Постанова

від 05.03.2024 по справі 367/7264/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 березня 2024 року місто Київ

справа № 367/7264/23

апеляційне провадження № 22-ц/824/6622/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 22 листопада 2023 року у справі за заявою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

в с т а н о в и в :

У вересні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_5 є сином ОСОБА_3 , між ними існували домовленості на виконання яких, позивачем перераховувались грошові кошти відповідачу у значних сумах, більше 110 000 000 грн. Такі домовленості мали правову природу договору доручення та частково договору комісії.

14 вересня 2022 року позивачем було направлено лист ОСОБА_5 на всі відомі електронні та поштові адреси про відмову від договору доручення, прохання надати звіт про виконання доручення та передати все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Після цього, позивач дізнався, що в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів на загальну суму 8 389 855 грн. 28 грудня 2022 року ОСОБА_3 подано зустрічний позов про стягнення грошових коштів у розмірі 130 877 111 грн 87 коп.

Після отримання вимог про повернення коштів, відповідач почав вчиняти всі можливі дії щодо відчуження всього наявного у нього майна на території України.

Так, 26 травня 2023 року між ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлових будинків з надвірними будівлями та земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку разом із розташованими на ній житловими будинками, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 3 600 000 грн.

Посилаючись на те, що вказане нерухоме майно було відчужене з метою уникнення виконання грошового зобов`язання, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 26 травня 2023 року та скасувати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, прийняте державним реєстратором Бучанської міської ради Київської області Лозінським А.Ю. від 8 червня 2023 року № 67942366.

16 листопада 2023 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала заяву про забезпечення позову, у якій просила накласти арешт на нерухоме майно, а саме: житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ; накласти арешт та заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна, а саме: бази відпочинку сімейного типу за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2120885832109; земельної ділянки, кадастровий номер 3210945600:01:032:0072, площею 0,4606 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2120809332109.

Вказує, що відчуження нерухомого майна відбулося після отримання вимоги про повернення грошових коштів і виключно з метою уникнення виконання зобов`язання, оскільки іншого нерухомого майна на території України відповідач не має, як і відкритих банківських рахунків. Невжиття заходів забезпечення позову, у випадку задоволення позовних вимог, може призвести до утруднення виконання рішення суду та відновлення порушених прав позивача. Оскільки накладення арешту не тягне за собою понесення відповідачами збитків, то підстави для застосування заходів зустрічного забезпечення відсутні.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 листопада 2023 року заяву адвоката Лященко А.М., подану в інтересах ОСОБА_3 , задоволено частково. Накладено арешт на житловий будинок, загальною площею 106,8 кв.м., житловою площею 45,5 кв.м., та житловий будинок, загальною площею 97,2 кв.м., під АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 . Накладено арешт на земельку ділянку, площею 0,2528 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) категорія земель: землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер земельної ділянки - 3210945600:01:032:0007. В іншій частині заяви відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу

суду першої інстанції в частині накладення арешту на нерухоме майно і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Скаржник зазначає, що заява про забезпечення позову, як і позовна заява, мали бути повернуті позивачу, оскільки ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , треті особи: ТОВ "Естіма Резіденс", ТОВ "Епіслон-Інвест", ТОВ "Торгово-промисловий дом Світ Хоум", про визнання недійсними низки правочинів щодо відчуження корпоративних прав та нерухомого майна (справ № 367/7264/23). У пунктах 12-13 вказаного позову містяться такі самі вимоги як і у цьому позові, що є підставою для повернення заяви згідно з пунктом 6 частини 4 статті 185 ЦПК України; суд не встановив жодних дійсних обставин, які могли бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову, а лише процитував норми права та судову практику щодо підстав для забезпечення позову; суд не вирішував питання про вжиття заходів зустрічного забезпечення позову; накладений арешт перешкоджає здійсненню ремонтних робіт будинків, які перебувають в занедбаному стані.

Учасники справи відзиви на апеляційну скаргу до суду не подали.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представники ОСОБА_3 - ОСОБА_8 , ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що у провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Обґрунтовуючи підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, позивач вказував, що ОСОБА_5 є сином ОСОБА_3 , між ними існували домовленості на виконання яких, позивачем перераховувались грошові кошти відповідачу у значних сумах, більше 110 000 000 грн.

14 вересня 2022 року позивачем було направлено лист ОСОБА_5 на всі відомі електронні та поштові адреси про відмову від договору доручення, прохання надати звіт про виконання доручення та передати все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

26 травня 2023 року між ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлових будинків з надвірними будівлями та земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку разом із розташованими на ній житловими будинками, що знаходяться

за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 3 600 000 грн.

Вказував, що нерухоме майно було відчужене виключно з метою уникнення виконання грошового зобов`язання, а тому невжиття заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення про визнання правочину недійсним, оскільки майно може бути відчужене. Крім того, відповідач ОСОБА_5 немає іншого майна в Україні, що також унеможливить стягнення з нього коштів, у випадку задоволення відповідного позову в іншому судовому процесі.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Такий висновок суду є правильним.

Відповідно до частин 1-2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Як убачається з роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з

урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Аналізуючи наведені процесуальні норми, обставини справи, вбачається, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду при задоволенні позову, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Таким чином, застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945600:01:032:0007, а також розташовані на ній житлові будинки, за адресою: АДРЕСА_1 , є адекватним та ефективним способом забезпечення позову.

При цьому обраний заявником захід забезпечення позову не порушує право власності відповідача ОСОБА_1 , а сприяє недопущенню порушення прав заявника до встановлення фактичних обставин спору і вирішення питання щодо правомірності укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

Доводи апеляційної скарги про неможливість проведення необхідного ремонту в будинках у зв`язку із накладенням арешту є необґрунтованими, оскільки судом відповідна заборона не встановлювалася.

Посилання у апеляційній скарзі на відсутність будь-яких загроз невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення, спростовуються встановленими

судом обставинами у справі, оскільки між сторонами існує спір щодо нерухомого майна і позивач фактично ставить під сумнів законність відчуження ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та розташованих на ній будинків.

Таким чином, забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом спору у даній справі, є цілком доречним, обґрунтованим, достатнім та співмірним видом забезпечення позову у цій справі.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що суд не вирішив питання щодо вжиття заходів зустрічного забезпечення є необґрунтованими, оскільки в мотивувальній частині судового рішення чітко вказано про відсутність підстав для застосування заходів зустрічного забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 154 ЦПК України метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

Отже, на відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача.

Реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 154 ЦПК України, в якій зазначено, що суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Обов`язкові підстави для застосування заходів зустрічного забезпечення судом не встановлено, як і ймовірні збитки від накладення арешту на майно, а тому очевидної необхідності у їх застосуванні наразі немає.

У випадку, якщо учасник справи вважає необхідним застосування заходів зустрічного забезпечення, він не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції з відповідним клопотанням щодо застосування таких заходів за насідком розгляду якого суд постановляє вмотивовану ухвалу (частина 6 статті 154 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника про наявність правових підстав для повернення заяви про забезпечення позову, як і самого позову, у зв`язку із подачею ОСОБА_3 позову до Шевченківського районного суду міста Києва, у якому предмет і його підстави, в частині оскарження договору купівлі-продажу, тотожні даній справі.

З матеріалів справи убачається, що станом на момент постановлення ухвали про забезпечення позову, провадження у справі № 367/7264/23 не відкрито, а тому у суду не було підстав для вирішення питання про повернення заяви згідно пункту 6 частини 4 статі 185 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 22 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: