Рішення

від 22.02.2024 по справі 911/1619/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2024 р. м. Київ Справа №911/1619/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ-КАРС» (08035 Київська обл., Бучанський р-н, с. Нові Опачичі, вул. Луцька, 14)

до Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» (07270, Київська область, Вишгородський район, м.Чорнобиль, вул. Леніна, 148)

про стягнення 319440,00 грн

Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Капля Є.В.

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ-КАРС» (далі позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» (далі відповідач) про стягнення 319440,00 грн заборгованості за договорами поставки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем в якості продавця та відповідачем в якості покупця були укладені договори про закупівлю товарів №85/16-В та №86/16-В від 29.11.2022 із додатковими угодами, за якими позивач поставив відповідачу товар (шини) на суму відповідно 211440,00 грн та 108000,00 грн, але відповідач поставлені товари не оплатив. З наведених підстав позивач просить суд стягнути з відповідача 211440,00 грн основного боргу за договором про закупівлю товарів №85/16-В від 29.11.2022 та 108000,00 грн основного боргу за договором про закупівлю товарів №86/16-В від 29.11.2022, що сукупно становить 319440,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.06.2023 у справі №911/1619/23 зазначений позов залишено без руху в порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України для усунення у десятиденний строк недоліків позовної заяви.

В установлений строк позивач надав до Господарського суду Київської області, уточнену позовну заяву, якою усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.08.2023 у справі №911/1619/23 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.09.2023. Ухвала суду від 30.08.2023 про відкриття провадження у справі направлена позивачу та відповідачу на їх електронні адреси, наявні у матеріалах справи, а також поштовими відправленнями від 31.08.2023 відповідно №0600042743256 та №0600042745771, які вручені позивачу та відповідачу відповідно 06.09.2023 та 07.09.2023.

У підготовче засідання 21.09.2023 сторони не з`явились, від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, ухвалою суду від 21.09.2023 підготовче засідання відкладено на 12.10.2023.

У підготовче засідання 12.10.2023 з`явився позивач, відповідач не з`явився, подавши клопотання про відкладення судового засідання з метою надання можливості відповідачу вирішити з позивачем питання про реструктуризацію боргу відповідача, протокольною ухвалою підготовче засідання відкладено на 26.10.2023.

У підготовче засідання 26.10.2023 сторони не з`явились, від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою позасудового врегулювання спору з відповідачем, ухвалою суду від 26.09.2023 підготовче засідання відкладено на 09.11.2023.

09.11.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, яка ухвалою суду від 09.11.2023 була повернута позивачу без розгляду у зв`язку з недотриманням позивачем вимог ст.170 Господарського процесуального кодексу України до такої заяви.

У підготовче засідання 09.11.2023 та 23.11.2023 сторони не з`явились, ухвалами суду від 09.11.2023 та від 23.11.2023 підготовче засідання відкладено відповідно на 23.11.2023 та 07.12.2023.

У підготовче засідання 07.12.2023 з`явився позивач, який підтримав вимоги позовної заяви, відповідач не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав, протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 11.01.2024. Про призначення справи до судового розгляду по суті відповідачу направлено ухвалу суду від 07.12.2023 в електронний кабінет відповідача.

У судове засідання 11.01.2024 з`явився позивач, відповідач не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, протокольною ухвалою судове засідання відкладено на 25.01.2024. Про відкладення судового засідання на 25.01.2024 відповідачу направлено ухвалу суду від 11.01.2024.

У судове засідання 25.01.2024 сторони не з`явились, ухвалою суду від 25.01.2024 судове засідання відкладено на 01.02.2024.

31.01.2024 до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання разом із доказами на підтвердження розміру витрат позивача на правову допомогу, відповідно до якого позивач просив суд стягнути з відповідача 17000,00 грн відшкодування витрат позивача на правову допомогу у зв`язку з розглядом даної справи.

Судове засідання 01.02.2024 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Третьякової О.О. на лікарняному, ухвалою суду від 08.02.2024, яка направлена в електронні кабінети сторін, судове засідання перепризначено на 22.02.2024.

В судове засідання 22.02.2024 сторони не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.07.1984 у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави-учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень п.1 ст.6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує на тому, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожна з сторін, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі.

За приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач про наявність справи №911/1619/23 був повідомлений неодноразово шляхом направлення судом відповідачу процесуальних документів (ухвал суду) у цій справі, в т.ч. в електронний кабінет відповідача. Крім того, відповідач, який подавав клопотання про відкладення підготовчого засідання у цій справі, був обізнаний про розгляд цієї справи судом і не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Відповідач у судові засідання не з`являвся, відзив на позов та будь-яких інших заяв по суті справи не подав, про поважні причини неявки та неподання відзиву суд не повідомляв.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами за відсутності сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги та з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких вони ґрунтуються, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд

встановив:

29.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю ««РОЯЛ-КАРС» (позивачем) в якості продавця та Державним спеціалізованим підприємством «Північна Пуща» (відповідачем) в якості покупця був укладений договір про закупівлю товарів №85/16-В (далі договір №85/16-В), відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець (позивач) зобов`язався поставити покупцю (відповідачу) товар шини для легкових автомобілів, характеристики, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість яких (шин) були визначені в специфікації в пункті 1.1 цього договору №85/16-В, а покупець (відповідач) зобов`язався прийняти та оплатити цей товар.

Крім того, 29.11.2022 між позивачем в якості продавця та відповідачем в якості покупця був укладений також договір про закупівлю товарів №86/16-В (далі договір №86/16-В), відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець (позивач) зобов`язався поставити покупцю (відповідачу) товар шини для вантажних транспортних засобів, характеристики, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість яких (шин) були визначені в специфікації в пункті 1.1 цього договору №86/16-В, а покупець (відповідач) зобов`язався прийняти та оплатити цей товар.

Тексти договору №85/16-В та договору №86/16-В різняться специфікацією товару, який є предметом поставки за цими договорами, але містять ідентичні положення щодо інших умов поставки, таких як якість поставки (стаття 2 цих договорів), порядок розрахунків за товар (стаття 4 цих договорів), порядок та строк поставки товару (стаття 5 цих договорів), права та обов`язки сторін (стаття 6 цих договорів), строк дії договору (стаття 13 цих договорів).

Так, в п.1.3 договору №85/16-В та договору №86/16-В визначено, що кількість товару, що є предметом відповідного договору, може бути скоригована в залежності від реального фінансування видатків та потреб покупця.

Відповідно до п.4.1 та п.4.2 статті 4 «Порядок розрахунків» обох договорів (як договору №85/16-В, так і договору №86/16-В) розрахунок за поставлений товар здійснюється після поставки товару продавцем та пред`явленні видаткової накладної. Розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 банківських днів з моменту поставки товару покупцю.

Відповідно до п.5.3 статті 5 «Поставки товару» обох договорів (як договору №85/16-В, так і договору №86/16-В) строк поставки товарів до 10.12.2022, дата поставки узгоджується сторонами.

Відповідно до п.п.6.6.1 статті 6 «Права та обов`язки сторін»» цих договорів (як договору №85/16-В, так і договору №86/16-В) відповідач як покупець товару взяв на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі сплатити грошові кошти за поставлений товар.

В матеріалах справи міститься копія накладної від 10.12.2022 №0041, відповідно до якої позивач відвантажив відповідачу, а відповідач прийняв від позивача товар шини 265/60R18 в кількості 20 штук, шини 215/65R16 в кількості 8 штук та шини 245/75R16 в кількості 4 штук, всього шин на загальну суму 211440,00 грн, яка є належним доказом поставки товару (шин) позивачем відповідачу за договором №85/16-В та виникнення у зв`язку з цим у відповідача обов`язку оплатити позивачу вартість поставленого товару.

Також, в матеріалах справи міститься копія накладної від 10.12.2022 №0042, відповідно до якої позивач відвантажив відповідачу, а відповідач прийняв від позивача товар - шини 8.25R20 в кількості 6 штук всього на загальну суму 108000,00 грн, яка є належним доказом поставки товару (шин) позивачем відповідачу за договором №86/16-В та виникнення у зв`язку з цим у відповідача обов`язку оплатити позивачу вартість поставленого товару.

Вказані накладні від 10.12.2022 №0041 на загальну суму 211440,00 грн та №0042 на загальну суму 108000,00 грн підписані зі сторони позивача та відповідача та містять відбитки печаток обох сторін.

Враховуючи визначений в п.4.2 договору №85/16-В та договору №86/16-В строк для оплати покупцем товару (10 банківських днів з моменту поставки товару), суд приходить до висновку про те, що відповідач отриманий ним від позивача на підставі накладних від 10.12.2022 №0041 та №0042 товар на загальну суму відповідно 211440,00 грн та 108000,00 грн повинен був оплатити позивачу в строк до 23.12.2022.

Також в матеріалах справи містяться копії підписаних зі сторони відповідача акта звірки розрахунків за 2022 рік за договором №85/16-В та акта звірки розрахунків за 2022 рік за договором №86/16-В, відповідно до яких за даними відповідача заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.12.2022 становить відповідно 211440,00 грн та 108000,00 грн.

Таким чином, основний борг відповідача перед позивачем сукупно за договором №85/16-В та за договором №86/16-В (неоплачена відповідачем вартість товарів, які були поставлені позивачем відповідачу за накладною від 10.12.2022 №0041 на загальну суму 211440,00 грн та за накладною від 10.12.2022 №0042 на загальну суму 108000,00 грн) становить 319440,00 грн (211440+108000=319440,00).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач порушив строк оплати поставлених позивачем відповідачу товарів, у зв`язку з чим відповідно до умов договору №85/16-В та договору №86/16-В з відповідача підлягає стягненню сукупний основний борг в сумі 319440,00 грн .

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, які підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, суд виходить з того, що між сторонами на підставі підписаних ними договорів №85/16-В та №86/16-В виникли майнові правовідносини за договорами поставки, які є різновидом договору купівлі-продажу.

Так, відповідно до ч.1 та 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно із ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Також відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст.629 Цивільного кодексу України закріплений основоположний принцип договірного права pacta sunt servanda, відповідно до якого договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи умову в п.4.2 договору №85/16-В та в п.4.2 договору №86/16-В №53, відповідно до якої строк для оплати покупцем товару становить 10 банківських днів з моменту поставки товару покупцю, суд приходить до висновку про те, що відповідач порушив умови договору №85/16-В та №86/16-В №53 та взяті на себе зобов`язання перед позивачем щодо повної та своєчасної оплати за поставлений відповідачу товар, враховуючи, що відповідач отриманий ним від позивача на підставі накладних від 10.12.2022 №0041 та №0042 товар на загальну суму відповідно 211440,00 грн та 108000,00 грн повинен був оплатити позивачу в строк до 23.12.2022.

Відповідно до положень ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Факт поставки товарів позивачем відповідачу на суму відповідно 211440,00 грн та 108000,00 грн (всього на загальну суму 319440,00 грн) підтверджується видатковими накладними від 10.12.2022 №0041 та №0042, копії яких містяться в матеріалах справи і які є належними та допустимими доказами отримання відповідачем товару, визначеного в цих документах на суму, що в них зазначена.

Відповідач факту отримання від позивача товарів не заперечив та не спростував, правом на подання відзиву на позов не скористався, доказів належного виконання своїх зобов`язань за договорами №85/16-В та №86/16-В №53 та сплати коштів за отримані товари не надав.

Таким чином, оскільки строк оплати за договорами №85/16-В та №86/16-В №53 настав, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку про те, що основний борг відповідача в сумі 319440,00 грн матеріалами справи підтверджений та підлягає стягненню з відповідача.

За правилами ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (п. 1 ч.2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1 та 2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог, а саме з відповідача на користь позивача за договорами №85/16-В та №86/16-В №53 підлягає стягненню сукупно 319440,00 грн основного боргу, з яких 211440,00 грн основний борг за договором №85/16-В та 108000,00 грн основний борг за договором №86/16-В.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 4791,61 грн відповідно до фіскального чеку від 25.05.2023. Отже, у зв`язку із повним задоволенням судом позовних вимог сплачений позивачем судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу шляхом стягнення цих витрат позивача в розмірі 17000,00 грн з відповідача.

Розглянувши клопотання позивача про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу шляхом стягнення цих витрат з відповідача в розмірі 17000,00 грн, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст.126 цього Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі №638/7748/18.

Також, згідно з ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд також враховує висновок, що міститься в п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в п.5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18), відповідно до якого при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West" проти України").

Суд відмічає, що у поданій до суду позовній заяві (первісному тексті позовної заяви від 15.05.2023) позивач вказував, що представництво інтересів позивача у цій справі буде здійснювати директор товариства (в порядку самопредставництва) і позивач при цьому не зазначав про фактичне понесення ним або намір понести витрати на професійну правничу допомогу.

У зв`язку з недоліками позовної заяви від 15.05.2023 ухвалою Господарського суду Київської області від 06.06.2023 у справі №911/1619/23 позовну заяву було залишено без руху в порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України для усунення її недоліків.

Лише в поданому до суду в серпні 2023 уточненому тексті позовної заяви (вх.№15328/23 від 10.08.2023) позивач вказав, що представництво інтересів позивача у цій справі здійснюється адвокатом Заріцьким С.М. на підставі ордеру АІ №1425719 від 14.07.2023. При цьому у вказаному ордері адвоката позивача АІ №1425719 від 14.07.2023 було зазначено, що представництво адвокатом інтересів позивача у цій справі здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 13.07.2023.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про те, що адвокат Заріцький С.М. був залучений позивачем для надання правової допомоги у цій справі вже після постановлення судом ухвали від 06.06.2023 у справі №911/1619/23, якою позов було залишено без руху, з метою надання позивачу правової допомоги щодо усунення недоліків позовної заяви відповідно до цієї ухвали суду від 06.06.2023.

В подальшому, в процесі розгляду справи №911/1619/23 представництво інтересів позивача в судових засіданнях у цій справі здійснювалось директором позивача Дубаном Р.А. (в порядку самопредставництва), а адвокат Заріцький С.М. участі в судових засіданнях не приймав.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем 31.01.2024 було надано суду також копії:

- договору про надання правничої допомоги від 24.02.2023, укладеного між позивачем та адвокатом Заріцьким С.М.;

- акта наданих послуг від 30.01.2024 із детальним описом робіт (наданих адвокатом послуг) на загальну суму 17000,00 грн до вказаного договору про надання правничої допомоги від 24.02.2023.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та наданим ним доказам, суд зауважує, що не всі заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у цій справі на загальну суму 17000,00 грн відповідають критерію неминучості таких витрат, а саме:

- витрати на послуги адвоката позивача на вивчення матеріалів та надання консультацій клієнту (позиції №1.1 та №1.3 опису складу послуг адвоката на загальну суму відповідно 2000,00 грн та 5000,00 грн) не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки самі по собі такі консультації та вивчення матеріалів не відносяться до представництва та захисту прав клієнта (позивача) у суді та частково можуть охоплюватись (є складовою) позицією №1.2 опису (підготовка позовної заяви 10000,00 грн). При цьому суд враховує, що адвокат Заріцький С.М. не брав участі в судових засіданнях, а був залучений позивачем для надання правової допомоги щодо усунення недоліків позовної заяви відповідно до ухвали суду від 06.06.2023. У зв`язку з чим заявлені в позиціях №1.1 та №1.3 опису витрати не підлягають окремому врахуванню для цілей їх відшкодування за рахунок протилежної сторони, однак підлягають врахуванню витрати по позиції №1.3 опису (підготовка позовної заяви),

- витрати на послуги адвоката на підготовку позовної заяви (позиція №1.2 опису складу послуг адвоката на загальну суму 10000,00 грн) частково не відповідають критерію неминучості та розумності витрат сторони у судовій справі, враховуючи, що відповідно до обставин справи адвокат Заріцький С.М. був залучений позивачем для надання правової допомоги у цій справі вже після постановлення судом ухвали від 06.06.2023 у справі №911/1619/23, якою було залишено позов без руху, з метою надання позивачу правової допомоги щодо усунення недоліків позовної заяви. Таким чином, суд приходить до висновку про те, що критерію неминучості та розумності витрат відповідають лише витрати позивача на надання правової допомоги у цій справі (позиція №1.2 опису складу послуг підготовка позовної заяви) лише в частині залучення адвоката з метою надання позивачу правової допомоги щодо усунення недоліків позовної заяви та складення адвокатом оновленого (уточненого) тексту позовної заяви (на основі раніше поданої позивачем позовної заяви з недоліками). У зв`язку цим, виходячи із критерію співмірності та розумності, суд вважає, що заявлені в описі позиції №1.2 складу послуг витрати (підготовка позовної заяви, загальна сума 10000,00 грн) підлягають обмеженню розміром 3000,00 грн, враховуючи, що послуги адвоката фактично полягали в підготовці та поданні до суду оновленого тексту позовної заяви.

На підставі наведеного, а також виходячи з критерію неминучості, співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що для цілей розподілу та відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають витрати позивача на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 3000,00 грн, що охоплює витрати в позиції №1.2 опису (підготовка позовної заяви), які сукупно обмежуються судом в межах загальної суми 3000,00 грн з підстав, що викладені вище.

Керуючись ст. 2, 4, 7, 8, 11, 13, 14, 18, 20, 73-80, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ-КАРС» до Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» про стягнення 319440,00 грн основного боргу задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» (07270, Київська область, Вишгородський район, м.Чорнобиль, вул. Леніна, 148, ідентифікаційний код 40247540) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ-КАРС» (08035 Київська обл., Бучанський р-н, с.Нові Опачичі, вул. Луцька, 14, ідентифікаційний код 42933333) 319440 (триста дев`ятнадцять тисяч чотириста сорок) грн 00 коп. основного боргу, 4791 (чотири тисячі сімсот дев`яносто одну) грн 60 коп. витрат зі сплати судового збору та 3000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку, які передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.04.2024.

Суддя О.О. Третьякова