норми та приписи чинного законодавства в частині своєчасності виконання зобов`язань за договором, у зв`язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом (про зобов`язання відповідача прийняти товар).

При цьому суд у справі №904/3743/22 наголосив, що відповідачем не надано доказів неможливості визначити місце приймання товару, яке відповідає вимогам безпеки та неможливості повідомлення позивача про настання для нього форс-мажорних обставин ані в період з 21.07.2022 до 24.07.2022 (з моменту виникнення), ані з 09.02.2023 до 11.02.2023 (момент отримання сертифікату ТПП).

Центральний апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023, у постанові від 22.06.2023 визнав встановленими такі обставини:

відповідач не відмовився від договору (що свідчить про те, що він не втратив інтересу до його предмету), а лише намагається домогтися його відтермінування в частині виконання власних обов`язків;

правовідносини, які склалися між кредитором та боржником, мають будуватися на основі принципів справедливості та добросовісності, характеризуватися чесністю ділової практики та взаємоповагою, не повинні використовуватися як інструмент на шкоду будь-якій із сторін, а тому утримання ПрАТ «Дніпрополімермаш» у стані «невизначеності», коли відповідач не відмовився від договору, а позивач виготовив замовлений товар, до якого не висунуто претензій по якості, проте АТ «НЗФ» ухиляється від його отримання, не сприяє становленню справедливості та дотриманню принципу добросовісності дій управнених та зобов`язаних учасників спірних правовідносин.

відповідачем не доведено неможливість визначити місце приймання товару, яке відповідає вимогам безпеки.

Центральний апеляційний господарський суд також зазначив, що посилання скаржника (відповідача у справі №904/6400/23) на те, що ведення воєнних дій в місті Нікополь Дніпропетровської області не є для відповідача звичайним господарським (комерційним) ризиком, а з огляду на обставини перебування в зоні бойових дій, постійні щоденні обстріли зі ствольної артилерії, РСЗВ, відповідач не в змозі визначити безпечне місце для отримання товару, відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

Згідно з п. 3 Специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 до Договору №2003433 від 29.07.2020, умови поставки товару: DDP, м. Нікополь, склад Покупця.

Як вже зазначалось, відповідно до п. А.4. DDР Інкотермс 2010, продавець зобов`язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого до поставки.

Тобто місце приймання товару визначає саме Покупець (відповідач), який може обрати будь-яке безпечне місце отримання товару.

Незважаючи на вказані висновки суду у справі №904/3743/22, з якими погоджується і суд у даній справі, відповідач наголошує на існуванні форс-мажорних обставин, які перешкоджають прийняти товар, оскільки існує вірогідність влучить снарядів тощо.

Водночас, суд зауважує, що введений в Україні воєнний стан свідчить про відсутність на території країни абсолютно безпечного місця, однак відповідач здійснює підприємницьку діяльність, а тому має здійснювати її добросовісно і не діяти на шкоду іншим підприємствам.

Як встановлено судом, на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023 у справі №904/3743/22, яке набрало законної сили 22.06.2023, видано наказ про примусове виконання 10.07.2023, згідно із яким відповідача зобов`язано виконати умови договору поставки №2003433 від 29.07.2020 та специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 до даного договору, а саме: прийняти виготовлений позивачем товар - кільце натискне, 1-4397-00 СБ в кількості 2 шт. на суму 2.799.996,00 грн з ПДВ відповідно до специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 до договору поставки №2003433 від 29.07.2020 протягом 10 календарних днів з дати набрання рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3743/22 законної сили.

Суд акцентує увагу, що наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2023 про примусове виконання судового рішення у справі №904/3743/22 мав бути виконаним в строк до 02.07.2023 включно (22.06.2023 (дата набрання рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023 у справі №904/3743/22 законної сили) + 10 календарних днів визначених судовим рішенням), однак і на час прийняття рішення у даній справі товар відповідач не прийняв і навіть не узгодив ані місце, ані строк його прийняття.

Таким чином, надаючи правову оцінку наявним у справі доказам та беручи до уваги обставини, встановлені у справі №904/3743/22, суд доходить висновку, що в діях відповідача вбачається неправомірна поведінка, яка полягає в ухиленні від прийняття товару, який був виготовлений позивачем на замовлення відповідача.

Аналізуючи наявні у справі докази, суд вважає доведеною обставину вжиття позивачем заходів задля отримання доходу у заявленому до стягнення розмірі, що вбачається з такого:

по-перше, позивач ініціював врегулювання питання власної неможливості виконати договір через настання для нього обставин форс-мажору (лист адресований відповідачу та датований 02.03.2022), однак оскільки згоди від відповідача позивач не отримав, то вжив заходи задля виконання замовлення відповідача;

по-друге, позивач адресував відповідачу лист від 27.06.2022, у якому позивач повідомляв відповідача про готовність товару до прийняття;

по-третє, оскільки у добровільному порядку відповідач не прийняв виготовлений на його замовлення та за його заявкою товар від позивача, останній звернувся до суду (справа №904/3743/22) про зобов`язання відповідача прийняти товар. Як вбачається з судових рішень у справі №904/3743/22, правомірність вимог позивача про зобов`язання відповідача прийняти товар підтверджена судом у справі №904/3743/22, однак відповідач продовжує ухилятися від прийняття товару виготовленого позивачем на замовлення відповідача та для відповідача.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач вжив заходів задля передачі відповідачу виготовленого на замовлення та для відповідача товару і логічним є те, що після передачі товару від позивача до відповідача у останнього виникне обов`язок з його оплати, однак в результаті винних дій відповідача позивач втрачає можливість отримати дохід за виготовлений на замовлення та для відповідача товар.

Суд наголошує на реальності (а не абстрактності) отримання позивачем доходу, але не отримання його через винні дії саме відповідача.

Розмір завданих позивачу збитків визначається з урахуванням домовленостей між сторонами, які закріплені, зокрема у специфікації №3/2105372 від 18.10.2021, в якій узгоджено поставку двох кілець натискних (1-4397-00 СБ) на загальну суму з ПДВ 2.799.996,00 грн.

В подальшому, як підтверджується наявними у справі доказами, відповідач звернувся до позивача із заявкою на поставку товару №2021.11.01/37-4043, у якій відповідач просив позивача виконати поставку двох кілець натискних (1-4397-00 СБ) до 31.03.2022 з правом дострокової поставки, тобто того товару, вартість якого у специфікації №3/2105372 від 18.10.2021 визначена у розмірі 2.799.996,00 грн.

Матеріалами справи також підтверджується, що листом від 27.06.2022 за №01-205 позивач повідомив відповідача, що продукція (два кільця натискних (1-4397-00 СБ) вартість яких визначена у розмірі 2.799.996,00 грн) виготовлена.

Таким чином, суд доходить висновку, що розмір збитків (упущеної вигоди) позивачем визначено (розраховано) правильно.

Аналіз змісту положень чинного законодавства свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку - критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Водночас, з викладених висновків суду випливає, що позивач довів, що він міг і повинен був отримати визначені доходи (у розмірі 2.799.996,00 грн) і тільки неправомірні дії відповідача (ухилення від прийняття товару) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Отже, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача, яка полягає в ухиленні від отримання товару та упущеною вигодою (вартості неотриманого відповідачем товару на суму 2.799.996,00 грн) позивача встановлений та доведений наявними у справі доказами.

Загалом така складова як вина презюмується, однак відповідач заперечує наявність власної вини у виникненні збитків у позивача та на підтвердження відсутності своєї вини надає, зокрема, сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-23-0587 (від 09.02.2023 за вих.№121/08-15) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Варто відзначити, що сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-23-0587 (від 09.02.2023 за вих.№121/08-15) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, військової дії, розташування товариства відповідача на території міста Нікополь, де ведуться бойові дії щодо обов`язку відповідача прийняти товар у термін з 21.07.2022 за договором поставки №2003433 від 29.07.2020 відповідач долучив та посилався як на підставу для звільнення його від обов`язку прийняти товар у справі №904/3743/22.

В судових рішеннях (рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2023 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2022 у справі №904/3743/22) надано оцінку сертифікату Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-23-0587 (від 09.02.2023 за вих.№121/08-15) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та визнано таким, що не звільняє відповідача від обов`язку прийняти товар від позивача, оскільки датою настання таких обставин є 21.07.2022 і станом на 09.02.2023 (і станом на час прийняття судового рішення у справі №904/6400/23) ще тривають.

Відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про настання для нього форс-мажорних обставин ані в період з 21.07.2022 - 24.07.2022 (з моменту виникнення), ані з 09.02.2023 - 11.02.2023 (момент отримання сертифікату про настання форс-мажорних обставин).

Відповідно до п. 8.4 договору сторона зобов`язана негайно, не пізніше 3 календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин, у письмовій формі повідомити іншу сторону про їх настання, передбачуваний термін їх дії та про їх припинення.

Отже, суд у справі №904/3743/22 дійшов висновку, що відповідачем не виконані вимоги п. 8.4 договору поставки, який позбавляє його права посилатися на зазначені обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором.

Слід також акцентувати увагу на положенні п. 8.5 договору згідно із яким неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону, що оголосила про форс-мажорні обставини, права посилатися на зазначені обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором.

Так, у постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 та від 07.11.2023 у справі №920/293/23, зроблено висновок про те, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Таким чином, оскільки виходячи з умов договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, суд доходить висновку, що вина відповідача у завданні позивачу збитків (упущеної вигоди) наявна.

З огляду на наявні у справі докази судом встановлено в діях відповідача наявність цивільного правопорушення.

Варто відзначити, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним).

Тобто така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перш за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого.

Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав позивача.

Отже, суд зазначає, що упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є неотриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати позивач за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а відповідач додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Відтак, упущена позивачем вигода, яка полягає в неотриманні від відповідача оплати товару, виготовленого на замовлення останнього, і є тим, доходом, який позивач міг реально отримати за звичайних обставин.

Задовольняючи позовні вимоги, суд також виходить із того, що добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

В основі доктрини «venire contra factum proprium» лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20 та від 07.04.2023 у справі №910/5172/19).

Таким чином, отримуючи відшкодування упущеної вигоди у розмірі вартості товару, позивач фактично відмовляється від отримання оплати за договором в майбутньому (в.ч. після прийняття відповідачем товару), оскільки інші дії суперечитимуть засадам добросовісності та доктрині «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного суду вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики та будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Окрім того, ніхто не може отримувати вигоди від своїх неправомірних чи недобросовісних дій.

Оскільки збитки, завдані позивачу (упущена вигода) є об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків (відповідача), суд визнає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у відзиві на позов та письмових поясненнях, відповідач суду не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд з прав людини у пункті 6 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі «Леонтьєв та інші проти України» (Leontyev and оthers v. Ukraine) виснував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09 грудня 1994 року у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47; від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, пункт 25; від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18, 19).

Також Європейський суд з прав людини вказував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається суд дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 310; код ЄДРПОУ 00186520) на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш" (49033, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 147; код ЄДРПОУ 00218615) 2.799.996,00 грн (два мільйони сімсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість грн 00 к.) збитків (упущеної вигоди), 41.999,94 грн (сорок одну тисячу дев`ятсот дев`яносто дев`ять грн 94 к.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 15.04.2024.

Суддя С.А. Дупляк