Ухвала

від 15.04.2024 по справі 910/4380/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

м. Київ

15.04.2024Справа № 910/4380/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши матеріали позовної заяви

За позовом Приватного акціонерного товариства «Сільськогосподарська виробнича фірма «Агротон»

до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації

про стягнення збитків у розмірі 5 583 972 560,12 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

10.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Сільськогосподарська виробнича фірма «Агротон» з вимогами до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків у розмірі 5 583 972 560,12 грн.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку передати її за підсудністю до Господарського суду Луганської області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наступні обставини.

Звертаючись до суду позивач посилається на те, що у зв`язку із збройною агресією російської федерації, воєнними діями на суверенній території України, зокрема у відношенні до майна позивача, останній зазнав значних збитків, збройні сили російської федерації, застосовуючи засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, порушуючи закони та звичаї війни, що передбачені міжнародними договорами та актами, здійснили збройне вторгнення на суверенну територію України, в тому числі на території Луганської областей, на якій знаходилось рухоме та нерухоме майно позивача.

Як вказує позивач, окупація території Луганської області, незаконне заволодіння майном, було здійснене військовими силами відповідача, що завдало позивачу збитки, а тому, саме відповідач порушив охоронюване національним законодавством України та гарантоване приписами Протоколу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 р. - право позивача, як юридичної особи, на мирне володіння своїми активами та одержання від використання даних активів прибутків.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що на дату подання позивачем даного позову відповідач взагалі не мав в Україні місцезнаходження, оскільки з 24.02.2022 дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією розірвано у зв`язку з повномасштабною збройною агресією останньої. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено.

У ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Суд зазначає, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.

Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №916/142/19.

У постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №905/1732/18 викладено правову позицію про те, що до позовів про права на нерухоме майно відносяться позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, зокрема: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України); негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 Цивільного кодексу України); про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (ст.392 Цивільного кодексу України) тощо.

У постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №760/6693/17-ц судом зазначено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.

Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм Верховний Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №760/6693/17-ц висловив правову позицію, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об`єктом якого є нерухоме майно, вимог іпотекодержателя.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 дійшла висновку, що у частині третій статті 16 Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.

Натомість у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції йдеться про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто, перелік спорів цієї категорії розширено.

Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 зазначила, що за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука "з приводу" означає "у зв`язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майном або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 дійшла висновку, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Таким чином, оскільки спір у даній справі виник, в тому числі і з приводу нерухомого майна, суд дійшов висновку, що такий спір повинен розглядатися за місцезнаходженням нерухомого майна (відповідно до ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Оскільки на дату подання позивачем даного позову відповідач взагалі не мав в Україні місцезнаходження, та даний позов слід подавати за місцем заподіяння шкоди, тобто до Господарського суду Луганської області.

Згідно з ч. 1 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У ч. 2 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

У ч. 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Зважаючи на те, що спір у даній справі належить розглядати суду за місцезнаходженням нерухомого майна, суд дійшов висновку передати матеріали позовної заяви на розгляд до Господарського суду Луганської області.

Керуючись статтями 29, 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Сільськогосподарська виробнича фірма «Агротон» із вимогами до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків у розмірі 5 583 972 560,12 грн. передати на розгляд до Господарського суду Луганської області області.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Суддя О.М. Спичак