Рішення

від 08.04.2024 по справі 910/1193/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.04.2024Справа № 910/1193/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біонік»

до Комунального підприємства «Київпастранс»

про стягнення 7.315,14 грн

Без виклику представники сторін

СУТЬ СПОРУ:

31.01.2024 до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Біонік» до Комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення 7.315,14 грн.

Позов обґрунтований тим, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 52.21-183 від 29.07.2021 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 85.100,40 грн, що підтверджується видатковою накладною № 190 від 20.10.2021. У зв`язку з несплатою відповідачем товару, позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості, а також пені, 3% річних (за період з 20.12.2021 по 10.10.2022) та інфляційних втрат (з січня по вересень 2022 року). Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 по справі № 910/13602/22 позовні вимоги були задоволені та стягнуто суму боргу та суми пені, 3% річних та інфляційних втрат. Суми за вказаним рішенням були сплачені відповідачем згідно платіжної інструкції № 1240289085 від 10.04.2023. Позивач 19.10.2023 та 22.11.2023 звертався до відповідача з вимогою щодо сплати 3% річних (за період з 11.10.2022 по 10.04.2023) та інфляційних втрат (за період з жовтня 2022 року по березень 2023 року), до погашення заборгованості, яка залишена відповідачем без задоволення. Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача заборгованість за періоди, які не були охоплені розрахунками в позовній заяві по справі № 910/13206/22, а саме суми 3% річних за період з 11.10.2022 по 10.04.2023 у розмірі 1.273,01 грн та суми інфляційних втрат за період з жовтня 2022 року по березень 2023 року у розмірі 6.042,13 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 відкрито провадження у справі № 910/1193/24 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 07.02.2024 було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 08.02.2024 о 05:59 год. що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а тому відповідач мав подати відзив на позов у строк до 23.02.2024 включно.

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 07.02.2024 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.07.2021 між Комунальним підприємством «Київпастранс» (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біонік» (постачальник, позивач) укладено договір № 52.21-183, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю «дезінфікуючі засоби, код 33630000-5 за ДК021:2015 «Лікарські засоби для лікування дерматологічних захворювань та захворювань опорно-рухового апарату» (далі - товар), а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток № 1), що додається до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Спір виник внаслідок того, що за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідачем за період з жовтня 2022 року по березень 2023 року позивачем нараховані інфляційні втрати в розмірі 6.042,13 грн та за період з 11.10.2022 по 10.04.2023 нараховані 3% річних в розмірі 1.273,01 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 5.1 договору узгоджено, що строк поставки товару: протягом строку дії договору.

Відповідно до п. 5.2 договору, поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS-2010 за адресою: м. Київ, філії та відокремлені підрозділи КП «Київпастранс», перелік яких зазначається у додатку № 4 до цього договору. При цьому транспортування товару проводиться за кошти постачальника, і вартість такої доставки входить в ціну договору.

20.10.2021 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 85.100,40 грн, що підтверджується видатковою накладною № 190 від 20.10.2021.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

Внаслідок неналежного виконання умов договору № 52.21-183 від 29.07.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Біонік» зверталося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами про стягнення з Комунального підприємства «Київпастранс» 115.358,84 грн, з яких 85.100,40 грн основного боргу, 9.643,16 грн пені, 18.551,89 грн інфляційних витрат та 2.063,39 грн 3% річних.

Даний спір розглядався Господарським судом міста Києва у межах справи № 910/13206/22 та рішенням від 23.03.2023, яке не було оскаржено та набрало законної сили, позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з Комунального підприємства «Київпастранс» 85.100,40 грн основного боргу, 9.643,16 грн пені, 18.551,89 грн інфляційних витрат, 2.063,39 грн 3% річних та 2.481,00 грн витрат по сплаті судового збору (загалом 117.839,84 грн).

З рішення Господарського суду міста Києва № 910/13206/22 від 23.03.2023 вбачається, що пред`явлені до стягнення позивачем інфляційні втрати та 3% річних, що повністю задоволені судом, були нараховані за період з 20.12.2021 по 10.10.2022.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що принцип юридичної визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, оскільки на момент розгляду даної справи набрало законної сили судове рішення у справі № 910/13206/22 від 23.03.2023, обставини, які були встановлені під час розгляду справи № 910/213206/22 не підлягають доказуванню в межах даної справи.

З матеріалів справи (платіжної інструкції № 1240289085 від 10.04.2023) вбачається, що 10.04.2023 відповідачем на виконання рішення Господарського суду міста Києва № 910/13206/22 від 23.03.2023 перераховано позивачу кошти в розмірі 117.839,84 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача нараховані на суму боргу 85.100,40 грн за період з жовтня 2022 року по березень 2023 року інфляційні втрати в розмірі 6.042,13 грн та 3% річних за період з 11.10.2022 по 10.04.2023 в розмірі 1.273,01 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (даного висновку дотримується Верховий Суд у постанові від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17).

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За розрахунком суду (знаходиться в матеріалах справи) на суму боргу в розмірі 85.100,40 грн за період з 11.10.2022 по 09.04.2023 розмір 3% річних становить 1.266,01 грн та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині 3% річних в позові слід відмовити з огляду на наступне

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та 3% річних обчислюється за кожний день прострочення.

Окрім цього, статтею 599 Цивільного кодексу України законодавець визначив, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені вище норми закону свідчать про те, що інфляційні втрати та 3% річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення оплати, а день фактичної оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися нарахування.

За розрахунком суду (знаходиться в матеріалах справи) на суму боргу в розмірі 85.100,40 грн за період 11.10.2022 по 31.03.2023 розмір інфляційних втрат становить 6.031,51 грн та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки нараховані невірно.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Біонік» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2; код ЄДРПОУ 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біонік» (49021, м. Дніпро, вул. Берегова, 133, корпус Л; код ЄДРПОУ 38120926) 6.031 (шість тисяч тридцять одну) грн 51 коп. інфляційних втрат, 1.266 (одну тисячу двісті шістдесят шість) грн 01 коп. 3% річних, 2.416 (дві тисячі чотириста шістнадцять) грн 56 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова