Рішення

від 11.04.2024 по справі 917/1598/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2024 Справа № 917/1598/17

м. Полтава

Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І., при секретарі судового засідання Білій І.М., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Кременчуцького міського споживчого товариства, вул. Першотравнева, 43, м. Кременчук, 39600

до Комунального підприємства «Ринок «Ново-Іванівський», вул. Вадима Бойка, 7, м. Кременчук, 39600

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кременчуцька міська рада Полтавської області, 39600, м. Кременчук, площа Перемоги, 2

про витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

від позивача: Ульянов Р.А.

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Шинкаренко Н.М.

ВСТАНОВИВ:

У 2017 році Кременчуцьке міське споживче товариство звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Комунального підприємства «Ринок «Ново-Іванівський» про:

1) визнання права власності позивача на майно цілісного майнового комплексу Ново-Іванівського ринку, що розташоване за адресою: вул. Вадима Бойка, 7, м. Кременчук, Полтавська область з усіма поліпшеннями та прибудовами, побутовими, складськими, підсобними, торгівельними та іншими приміщеннями, будівлями і спорудами, що складається з:

- об`єкта нерухомого майна: Об`єкти нерухомості цілісного майнового комплексу КП "Ринок "Ново-Іванівський" (реєстраційний номер 16934972, адреса об`єкта: Полтавська обл., м. Кременчук, вулиця Бойка Вадима, будинок 7, загальна площа 121,8 кв. м) до складу якого входять: - одноповерхова нежитлова будівля (площею 349,1 кв. м); - огорожа цегляна (довжиною 106,5 м п.); - огорожа цегляна (довжиною 42,6 м п.); - цегляний стіл (площею 67,2 кв. м); - цегляний стіл (площею 72,6 кв. м); - цегляний стіл (площею 72,7 кв. м); - цегляний стіл (площею 74,0 кв. м); - металеві торгівельні павільйони (площею 11,8 кв. м кожний) - 29 штук;

- об`єкта нерухомого майна: громадського туалету на 10 місць (реєстраційний номер 36606640, адреса об`єкта: Полтавська обл., м. Кременчук, вулиця Бойка Вадима, будинок 7, загальна площа 121,8 кв. м) - металевих воріт (інв. №103003); - парапетів (інв. №103008); - металевих воріт (інв. №103009); - торгівельного павільйону (інв. №103013); - торгівельного павільйону (інв. №103016); - торгівельного павільйону (інв. № 103017); - торгівельного павільйону цегляного (інв. №103043); - торгівельного павільйону цегляного (інв. №103044); - торгівельного павільйону цегляного (інв. №103045); - торгівельного павільйону цегляного (інв. №103046); - торгівельного павільйону цегляного (інв. №103047); - торгівельного павільйону цегляного (інв. №103048); - торгівельного павільйону цегляного (інв. №103049); - торгівельного павільйону цегляного (інв. №103050); - парковки (інв. №103051); - дощової каналізації, електромереж;

2) витребування з володіння відповідача на користь позивача вищезазначеного майна.

Постановою Верховного Суду від 02.08.2023 скасовані рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2021 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 у справі № 917/1598/17, а справа направлена на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2023, матеріали справи № 917/1598/17 передані до розгляду судді Пушку І.І.

Ухвалою від 19.09.2023 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строку для усунення вказаних недоліків у відповідності до вимог ч. 11 ст. 176 ГПК України.

Ухвалою від 29.09.2023 суд задовольнив клопотання позивача та продовжив Кременчуцькому міському споживчому товариству строк для усунення недоліків позовної заяви по справі № 917/1598/17 на 5 календарних днів з моменту отримання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 19.09.2023.

В заяві про усунення недоліків від 27.09.2023 (вх. № 12243 від 28.09.2023; том 7, а.с. 18-21) позивачем конкретизовано предмет позовних вимог та зазначено, що ним висуваються вимоги про витребування індивідуально визначеного нерухомого майна, реєстраційний номер нерухомого майна 16934972, який зазначений у витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12698050 від 29.11.2006, зокрема, стосовно наступних об`єктів: нежитлової будівлі літ А-1, площею 349,1 кв. м; критих цегляних столів № 3, 8, 9, 10; цегляної огорожі № 3 (далі - спірне майно).

У вказаній заяві позивач також зазначає, що підстави та спосіб виникнення права власності на спірне майно встановлені рішеннями Господарського суду Полтавської області від 01.08.2002 у справі № 5/115, від 14.11.2005 у справі № 2/46 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 у справі № 14/505.

Одночасно позивач посилається на те, що спірне майно було збудоване за часів СРСР, встановити точно дату набуття позивачем права власності на це майно неможливо, докази прийняття спірного майна до експлуатації не збереглися, разом з тим, вважає, що здійснення державної реєстрації права власності на це майно в 2006 році є непрямим доказом прийняття його до експлуатації.

Відповідач у відзиві, який подавався під час первісного розгляду справи (том 1, а.с.146) проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до власного статуту за ним закріплене на праві господарського відання майно, яке перебуває у комунальній власності. Водночас, у відзиві відповідач зазначає, що витребуваний позивачем об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, якою відповідач користується відповідно до договору оренди землі, а також звертає увагу на те, що вказаний об`єкт входить до складу цілісного майнового комплексу, що належить на праві власності Кременчуцькій міській раді.

У відзиві на позов, поданому під час нового розгляду справи (том 7, а.с. 126-133), відповідач вказує на те, що, на його думку, строк позовної давності стосовно заявлених позовних вимог про витребування спірного майна має обчислюватися з дня, наступного після здійснення державної реєстрації права власності Кременчуцької міської ради на відповідне майно, тобто з 30.11.2006, та просить застосувати до заявлених позовних вимог строк позовної давності.

Крім того, у відзиві відповідач звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом, оскільки володіння нерухомістю пов`язане з реєстраційним посвідченням, датою порушення права позивача на володіння спірним майном є дата реєстрації права власності за новим володільцем спірної нерухомості, та одночасно зазначає, що майно, визначене у рішенні Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 у справі № 2/46, не перебуває у володінні відповідача.

Ухвалою від 13.12.2017 до участі у справі як третю особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні відповідача, було залучено Кременчуцьку міську раду (том 1, а.с. 100).

Третя особа у відзиві, який подавався під час первісного розгляду справи (том 2, а.с. 60-63) проти позову заперечувала, посилаючись на те, що спірне майно зареєстроване за Кременчуцькою міською радою, відповідна державна реєстрація права власності не була оскаржена позивачем, а тому позовні вимоги, заявлені до відповідача, є безпідставними.

Крім того, третя особа як під час первісного розгляду справи (том 3, а.с. 8-11), так і під час нового розгляду справи (том 7, а.с. 57-62), заявляла про застосування строку позовної давності.

Водночас, в письмових поясненнях по суті спору від 16.10.2023 третя особа звертає увагу, що позивач безпідставно ототожнює нерухоме майно, яке він просить витребувати у відповідача, з майном, право власності на яке було визнане за позивачем рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 у справі № 2/46. Крім того, у письмових поясненнях від 20.11.2023 (том 7, а.с. 158-162) третя особа зазначає, що позивачем не надано доказів стосовно того, що майно, право власності на яке було визнане за позивачем вказаним вище рішенням, було нерухомим майном на момент ухвалення цього рішення, державна реєстрація права власності позивача на таке майно не здійснювалась.

02.10.2023 через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача про відмову від позову в частині позовних вимог (вх. № 12470 від 02.10.2023; том 7 а.с. 28-30). У вказаній заяві позивач просив суд прийняти відмову позивача від позовних вимог про визнання права власності на спірне майно, а також про витребування від відповідача майна: громадського туалету на 10 місць; металевих воріт; парапетів; металевих торгівельних павільйонів в кількості 29 штук; торгівельних павільйонів.

Ухвалою від 13.02.2024 суд прийняв відмову Кременчуцького міського споживчого товариства від позову та закрив провадження у справі в частині позовних вимог про:

- визнання права власності позивача на майно цілісного майнового комплексу Ново-Іванівського ринку, що розташоване за адресою: вул. Вадима Бойка, 7, м. Кременчук, Полтавська область з усіма поліпшеннями та прибудовами, побутовими, складськими, підсобними, торгівельними та іншими приміщеннями, будівлями і спорудами;

- витребування з володіння Комунального підприємства "Ринок "Ново-Іванівський" на користь Кременчуцького міського споживчого товариства нерухомого майна: громадського туалету на 10 місць; металевих воріт; парапетів; металевих торгівельних павільйонів в кількості 29 штук; торгівельних павільйонів.

Цією ж ухвалою суд закрив підготовче провадження у справі № 917/1598/17 та призначив до судового розгляду по суті на 12.03.2024 о 10:30 год. справу в частині вимог про витребування з володіння Комунального підприємства "Ринок "Ново-Іванівський" на користь Кременчуцького міського споживчого товариства об`єктів нерухомості цілісного майнового комплексу Комунального підприємства "Ринок "Ново-Іванівський", реєстраційний номер 16934972, які складаються з: нежитлової будівлі літ А-1, площею 349,1 кв. м; критих цегляних столів № 3, 8, 9, 10; цегляної огорожі № 3.

В зв`язку із цим розглядається позовна заява про витребування з володіння Комунального підприємства "Ринок "Ново-Іванівський" на користь Кременчуцького міського споживчого товариства об`єктів нерухомості цілісного майнового комплексу Комунального підприємства "Ринок "Ново-Іванівський", реєстраційний номер 16934972, які складаються з: нежитлової будівлі літ А-1, площею 349,1 кв.м; критих цегляних столів № 3, 8, 9, 10; цегляної огорожі № 3, що знаходиться за адресою: вул. Вадима Бойка, 7, м. Кременчук, Полтавська область.

Ухвалою від 13.02.2024 суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про участь у судовому засіданні по справі № 917/1598/17 (вх. № 12624 від 05.10.2023), призначеному на 12.03.2024 о 10:30 год., в режимі відеоконференції.

В судове засідання 12.03.2024 представники сторін і третьої особи не з`явилися. Оскільки причина неявки позивача в судове засідання була поважною (позивач просив проводити всі судові засідання у справі в режимі відеоконференції, проте в зв`язку з відсутністю вільного майданчика для резервування відеоконференції в засіданні 12.03.2024, суд відмовив в задоволенні клопотання позивача), суд ухвалою від 12.03.2024 відклав розгляд справи по суті на 11.04.2024 о 10:30 год.

В судове засідання 11.04.2024 представник відповідача не з`явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (том 8, а.с. 34).

В судовому засіданні 11.04.2024 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду спору по суті судом були встановлені наступні обставини.

У відповідності до постанови правління Полтавської обласної спілки споживчих товариств від 27.08.1998 Про впорядкування роботи Кременчуцького ринку було передано Кременчуцький ринок із підпорядкування Управління ринків Полтавської облспоживспілки у підпорядкування Кременчуцького міського споживчого товариства з 01.09.1998 року (том 1, а.с. 27).

На виконання вказаної вище постанови було видане розпорядження правління Полтавської облспоживспілки № 241 р від 16.09.1998 Про затвердження складу комісії, яким було затверджено склад комісії по передачі Кременчуцького ринку у підпорядкування Кременчуцькому міському споживчому товариству, а також зобов`язано оформити акт передачі Кременчуцького ринку у підпорядкування Кременчуцькому міському споживчому товариству (том 1, а.с. 28).

Відповідний акт прийому-передачі госпрозрахункового Кременчуцького міського об`єднання ринків на баланс Кременчуцького міського споживчого товариства було складено 26.01.1999 (том 1, а.с. 29-30).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.08.2002 по справі № 5/115, прийнятим за позовом Полтавської облспоживспілки (Полтавської обласної спілки споживчих товариств) до Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок, Комунального підприємства Міський ринок, було визнано договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Центрального ринку м. Кременчука від 24.01.1999 року, укладений КП Міський ринок та ТОВ Ринок, недійсним; зобов`язано КП Міський ринок м. Кременчук негайно передати Полтавській Облспоживспілці в особі Кременчуцького міського споживчого товариства майновий комплекс Центрального колгоспного міського ринку м. Кременчук (вул. Першотравнева, 43) з усіма прибудовами, побутовими, складськими, підсобними, торгівельними та іншими приміщеннями та поліпшеннями, а також інше рухоме та нерухоме майно, зазначене в інвентаризаційному опису в додатку № 1 до договору купівлі-продажу від 24.01.1999 року (укладений ТОВ Ринок та КП Міський ринок), який є його невід`ємною частиною (том 1, а.с. 35-36).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46, прийнятим за позовом Кременчуцького міського споживчого товариства до Кременчуцької міської ради Полтавської області, виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Комунального підприємства Ринок Ново-Іванівський про визнання недійсним рішень, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, яке набрало законної сили (том 1, а.с. 31-34), було встановлено, що відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Центрального ринку в м. Кременчуці від 24.01.1999, укладеного між ТОВ Ринок і комунальним підприємством Міський ринок, підлягали передачі, зокрема, павільйон Ново-Іванівського ринку, вартістю 22881,09 грн., огорожа Ново-Іванівського ринку, вартістю 7725,08 гри., криті столи Ново-Іванівського ринку, вартістю 5898,20 грн.

Зазначеним вище рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46 також було встановлено, що, як засвідчує позивач, і що підтверджується Актом державного виконавця від 31.10.2003 р., спірне майно йому не повернуто, так як на балансі і в користуванні КП Міський ринок відсутнє. За рішенням суду від 01.08.2002 р. по справі № 5/115 повернути майно Кременчуцькому споживчому товариству було зобов`язано КП Міський ринок, яке в результаті рішення сесії міської Ради від 30.08.2003 реорганізовано, а ринок Новоіванівський виділено в окрему самостійну структуру разом з наявним майном. Ці обставини слугували тому, що Державною виконавчою службою складено акт від 31.10.2003 про відсутність спірного майна у КП Міський ринок як на балансі, так і в користуванні.

Крім того, вищезгаданим судовим рішенням було встановлено, що поверненню підлягало нерухоме майно ринку Новоіванівський по вул. В.Бойка, 7 в м. Кременчуці, яке перейшло до новоутвореного в результаті реорганізації КП Міський ринок КП Ринок Ново-Іванівський, а вказані обставини свідчать про невиконання рішення суду від 01.08.2002 по справі № 5/115.

Відповідно до ч. 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК) України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В рішенні Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46 також встановлено, що згідно заключення будівельно-технічної експертизи № П-724 від 24.10.2005, майно КП «Ринок Ново-Іванівський» є цілісним майновим комплексом будівель, споруд та майна на суму 715 017 грн.

Копія вищезгаданого висновку (мовою оригіналу заключения) будівельно-технічної експертизи № П-724 від 24.10.2005, складеного експертом Кременчуцького відділення Полтавської торгово-промислової палати Маківським Н.В., була додана позивачем до позовної заяви (том 1, а.с. 47-59).

Вказаним вище висновком експерта, за наслідками проведеного 17.10.2005 року обстеження, зокрема, встановлено, що майно КП «Ринок Ново-Іванівський», розташованого в м. Кременчуці Полтавської області по вул. В.Бойка, 7, складається з одноповерхової нежитлової будівлі зовнішніми розмірами 34,35 х 11,4 м, яка має цегляні стіни, дерев`яні перекриття, шиферну покрівлю та бетонну підлогу; цегляних критих столів ( 2 шт.); металевих критих столів (15 шт.); вбиральні, металевих торгівельних павільйонів (43 шт.), металевих контейнерів та кіосків (10 шт.), металевих торгівельних прилавків та столів, металевої огорожі довжиною 55 м, воріт, мереж енергоспоживання.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46 позов було задоволено частково, а саме визнано за Кременчуцьким споживчим товариством право власності на павільйон колишнього Ново-Іванівського ринку, вартістю 22 881, 09 грн.; огорожу колишнього Ново-Іванівського ринку, вартістю 7 725,08 грн.; криті столи колишнього Ново-Іванівського ринку, вартістю 5 898, 20 грн.

Будь-які інші індивідуальні ознаки відповідного майна, окрім вартості, вказаним рішенням встановлені не були.

В частині витребування майна із чужого незаконного володіння в позові відмовлено, оскільки позов було заявлено до Кременчуцької міської ради, а не до утримувача майна КП Ринок Ново-Іванівський, про що зазначено в мотивувальній частині рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46.

До відзиву на позов відповідачем додана копія ухвали Господарського суду Полтавської області від 20.12.2005, прийнятою за наслідками розгляду заяви позивача про роз`яснення рішення суду від 14.11.2005 по справі № 2/46, способу та порядку його виконання (том 7, а.с. 134). У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до п. 10 додатку 1, п. 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, рішення суду про визнання права власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, таким чином, як вказано в ухвалі, КП «Кременчуцьке МБТІ» повинно виконати рішення суду від 14.11.2005.

Докази здійснення державної реєстрації за Кременчуцьким споживчим товариством права власності на майно, визначене рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46, надані суду не були.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.09.2006 по справі № 14/505 за позовом Комунального підприємства Ринок Ново-Іванівський до Кременчуцької міської ради було визнано право власності позивача (КП Ринок Ново-Іванівський) на об`єкти нерухомості цілісного майнового комплексу, що розташовані на земельній ділянці за адресою: м. Кременчук, вул. Вадима Бойка, 7, а саме: одноповерхову будівлю, загальною площею 349,1 кв.м., вартістю 252000 грн; торгівельні металеві павільйони з прозорою синтетичною покрівлею в кількості 29 шт., вартістю 286 958,81 грн.; цегляну огорожу по периметру ринку, вартістю 23 617 грн.; цегляні криті столи, вартістю 8 715 грн. (том 1, а.с.39-40).

На виконання вказаного вище рішення господарського суду було видано наказ від 18.09.2006, яким зобов`язано Комунальне підприємство Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації провести інвентаризацію цілісного майнового комплексу Комунального підприємства Ринок Ново Іванівський, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: м. Кременчук, вул. Вадима Бойка, 7 і зареєструвати право власності Комунального підприємства Ринок Ново Іванівський на об`єкти нерухомості цілісного майнового комплексу: одноповерхову будівлю загальною площею 349,1 м. кв., торгівельні металеві павільйони з прозорою синтетичною покрівлею, цегляну огорожу, цегляні криті столи (том 1, а.с. 198).

29.11.2006 до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено відомості про право власності Кременчуцької міської ради на об`єкти нерухомості цілісного майнового комплексу Комунального підприємства Ринок Ново-Іванівський, за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Вадима Бойка, будинок 7, реєстраційний номер 16934972, підстава виникнення права власності - рішення Господарського суду Полтавської області від 05.09.2006, наказ Господарського суду Полтавської області від 18.09.2006.

Вказані вище відомості містилися в Реєстрі прав власності на нерухоме майно як станом на момент подання позову, так і на момент нового розгляду справи, що підтверджується інформацією (витягом) з Реєстру, наданою третьою особою (том 2, а.с. 67; том 7, а.с. 71).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 по справі № 14/505, прийнятою за наслідками розгляду апеляційної скарги Кременчуцького споживчого товариства, вказане вище рішення суду першої інстанції від 05.09.2006 було скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі (том 1, а.с. 41-46).

Як було встановлено Харківським апеляційним господарським судом у вказаній вище постанові, оскільки Комунальним підприємством «Міський ринок» право власності на спірне нерухоме майно було набуте незаконно, на підставі недійсного правочину, вказане спірне нерухоме майно було незаконно передане Кременчуцькою міською радою Комунальному підприємству Ринок Ново-Іванівський, яке в подальшому шляхом звернення до суду за оскаржуваним рішенням суду, безпідставно набуло право власності на нього.

В той же час, скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 05.09.2006 по справі № 14/505, яке було підставою для реєстрації права власності Кременчуцької міської ради на об`єкти нерухомості цілісного майнового комплексу Комунального підприємства «Ринок Ново-Іванівський», не призвело до внесення відповідних змін до Реєстру прав власності на нерухоме майно, в якому власником об`єкту нерухомості з реєстраційним номером 16934972 на момент подання позову та вирішення спору по суті зазначено Кременчуцьку міську раду (третю особу).

Відповідач, до якого пред`явлено позов, відповідно до п.п. 1.2 власного статуту є комунальним підприємством, яке засноване територіальною громадою м. Кременчука в особі Кременчуцької міської ради, яка є його власником. Майно, яке перебуває у комунальній власності міста та закріплене за підприємством, належить йому на праві господарського відання (п. 3.2 Статуту, том 1, а.с. 151-152).

Під час розгляду спору по суті судом приймається до уваги наступне.

Позивачем пред`явлено позов про витребування спірного майна з володіння відповідача відповідно ст. 387 ЦК України.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (відповідна правова позиція викладена, зокрема, в п. 48 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2020 по справі № 917/353/19).

Підставами заявлених позивачем позовних вимог є посилання на визнання за позивачем права власності на спірне майно рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46, а також на безпідставність здійснення державної реєстрації права власності на вказане майно за Кременчуцькою міською радою 29.11.2006 на підставі рішення Господарського суду Полтавської області від 05.09.2006 по справі № 14/505, яке в подальшому було скасоване судом апеляційної інстанції.

Вказані фактичні обставини були відсутні на момент прийняття рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46 та виникли після його прийняття. Підставами позову, який розглядався по справі № 2/46, були інші фактичні обставини визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Центрального ринку м. Кременчука від 24.01.1999 року, винесення рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2002 по справі № 5/115 про зобов`язання КП «Міський ринок» повернути одержане за цим договором нерухоме майно Кременчуцькому споживчому товариству.

Крім того, зі змісту рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46 вбачається, що вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, які розглядалися по вказаній справі, були заявлені позивачем до Кременчуцької міської ради, а не до КП Ринок Ново-Іванівський, що стало підставою для їх відхилення з мотивів, зазначених в судовому рішенні по справі №2/46.

З урахуванням викладеного, судом не встановлена наявність такого, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Правовий аналіз положень зазначеної вище статті ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

З огляду на викладене, звертаючись до суду з віндикаційним позовом, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття вказаного майна з його володіння, наявність вказаного майна у незаконному володінні відповідача.

Наявності права власності на спірне майно, яке позивач просить витребувати у відповідача, обґрунтовується в позовній заяві посиланням на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46, яким визнано за Кременчуцьким споживчим товариством право власності на павільйон колишнього Ново-Іванівського ринку, вартістю 22 881,09 грн.; огорожу колишнього Ново-Іванівського ринку, вартістю 7725,08 грн.; криті столи колишнього Ново-Іванівського ринку, вартістю 5898,20 грн.

Судом приймається до уваги, що винесене на підставі ст. 392 ЦК України судове рішення про визнання права власності не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (відповідна правова позиція викладена, зокрема, в п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 по справі № 916/1608/18).

Разом з тим, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", заява №48553/99, пункт 77, та від 05.07.2005 у справі "Агротехсервіс проти України", заява №62608/00, пункт 42).

Частиною першою статті 129-1 Конституції України унормовано, що суд ухвалює рішення іменем України, яке є обов`язковим до виконання.

З огляду на те, що рішення судів у справах № 5/115, № 2/46, № 14/505 за участю цих же сторін набрали законної сили і є обов`язковими для виконання, а правильність зроблених у них висновків презюмується, суд не може надавати протилежну оцінку встановленим зазначеними рішеннями обставинам, оскільки відповідачем та третьою особою не наведено достатньо переконливих підстав для неврахування викладених у них висновків.

Як зазначено в мотивувальній частині рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46, підставою для його прийняття було невиконання раніше прийнятого рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2002 по справі № 5/115, стосовно зобов`язання повернути Кременчуцькому міському споживчому товариству саме нерухоме майно ринку Ново-Іванівський по вул. В. Бойка, 7 в м. Кременчуці, яке перейшло до новоутвореного в результаті реорганізації КП «Міський ринок» Комунального підприємства «Ринок Ново-Іванівський».

Зі змісту ухвали Господарського суду Полтавської області від 20.12.2005, прийнятої за наслідками розгляду заяви позивача про роз`яснення рішення суду від 14.11.2005 по справі № 2/46, також вбачається, що майно, право власності на яке було визнане за Кременчуцьким міським споживчим товариством вказаним рішенням (зокрема, павільйон колишнього Ново-Іванівського ринку, вартістю 22 881, 09 грн.), є нерухомим майном.

Експертним висновком будівельно-технічної експертизи № П-724 від 24.10.2005, який згадується в рішенні суду від 14.11.2005 по справі № 2/46, було встановлено, що до складу цілісного майнового комплексу КП «Ринок Ново-Іванівський» входить лише одна цегляна одноповерхова нежитлова будівля зовнішніми розмірами 34,35 х 11,4 м, яка має цегляні стіни, дерев`яні перекриття, шиферну покрівлю та бетонну підлогу.

Зміст постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 по справі № 14/505, зокрема, зазначені в ній мотиви для скасування прийнятого по цій справі рішення Господарського суду Полтавської області від 05.09.2006, дозволяють прийти до висновку, що у вказаній постанові апеляційним господарським судом встановлено, що одноповерхова будівля загальною площею 349,1 кв.м, яка є складовою частиною цілісного майнового комплексу, розташованого на земельній ділянці за адресою: м. Кременчук, вул. Вадим Бойка, 7, є саме тим нерухомим майном (павільйон колишнього Ново-Іванівського ринку), право власності на яке було визнане за позивачем рішенням суду від 14.11.2005 по справі № 2/46.

Зазначені обставини підтверджуються також висновком експерта № 2256/2257 від 28.11.2019 року за результатами проведеної судової будівельно-технічної та оціночної будівельної експертизи, яка призначалася ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.11.2018 під час первісного розгляду справи (том 4, а.с. 65-93).

Так, вказаним вище висновком експерта, за наслідком дослідження технічних паспортів на об`єкти цілісного майнового комплексу КП «Ринок Ново-Іванівський», розташованого на земельній ділянці за адресою: м. Кременчук, вул. Вадим Бойка, 7, станом на 12.10.2006 та станом на 28.05.2019 встановлено наявність нежитлової будівлі, яка має цегляні стіни, дерев`яні перекриття, покрівлю з азбестоцементних листів (шиферу) та бетонну підлогу, позначеної літерою А в технічному паспорті станом на 12.10.2006 та літерою А-І в технічному паспорті станом на 28.05.2019, рік побудови якої невідомий.

Як встановлено висновком експерта, станом на 28.05.2019 відбулася зміна об`ємно-планувального рішення вказаної будівлі та здійснено будівництво ґанків, разом з тим, її фактичні габаритні розміри не змінилися та відповідають габаритним розмірам, що зазначені в технічному паспорті станом на 12.10.2006 (том 4, а.с.68, звор.)

Окрім вказаної будівлі, воріт, огорожі, критих столів (4 шт.), вимоги про витребування яких висуваються позивачем, за висновком експерта, до складу цілісного майнового комплексу КП «Ринок Ново-Іванівський» входять лише тимчасові торгові павільйони (які не мають фундаментів та не є нерухомим майном, про що вказано у відповіді на четверте питання висновку) та громадська вбиральня, яка побудована в 2011 році, вимоги про витребування яких не є предметом розгляду по справі.

Відповідно до частини першої ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідний правовий висновок щодо стандарту доказування викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивачем з достатньою вірогідністю доведено, що витребуване ним у відповідача спірне майно, зокрема, об`єкт нерухомості нежитлова будівля, літ. А-1, площею 349,1 кв.м, є саме тим об`єктом нерухомості (павільйон колишнього Ново-Іванівського ринку), право власності на який було визнане за позивачем рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2005 по справі № 2/46.

Разом з тим, як було встановлено судом, право власності на спірне майно на момент подання позову було зареєстроване не за відповідачем, а за третьою особою, на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване судом апеляційної інстанції.

З огляду на зміст заявлених позовних вимог, позивач вважає, що його право власності порушене відповідачем, оскільки, на думку позивача, витребуване ним спірне майно перебуває у володінні відповідача - КП «Ринок Ново-Іванівський».

Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної в п. 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, фактичним володільцем нерухомого майна визнається суб`єкт, за яким зареєстроване право власності. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98). Відповідна правова позиція викладена в п. 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року по справі № 916/1608/18.

Одночасно судом враховуються також висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 по справі № 362/2707/19, які стосуються наступного.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Суд констатує, що встановлені судом обставини свідчать про наявність порушення цивільних прав позивача на спірне нерухоме майно та про наявність спору про право власності на відповідне майно. Разом з тим, такий спір існує не між позивачем та відповідачем, до якого пред`явлено позов, а між позивачем та третьою особою, яка не визнає право власності позивача на спірне нерухоме майно, яка є фактичним володільцем цього майна внаслідок реєстрації права власності на нього та, відповідно, має бути належним відповідачем за вимогами, заявленими в позові.

Отже, судом встановлено порушення права власності позивача не відповідачем, а третьою особою Кременчуцькою міською радою, тобто позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є підставою для відхилення заявлених позовних вимог.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві (правова позиція, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 по справі № 705/3876/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ГПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч. 2 ст. 48 ГПК України).

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Стосовно подання відповідачем та третьою особою заяв про застосування до заявлених вимог строку позовної давності, з посиланням на те, що строк позовної давності стосовно заявлених позовних вимог про витребування спірного майна має обчислюватися з дня, наступного після здійснення державної реєстрації права власності Кременчуцької міської ради на відповідне майно, тобто з 30.11.2006, судом приймається до уваги наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта ст.267 ЦК України).

Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог (п.7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

З урахуванням встановлених судом обставин щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог як таких, що заявлені до неналежного відповідача, підстави для застосування позовної давності в межах даної справи відсутні.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та підлягають відхиленню в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у позові, судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на позивача у повному обсязі та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 129, 232-233, 237-238 ГПК України

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Повне рішення складено 15.04.2024.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України.

СуддяІ.І. Пушко