Ухвала

від 09.04.2024 по справі 463/36/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/36/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/811/457/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря ОСОБА_5 ,

адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2024 року про арешт майна

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2024 року клопотання слідчого задоволено.

Накладено арешт на грошові кошти у безготівковому вигляді, що знаходяться на рахунках суб`єктів господарської діяльності та грошові кошти, які в подальшому надходитимуть на рахунки підприємств згідно з наведеним переліком шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування, у тому числі заборонити проводити будь-які фінансові операції по вищезазначеним рахункам, крім обов`язкових платежів до бюджету та для виплати заробітної плати.

На ухвалу слідчого судді адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту га грошові кошти у безготівковому вигляді, що знаходяться на рахунках ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ», ТОВ «СІТІ ВОРЛД ГРУП», АТ «ЗНВКІФ «КАНБЕРРА» та грошові кошти, які в подальшому надходитимуть на їх рахунки, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування, у тому числі заборони проводити будь-які фінансові операції по вищезазначеним рахунках, крім обов`язкових платежів до бюджету та для виплати заробітної плати, постановити нову ухвалу, якою в задоволені клопотання в цій частині відмовити.

Зазначає, що копію ухвали отримали лише 19.03.2024, тому строк апеляційного оскарження пропущено з поважних причин.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що Личаківський районний суд м. Львова не вправі був розглядати клопотання, таке розглянуто за відсутності у слідчого судді повноважень, з порушенням правил підсудності.

Також звертає увагу на те, що в порушення вимог п.3 ч. 2 ст. 171 КПК України, ні клопотання прокурора про арешт майна, ні додатки до нього не містять документів, які підтверджують право власності на безготівкові кошти на рахунках зазначених суб`єктів господарської діяльності саме у фізичних осіб (бенефіціарних власників), перерахованих у клопотанні, і зокрема у ОСОБА_7 , відносно яких, зареєстровано кримінальне провадження.

Також, в порушення приписів п.3 ч. 2 ст. 171 КПК України, ні клопотання, ні додатки до нього не містять документів, які би підтверджували право власності на банківські рахунки ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ», ТОВ «СІТІ ВОРЛД ГРУП», АТ «ЗНВКІФ «КАНБЕРРА» у фізичних осіб (бенефіціарних власників), перерахованих у клопотанні, і зокрема у ОСОБА_7 , стосовно яких і проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 111; ч. 2 ст. 203-2; ч. 2 ст. 209; ч. 3 ст. 212; ч. 1 ст. 365-3 КК України.

Апелянт вважає, що клопотання прокурора, не відповідає приписам п. 3 ч. 2 ст.171 КПК України в частині обов`язку обґрунтованості прокурором доведення необхідності накладення такого арешту, оскільки, не містить ні самого посилання, ні доданих до клопотання належних і допустимих доказів з приводу цього, тому вважає, що відповідно до ч. 1 ст.173 КПК України, слідчий суддя - у задоволенні клопотання про арешт майна, зобов`язаний був відмовити.

Також звертає увагу на те, що слідчий суддя дійшовши висновку необхідності задоволення клопотання, зобов`язаний був застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна (безготівкові кошти і рахунки) ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ», ТОВ «СІТІ ВОРЛД ГРУП», АТ «ЗНВКІФ «КАНБЕРРА», який би не призводив до зупинення та надмірного обмеження підприємницької діяльності. Також, вважає, що необхідно було застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна, шляхом заборони не юридичним особам, а саме бенефіціарному власнику - користуватись та розпоряджатись (що унеможливлює і відчуження) безготівковими коштами на рахунках та банківськими рахунками ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ», ТОВ «СІТІ ВОРЛД ГРУП», АТ «ЗНВКІФ «КАНБЕРРА», що було б спів розмірними та відповідало потребами досудового розслідування.

Звертає увагу на те, що безготівкові кошти, які знаходилися на рахунках суб`єктів господарської діяльності не визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, тому накладення арешту на них є істотним порушенням норм процесуального закону.

Прокурор ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 . Просить залишити таку без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.

Прокурор також клопоче про розгляд апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 без його участі.

Адвокат ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримала, просили її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення адвоката ОСОБА_6 , вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта щодо причин пропуску строку апеляційного оскарження. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити.

Ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно відповідає вимогам ст. 370 КПК України, є законною, вмотивованою та обґрунтованою.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до пункту 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. Статтею 132 КПК України встановлені загальні умови, що не допускають застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч.1, 2 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення).

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України), наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Вказаних вимог кримінального процесуального закону слідчим суддею першої інстанції було дотримано в повному обсязі.

Слідчими першого та другого відділів Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування, у кримінальному провадженні № 42023000000001384 від 23.08.2023 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 203-2, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 365-3 КК України.

З матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та інші особи були причетні до організації злочинного механізму, спрямованому на підтримку окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях.

Зокрема, ними після окупації Росією АР Крим, було зареєструвано компанію "ООО "ПЭЙБЭРРИ" (ІПН РФ: 9204000245 , м. Севастополь, АР Крим). В подальшому, через "ООО "ПЭЙБЭРРИ" спільно з "ООО "ПЭЙБЭРРИ ГЛОБАЛ" (ІПН РФ: 1192375063429 ) оранізовано господарську діяльність з надання послуг прийняття/переказу коштів від українських та російських громадян на користь російських окупаційних органів влади, суб`єктів господарювання т.зв. "ЛНР"/"ДНР", а також поповнення електронних платіжних засобів, емітованих "АО "МТС Банк".

Функціонування вказаного платіжного сервісу дозволило окупаційній адміністрації в обхід міжнародних санкцій отримувати грошові кошти на рахунки російських банків від юридичних та фізичних осіб з тимчасово окупованих територій АР Крим, Донецької, Луганської, Запорізької областей.

Окрім цього, вказані особи також задіяні до організації та функціонування злочинного механізму, спрямованого на здійснення на території України та території тимчасово окупованих територіях фінансових операцій, пов?язаних, у тому числі, із забезпечення незаконного грального бізнесу та легалізації (відмивання) коштів, отриманих від вищезазначеної діяльності.

Зокрема, після того, як 10 березня 2023 року Указом Президента України №145/2023 «Про введення в дію рішення РНБО України «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» було заборонено діяльність букмекера «PARIMATCH», його власники та службові особи в обхід запроваджених санкцій, використовуючи потужності та активи колишньої онлайн-системи азартних ігор, запровадили діяльність під новим брендом «Buddy.bet», не маючи при цьому дозволу Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей.

З метою фінансового забезпечення описаних вище злочинних механізмів, спрямованих на заподіяння шкоди інтересам національної безпеки та засадам господарської діяльності, ОСОБА_7 були задіяні, в тому числі пов?язані та підконтрольні юридичні особи, зокрема ті, щодо яких він виступав кінцевим бенефіціарним власником.

ОСОБА_7 , ОСОБА_9 спільно з ОСОБА_12 , співвласником «PARIMATCH» ОСОБА_13 та іншими невстановленими особами, з метою власного збагачення та ведення підривної діяльності проти держави у сфері економки, створили/залучили до виконання свого злочинного плану ряд фізичних та юридичних осіб на території України, серед яких у тому числі є ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ» (ЄДРПОУ 41697872), ТОВ «СІТІ ВОРЛД ГРУП» (ЄДРПОУ 40030575) та ТОВ «ЗНВКІФ «КАНБЕРРА» ( ЄДРПОУ 44021229), банківські рахунки яких використовуються для фінансових операцій щодо обходження запроваджених санкцій РНБО України у діяльності щодо надання без ліцензії послуг у сфері азартних ігор та лотерей.

Постановою старшого слідчого з ОВС Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_14 від 23 січня 2024 року банківські рахунки в тому числі ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ» (ЄДРПОУ 41697872), ТОВ «СІТІ ВОРЛД ГРУП» (ЄДРПОУ 40030575) та ТОВ «ЗНВКІФ «КАНБЕРРА» ( ЄДРПОУ 44021229) визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

30 січня 2024 року прокурора другого відділу першого управління процесуального керівництва досудового розслідування та підтримки публічного обвинувачення Департаменту нагляду додержання законів органами ДБР Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 , звернувся до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на майно, яке було задоволено ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2023 року.

Задовольняючи дане клопотання сторони обвинувачення, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність накладення арешту на майно у зв`язку з наявністю достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, при цьому слідчим суддею було враховано розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Твердження адвоката про те, що в межах кримінального провадження та в матеріалах справи відсутнє підтвердження достовірними, належними і допустимими доказами самих фактів та обставин використання безготівкових коштів та банківських рахунків чи юридичними особами ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ» (ЄДРПОУ 41697872), ТОВ «СІТІ ВОРЛД ГРУП» (ЄДРПОУ 40030575) та ТОВ «ЗНВКІФ «КАНБЕРРА» ( ЄДРПОУ 44021229), чи його бенефіціарним власником ОСОБА_7 , колегією суддів до уваги не беруться, оскільки вказані обставини належать до фактичних обставин кримінального провадження, а тому такі мають досліджуватися, у випадку, якщо кримінальне провадження надійде до суду, під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.

Під час розгляду клопотання сторони обвинувачення слідчий суддя правильно встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке просять накласти арешт, відповідає вимогам ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться в клопотанні прокурора.

Так, ЄСПЛ своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 7 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

На переконання апеляційного суду, слідчим суддею при ухваленні оскаржуваного рішення було враховано не лише вимоги щодо захисту фундаментальних прав власника майна та прав третіх осіб, а й «справедливий баланс» між інтересом суспільства та приватним інтересом, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Колегія суддів також враховує, що зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які, в свою чергу, чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України. Поряд з цим, власник або інший володілець майна, відповідно до вимог ст. 174 КПК України, має право звернутися із клопотанням про скасування накладеного арешту.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що майно не відповідає критеріям речових доказів, та прокурором не доведено необхідність арешту такого майна, є безпідставними, оскільки встановлені фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що майно може бути предметом кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речового доказу, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.

Не знайшли свого підтвердження й покликання апелянта на недотримання прокурором вимог п.1 ч. 2 ст. 132 КПК України при поданні клопотання про накладення арешту на майно у кримінальному проваджені № 42023000000001384 від 23.08.2023 до Личаківського районного суду м. Львова, з тих підстав, що наказом Державного бюро розслідувань від 21.02.2024 № 76 визнано такими, що втратили чинність накази ДБР від 01.03.2022 № 120дск та від 04.03.2022 № 121дск.

Як вбачається із змісту клопотання про накладення арешту на майно у такому прокурором обґрунтовано підставність звернення із відповідним клопотанням до Личаківського районного суду м. Львова.

Так зазначено, що наказом директора ДБР від 04.03.2022 №120-дкс місцем здійснення досудового розслідування першого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності Головного слідчого управління ДБР, визначено місце знаходження Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові.

У свою чергу, листом № 186/0/158-22 від 25.05.2022 Верховного Суду визначено, що клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, подані слідчими першого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності Головного слідчого управління ДБР підсудні Личаківському районному суду м. Львова.

До матеріалів клопотання також долучено постанову слідчої групи, яка здійснює досудове розслідування, та старшого слідчої групи у кримінальному провадженні 2023000000001384 від 23.08.2023 до яких також входять слідчі першого та другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності Головного слідчого управління ДБР.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 132 КПК України клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Відтак, територіальна юрисдикція суду визначається територією, в межах якої знаходиться орган досудового розслідування, незалежно від зареєстрованого місцезнаходження органу досудового розслідування як юридичної особи.

Таким чином відповідно до чинної редакції вказаної норми територіальна юрисдикція суду визначається територією, в межах якої знаходиться орган досудового розслідування, незалежного від зареєстрованого місцезнаходження органу досудового розслідування, як юридичної особи.

22 березня 2018 року законом № 2367-VІІІ було внесено відповідні зміни до КПК України, які є чинними станом і на сьогодні. Цим законом реєстрацію органу досудового розслідування як юридичної особи як критерій визначення територіальної юрисдикції судів було вилучено. Натомість було встановлено (повернуто) критерій - саме місцезнаходження органу досудового розслідування.

Отже, відповідно до чинної редакції вказаної норми територіальна юрисдикція суду визначається територією, в межах якої знаходиться орган досудового розслідування, незалежного від зареєстрованого місцезнаходження органу досудового розслідування, як юридичної особи.

Враховуючи, що наказом Директора Державного бюро розслідувань від 04.03.2022 №120-дкс місцем здійснення досудового розслідування першого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності Головного слідчого управління ДБР, визначено місце знаходження Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові, відтак, клопотання прокурора про накладення арешту на майно подано з дотриманням вимог п. 1 ч. 2 ст. 132 КПК України, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться досудове розслідування.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що вищевказане клопотання подане прокурором 30 січня 2024 року, а саме до видання наказу Державного бюро розслідувань від 21.02.2024 № 76 визнано такими, що втратили чинність накази ДБР від 01.03.2022 № 120дск та від 04.03.2022 № 121дск.

Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді клопотання про арешт майна слідчим суддею допущено не було.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам закону й підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

поновити адвокату ОСОБА_6 строк апеляційного оскарження.

Ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2024 року про накладення арешту на майно залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

С у д д і :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4