Постанова

від 15.04.2024 по справі 300/7973/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/7973/23 пров. № А/857/3504/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Онишкевича Т.В.,

Сеника Р.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року про відмову в забезпеченні позову у справі № 300/7973/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Івано-Франківського квартирно-експлуатаційної частини (району) про визнання бездіяльність неправомірною та зобов`язання до вчинення дій,

суддя в 1-й інстанції Главач І.А.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, заявник, ОСОБА_1 ), 20.11.2023 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі відповідач 1), Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) (далі відповідач 2), в якому просить:

- визнати неправомірними дії відповідача 1 щодо прийняття рішення оформленого протоколом №189 від 25.10.2023 засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями в частині непогодження забезпечення житлом полковника запасу ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача 1 в частині погодити забезпечення житлом полковника запасу ОСОБА_1 ;

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача 2 щодо не направлення документів до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради для закріплення однокімнатної постійної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 20,9 м.кв., загальною площею 43,3 м.кв за ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача 2 направити документи до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради для закрпілення однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 20,9 м.кв, загальною площею 43,3 м.кв. за ОСОБА_1 .

15.01.2024 ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, шляхом постановлення ухвали, якою забезпечити позов забороною відповідачу 2 вчиняти дії з розподілу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 20,9 м. кв., загальною площею - 43,3 м. кв.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить таку скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви позивача відмовити.

В доводах апеляційної скарги вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято наказ від 28.12.2023 №1245 про затвердження рішення об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.10.2023 №15, яким скасовано пункт 4 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.09.2023 №10, щодо надання однокімнатної постійної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 20,9 кв.м., загальною площею 43,3 кв.м. на 9 поверсі полковнику запасу ОСОБА_1 1965 р.н., на склад сім`ї 1 (одна) особа.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб фактично вирішить спір по суті, що суперечить меті застосування статті 150 КАС України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки такі відповідають встановленим обставинам справи та зроблені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо таке буде прийнято на користь позивача.

Колегія суддів звертає увагу на те, що підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з ч.1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до ч.6 ст.154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Таким чином, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме: із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

Крім того, забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем (заявником) та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.

Необхідно зазначити, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд, виходячи з конкретних доказів, повинен встановити чи наявна хоча б одна з передбачених ч.2 ст.150 КАС України обставин та оцінити чи не призведе застосований судом захід забезпечення позову до заподіяння ще більшої шкоди, ніж та, якої можна запобігти шляхом його застосування.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Як вбачається з матеріалів справи, покликання позивача на те, що можливий повторний розподіл даної квартири унеможливить виконання рішення суду, як на очевидні ознаки протиправності останнього підлягають відхиленню.

Доводи щодо необхідності заборони відповідачу вчиняти дії щодо розподілу квартири не обґрунтовані та не підтверджені наданими доказами. Так само позивачем не зазначено, на підставі яких саме доказів підтверджено доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача.

Крім того, наказом від 28.12.2023 №1245 скасовано пункт 4 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.09.2023 №10, щодо надання однокімнатної постійної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 20,9 кв.м., загальною площею 43,3 кв.м. на 9 поверсі полковнику запасу ОСОБА_1 1965 р.н., на склад сім`ї 1 (одна) особа.

Щодо покликань апелянта про очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення оформленого протоколом №189 від 25.10.2023 засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями в частині непогодження забезпечення житлом полковника запасу ОСОБА_1 , оскільки наявність таких ознак у рішенні відповідача може бути виявлена судом виключно на підставі з`ясування усіх фактичних обставин справи та безпосереднього дослідження оскаржуваних рішень, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Крім того, у абзаці 1 п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 №2 вказано, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, за вказаних обставин не підтверджено існування ознак очевидної протиправності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, у зв`язку з чим для правової оцінки цього рішення необхідно провести розгляд справи по суті, встановити фактичні обставини справи та надати їм правову оцінку для вирішення питання існування очевидної небезпеки заподіянню шкоди правам та свободам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі. Також не надано належних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. При цьому, відсутні підстави вважати, що рішення суду буде неможливо виконати чи виконання такого рішення буде суттєво ускладнено.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає, що відсутні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття заходів забезпечення позову у цій адміністративній справі.

Крім того, саме по собі подання адміністративного позову, предметом якого є визнання протиправним рішення суб`єкта повноважень не є доказом того, що таке рішення є протиправним, адже розгляд адміністративної справи по суті і має на меті встановлення правомірності чи протиправності прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення, що є безумовною підставою для відмови у застосуванні попереднього судового захисту у вигляді забезпечення позову.

Оцінюючи необхідність забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного розпорядження про анулювання ліцензій, колегія суддів зазначає, що в вданому випадку позов не може бути забезпечений у спосіб, заявлений позивачем, оскільки такий спосіб фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Визначальним для забезпечення позову є належне обґрунтування та надання належних доказів на підтвердження тих обставин, що невжиття таких заходів забезпечення утруднить виконання рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не довів необхідність вжиття застосованих судом заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, а застосовані заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а в задоволенні заяви позивача про забезпечення адміністративного позову необхідно відмовити.

Колегія суддів звертає увагу, що це не позбавляє позивача права повторного звернення в суд із заявою про забезпечення позову шляхом належного обґрунтування підстав такого вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року про відмову в забезпеченні позову у справі № 300/7973/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 15 квітня 2024 року