Постанова

від 15.04.2024 по справі 320/12569/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/12569/23 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Ганечко О.М.,

Кузьменка В.В.,

При секретарі: Долинській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 08.02.2023 №278/ж10/31-00-04-02-01;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 08.02.2023 №279/ж10/31-00-04-02-01.

Позов обґрунтовано тим, що висновки службових осіб про недостовірність здійснення господарських операцій діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна» не є такими, що ґрунтуються на належних та допустимих доказах, оскільки у позивача наявна вся первинна документація, за якою чітко відслідковується реальність господарських операцій.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року позовні вимоги - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 08.02.2023 №278/ж10/31-00-04-02-01.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 08.02.2023 №279/ж10/31-00-04-02-01.

Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволення позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що проведеною перевіркою наданих документів встановлено, що контрагентом постачальниками зернової продукції пшениці, кукурудзи врожаю 2021 року виступають сільськогосподарські товаровиробники, по яким в ході проведення документальної виїзної перевірки встановлено недостатня кількість земельних та трудових ресурсів для реалізації зернових в задекларованих обсягах.

Як наслідок, на думку апелянта, позивачем порушено вимоги п.п.69.29 п.69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідних положень» Кодексу суми податку на додану вартість в частині формування сум залишку від`ємного значення, яке зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду до її повного погашення по товарним залишкам, які обліковуються за данними бухгалтерського обліку та неможливо підтвердити (непідконтрольна територія, форс-мажорні обставини).

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що відповідач протиправно здійснив вихід за межі перевірки, призначеної на підставі пп.78.1.8 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, що свідчить про протиправність результатів її проведення.

На думку позивача, скаржник у своїй апеляційній скарзі не надає будь-якого документального підтвердження того, що залишки продукції, які знаходяться на непідконтрольній території були знищені чи пошкоджені.

До того ж, апеляційна скарга не містить жодного належного обгрунтування щодо незаконності рішення, а наведена практика Верховного Суду не є релеватною до спірних правовідносин, що вказує про безпідставність висновків скаржника та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Cторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, а подання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі відповідно до статті 304 КАС України є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з`явились.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень виданих Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків від 22.12.2022 №503/ж3 головному державному інспектору відділу податкового адміністрування підприємств торгівлі сільськогосподарськими товарами управління податкового адміністрування підприємств невиробничої сфери ОСОБА_1 , від 22.12.2022 №502/ж3 головному державному інспектору відділу податкового адміністрування підприємств торгівлі сільськогосподарськими товарами управління податкового адміністрування підприємств невиробничої сфери ОСОБА_2 та наказу Центрального міжрегіонального управлінням ДПС по роботі з великими платниками від 17.11.2022 №153/ж1 на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82, п.п.69.2 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна» з питання законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларацій з податку на додану вартість за вересень 2022 року (від 20.10.2022 №9215918989) з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.

За результатами проведення перевірки уповноваженими особами Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків складено Акт від 18.01.2023 №86/Ж5/31-00-04-02-01-35704808 згідно якого встановлено, що перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з ПДВ у декларації за вересень 2022 року, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, встановлено порушення платником податків п.44.1 ст.44, п.п.198.1, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI, 1.5 Розділу V наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 28.01.2016 №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за №15/28289 в результаті чого, у відповідності до п.200.14 ст.200:

1. завищено податковий кредит по декларації з податку на додану вартість за вересень 2022 року у сумі 5 547 171,00 грн, завищено від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (показник рядка 19 Декларації), що призвело до завищення суми від ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 5 547 171,00 грн.

2. відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у сумі 4 351 025,00 грн.

На підставі встановлених у вказаному Акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки порушень, податковим органом було прийнято щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна» наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 08.02.2023 №278/ж10/31-00-04-02-01, яким зменшено розмір від`ємного податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму 5 547 171 грн;

- від 08.02.2023 №279/ж10/31-00-04-02-01, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 4 351 025 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем було правомірно віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість суми по операціям з контрагентами, вказане свідчить про необґрунтованість встановлених податковим органом порушень позивачем податкового законодавства, що мало наслідком прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень оскільки такі порушення не відповідають дійсності.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

За пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Підпунктом «а» п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).

Згідно із п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У свою чергу, Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлені статтею 200 ПК України.

Відповідно до п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України визначено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (п. 200.7 ст. 200 ПК України).

Формування реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

До такого Реєстру вносяться такі дані:

1) найменування платника податку та його індивідуальний податковий номер;

2) дата подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку/небанківському надавачу платіжних послуг, поданої у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання);

3) сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначена у кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або в рахунок сплати грошових зобов`язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

4) сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зменшена на суму податкового боргу;

5) реквізити рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг для перерахування бюджетного відшкодування;

6) реквізити бюджетних рахунків для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

7) реквізити бюджетного рахунка, з якого здійснюється бюджетне відшкодування податку;

8) дата початку та закінчення проведення перевірки даних, зазначених у податковій декларації або уточнюючому розрахунку (в разі їх подання), в складі яких подана заява про повернення суми бюджетного відшкодування, з обов`язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна);

9) сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, та дата поданої до контролюючого органу заяви в разі виникнення у платника податку необхідності змінити напрям узгодженого бюджетного відшкодування;

10) дата складення та вручення платнику податків акта перевірки;

11) дата та номер податкового повідомлення-рішення та сума бюджетного відшкодування за кожною заявою з урахуванням (у разі подання) уточнюючого розрахунку, неузгоджена контролюючим органом;

12) дата початку оскарження податкового повідомлення-рішення та сума бюджетного відшкодування, що оскаржується;

13) дата закінчення оскарження податкового повідомлення-рішення та сума бюджетного відшкодування, узгоджена за результатами оскарження;

14) сума узгодженого контролюючим органом бюджетного відшкодування за кожною заявою та дата її узгодження;

15) дата та сума повернення бюджетного відшкодування на рахунок платника в банку/небанківському надавачу платіжних послуг;

16) дата та сума зарахування (перерахування) в рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Внесення даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування посадовими особами відповідних органів здійснюється з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону «Про електронні довірчі послуги».

Порядок ведення та форма Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.

Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Дані Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, передбачені підпунктом 200.7.1 цього пункту, крім підпункту 5 підпункту 200.7.1 цього пункту щодо реквізитів рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг для перерахування бюджетного відшкодування, не є інформацією з обмеженим доступом та підлягають щоденному, крім вихідних, святкових та неробочих днів, оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Порядок надання відповідної інформації центральним органом виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для її оприлюднення на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

При цьому, Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.

Як свідчать матеріали справи, під час проведення перевірки контролюючим органом було зазначено про неможливість встановити походження сільськогосподарської продукції (кукурудзи), яка придбавалася позивачем у контрагентів ТОВ «Янтар-21А», ТОВ «Перший Український сільськогосподарський кооператив», та придбання транспортно-експедиторських послуг у контрагентів ТОВ «Янтар-21А», ТОВ «Надійна транспортна компанія», ТОВ «МВК Транс».

По-перше, податковий орган прийшов до переконання про завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Янтар-21А» на суму ПДВ 96 219,00 грн.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем до перевірки було надано всі необхідні первинні документи разом з іншими документами щодо взаємовідносин з ТОВ «Янтар-21А», а саме: договори поставки зерна, додаткові угоди до договорів поставки, договір надання послуг транспортного експедирування, видаткові накладні, акти надання послуг, залізничні накладні, картки аналізу зерна, складські квитанції, до яких у уповноважених осіб податкового органу були відсутні претензії, які складені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.

При цьому, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2022 у справі №520/25043/21 за позовом ТОВ «Янтар-21А» до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, встановлено, що придбаний ТОВ «Янтар-21А» товар був реалізований ТОВ «Сіейчес Україна», з яким були підписані відповідні договори поставки №958747 від 24.03.2021, №957993 від 16.03.2021, №974251 від 21.07.2021, за видатковими накладними №37 від 29.03.2021, №30 від 17.03.2021, №103 від 21.07.2021, реалізація вказаного товару також підтверджується: транспортними накладними від 04.04.2021, від 25.03.2021, від 26.07.2021, платіжними дорученнями №674 від 14.04.2021, №593 від 01.04.2021, №547 від 26.03.2021, №501 від 17.03.2021, №2103 від 29.07.2021, №1926 від 22.07.2021, податковими накладними №13 від 19.03.2021, №6 від 17.03.2021, №6 від 21.07.2021».

Під час винесення постанови Другим апеляційним адміністративним суду від 11.10.2021 у справі №520/6607/2118 було досліджено господарські операції зі зберігання товару та встановлено, що ТОВ «Янтар-21А» у жовтні 2020 року надано послуги зі зберігання товару, включаючи послуги по доведенню якості отриманої на зберігання, забезпечення оптимального технологічного режиму зберігання (сушка, очищення, вентилювання, інші технологічні операції), а також послуг по навантаженню.

Згідно умов договору складського зберігання товару, зерно приймалося ТОВ «Янтар-21А» на зберігання за адресою: «Харківська область, Богодухівський район, село Губарівка, вул. Гутянська, буд. 99, тобто за адресою складських потужностей.

Зазначені обставини свідчать про підтвердження придбання товару ТОВ «Янтар-21А», та у подальшому реалізація ТОВ «Сіейчес Україна», за наявності у ТОВ «Янтар-21А» виробничих потужностей для складського зберігання товару.

Посилання апелянта щодо неможливості зберігання ТОВ «Янтар-21А» продукції позивача через відсутність придбання ТОВ «Янтар-21А» послуг зберігання, послуг елеватора, а також неможливість надання таких послуг ТОВ «Янтар-21А» з огляду на нібито відсутність необхідного майна (приміщень) не можуть вважатись обґрунтованими, оскільки зазначене спростовуються самим же податковим органом на сторінці 6 Акту перевірки відповідно до якого наведено дані щодо об`єктів нерухомості у такого контрагента: нежитлові приміщення №1, 2 площею 69,5 кв.м. за адресою Харківська обл. с. Губарівка, вул. Гутянська, 99; нежитлові приміщення №3, літера «Г» площею 8,3 м. за адресою Харківська обл. с. Губарівка, вул. Гутянська, 99; земельна ділянка площею 0,6243 га за адресою Харківська обл. с. Губарівка, вул. Гутянська, 99.

Крім того, позивачем в ході проведення спірної перевірки було долучено до матеріалів справи на підтвердження наявних у ТОВ «Янтар-21А» потужностей для зберігання зерна наявні у позивача фото-звіти об`єктів, на яких ТОВ «Янтар-21А» зберігалося та передавалося зерно позивачу, а саме: три силосні башти висотою 17,133 м., діаметром 8,862 м та об`ємом 500 МТ.

Доводи податкового органу про те, що у ТОВ «Янтар-21А» відсутнє придбання послуг з оренди будь-якого майна, придбання будь-яких комунальних послуг, послуг зберігання, послуг елеватора (приймання, сушіння, очистки, аналізу, складання складських квитанцій), спростовуються вищевикладеним, з огляду на те, що у ТОВ «Янтар-21А» були наявні власні потужності, що свідчить про відсутність об`єктивної потреби за наявності власних складських приміщень придбавати послуги зберігання та елеватора у третіх осіб.

Доводи скаржника щодо необхідності врахування податкової інформації, наявної в інформаційних базах ДПС, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки така інформація не є належним доказом, оскільки не ґрунтується на безпосередньому досліджені первинної документації.

Щодо висновків податкового органу про те, що Державним підприємством «Держреєстри України» не підтверджено складання/оформлення складських квитанцій на зерно ТОВ «Янтар-21А», слід звернути увагу на наступне.

Порядок обігу складських документів на зерно визначається Положенням про обіг складських документів на зерно, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 №198.

Відповідно до п.3.1, 3.2, 3.3, 3.4, зазначеного положення встановлено, що складська квитанція є документом, який після набрання чинності цим положенням замінює прибуткову квитанцію (форма ПК-13) і який видається зерновим складом при прийнятті кожної партії зерна на зберігання та заповнюється у двох примірниках.

Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання.

Оригінал першого примірника складської квитанції вручається поклажодавцю.

Оригінал другого примірника складської квитанції зберігається зерновим складом.

При витребуванні зерна складська квитанція повертається поклажодавцем зерновому складу в обмін на документ, який посвідчує відвантаження зерна складом.

На повернутій складській квитанції та на її другому примірнику, який зберігався на зерновому складі, проставляються відмітки «Погашено», про що робиться відповідний запис у Реєстрі складських документів на зерно.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що у випадку зберігання зерна на сертифікованому зерновому складі (елеваторі), такий склад зобов`язаний оформити складську квитанцію. Екземпляр складської квитанції оформляється й на власника такого зерна.

У відповідності до статті 46 Закону України «Про зерно та ринок зерна» після припинення відносин зберігання та видачі зерна його власнику, зерновий склад на складській квитанції проставляє відмітку «погашено».

Власник здає екземпляр оригіналу складської квитанції зерновому складу, оскільки повторний її обіг заборонено положенням тієї ж ст. 46 Закону про зерно. Саме після повернення оригіналу складської квитанції на зерновий склад (елеватор), останній ставить на ній відмітку «погашено».

Інформація щодо погашених складських квитанцій міститься в основному реєстрі складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, який є електронною базою даних, що формується на основі інформації реєстрів, які ведуться на зернових складах через електронну мережу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 №1569 «Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», яким затверджено Порядок ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання» забезпечення ведення основного реєстру здійснює його держатель - Мінагрополітики. Адміністратором основного реєстру є державне підприємство «Держреєстри України», що належить до сфери управління Мінагрополітики.

Відповідно до п.14 Порядку ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання визначено, що користування основним реєстром та реєстром зернового складу здійснюється шляхом видачі витягів на бланках та/або надання можливості для доступу до певної частини електронної бази даних відповідного реєстру. Підключення до цієї бази даних здійснюється адміністратором основного реєстру на підставі договору з користувачем.

З огляду на вказане, інформація про нібито відсутність інформації про складання складських квитанцій на зерно ТОВ «Янтар-21А» спростовується інформацією з Реєстру складських документів на зерно, та наявні складські квитанції не лише були складені та оформлені, а навіть «погашені», тобто зерно за такими складськими квитанціями вибуло із зернового складу, що свідчить про його подальший рух.

У свою чергу, позивачем до перевірки була надана складська квитанція №173 від 10.06.2022, відповідно до якої зерновий склад ТОВ «Янтар-21А» прийняв на зберігання зерно переоформлене на позивача від контрагента ТОВ «Янтар-21А» 560 т кукурудзи 3 класу урожаю 2021 року.

Відповідно така складська квитанція має статус «погашений» серія та номер СДЗ 55583723, поточний номер 173, складської квитанції, тип: складська квитанція; стан: «Погашений».

Крім того, апелянт посилається на те, що ТОВ «Янтар-21А» у відповідності до наявних трудових ресурсів не міг надавати послуги зберігання, послуги елеватора (приймання, сушіння, очистки, аналізу, складання складських квитанцій тощо), однак, зазначений контрагент поставляв позивачу товар (кукурудзу урожаю 2021 року) та надавав послуги транспортно-експедиційного обслуговування, тобто не надавав послуг зберігання та елеватора.

Окрім того, в Акті перевірки уповноваженими особами не наводиться будь-якого обґрунтування недостатності наявних трудових ресурсів, що є лише припущення відповідача, що таких ресурсів недостатньо.

У даному випадку, наявна в штаті кількість осіб є достатньою для забезпечення повсякденної бізнес-діяльності посередника, враховуючи, що частина працівників може працювати на аутсорсінгу.

До того ж, контролюючий орган посилається на невідповідність площ наявних у нього земельних ділянок згідно інформації зі звітів за формою 29-сг, 4-сг та відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майна-площа задекларованої землі на підставі звітів за формою 29-сг та формою 4-сг більша, ніж та, що відображена в державному реєстрі.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що для визначення обсягу вирощеної сільськогосподарської продукції має використовуватись площа сільськогосподарської продукції з огляду на фактично використані земельні ділянки, відтак відповідно дослідженню підлягає фактичне використання земельних ділянок.

Будь-які недоліки у оформленні та державній реєстрації використання земельних ділянок не впливають на фактично вирощений обсяг сільськогосподарської продукції, що підтверджуються аналогічною позицією Верховнго Суду, викладеною в постанові від 07.09.2021, відповідно до якої фактичне користування суб`єктом господарювання земельними ділянками, вирощування на них сільськогосподарської сплата за них орендної плати є господарською операцією, яка визначена Податковим кодексом України як оренда, незалежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах. Податкове законодавство пов`язує виникнення прав обов`язків платників податків не з фактом укладення договору (оскільки сам собою факт укладення договору не є об`єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Тобто, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договорів оренди (суборенди) земельних ділянок як обов`язкової ознаки для кваліфікації відповідних ділянок як таких, що знаходяться в користуванні сільськогосподарського товаровиробника».

Відтак, визначення обсягу вирощеної сільськогосподарської продукції не залежить від факту державної реєстрації оренди земельних ділянок.

По-друге, під час перевірки господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Перший український сільськогосподарський кооператив» контролюючий орган прийшов до переконання про завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (звітного) періоду на суму 62 216,00 грн.

Так, податковим органом у Акті перевірки зазначено про 18 постачальників ТОВ «Перший український сільськогосподарський кооператив», втім уповноваженими особами виокремлено лише ФГ «Гранат», ТОВ «Юг Агро Сервіс», ТОВ «Торум», ТОВ «ТД «Долинське», ТОВ «Західагро».

Щодо ТОВ «Гранат» уповноваженими особами податкового органу зазначено, що останній був постачальником добрива та дизельного палива, мав у 2020-2021 роках 24 працівники.

Стосовно ТОВ «Юг Агро Сервіс», ТОВ «Торум», ТОВ «ТД «Долинське», ТОВ «Західагро» контролюючим органом зазначено, що у відповідності до наявних в базі ДПС рішень такі контрагенти були визнані ризиковими.

Однак, під час дослідження матеріалів справи не встановлено будь-яких належних та допустимих обґрунтувань визначення у якості безпідставного донарахування щодо від`ємного значення по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Перший український сільськогосподарський кооператив».

У даному випадку при розгляді справи № 160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 зазначила, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

При цьому, на спростування доводів уповноважених осіб податкового органу про не підтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ «Перший український сільськогосподарський кооператив» та про не підтвердження джерела походження товару, позивачем було надано належні та допустимі документи щодо придбання кукурудзи 3 класу українського походження урожаю 2021 року.

З матеріалів справи вбчається, що позивачем було придбано 55,98 т кукурудзи 3 класу українського походження урожаю 2021 року у контрагента ТОВ «Перший український сільськогосподарський кооператив» на підставі договору поставки №995836 від 22.02.2022, що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними №859 від 23.02.2022 (відповідно до якої було поставлено 28,06 т кукурудзи), №1049 від 24.02.2022 (відповідно до якої було поставлено 27,92 т кукурудзи), податковими накладними №367 від 23.02.2022, №497 від 24.02.2022.

При цьому, оплата за поставлений товар була здійснена в повному обсязі та підтверджується платіжними дорученнями №2421 від 23.02.2022, №3136 від 15.06.2022, №3303 від 17.07.2022, №2661 від 25.03.2022.

Крім того, ланцюг постачання кукурудзи 3 класу українського походження урожаю 2021 року підтверджується тим, що вказаний товар був придбаний у ТОВ «Новатор» відповідно до договору поставки №06/03/2018-ПЗРК від 06.03.2018 та додаткової угоди №46 від 22.02.2022.

Відповідно до видаткових накладних №13 від 23.02.2022, №14 від 24.02.2022 ТОВ «Перший український сільськогосподарський кооператив» було придбано 28,06 т та 27,92 т кукурудзи.

У свою чергу, у ході господарської діяльності позивачем було отримано звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (форма 29-сг) під урожай 2021 року, звіт про посівні площі сільськогосподарських культур (форма 4-сг) під урожай 2021 року, відповідно до яких ТОВ «Новатор» здійснювало вирощування кукурудзи на території с. Шелехове, Ананьївського р-ну, Одеської обл., та засіяно у 2021 році 109 га кукурудзи та відповідно до звіту за ф.29-сг ТОВ «Новатор» було засіяно у 2021 році 109 га кукурудзи та зібрано 1 435 т кукурудзи.

Таким чином, наданими документами підтверджується закупівля кукурудзи 3 класу українського походження урожаю 2021 року ТОВ «Перший український сільськогосподарський кооператив» у контрагента ТОВ «Новатор» об`ємом 55,98 т за період 23.02.2022 - 24.02.2022, що дає підстави для висновку про документальне підтвердження придбання такого товару позивачем за ланцюгом постачання.

По-третє, під час проведення перевірки податковий орган прийшов до висновку про завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Надійна транспортна компанія» на суму ПДВ 1 853 957,00 грн, що призвело до завищення податкового кредиту та залишку від`ємного значення ПДВ, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду.

Вказані висновки грунтувлись на неможливості встановити підписантів договору та визначити істотні умови договору, не надання деталізованої інформації, що повністю розкриває зміст та суть здійснених витрат включених до складу товарно-експедиторського обслуговування; наявність рішення про ризиковість ТОВ «Надійна транспортна компанія», яке прийняте після здійснення операцій позивача та ТОВ «Надійна транспортна компанія»; зовнішнього вигляду копій деяких документів (відбитків печатки та підписів директора ТОВ «Надійна транспортна компанія»); відсутність відповідей на запити, які направлялись відповідачем на особисту адресу директора ТОВ «Надійна транспортна компанія»; відповідв Головного управління ДПС в Одеській області про неможливість підтвердити реальність взаємовідносин позивача з ТОВ «Надійна транспортна компанія».

Відповідно, податковий орган зазначає про неможливість встановити підписантів договору надання послуг транспортного експедирування від 01.04.2022 №01042022, оскільки згідно такого договору неможливо встановити посадових осіб «Експедитора» та «Клієнта» від імені яких укладено правочин.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що з наявних у матеріалах справи документів можна встановити обставини щодо підписантів договору та істотних умов договору.

Щодо посилань скаржника про «ризиковість» ТОВ «Надійна транспортна компанія» від 04.08.2022 №182547 колегія суддів зазначає, що таке рішення прийнято вже після здійснення господарських операцій позивача та ТОВ «Надійна транспортна компанія» (квітень, травень та липень 2022 року) та жодним чином не впливає на «реальність» таких операцій.

При цьому, саме по собі рішення про «ризиковість» не може бути самостійною підставою для не визнання певних господарських операцій, а лише для більш детальної перевірки таких операцій.

До того ж, контролюючий орган посилається на те, що копії документів, наданих у відповідь на запит, містять абсолютно ідентичні відбитки печатки та підписи директора ТОВ «Надійна транспортна компанія». Однак, документи отримані за запитом до початку спірної документальної перевірки, в межах спірної документальної перевірки, а також надані ТОВ «Надійна транспортна компанія» до Головного управління ДПС у Одеській області в межах оскарження «ризиковості» містять відмінності в частині відбитків печатки та підписів директора ТОВ «Надійна транспортна компанія», що свідчить про службове підроблення.

У свою чергу, колегія суддів не погоджується з такими аргументами та доводами, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень не має права без встановленого вироком суду факту службового підроблення (складання, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів) посилатись на такі обставини та робити передчасні висновки, без дослідження вказаних обставин відповідними спеціалізованими органами в межах кримінального провадження та у разі відсутності вироку суду, не можна вважати когось причетним до вчинення злочину, а тому суд категорично ставить до таких висновків податкового органу.

Крім вказаного, за відсутності зі сторони податкового органу доведеності службового підроблення господарських документів, суд зауважує, що наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.08.2022 у справі №400/3884/19.

При цьому, з аналізу Акту перевірки податкового органу можна чітко встановити, що первинні документи, позивачем були надані контролюючому органу під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки та пояснення до переліку наданих документів, внаслідок чого такі документи повинні бути враховані податковим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення, але надані позивачем документи не були враховані, що свідчить про ігнорування податковим органом принципу презумпції правомірності рішень платника податку.

При цьому, висновки податкового органу про відсутність пояснень та документів є також безпідставними, з огляду на надання позивачем податковому органу додаткових документів та пояснень, а саме:

- пояснення до запиту №1 від 22.12.2022 з питань, які виникли в ході документальної позапланової перевірки з питань достовірності відображення від`ємного значення податку на додану вартість за вересень 2022 року (стосовно відомості про наявність основних засобів, про оплату товарів і послуг та ін.);

- пояснення №01-01/23 від 06.01.2023 до запиту №2 від 04.01.2023 з питань, які виникли в ході документальної позапланової перевірки з питань достовірності відображення від`ємного значення податку на додану вартість за вересень 2022 року (стосовно закупівлі товару та джерела походження придбаного товару);

- пояснення на запит №3 від 04.01.2023 з питань, які виникли в ході документальної позапланової перевірки з питань достовірності відображення від`ємного значення податку на додану вартість за вересень 2022 року (стосовно наявності залишків та товарно-матеріальних цінностей);

- відповідь на запит про надання інформації №02-01/2023 від 12.01.2023 на запит Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №4 від 10.01.2023 (стосовно необґрунтованості запиту щодо належної обачності);

- пояснення №04-01/23 від 12.01.2023 до запиту №5 від 09.01.2023 з питань, які виникли в ході документальної позапланової перевірки з питань достовірності відображення від`ємного значення податку на додану вартість за вересень 2022 року (стосовно придбання послуг з перевезення).

Жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у позивача матеріальних ресурсів відповідачем не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента, а тим паче взаємовідносини контрагента з іншими суб`єктами господарювання, не свідчить про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Аналогічна правова позиція підтверджена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 11.06.2018 у справі №826/4565/14, від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 03.04.2018 у справі №2а-7462/10/2170, від 07.03.2018 у справі №804/3420/16.

Суд апеляційної інстанції критично сприймає доводи контролюючого органу про податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерій оцінки реальності господарських операцій, враховуючи те, що контролюючим органом не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цього посилання, зокрема і акт про неможливість проведення звірки, про який зазначено в Акті перевірки.

Крім того, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення такої аналітичної інформації будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, про що свідчить відсутність актів зустрічної звірки контрагентів позивача з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/16272/13-а.

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

З огляду на вказане вбачається, що відповідачем не доведено, що господарські операції фактично не відбулися, чи відбулися з порушенням вимог чинного законодавства, та не надано доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості або інших обставин, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження здійснення господарських операцій вказує на те, що позивач мав господарські операції зі своїми контрагентами, спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім того, вказані первинні документи оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Під час дослідження матеріалів справи не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Разом з тим, доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

У свою чергу, контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності, обумовленого укладенми договорами, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Так, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

До того ж, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14.

Крім того, відповідачем не було враховано, що позивач як платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

У даному випадку позивач не може нести відповідальність за можливі невиконання контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

У той же час, всі операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг відображені в бухгалтерському обліку та використані в господарській діяльності, що є відповідним доказом фактичного руху активів.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача з його контрагентами підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, колегія суддів приходить до висновку, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необгрунтованими.

За таких обставин, висновок відповідача про зменшення від`ємного значення ПДВ та зменшення задекларованої суми бюджетного відшкодування ПДВ з посиланням на нереальність господарських операцій є помилковим та не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко