Рішення

від 10.04.2024 по справі 914/488/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2024 Справа № 914/488/24

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Приватної агрофірми «Білий Стік»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СКОМЕКС-УКРАЇНА»

про: стягнення 567 076,18 грн.,

представники:

позивача: Пограничний Р.В.,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ

21.02.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватної агрофірми «Білий Стік» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СКОМЕКС-УКРАЇНА» про стягнення 567 076,18 грн.

26.02.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 27.03.2024р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

26.03.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№8408/24).

08.04.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№9629/24).

09.04.2024р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№9810/24).

09.04.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника (вх.№9798/24).

Протокольною ухвалою від 10.04.2024р. суд визнав причини пропуску строку на подання відзиву поважними, поновив строк та долучив відзив та відповідь на відзив до матеріалів справи.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Спір виник у зв`язку із несвоєчасним виконанням рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2021р. у справі №914/1879/20.

Як наслідок за порушення строків погашення боргу, позивач нарахував відповідачу на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України - 3% річних в сумі 95 715,30 грн. та інфляційні втрати в сумі 471 360,88 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, зокрема, покликаючись на незадовільний майновий стан, просить суд зменшити на 50% розмір 3% річних та інфляційних втрат, що заявлені позивачем до стягнення.

За результатами дослідження наданих доказів, пояснень представника позивача та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.01.2021р. у справі №914/1879/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2021р., позовні вимоги позивача були частково задоволені. Суд вирішив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКОМЕКС-УКРАЇНА» на користь Приватної агрофірми «Білий Стік» 2 380 195, 19 грн, з яких: 2 025 415, 67 грн основного боргу (на підставі договору про закупівлю молока №1 с.г. від 01.02.2018р.), 224 876, 97 грн інфляційних втрат, 129 902, 55 грн - 3% річних та 42 152, 93 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору, розстрочити виконання судового рішення про стягнення 2 422 348, 12 грн, терміном на десять місяців, шляхом сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «СКОМЕКС-УКРАЇНА» на користь Приватної агрофірми «Білий Стік» щомісячно, починаючи з 28 лютого 2021 року впродовж дев`яти місяців по 242 234, 81 грн, а в десятому місяці - 242 234, 83 грн.

Рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2021р. у справі №914/1879/20 набрало законної сили 23.02.2021р.

23.02.2021р. Господарським судом Львівської області було видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2021р. у справі №914/1879/20.

У зв`язку з невиконанням рішення суду від 21.01.2021р. у справі №914/1879/20, позивач звернувся до приватного виконавця Михайловського Сергія Володимировича із заявою про примусове виконання наказу Господарського суду Львівської області від 23.02.2021р. у справі №914/1879/20.

16.03.2021р. приватним виконавцем Михайловським Сергієм Володимировичем було відкрито виконавче провадження №64857145 з виконання наказу про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2021р. у справі №914/1879/20.

За період із 21.01.2021р. по 13.02.2024р. на поточний рахунок позивача надійшло 20000,00 грн. з призначенням платежу «Сплата заборгованості згідно наказу 914/1879/20 від 23.02.2021р., виданий Господарським судом Львівської області, СКОМЕКС УКРАЇНА ЧЕРЕЗ ОСОБА_1 » від платника ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , які позивач врахував у розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

За період із 16.03.2021р. по 13.02.2024р. приватним виконавцем Михайловським Сергієм Володимировичем в межах виконавчого провадження №64857145 було перераховано позивачу 1 228 203,59 грн.

Позивач ствердив, а відповідач не заперечив про те, що інших надходжень на виконання наказу про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2021р. у справі №914/1879/20 за період із 21.01.2021р. по 13.02.2024р. не було.

Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області не виконувалось відповідачем належним чином.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі № 686/21962/15-ц.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних з моменту невиконання та до повного виконання грошового зобов`язання (судового рішення).

Отже, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020р. у справі №910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Згідно зі статтями 598 - 609 ЦК України, рішення суду не є підставою для припинення зобов`язання.

З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Таку позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 04.06.2019р. у справі № 916/190/18), а згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ст.202 ГК України, господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управленої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, наявність рішення Господарського суду Львівської області, яким стягнуто з відповідача заборгованість, що набрало законної сили, ніяким чином не припиняє зобов`язання відповідача щодо оплати заявленої заборгованості та не позбавляє позивача права вимагати сплати інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за весь період прострочення основного зобов`язання.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем зроблений детальний розрахунок, який проведений на підставі банківських виписок за період з 21.01.2021р. по 13.02.2024р., відповідно до нього інфляційні втрати становлять 471 360,88 грн., 3% річних становлять 95 715,30 грн., загалом ціна позову становить 567 076,18 грн.

Судом здійснено перевірку даного розрахунку і встановлено, що такий є арифметично вірним та підставним, так як боргові періоди визначені позивачем вірно.

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов`язання.

З огляду на викладене, позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних витрат, які заявлено ним до стягнення з відповідача.

Відтак, нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних підлягають задоволенню.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в зазначених сумах.

Щодо клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних витрат на 50%, які заявлено позивачем до стягнення з відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові ВП ВС від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Водночас, вказуючи про можливість зменшення процентів річних ВП ВС у справі №902/417/18 виходила з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів річних, розмір яких встановлено в договорі на рівні 40 % та 96 %, що за висновками ВП ВС є явно невідповідним принципу справедливості. Тобто, у справі №902/417/18 ВП ВС дійшла висновку про можливість зменшення процентів річних, що були встановлені сторонами в договорі у значно більшому розмірі, ніж передбачено статтею 625 ЦК України та фактично процент річних на рівні 96 % майже повністю покривав основний борг.

В даній справі, сторонами не було погоджено іншого розміру процентів річних, аніж той, що визначено в статті 625 ЦК України на рівні 3% річних.

Отже, у справі №902/417/18 суди виходили з інших фактичних обставин при зменшенні розміру відсотків річних, аніж у справі, що розглядається (№914/488/24).

Суд констатує, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18, від 20.02.2023р. у справі №910/15411/21), а саме від знецінення грошових коштів.

Отже, визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти повинні були бути отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Отже, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у заявленому розмірі, і така сума не підлягає зменшенню судом, оскільки відповідач не навів об`єктивних обставин, які дозволяли б суду зменшити розмір 3% річних, заявлених до стягнення.

Щодо зменшення інфляційних втрат, то суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022р. у справі № 910/9911/21.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 про можливість зменшення розміру інфляційних втрат не зазначено.

Також, саме лише посилання відповідача на воєнний стан, як форс-мажор, який унеможливлює виконання ним зобов`язання, не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов`язання, а відповідач повинен довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов`язання (постанова Верховного Суду від 17.08.2022р. у справі № 922/854/21).Відповідачем не надано відповідних доказів, тому це позбавляє відповідача права посилатися на ці обставини, як на підставу звільнення від відповідальності.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №283 від 16.02.2024р. на суму 8 506,14 грн.

Відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Оскільки позов підлягає задоволенню, судові витрати у справі, а саме 8 506,14 грн. судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, необхідно покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКОМЕКС-УКРАЇНА» (місцезнаходження: Україна, 80023, Львівська обл., Сокальський р-н, село Перетоки, вулиця Шевченка, будинок 86А; ідентифікаційний код: 38991462) на користь Приватної агрофірми «Білий Стік» (місцезнаходження: Україна, 80080, Львівська обл., Червоноградський р-н, село Волиця, Сокальська ТГ; ідентифікаційний код: 03760651) три проценти річних у сумі 95 715,30 грн., інфляційні втрати у сумі 471 360,88 грн. та 8 506,14 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 15.04.2024 р.

СуддяКороль М.Р.