Рішення

від 09.04.2024 по справі 583/3921/23

ОХТИРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 583/3921/23

2/583/63/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Яценко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Артеменко О.С.,

позивачки ОСОБА_1

представника третьої особи на стороні позивачки ОСОБА_2

представників відповідача: Панової Л.П.

Огреб М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Охтирка Сумської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивач: Первинна профспілкова організація нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» про стягнення частково невиплаченої заробітної плати, компенсації за порушення термінів виплати грошових доходів, середнього заробітку, моральної шкоди, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14.08.2023 позивачка звернулася із зазначеним позовом, в якому просить: стягнути з відповідача невиплачену частину заробітної плати за період з 01.01.2022 по 15.09.2022 в сумі 48229,30 грн без урахування податків та зборів; стягнути з відповідача індексацію заробітної плати за порушення термінів виплати грошових доходів за період з 01.01.2022 по 15.09.2022 у сумі 6634,13 грн та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 07.04.2023 по дату винесення судового рішення; визнати неправомірними дії відповідача щодо ненадання ОСОБА_1 невикористаної щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів та матеріальної допомоги на оздоровлення згідно з умовами колективного договору підприємства за період з 26.05.2021 по 31.12.2022 відповідно до поданої заяви від 10.04.2023; зобов`язати відповідача надати щорічну основну відпустку тривалістю 14 календарних днів та матеріальну допомогу на оздоровлення згідно з умовами колективного договору підприємства за період з 26.05.2021 по 31.12.2022 відповідно до поданої заяви від 10.04.2023, а також стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50000 грн.

Вимоги за позовом вмотивовані тим, що з 25.05.1998 позивачка почала працювати в НГВУ «Охтрканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА». 22.12.2006 вона була переведена на посаду економіста із збуту 2 категорії фінансового відділу НГВУ «Охтрканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА». У лютому 2020 року відповідач незаконно відсторонив її від раніше виконуваної роботи, безпідставно перевів у простій та протиправно припинив виплачувати їй 1/3 частину її заробітної плати. Постановою Сумського апеляційного суду від 05.01.2021 №583/1202/20 визнано незаконним та скасовано наказ №61-к/тр від 05.02.2020 в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» ОСОБА_5 «Про затвердження акту простою» стосовно працівника ОСОБА_1 , стягнуто з ПАТ «УКРНАФТА» в особі відокремленого структурного підрозділу юридичної особи НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» на користь ОСОБА_1 невиплачену 1/3 частину заробітної плати у розмірі 25907,70 грн з подальшим утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Крім цього, рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08.02.2022 №583/4219/21, яке постановою Сумського апеляційного суду від 09.05.2023 залишено без змін, частково задоволені вимоги ОСОБА_1 , стягнуто з ПАТ «УКРНАФТА» в особі відокремленого структурного підрозділу юридичної особи НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» на її користь безпідставно невиплачену 1/3 частину заробітної плати працівника за період з 23.09.2020 по 31.12.2021 в сумі 37263,56 грн. Після повного виконання судового рішення від 08.02.2022 №583/4219/21 та закриття виконавчого провадження відповідач знову почав не доплачувати їй заробітну плату у розмірі 1/3 частини від її посадового окладу вже з 01.01.2022. Відповідно до її розрахунку за період з 01.01.2022 по 15.09.2022 відповідач неправомірно не виплатив частину належної працівнику заробітної плати у розмірі 48229,30 грн. Також з відповідача підлягає стягненню й компенсація працівнику частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 6634,13 грн. Крім того, відповідно до наказу заступника голови правління, виконавчого Віце-президента по роботі з персоналом ОСОБА_6 від 13.09.2022 №1418-к про застосування до економіста зі збуту 2 категорії ОСОБА_1 заходу стягнення у вигляді звільнення, згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України, позивачку було звільнено із займаної посади. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.04.2023 №551/2250/22, яке постановою Сумського апеляційного суду від 27.06.2023 залишено без змін, ОСОБА_1 поновлено на посаді економіста зі збуту 2 категорії НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» з 15.09.2022. Рішення в частині поновлення підлягає негайному виконанню. Після проголошення 06.04.2023 рішення суду №551/2250/22 позивачка відразу з`явилася до кабінетів співробітників кадрових сервісів, розташованих в адміністративному корпусі підприємства по АДРЕСА_1 , проте жодний із співробітників її не прийняв, процедуру поновлення на роботі не виконав, вступного інструктажу не провів, їй не було надано робоче місце, не було надано прилади та обладнання для виконання функцій, передбачених її посадовою інструкцією, що, на її переконання, свідчить про її недопущення до виконання раніше виконуваної нею роботи, через що вона не отримує належну їй заробітну плату. Відповідно до наданого нею розрахунку сума середнього заробітку працівника за час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за період з 07.04.2023 по 31.08.2023 складає 51504 грн. Крім того, після поновлення на роботі вона вирішила скористатися своїм правом на отримання щорічної календарної відпустки та отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка передбачена умовами Колективного договору ПАТ «УКРНАФТА», в зв`язку з чим 10.04.2023 подала керівнику відповідну заяву. 17.04.2023 в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» Мальчик О. надано письмову відповідь про відмову у задоволенні її вимоги, оскільки їй при звільненні було сплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, тому після поновлення на роботі працівник не має права на отримання відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення. Позивачка не погоджується з такою позиціє відповідача, вважає її незаконною та необґрунтованою, й такою, що суперечить вимогам ч. 4 та ч. 9 ст. 10 Закону України «Про відпустки». Умисне порушення роботодавцем її трудових прав (незаконне позбавлення права на відпустку, незаконна невиплата заробітної плати, не допуск до виконання раніше виконуваної роботи) глибоко вразило позивачку та завдало значної моральної шкоди у вигляді душевних страждань, через що у неї різко погіршився стан здоров`я, відбулися вимушені зміни у її житті, вона втратила можливість професійно себе реалізувати. Маючи складну ситуацію в особистому житті, так як проживає без чоловіка, вона також має на утриманні похилого віку маму, про що неодноразово повідомляла своє керівництво та залишившись без заробітку перебуває у складному матеріальному становище, що спричинило негативні зміни у її житті. Розмір завданої їй неправомірними діями відповідача моральної шкоди оцінює в 50000 грн.

22.08.2023 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

11.09.2023 від представника ПАТ «Укрнафта» надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, пославшись на їх необґрунтованість. Представник відповідача зазначає, що саме у період з 01.01.2022 по 15.09.2022, відповідно до наказу №120-к/тр від 31.05.2018 «Про затвердження актів про простій», ОСОБА_1 встановлено початок простою з 01.06.2018. Даний наказ є чинним, позивачкою не оскаржений та не скасований у судовому порядку. Отже з 01.01.2022 по 15.09.2022 позивачка фактично перебувала у простої. З моменту початку простою, а саме з 01.06.2018 по 24.02.2022, позивачка приходила до адмінкорпусу структурної одиниці ПАТ «УКРНАФТА» у робочі дні, перебувала у визначені години за визначеним місцем перебування та розписувалась у Журналі реєстрації працівників, робочі місця яких перебувають у простої. Починаючи з 24.02.2022 позивачка була відсутня на роботі. ПАТ «УКРНАФТА» не зупиняло свою роботу на території м.Охтирка та всіляко підтримувало працівників. Починаючи з березня 2022 року поступово працівники почали повертатися до виконання своїх обов`язків, а з 01.04.2022 ПАТ «УКРНАФТА» повністю відновило свою діяльність у м. Охтирка, проте позивачка не з`явилася на роботу, про причини своєї відсутності вона також не повідомляла. Через певний час адміністрація НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» була проінформована, що позивачка перебуває в с. Ясеновому Охтирського району Сумської області в зв`язку з бойовими діями. Однак доказів перебування в евакуації в певній місцевості, реєстрації за місцем перебування (набуття статусу ВПО) позивачка не надала. За період з 01.01.2022 по 15.09.2022 товариством було здійснено нарахування виплат ОСОБА_1 , які відповідно до Постанови КМУ від 17.07.2023 №1078 не підлягають індексації, в тому числі і оплати, яка виплачується працівнику за час перебування у простою. Таким чином, законні підстави щодо виплати позивачці 1/3 частини невиплаченої працівнику заробітної плати у сумі 48229,30 грн та 6634,13 грн - суми її індексації за період з 01.01.2022 по 15.09.2022 відсутні. Товариством було розглянуто заяву позивачки від 10.04.2023 щодо надання відпустки тривалістю 14 календарних днів з 24.04.2023 за період з листопада 2021 з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік та відмовлено в зв`язку з тим, що на момент отримання вказаної заяви за період роботи з 26.05.2021 по 25.05.2022 у позивачки не має невикористаних днів щорічної основної відпустки, які б надали їй право на вказану відпустку. За невикористані дні щорічної основної відпустки 15.09.2022 позивачці виплачена грошова компенсація відповідно до наказу від 13.09.2022 №1418-к. Рішенням суду від 06.04.2023 №551/2250/22, що на момент подачі даної заяви не набрало законної сили, позивачку поновлено на роботі з 15.09.2022, рішення в частині поновлення допущено до негайного виконання та виконано відповідно до наказу НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» від 07.04.2023 №349-к/тр. З урахуванням приписів чинного трудового законодавства, від дати поновлення позивачки на роботі, тобто з 15.09.2022 по 31.12.2022 вона має право на основну щорічну відпустку у розмірі 7 календарних днів, тобто по 2 календарні дні за місяць збереження середнього заробітку. Крім того, враховуючи умови Колективного договору ПАТ «УКРНАФТА» про те, що матеріальна допомога на оздоровлення надається при фактичному виході у відпустку виключно один раз в календарному році і безпосередньо в той рік, у якому здійснюється вихід в основну щорічну відпустку, права на таку матеріальну допомогу за 2022 рік при виході у щорічну відпустку у 2023 році позивачка не має. Таким чином, позовні вимоги позивачки в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо ненадання їй невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 14 календарних днів та матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до умов Колективного договору за період з 26.05.2021 по 31.12.2022, згідно з поданою працівником заяви від 10.04.2023, є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Щодо добровільного виконання відповідачем рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.04.2023 №551/2250/22 представник відповідача зазначає, що ПАТ «УКРНАФТА» в особі НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА», на виконання вимог цього судового рішення щодо негайного поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць, було негайно видано наказ по НГВУ «Охтирканафтогаз» №349к/тр від 07.04.2023 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », з яким позивачку було ознайомлено під особистий підпис. 06.07.2023 на картковий рахунок стягувача товариством було перераховано суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.09.2022 по 06.04.2023 в сумі 67069,80 грн, з послідуючим утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Однак ОСОБА_1 , з невідомих товариству причин, 07.04.2023 до виконання своїх посадових обов`язків не приступила. Доказів не допуску адміністрацією підприємства ОСОБА_1 до роботи стороною позивача не надано. Крім того представник відповідача зауважує, що до обов`язків фахівців групи кадрових сервісів не входить проведення вступного інструктажу, інформування про місце роботи, початок виконання робіт, ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку, правами та обов`язками, Колективним договором, так як ОСОБА_1 поновлено на посаді, на якій вона працює з 2006 року, і вона не є новоприйнятим працівником, з яким проводяться відповідні інструктажі. У зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці з 07.04.2023, адміністрацією підприємства вживались заходи щодо з`ясування причин відсутності працівника на роботі: на адресу позивачки були направлені листи від 26.04.2023 та від 17.05.2023 щодо необхідності її перебування на робочому місці, що визначене роботодавцем, для виконання її посадових обов`язків та просить в найкоротші терміни письмово повідомити роботодавця про причини відсутності з наданням підтверджуючих документів. Станом на 06.09.2023 письмової відповіді про причини відсутності на роботі ОСОБА_1 не надано. Під час розгляду судових справ було встановлено та самою ОСОБА_1 не заперечувалось, що вона безперешкодно відвідує адміністративну будівлю НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА», де знаходиться її робоче місце, та має можливість вільного пересування по всіх поверхах будівлі. Позивачка має вільний доступ до канцелярії підприємства, куди вона подає заяви, які адресовані керівнику НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА», проте на робочому місці, після видання наказу про її поновлення на роботі та ознайомлення з цим наказом, ОСОБА_1 відсутня, що також викладено в ухвалі суду від 19.07.2023 №583/3206/23. Таким чином твердження позивачки щодо наявності факту затримки виконання рішення суду у справі №551/2250/22 в частині поновлення працівника на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час затримки є безпідставними та необґрунтованими. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди представник відповідача зазначає, що в позовній заяві позивачка не наводить, в чому саме полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позиваці, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Таким чином, доводи позивачки про завдання їй моральної шкоди в розмірі 50000 грн є необґрунтованими, надуманими та такими, що не підлягають задоволенню. Також позивачкою не були надані документи, що підтверджують витрати на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат, що є підставою для відмови у задоволенні таких витрат. Крім того, орієнтовний розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, справа не вимагає значних затрат часу та зусиль, а адвокат є постійним учасником такої категорії справ у суді та постійно представляє інтереси позивачки. Участь первинної профспілкової організації НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору є недоцільною та необґрунтованою, оскільки рішення у даній справі жодним чином не вплине на права та обов`язки первинної профспілкової організації НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА».

18.09.2023 від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій вона просила критично оцінити та відхилити доводи та міркування сторони відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. Позивачка зазначає, що правова позиція відповідача зводиться до того, що, на його думку, на даний момент слід застосувати попередній наказ від 31.05.2018 №120-к/тр, який діяв ще до винесення наступного наказу від 05.02.2020 №61-к/тр також про переведення працівника ОСОБА_1 у простій. Однак з такими доводами та аргументами відповідача не можна погодитися. Визнаючи незаконним та скасовуючи наказ №61-к/тр від 05.02.2020 «Про затвердження акту простою» щодо працівника ОСОБА_1 суди вказали, що відповідач не довів, що робота на виробництві, яку виконувала позивачка, була зупинена. Зміст наведених наказів засвідчує, що виконання функцій та службових обов`язків позивача були покладені на інших працівників, а товариство, керуючись у тому числі і принципами здійснення підприємницької діяльності, проводило приховане скорочення чисельності штату працівників, які підлягали звільненню у передбаченому законом порядку, а зупинення роботи у товаристві не мало місце, отже були відсутні підстави для оголошення простою, передбачені ст. 34 КЗпП України. Крім того, судовим рішенням від 08.02.2022 №583/4219/21 з ПАТ «УКРНАФТА» в особі НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» на користь позивачки стягнуто безпідставно невиплачену на підставі скасованого наказу про простій 1/3 частину заробітної плати працівника за період з 23.09.2020 по 31.12.2021 в сумі 37263,65 грн. Після повного виконання рішення суду №583/4219/21 та закриття виконавчого провадження відповідач знову почав неправомірно на власний розсуд не доплачувати заробітну плату у розмірі 1/3 частини від посадового окладу вже з 01.01.2022. Тому доводи та аргументи відповідача в цій частині є безпідставними та надуманими. Доводи відповідача про правомірність відмови у задоволенні заяви позивачки від 10.04.2023 про надання відпустки з виплатою матеріальної допомоги є помилковими і такими, що не ґрунтується на законі, та суперечать правовій позиції, викладеній у постанову Вищого адміністративного суду України від 07.03.2017 по справі №К/800/27419/16. Висновки та припущення сторони відповідача про те, що роботодавець нібито має виключне право одноособово вирішувати питання надавати працівнику відпустку чи замінювати її грошовою компенсацією є помилковими. На переконання позивачки виключно працівник має право вирішувати отримувати належну йому відпустку чи замінювати її грошовою компенсацією. Також позивачка не погоджується з доводами сторони відповідача про те, що з 07.04.2023 вона відсутня на робочому місці з невідомих причин, облік робочого часу відсутнього працівника здійснюється у табелі-обліку робочого часу за індексом НН, а тому вона правомірно не отримує заробітну плату з 07.04.2023 через відсутність на роботі. Через невиконання у добровільному порядку відповідачем рішення суду від 06.04.2023 у справі №551/2250/22 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, остання звернулася 18.04.2023 із заявою про видачу виконавчого листа. 20.04.2023 був отриманий виконавчий лист №551/2250/22, який цього ж дня був пред`явлений до виконання. 20.04.2023 було відкрито виконавче провадження №71620131, а вже наступного дня 21.04.2023 старший державний виконавець отримав від боржника на електронну пошту скановану копію наказу від 07.04.2023 №349 к/тр та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду. На цей час вона оскаржує постанову про закриття виконавчого провадження в судових інстанціях як передчасну. Територія адміністративного корпусу НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА», де раніше знаходилось робоче місце позивачки, має суворий пропускний режим і потрапити в середину адміністративного корпусу можна лише за спеціальною перепусткою. Декілька разів профспілковий орган підприємства оформлював позивачці одноразову перепустку виключно для того, щоб вона могла потрапити в кабінет профспілки та обговорити поточні питання працевлаштування. Але з цією перепусткою потрапити в інші робочі кабінети неможливо. Тому доводи відповідача, що позивачка безперешкодно відвідує адміністративний корпус підприємства і має можливість вільно потрапити на своє робоче місце не відповідають дійсності. Відповідач її колишнє робоче місце розформував та до цього часу не відновив, спеціальної перепустки для потрапляння у свій кабінет не надав. Позивачка не має можливості спілкуватися з співробітниками кадрового сервісу та керівництвом підприємства, тому вимушена надсилати на адресу підприємства відповідні листи та звернення. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди позивачка доповнила, що внаслідок порушення її прав, а саме щомісячної зумисної невиплати їй заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права на оплату праці на протязі тривалого часу (вже 6 місяців), було порушено звичний для неї уклад життя, що завдало їй моральних страждань, які виразились у переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, повторністю (рецидивом з боку відповідача) вчинення правопорушення, вона зазнала втрат немайнового характеру. В результаті щомісячної невиплати заробітної плати вона понесла моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом тривалого періоду, що зумовило зміну способу її життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило її, що повинно визнаватися моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахуванням розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань, які тривали протягом 6 місяців. Також позивачка зазначає, що зважаючи на те, що предметом спору у даній справі є протиправні дії роботодавця, який обмежив працівника у праві отримання належної заробітної плати, права на отримання відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення, вважає за необхідне залучити до розгляду справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача, Первинну профспілкову організацію НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА».

27.09.2023 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області задоволено клопотання позивачки ОСОБА_1 та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. У задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у загальному позовному провадженні відмовлено.

29.09.2023 від представника ПАТ «УКРНАФТА» надійшли заперечення на відповідь на відзив, що за своїм змістом відповідають змісту відзиву на позовну заяву.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, пославшись на аргументи, викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив на позовну заяву, просили позов задовольнити. При цьому позивачка заявила клопотання про зменшення позовних вимог у частині розміру стягнення компенсації за затримку виплати їй заробітної плати.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували з викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях підстав, просили відмовити в їх задоволенні у повному обсязі.

Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні позивачки в судовому засіданні повністю підтримав позов ОСОБА_1 .

Допитана у судовому засіданні у якості свідка позивачка ОСОБА_1 пояснила, що до її звільнення 05.02.2020 вона перебувала у простої за наказом від 2018 року і після поновлення на роботі згідно наказу № 61 її переведено у простій. Станом на 01.01.2022 вона перебувала у простої згідно наказу №61 від 05.02.2020, який скасовано рішенням суду від 05.04.2021, отже її перебування у простої визнано незаконним. Стосовно не допуску її до робочого місця пояснила, що на даний час у службовому кабінеті, у якому вона працювала до звільнення, знаходиться відділ казначейства, її робочий стіл та комп`ютер відсутній. У відповідь на її звернення керівник підприємства повідомив, що її робоче місце знаходиться у відведеному місці, де саме знаходиться це відведене місце їй невідомо, керівник групи кадрових сервісів на її звернення відповідає, що з усіх питань необхідно звертатися до керівника. При цьому вона не може потрапити до службового приміщення, так як у неї відсутня перепустка, яку їй не видають. До Бюро з перепусток вона не зверталася, так як не зла про існування такого Бюро. З 24.02.2022 вона є внутрішньо переміщеною особою, у період до 15.09.2022 їй виплачувалася заробітна плата та матеріальна допомога від підприємства.

Свідок ОСОБА_7 , що є керівником групи кадрових сервісів Охтирського регіону ПАТ «Укрнафта», суду пояснила, що робоче місце ОСОБА_1 визначає її керівник ОСОБА_8 і воно знаходиться там же де і було до її звільнення. У квітні 2023 року ОСОБА_1 поновлено на попередній посаді, перешкод у допуску ОСОБА_1 до її робочого місця з боку групи кадрових сервісів не чиниться, але позивачка на роботу не з`являється і не виконує свої посадові обов`язки. Стосовно видачі перепусток, то така функція не входить до посадових обов`язків групи кадрових сервісів. Оклад ОСОБА_1 становить 10300 грн., однак заробітна плата у період з 01.01.2022 по 15.09.2022 їй виплачувалася не у повному обсязі через те, що ОСОБА_1 з 2018 року перебуває у простої. Щодо відпустки ОСОБА_1 свідок пояснила, що при звільненні їй було виплачено компенсацію за усі дні невикористаної нею відпустки, як це передбачено чинним трудовим законодавством. При цьому ОСОБА_1 має лише 13 днів відпуски, так як вона не ходить на роботу і не має відповідного стажу.

Свідок ОСОБА_9 , що є в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ Укрнафта, у судовому засіданні пояснив, що на посаді перебуває з 07.07.2023 і не володіє інформацією щодо працівника ОСОБА_1 . При цьому зазначив, що робоче місце позивачки у кабінеті №606 на 6 поверсі адміністративної будівлі підприємства.

Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, судом встановлені наступні фактичні обставини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому зазначені виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Судом встановлено, що позивачка працює в НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» з 25.05.1998.

Наказом № 120-к/тр від 31.05.2018 затверджено акт про простій працівників від 24.05.2018, встановлено ОСОБА_1 початок простою з 01.06.2018 з оплатою їй часу простою у розмірі 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові окладу.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Так відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Сумського апеляційного суду від 05.01.2021 по справі №583/1202/20, яке постановою Верховного Суду від 22.02.2023 залишено без змін, задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , визнано незаконним та скасовано наказ №61-к/тр від 05.02.2020 в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_5 «Про затвердження акту простою» стосовно ОСОБА_1 , стягнуто з ПАТ «УКРНАФТА» в особі відокремленого структурного підрозділу юридичної особи НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» на користь ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати (за період з 05.02.2020 по 23.09.2020) у розмірі 25907,70 грн з подальшим утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а також стягнуто судові витрати.

Згідно зі змістом постанови Сумського апеляційного суду від 05.01.2021 №583/1202/20 судом було встановлено, що наказом в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» ОСОБА_5 від 20.06.2019 ОСОБА_1 була звільнена з посади економіста із збуту 2 категорії фінансового відділу відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04.02.2020 визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника управління «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» ОСОБА_5. №425-к/мр від 20.06.2019 «Про припинення трудового договору (контракту)» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади економіста із збуту 2 категорії фінансового відділу та поновлено ОСОБА_1 на посаді економіста із збуту 2 категорії фінансового відділу НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» з 20.06.2019, стягнуто з ПАТ «УКРНАФТА» в особі відокремленого структурного підрозділу юридичної особи НГВУ «Охтирканафтогаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.06.2019 по 04.02.2020 включно в сумі 80562,98 грн без врахування податків, а також моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Згідно з наказом в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_5 від 05.02.2020 року № 60-к/тр «Про поновлення на роботі» позивачку поновлено на роботі на посаді економіста із збуту 2 категорії фінансового відділу НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» з 20.06.2019.

В зв`язку з реформуванням та оптимізацією нафтогазовидобувного управління, а саме з ліквідацією фінансового відділу відповідно до наказу від 15.02.2018 №98АГП «Про оптимізацію організаційної структури, чисельності персоналу», на робочому місці економіста зі збуту 2 категорії фінансового відділу відсутні обсяги робіт, тому начальником служби охорони праці та пожежної безпеки ОСОБА_10 , в.о. керівника групи кадрових сервісів Охтирського регіону ОСОБА_11 , старшим юрисконсультом ОСОБА_12 запропоновано встановити початок простою робочого місця працівника ОСОБА_1 з 05.02.2020, про що складено акт про простій працівника від 05.02.2020.

Наказом в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» ОСОБА_5 від 05.02.2020 №61-к/тр «Про затвердження акту простою» затверджено акт про простій працівника від 05.02.2020, встановлено початок простою (продовжено тривалість простою) працівнику - економісту із збуту 2 категорії ОСОБА_1 з 05.02.2020.

Вказаним наказом економісту із збуту 2 категорії ОСОБА_1 , робоче місце якої перебуває в простої, наказано: знаходитися в кабінеті №30 адміністративного корпусу структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «УКРНАФТА» (м. Охтирка, вул. Київська, 164 а) з понеділка по четвер з 8 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. (перерва для відпочинку і харчування з 12 год. 00 хв. до 12 год. 45 хв.), в п`ятницю з 8 год. 00 хв. до 15 год. 45 хв. (перерва для відпочинку і харчування з 12 год. 00 хв. до 12. год. 45 хв.), а напередодні святкових та неробочих днів у порядку визначеному законодавством. Підрозділу бухгалтерії оплатити працівнику ОСОБА_1 час простою згідно з чинним законодавством у розмірі двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Відповідач не довів, що робота на виробництві, яку виконувала позивач, була зупинена. Зміст наведених наказів засвідчує, що виконання функцій та службових обов`язків позивача були покладені на інших працівників, а товариство, керуючись у тому числі і принципами здійснення підприємницької діяльності, проводило скорочення чисельності штату працівників, які підлягали звільненню у передбаченому законом порядку, а зупинення робіт у товаристві не мало місце, отже були відсутні підстави для оголошення простою, передбачені статтею 34 КЗпП України.

Таким чином, стосовно позивачки безпідставно складено акт простою у зв`язку з реформуванням та оптимізацією нафтогазовидобувного управління, а саме ліквідацією фінансового відділу відповідно до наказу від 15.02.2018 №98 АГП «Про оптимізацію організаційної структури, чисельності персоналу», відсутністю обсягу робіт на робочому місці економіста зі збуту 2 категорії фінансового відділу, що не можна визнати законною підставою для оголошення простою, в розумінні ст. 34 КЗпП України. Відповідачем по справі було порушено процедуру щодо оголошення простою позивачці, оскільки були відсутні передбачені ст. 34 КЗпП України умови для оголошення простою, тобто зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Якщо зупинення робіт у товаристві не мало місце, отже були відсутні підстави для оголошення простою, передбачені статтею 34 КЗпП України. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року в справі № 210/5853/16-ц.

За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08.02.2022 по справі №583/4219/21, яке постановою Сумського апеляційного суду від 09.05.2023 залишено без змін, стягнуто з ПАТ «УКРНАФТА», в особі структурного підрозділу НГВУ «Охтирканафтогаз» на користь ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 23.09.2020 по 31.12.2021 в сумі 37263,56 грн, а також стягнуто моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

З огляду на викладене, враховуючи, що постановою Сумського апеляційного суду від 05.01.2021 встановлено, що стосовно позивачки безпідставно складено акт простою від 05.02.2020, судовими рішеннями за період з 05.02.2020 по 31.12.2021 стягнута на користь ОСОБА_1 невиплачена частина заробітної плати (різниця між фактично нарахованою заробітною платою та заробітною платою, яка б підлягала нарахуванню позивачці у випадку відсутності простою), а відповідачем з 01.01.2022 по 15.09.2022 виплачувалася заробітна плата з врахуванням простою у розмірі 2/3 тарифної ставки, наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення невиплаченої їй частини заробітної плати.

При цьому, суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що простій позивачці було встановлено з 01.06.2018 наказом від 31.05.2018 №120-к/тр та цей наказ позивачкою не оскаржено, адже спір виник з приводу не донарахування позивачці заробітної плати за період, що виник після встановлення їй простою саме за скасованим наказом відповідача №61-к/тр від 05.02.2020.

Згідно з довідкою НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» від 11.11.2021 ОСОБА_1 встановлений посадовий оклад з 01.04.2018 10300 грн.

Відповідно до розрахунку позивачки, невиплачена частина заробітку з 01.01.2022 по 15.09.2022 становить 48229,30 грн.

Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 від 25.01.2024 б/н розмір нарахованої заробітної плати позивача за період з січня 2022 року по вересень 2022 року становить 51606 грн 04 коп., з них: січень - 3913,66 грн - простій не з вини працівник; лютий - 6673,54 грн- простій не звини працівника; 1624,40 грн- оплата непрацездатності за рахунок підприємства, 1624,40 грн - оплата тимчасової непрацездатності за рахунок ФСС та 20600,00 грн - МД (оклад); березень - 6866,67 - простій не з вини працівника, (-10300,00) грн МД (оклад); квітень - 6866,67 грн матеріальна допомога, що вх в ФОП; травень - 6866,67 грн матеріальна допомога, що вх в ФОП; червень - 6500,00 грн - матеріальна допомога, що вх в ФОП; липень та серпень - 0 грн; вересень - 370,03 грн - грошова компенсація у разі невикористаної відпустки при звільненні.

Також з довідки ОК-7 вбачається, що ОСОБА_1 за січень 2022 року нараховано 7162,46 грн (з них 3913,66 грн - оплата простою), за лютий 2022 року - 16973,54 грн (з них оплата простою 6673,54), за березень 2022 року - 6866,67 грн - простій, за квітень 2022 року - 6866,67 грн - матеріальна допомога, за травень 2022 року - 6866,67 грн - матеріальна допомога, за червень 2022 року - 6500 грн- матеріальна допомога, за липень та серпень 2022 року - 0 грн, за вересень 2022 року - 370,03 грн (компенсація відпустки при звільненні).

При цьому суд не погоджується з розрахунком позивачки, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачка за спірний період перебувала на лікарняному, крім того нею проведено розрахунок з урахуванням виплачених коштів, розмір яких не відповідає даним, що маються у зазначених вище довідках.

Відповідач відмовився надавати суду власний розрахунок посилаючись на те, що заборгованість із заробітної плати відсутня, тому подання розрахунку є обов`язком позивача.

За таких обставин, суд наводить власний розрахунок.

Враховуючи, що оклад ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 15.09.2022 становив 10300,00 грн. та за цей період їй з урахуванням простою виплачувалася заробітна плата у розмірі: 3913,66 грн - за січень; лютий - 6673,54 грн; березень - 6866,67 грн; квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень - 0 грн.

Таким чином позивачці не виплачено за спірний період: (10300,00 грн - 3913,66 грн)+(10300,00 грн - 6673,54 грн)+(10300,00 грн - 6866,67 грн)+(10300,00 грн х 6 місяців)= 6386,34+3626,46+3433,33+61800=75246,13 грн.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст.ст. 3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Позивачкою надано розрахунок суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, який, однак, судом до уваги не береться через некоректне визначення позивачкою суми заборгованості із заробітної плати у попередньому розрахунку. При цьому судом встановлено, що позивачкою при зверненні до суду з відповідним позовом, поряд з іншими, заявлено позовну вимогу про стягнення саме компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, наведено відповідний розрахунок такої компенсації, але помилково вказавши про індексацію.

Відповідачем також відповідного розрахунку не подано через заперечення наявності самої заборгованості з виплати заробітної плати.

У зв`язку з цим судом проведеного розрахунок, що відповідає п. 4 Порядку №159, відповідно до якого сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Враховуючи офіційні дані Державної служби статистики України, величина приросту індексу споживчих цін за період 01.01.2022 по 28.02.2024 становить: лютий 2022 - індекс споживчих цін 101,6% - коефіцієнт індексації (101,6/100) =1,016; березень 2022 - 104,5% - коефіцієнт індексації = 1,045; квітень 2022 - 103,1%= 1,031; травень 2022 - 102,7% = 1,027; червень 2022 - 103,1 %= 1,031; липень 2022 - 100,7% = 1,007; серпень 2022 - 101,1% = 1,011; вересень 2022 - 101,9% = 1,019; жовтень 2022 - 102,5% =1,025; листопад 2022 - 100,7% =1,007; грудень 2022 - 100,7% =1,007; січень 2023 - 100,8% = 1,008; лютий 2023 - 100,7% = 1,007; березень 2023 - 101,5% = 1,015; квітень 2023 - 100,2% = 1,002; травень 2023 - 100,5% = 1,005; червень 2023 - 100,8% = 1,008; липень 2023 - 99,4% = 0,994; серпень 2023 - 98,6% = 0,986; вересень 2022 - 100,5% = 1,005; жовтень 2023 - 100,8% = 1,008; листопад 2023 - 100,5% = 1,005; грудень 2023 - 100,7% = 1,007; січень 2024 - 100,4% = 1,004; лютий 2024 - 100,3% = 1,003.

Відомості за березень і квітень 2024 року Державною службою статистики України на момент ухвалення судом цього рішення не опубліковані.

Сума компенсації невиплаченої заробітної плати розраховується так:

6386,34 х 32,3 / 100 = 2062,79 грн за січень 2022

3626,46 х 30,2 / 100 = 1095,19 грн за лютий 2022

3433,33 х 24,6 /100 = 844,60 грн за березень 2022

10300 х20,8 / 100 = 2142,40 грн за квітень 2022

10300 х 17,6 / 100 = 1812,80 грн за травень 2022

10300 х 14,1 / 100 = 1452,30 грн за червень 2022

10300 х 13,3 / 100 = 1369,90 грн за липень 2022

10300 х 12,1 / 100 = 1246,30 грн за серпень 2022

10300 х 10,0 / 100 = 1030 грн за вересень 2022

За результатами вказаного обчислення судом встановлено, що розмір компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки становить 13056,28 грн. (без урахування податків).

Наведене узгоджується з висновками суду, викладеними у постанову Верховного Суду від 08.03.2023 у справі №464/2834/21 (провадження № 61-8823св22).

Разом з тим, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, суд вважає, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за заробітною платою за період з 01.01.2022 до 15.09.2022 з урахуванням компенсації в розмірі 54863,43 грн (48229,30 грн+ 6634,13 грн), заявлений позивачкою при зверненні з позовом до суду.

Вирішуючи позов у частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 07.04.2023 по дату винесення судового рішення суд виходить з наступного.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.04.2023 №551/2250/22 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 : визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ОСОБА_5 №12-к/тм від 01.08.2022 про застосування до економіста зі збуту 2 категорії фінансового відділу ОСОБА_1 стягнення у вигляді догани; визнано незаконним та скасовано наказ заступника голови правління, виконавчого Віце-президента по роботі з персоналом ОСОБА_6 №1418-к від 13.09.2022 про застосування до економіста зі збуту 2 категорії ОСОБА_1 заходу стягнення у вигляді звільнення, згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України; стягнуто з ПАТ «УКРНАФТА» в особі структурного підрозділу НГВУ «Охтирканафтогаз» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16.09.2022 по 06.04.2023 в сумі 69478,18 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів, а також моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Визначено, що рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за один місяць.

Додатковим рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18.04.2023 по справі №551/2250/22, серед іншого, поновлено ОСОБА_1 на посаді економіста зі збуту 2 категорії НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» із 15.09.2022.

Постановою Сумського апеляційного суду від 27.06.2023 по справі №551/2250/22 рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.04.2023 та додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18.04.2023 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, серед іншого: визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ОСОБА_5 №12-к/тм від 01.08.2022 про застосування до економіста зі збуту 2 категорії фінансового відділу ОСОБА_1 стягнення у вигляді догани; визнано незаконним та скасовано наказ заступника голови правління, виконавчого віце-президента по роботі з персоналом ПАТ «УКРНАФТА» ОСОБА_6. №1418-к від 13.09.2022 про застосування до економіста зі збуту 2 категорії ОСОБА_1 заходу стягнення у вигляді звільнення, згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді економіста зі збуту 2 категорії НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ«УКРНАФТА» із 15.09.2022; стягнуто з ПАТ «УКРНАФТА» в особі структурного підрозділу НГВУ «Охтирканафтогаз», на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.09.2022 по 06.04.2023 в сумі 67069,80 грн з послідуючим утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а також 5000 грн моральної шкоди.

Наказом НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ«УКРНАФТА» №349- к/тр від 07.04.2023 наказано: поновити ОСОБА_1 на посаді економіста із збуту 2 категорії фінансового відділу НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» з 15.09.2022, групі кадрових сервісів Охтирського регіону внести запис про поновлення на роботі до трудової книжки ОСОБА_1 , внести зміни до особової картки ОСОБА_1 , бухгалтерії здійснити негайну виплату ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць. Підстава: рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.04.2023 №551/2250/22.

18.04.2023 на виконання рішення суду від 06.04.2023 та додаткового рішення суду від 18.04.2023 у справі №551/2250/23 був виданий виконавчий лист про поновлення ОСОБА_1 на посаді економіста зі збуту 2 категорії НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» із 15.09.2022, на підставі якого 20.04.2023 було відкрито виконавче провадження №71620131.

ПАТ «Укрнафта» в особі відокремленого структурного підрозділу юридичної особи НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» було надано державному виконавцю наказ №349 к/тр від 07.04.2023.

21.04.2023 державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним повним виконанням.

На постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_1 була подана скарга. Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19.07.2023 №583/3206/23, яка постановою Сумського апеляційного суду Сумської області залишена без змін, в задоволенні скарги було відмовлено.

При цьому апеляційний суд Сумської області зазначив, що доводи щодо фактичного не допуску скаржниці до роботи не підтверджуються належними доказами. Листування ОСОБА_1 з боржником такими доказами не є. Доказів того, що вона з`являлася на роботу для виконання своїх посадових обов`язків, проте їй чинилися перешкоди, вона не надала.

На питання суду до голови профкому чому він не сприяв захисту права позивачки останній не зміг цього аргументувати.

З приводу тверджень ОСОБА_1 , що поновлення на роботі та прийняття на роботу є спорідненими поняттями, а тому роботодавець мав провести обов`язкові дії (ст. 29 КЗпП України), виконання яких вказує на фактичний допуск працівника до роботи, зокрема провести вступний інструктаж, тощо, колегія суддів не може з цим погодитися, оскільки у разі поновлення працівника на роботі трудові відносини з ним не укладаються заново, а продовжуються.

10.04.2023 ОСОБА_1 зверталася до в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» із заявою про надання їй роз`яснень у вигляді письмового листа, чому вона не допущена до свого робочого місця та не може виконувати свої посадові обов`язки.

На зазначену заяву НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» надано відповідь від 26.04.2023 №01/01/10/05/01/02-02/01/227, в якій наголошено, що для виконання своїх посадових обов`язків ОСОБА_1 необхідно перебувати на робочому місці, що визначене роботодавцем. ПАТ «УКРНАФТА» в особі НГВУ «Охтирканафтогаз» невідомі причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці та просять повідомити причини відсутності на робочому місці.

26.04.2023 та 02.05.2023 ОСОБА_1 зверталася до в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» із заявою про надання їй копії наказу №349-к/тр від 07.04.2023 про поновлення на роботі.

На звернення від 26.04.2023 НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» надано відповідь від 17.05.2023 №01/01/10/05/01/02-02/01/263, в якій зазначено, що рішення суду від 06.04.2023 у справі №551/2250/22, що не набрало законної сили, в частині негайного виконання виконано відповідно до наказу НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» №349-к/тр від 07.04.2023, з яким ОСОБА_1 ознайомлена, про що свідчить її підпис. А також наголошено, що для виконання своїх посадових обов`язків, ОСОБА_1 необхідно перебувати на робочому місці, що визначене роботодавцем. Нагадують, що з 01.06.2018 ОСОБА_1 перебуває у простої. ПАТ «Укрнафта» в особі НГВУ «Охтирканафтогаз» невідомі причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці та зазначають, що відсутність на робочому місці без належного повідомлення підприємства про поважність причини жодним чином не проясняють ситуацію. Просять повідомити причини відсутності на робочому місці.

Враховуючи наведене, беручи до уваги, що у діях відповідача судовими рішеннями не встановлено порушень в частині своєчасного виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді, відсутні підстави констатувати наявність передумов для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Надаючи оцінку доводам позивачки у контексті її вимоги про визнання неправомірними дії відповідача щодо ненадання невикористаної щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів та матеріальної допомоги на оздоровлення згідно з умовами колективного договору підприємства за період з 26.05.2021 по 31.12.2022 відповідно до поданої заяви від 10.04.2023 та зобов`язання відповідача надати таку відпустку, суд враховує наступне.

10.04.2023 ОСОБА_1 зверталася до в.о. начальника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» з заявою про надання їй основної тарифної відпустки строком 14 днів з 24.04.2023 за період з листопада 2021 року, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі двох посадових окладів відповідно до Колективного договору, за 2022 рік.

На звернення від 10.04.2023 НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» надано відповідь від 17.05.2023 №01/01/10/05/01/02-02/01/213, в якій зазначено, що за період з 26.05.2021 по 25.05.2022 у ОСОБА_1 не має невикористаних днів щорічної основної відпустки, які б надали їй право на вказану відпустку. За невикористані дні щорічної основної відпустки 15.09.2022 ОСОБА_1 виплачена грошова компенсація відповідно до наказу №1418-к від 13.09.2022. Рішенням суду 06.04.2023, що не набрало законної сили, у справі №551/2250/22 ОСОБА_1 поновлено на роботі з 15.09.2022, рішення в частині поновлення допущено до негайного виконання та виконано відповідно до наказу НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» №349-к/тр від 07.04.2023. У роз`ясненнях, що наведені у листі Міністерства соціальної політики України від 28.10.2016 №1500/13/84-16 вказано, що якщо при звільненні, визнаному судом незаконним, працівнику була виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, то після поновлення його на роботі права на використання цих днів відпустки він не має. Законодавством України також не передбачено повернення працівником виплачених йому коштів за відпустку при звільненні чи зарахування їх в рахунок суми за відпустку, що гадається за період вимушеного прогулу. Відповідно до п.2.2.29 Колективного договору ПАТ «УКРНАФТА» при виході у щорічну основну відпустку працівникам облікового складу може надаватися матеріальна допомога на оздоровлення при умові, що працівник безперервно пропрацював у Товаристві не менше одного року, залежно від стажу роботи в нафтогазовій промисловості. Матеріальна допомога надається один раз в календарному році на підставі наказу про гадання основної щорічної відпустки працівникові тривалістю не менше 14 календарних днів. Колективним договором не встановлено обов`язку роботодавця щодо проведення компенсації працівникові не виплаченої з тих чи інших причин матеріальної допомоги на оздоровлення у році, що минув. Крім того, враховуючи умови Колективного договору про те що матеріальна допомога на оздоровлення надається при фактичному виході у відпустку виключно один раз в календарному році і безпосередньо в той рік у якому здійснюється вихід в основну щорічну відпустку, права на таку матеріальну допомогу за 2022 рік при виході у щорічну основну відпустку у 2023 році ОСОБА_1 не має.

Статтею ст. 45 Конституції України закріплено право кожного, хто працює на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В ч. 1 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство , установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Твердження позивачки про те, що за нею при звільненні закріплено право вибору чи йти у відпустку, чи отримати компенсацію заслуговують на увагу, але такий вибір наявний у працівника лише у тому випадку, якщо цей працівник звільняється за власним бажанням чи за угодою сторін. У такому разі працівник має право піти у відпустку перед звільненням, а потім бути звільненим в останній її день.

В іншому випадку виплачується компенсація за невикористані дні відпустки.

Як вже зазначалося вище 15.09.2022 ОСОБА_1 була звільнена з посади економістом зі збуту 2 категорії фінансового відділу НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» та в подальшому поновлена на посаді на підставі судового рішення, яким також стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральна шкода.

Із зіставлення доводів сторін вбачається, що наказом заступника голови правління, виконавчого Віце-президента по роботі з персоналом ОСОБА_6 від 13.09.2022 №1418-к про застосування до економіста зі збуту 2 категорії ОСОБА_1 заходу стягнення у вигляді звільнення, при звільнені останній було виплачено грошову компенсацію за 12 днів щорічної відпустки за період з 29.03.2022 по 28.03.2023.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилається на те, що відповідачем було порушено її гарантоване право на відпочинок за вказаний період, що жодним чином не залежить від примусово виплаченої їй грошової компенсації при незаконному звільненні.

Так із системного аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що поновлення на посаді працівника, звільнення якого відбулося без законної підстави, має означати, що період вимушеного прогулу, спричинений цим незаконним/неправомірним звільненням, зараховується до стажу працівника, який дає право на щорічну основну відпустку.

Разом з тим, якщо у зв`язку зі звільненням, яке згодом визнане таким, що відбулося незаконно/неправомірно, працівникові виплатили на підставі ст. 24 Закону України «Про відпустки» грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, які він мав право використати на день звільнення, то після поновлення на роботі/посаді цей працівник - якщо він отримав грошову компенсацію - має право використати щорічну відпустку тільки за період вимушеного прогулу, але не за період роботи до звільнення, за який йому виплатили грошову компенсацію.

Суд погоджається з доводами позивачки про те, що грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток, яку їй виплатили при звільненні, не підлягає поверненню після поновлення на роботі. Однак, суд зауважує, що поновлення на роботі працівника на підставі ч. 1 ст. 235 КЗпП України не нівелює виплаченої грошової компенсації і не відновлює права на використання щорічної відпустки, за яку працівник отримав грошову компенсацію при звільненні. Отож якщо ОСОБА_1 отримала грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 29.03.2022 по 28.03.2023, то використати раніше компенсовані дні щорічної відпусток вона вже не може, зокрема й після поновлення на роботі.

Таким чином, судом не встановлено наявності правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Також позивачко ставиться вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із ступеня та характеру перенесених позивачкою моральних страждань, що були викликані порушенням її трудових прав, характеру та способу заподіяння моральної шкоди, враховує також ту обставину, що у спірний період, позивачка трудової діяльності не здійснювала та вважає, що співмірним і справедливим розміром моральної шкоди буде сума у розмірі 5000 грн.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За приписами ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

В ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог. При цьому суд вважає, що звертаючись до суду з відповідним позовом позивачка не пропустила строків позовної давності з урахуванням наступного.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 N 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 N 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року N 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Крім того, позивачка звернулась до суду про відшкодування понесених нею витрат по сплаті професійної правничої допомоги адвоката в сумі 28200,00 грн. Вказані витрати підтверджуються договором про надання правової допомоги, актами наданих послуг, в яких міститься перелік та обсяг наданих послуг та час, витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, банківськими квитанціями про сплату вказаних коштів на рахунок адвоката.

Представник відповідача заявила клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу через їх не співмірність зі складністю справи та обсягом виконаний адвокатом роботи, оскільки судові справи тривають з 2018 року, представнику позивачки відомі всі наявні докази у справі, тому значного часу на їх вивчення затрачено не було.

При вирішенні зазначеного питання суд зазначає про відсутність обов`язку присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд вважає завищеною оплату наданих послуг представником позивачки за підготовку і складання процесуальних документів, які за змістом подібними між собою, оскільки надання таких послуг не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, зважаючи на зазначення одних і тих самих доводів. Також істотно перевищує і заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу за участь представника у судових засіданнях, у порівнянні з орієнтовним розрахунком судових витрат, наведеним у позовній заяві. При цьому суд приймає до уваги часткове задоволення позовних вимог і за таких обставин вважає обґрунтованими понесені позивачкою витрати на професійну (правничу) допомогу у розмірі 15000,00 грн.

В врахуванням часткового задоволення вимоги про стягнення невиплаченої частини заробітної плати 65,55% та часткового задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди (2%), до стягнення з відповідача підлягає 3400,02 грн. витрат позивача на правничу допомогу: (10066,68 / 2 (дві позовних вимоги) = 5033,34 грн; (5033,34 * 65,55% = 3299,35) + (5033,34 * 2% = 100,66) = 3400,02 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 77-81, 141, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» на користь ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 1 січня 2022 року по 15 вересня 2022 року з урахуванням компенсації в розмірі 54863 (п`ятдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят три) гривні 43 копійки.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» на користь ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в розмірі 15000 грн.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ПАТ «УКРНАФТА», місцезнаходження: пров. Несторівський, буд. 3-5, м. Київ, ЄДПРОУ 00135390.

Третя особа: Первинна профспілкова організація Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта»,місцезнаходження: вул. Київська, 119, м. Охтирка Сумської області, ЄДПРОУ 24006757.

Повний текст рішення виготовлено 15 квітня 2024 року.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Г. Яценко