Ухвала

від 12.04.2024 по справі 215/5331/23

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 215/5331/23

Провадження № 1-кп/206/143/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2024 м.Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4

обвинуваченої ОСОБА_5

обвинуваченої ОСОБА_6

обвинуваченої ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9

обвинуваченого ОСОБА_10

обвинуваченого ОСОБА_11

обвинуваченого ОСОБА_12

обвинуваченого ОСОБА_13

обвинуваченого ОСОБА_14

обвинуваченої ОСОБА_15

обвинуваченого ОСОБА_16

захисника обвинувачених, адвоката ОСОБА_17 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_18 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_19 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_20 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_21 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_22 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_23 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_24 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_25 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_26 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_27 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_28 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_29 ,

захисника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, адвоката ОСОБА_30 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро клопотання захисників обвинувачених про повернення обвинувального акту прокурору у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12021040000000615 від 19.08.2021 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_31 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_32 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_33 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191, ч.1 ст. 255 (в редакції Закону від 01 вересня 2001 року), ч.3 ст. 362 КК України, ч.4 ст. 191, ч.2 ст. 209, ч.3 ст. 191, ч.1 ст. 309 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадження Самарського районного суду міста Дніпропетровська надійшло кримінальне провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12021040000000615 від 19.08.2021за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_31 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_32 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_34 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191, ч.1 ст. 255 (в редакції Закону від 01 вересня 2001 року), ч.3 ст. 362 КК України, ч.4 ст. 191, ч.2 ст. 209, ч.3 ст. 191, ч.1 ст. 309 КК України.

У підготовчому судовому засіданні захисником обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_35 , адвокатом ОСОБА_17 подано клопотання про повернення обвинувального акта, яке мотивоване тим, що на підставі ухвали Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська направлено обвинувальний акт від 11 вересня 2023 року у кримінальному провадженні №12021040000000615 від 19 серпня 2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4, 5 статті 191, частиною 1 статті 255 (в редакції Закону від 01 вересня 2001 року), частиною 3 статті 362, частиною 2 статті 209, частиною 1 статті 309 КК України з реєстром матеріалів досудового розслідування. Захисник вважає, що зазначений обвинувальний акт і доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства, а саме пункту 5 частини 2 статті 291 КПК України з наступних підстав. Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України. Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб`єкт, об`єкт, суб`єктивна та об`єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі. Обвинувальний акт це важливий процесуальний документ досудового розслідування, який оформляє його результати. В ньому підводяться підсумки досудового слідства, обґрунтовуються доказами висновки слідчого, прокурора щодо винуватості підозрюваного та юридичної кваліфікації його діянь, формулюється в остаточному вигляді обвинувачення. Згідно вимог частини 4 статті 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам ст.291 КПК України, а за змістом частини 2 статті 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Статтею 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Аналіз змісту зазначених вимог закону у сукупності свідчить про те, що конкретне обвинувачення, фактичні обставини по справі та визначена правова кваліфікація злочину є важливішим елементом кримінального переслідування, оскільки не тільки впливає на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення але й на весь визначений КПК України порядок судового розгляду. Разом з тим, обвинувальний акт повинен містити не тільки виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, але й формулювання обвинувачення. В обвинувальному акті формулювання обвинувачення з достатньою повнотою повинно містити конкретні обставини, що були встановлені органом досудового розслідування та, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно за ст. 91 КПК України, логічно узгоджуватися та відповідати наведеній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, яке ставиться у вину особі, з тією метою, щоб вона мала змогу зрозуміти суть пред`явленого їй обвинувачення та, виходячи з його змісту, обирати власну правову позицію захисту. При цьому, важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Отже, фабула обвинувачення (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. Про те, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, вказано й у підпункті «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, ОСОБА_4 обвинувачується у створенні злочинної організації з метою вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, та керівництво такою організацією, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 255 КК України (в редакції Закону від 01 вересня 2001 року).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 23 грудня 2005 року «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчиненні стійкими злочинними об`єднаннями» суди мають досліджувати докази не лише стосовно конкретних злочинів, а й щодо тих ознак, які вказують на їх вчинення саме організованою групою чи злочинною організацією, - щодо виду об`єднання, мети його створення і плану злочинної діяльності, тривалості існування, матеріальної бази, кількісного складу, вербування нових членів, структури та ієрархії об`єднання, наявності в нього корупційних зв`язків, існування певних правил поведінки його членів, розподілу між ними функцій тощо. У мотивувальній частині вироку необхідно наводити дані про те, коли саме і протягом якого часу було утворено організовану групу чи злочинну організацію, як довго вона функціонувала, відомості про організаторів об`єднання та характер стосунків, які склалися між ними і членами останнього. При розгляді багатоепізодних справ судам слід установлювати, на якому етапі злочинної діяльності об`єднання набуло ознак стійкого і до якого саме виду воно належить, маючи на увазі, що нерідко об`єднання зазнає таких змін після вчинення ряду злочинів у простих формах співучасті чи трансформується з одного виду в інший. Якщо зазначеного не має в обвинувальному висновку, то як суду, відповідно до статті 337 КПК України, здійснювати судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта? При ознайомленні з обвинувальним актом від 11 вересня 2023 року у кримінальному провадженні №12021040000000615 одразу видно, що слідчий з прокурором не турбували себе наведеними вище вимогами кримінального процесуального законодавства і навіть не намагались сформулювати обвинувачення з достатньою повнотою, навести конкретні обставини, що повинні були бути встановлені органом досудового розслідування, які підлягають доказуванню і логічно узгоджуються та відповідають наведеній правовій кваліфікації кримінального правопорушення. І це в першу чергу стосується обвинувачення за статтею 255 КК України. Жодних наведених фактів, доказів на обґрунтування об`єктивної сторони злочину. В обвинуваченні відсутні фактичні обставини кримінального правопорушення на підтвердження правової кваліфікації кримінального правопорушення (подія кримінального правопорушення - час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення; винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, тощо). Використання стороною обвинувачення таких словообертів, як: «…маючи умисел на заволодіння чужим майном… (арк.10); …спланувавши алгоритм і характер необхідних дій… (арк.10); …створила та керувала стійким ієрархічним об`єднанням злочинною організацією, до складу якої, окрім неї, за добровільною згодою увійшли… (арк.10); … які зорганізувались для спільної діяльності…(арк.10); …за вказівкою ОСОБА_4 ….(арк..10); …розроблено єдиний план злочинних дій з розподілом функцій кожного учасника злочинної організації, з яким кожен учасник ознайомився та схвалив(арк.11); …підшукувала і схиляла до вчинення…(арк.11); …об`єднувала їх зусилля та забезпечувала взаємозв`язок між діями всіх учасників(арк.11);…розробляла детальний план вчинення злочинів…(арк.11);…визначала організаційно-структурну будову організації…(арк.11);…забезпечувала фінансування злочинної діяльності…(арк.11);…розподіляла незаконно отримані внаслідок протиправної діяльності злочинної організації між її членами, в залежності від виконуваної ними ролі та функції (арк.11)» тощо, без конкретних обставин, що були встановлені органом досудового розслідування є тільки «твором на вільну тему» з цитуванням норм кримінального законодавства. А використання: «…більш точного часу у ході досудового розслідування не встановлено…(арк.10);…інші невстановлені в ході досудового розслідування особи…(арк.11)» і плутанина з часом вчинення злочину: «…у квітні 2020 року…(арк.10); …з жовтня 2020 року по серпень 2022 року…» тільки підтверджує, що в обвинуваченні відсутні фактичні обставини кримінального правопорушення на підтвердження правової кваліфікації кримінального правопорушення.

Також, посилання на положення частини 1 статті 255 КК України в редакції Закону від 01 вересня 2001 року є невірною, так як Законом №671-IX від 04 червня 2020 року, який набрав чинності 27 червня 2020 року, статтю 255 КК України викладено в іншій редакції, а підзахисну ОСОБА_4 призначено на керівну посаду лише у жовтні 2020 року. Таким чином слідчим і прокурором інкримінують ОСОБА_4 діяння за статтею Кримінального кодексу України, яка втратила чинність. Теж саме стосується і інших статей обвинувачення.

Окремо слід зупинитись на статті 191 КК України. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем - це протиправне та безоплатне обернення службовою особою чужого майна на свою користь чи користь інших осіб, вчинене з використанням свого службового становища всупереч інтересам служби. Злочин, передбачений статтею 191 КК, учинений у формі заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, є закінченим з моменту, коли винний фактично заволодів таким майном. Однак, з обвинувального акту незрозуміло на чию користь були вчиненні злочинні дії («…на користь підприємств…(арк.9); …на користь підприємства…(арк..10), а також хто, у який спосіб і якою сумою конкретно заволодів, а також з якого моменту він був закінченим? В порушення вимог частини 1 статті 91 КПК України при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення не зазначено у чому полягає корисливий мотив вчинення кримінального правопорушення (а саме на свою користь чи на користь інших осіб було вчинене кримінальне правопорушення), що є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину. Таким чином і за цією статтею Кримінального кодексу України обвинувачення належним чином не сформульовано, що унеможливлює його судовий розгляд. Як вже зазначалось вище, неконкретність обвинувачення стосується і інших інкримінованих ОСОБА_4 статей - 209, 362, 309 КК України. Прикладом цього є відмова сторони обвинувачення провести під час досудового розслідування за клопотанням захисту комп`ютерно-технічну експертизу для вирішення питання щодо причетності моєї підзахисної ОСОБА_4 до злочину, передбаченого статтею 362 КК України (така експертиза не проводилась взагалі). А також обвинувачення за статтею 309 КК України за незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів, не намагаючись з`ясувати законність знаходження медичних препаратів у моєї підзахисної за місцем проживання - вони були придбані за рецептом і призначенням лікаря, що підтверджується медичною карткою ОСОБА_4 .. Таким чином, ознайомившись з сформульованим обвинуваченням в обвинувальному акті захисту неможливо належним чином підготуватись до надання правової допомоги ОСОБА_4 і ОСОБА_36 під час судового розгляду так, як залишається незрозумілім суть пред`явленого їм обвинувачення та, виходячи з його змісту, неможливо обирати власну правову позицію. Хто отримав кошти? На чию користь вчинялись злочини? Хто і скільки отримав? У який спосіб було заволодіння? Де план злочинних дій? Як, коли, у який час учасники злочинної організації були ознайомлені з планом вчинення злочинів? Де згода учасників злочинної організації і у який спосіб вона надавалась? У який час вчинялись злочини? На користь яких підприємств вчинялось заволодіння? Який і коли був розроблений алгоритм і характер необхідних дій? Яким чином співучасники усвідомлювали суспільно небезпечний характер діянь? Як і кому розподілялись отримані внаслідок протиправної діяльності кошти? Яким чином координувалась і контролювалась діяльність злочинної організації? Як і у який спосіб забезпечувалось фінансування злочинної діяльності, виплата коштів і у якому розмірі? Кого, коли і представників якої влади було підкуплено? Коли, у який спосіб, як і під виглядом чого надавались незаконні вказівки? Визначена організаційно-структурна будова злочинної організації, як вона виглядає, де вона закріплена або знаходиться ? І це тільки невелика частина питань, які виникають у захисту і відсутність відповідей на них унеможливлює надання правової допомоги підзахисним і порушує їх права.

Підсумовуючи пред`явлене обвинувачення, то необхідно зробити висновок, що обвинувачення є не зрозумілим, з обвинувального акта неможливо встановити у чому обвинувачують підзахисних ОСОБА_4 та ОСОБА_37 , сторона обвинувачення цитує норми особливої частини кримінального кодексу із зазначенням відповідних статей, а при намаганні сформулювати обвинувачення наводить обставини вчиненого злочину без викладення фактичних обставин. В ситуації, коли у кримінальному провадженні не конкретизована об`єктивна сторона інкримінованого обвинуваченому злочину, суд буде позбавлений можливості належним чином встановити фактичні обставини провадження та правильність кваліфікації дій. Обвинувачення має бути викладене в чіткій, категоричній формі, не може допускати двоякого трактування. Неповнота і неконкретність обвинувачення свідчать про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, обвинувачені ОСОБА_4 і ОСОБА_38 будуть позбавлені можливості належним чином підготуватися до захисту в судовому засіданні, що є безумовною підставою для повернення акту прокурору в порядку пункту 3 частини 2 статті 314 КПК України.

До того ж, право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Таку саму позицію Європейський суд з прав людини підтримав у своєму рішенні від 25 липня 2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що «…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.».

При цьому, Європейський суд з прав людини також вказав «…межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження.» (рішення: від 9 березня 2011 року у справі «Жупнік проти України», від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»).

До наведеного необхідно додати також неналежним чином оформлений реєстр матеріалів досудового розслідування, оскільки він не відповідає вимогам статті 109 КПК України. Так, в порушення пункту 1 частини 2 вказаної статті при зазначенні проведених процесуальних дій щодо деяких не вказано час проведення процесуальної дії, а також в порушення пункту 3 частини 2 вказано не усі заходи забезпечення і строк застосування (протокол затримання, клопотання про продовження строку тримання під вартою у грудні 2022 року і у лютому 2023 року, клопотання про відсторонення від посади у листопаді 2022 року, у лютому і травні 2023 року, тощо).

З огляду на вищенаведене та враховуючи специфіку судового розгляду, який відповідно частини 1 статті 337 КПК України проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, на основі засад змагальності сторін, у підготовчому судовому засіданні суд після отримання обвинувального акту суд наділений повноваженнями і зобов`язаний перевірити його на відповідність вимогам ст.291 КПК України, з`ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття одного з рішень, передбачених частиною 3 статті 314 КПК України, та вирішити питання, пов`язані з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду. Завданням підготовчого засідання є процесуальне та організаційне забезпечення проведення судового розгляду.

Необхідно ще раз зазначити, що відповідно до вимог пункту 5 частини 2 статті 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Однак, зазначені вимоги кримінального процесуального закону органом досудового розслідування не дотримані в повному обсязі.

В обвинувальному акті викладені фактичні обставини злочинів загальним описом, тоді як вимоги пункту 5 частини 2 статті 291 КПК України щодо кожного із злочинів не виконано, тому неконкретизоване формулювання обвинувачення порушує принцип забезпечення права на захист обвинуваченого, що належить до однієї із засад кримінального провадження, визначених статтями 7, 20 КПК України, та свідчить про безумовну наявність підстав для повернення обвинувального акта прокурору.

Крім того, в обвинувальному акті, як вже було наведено вище, відсутні фактичні обставини кримінального правопорушення, тобто не розкрито об`єктивну сторону злочинів, не зазначено у чому полягає корисливий мотив вчинення кримінальних правопорушень, що є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочинів, у зв`язку з чим формулювання обвинувачення зроблено без врахування положень статті 91 КПК України, що є суттєвим порушенням пункту 5 частини 2 статті 291 КПК України.

З урахуванням наведеного вище і як зазначено в ухвалі Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року у провадженні №11-кп/774/790/17 справа №196/1281/16-к оскільки встановлена невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України та враховуючи, що зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, таким як забезпечення права на захист, відповідно до частини 3 статті 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні, у суду є усі підстави прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору у зв`язку з невідповідністю вимогам КПК України.

На підставі вищевикладеного, захисник обвинувачених, адвокат ОСОБА_17 просив повернути обвинувальний акт від 11 вересня 2023 року у кримінальному провадженні №12021040000000615 від 19 серпня 2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4, 5 статті 191, частиною 1 статті 255 (в редакції Закону від 01 вересня 2001 року), частиною 3 статті 362, частиною 2 статті 209, частиною 1 статті 309 КК України з реєстром матеріалів досудового розслідування прокурору у зв`язку з його невідповідністю вимогам статті 291.

Також захисник обвинуваченої ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_19 у підготовчому судовому засіданні звернувся із письмовим клопотанням про повернення обвинувального акта прокурору, мотивуючи тим, що обвинувальний акт не може бути прийнятий судом до розгляду, а тому, згідно вимог п.3, ч.3, ст.314 КПК України поверненню прокурору із-за невідповідності його вимогам КПК України. Так, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, де здійснення повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень прокурора (або слідчого) під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами і способами. Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обгрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення із визначенням об?єктивної і суб?єктивної сторін кримінального правопорушення. Викладена у письмовому повідомленні підозра є підгрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і в такий спосіб з?являються можливості для підозрюваного впливати на подальше формулювання обвинувачення. Сформульована підозра встановлює межі, у яких слідчий зможе проводити розслідування, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість цілеспрямованіше реалізовувати функцію захисту. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов?язків, визначених статтею 42 КПК України.

Загальний порядок повідомлення про підозру передбачений гл. 22 КПК України, яка має назву «Повідомлення про підозру» складається з таких статей: «Випадки повідомлення про підозру» (ст.276); «Зміст письмового повідомлення про підозру» (ст.277); «Вручення письмового повідомлення про підозру» (ст. 278); «Зміна повідомлення про підозру» (ст.279): Така, конструкція побудови Гл.22 КПК України дає підстави зробити висновок, що законодавець пов?язує процесуальну діяльність із повідомлення про підозру з сукупністю процесуальних дій слідчого та/або прокурора, зміст яких полягає у встановленні юридичних і фактичних підстав для повідомлення про підозру (ст.276), складанні письмового процесуального документа (повідомлення про підозру ст.277) та його врученні особі (ст.278). Слід зазначити, що наведені статті не вичерпують всього обсягу дій під час повідомлення особі про підозру, бо системне тлумачення норм КПК України вказує також на те, що, крім названих дій, слідчий та/або прокурор зобов?язані роз?яснити підозрюваному права, що є невід?ємним обов?язковим етапом процедури повідомлення про підозру. Причому на прохання підозрюваного після повідомлення про його права слідчий, прокурор зобов?язані детально роз?яснити кожне із вказаних прав (4.2, 3 ст. 276 КПК України). Належить звернути увагу, що право знати та розуміти, в чому особа підозрюється є одним із складових елементів визначеного в статті 6 Конвенції права на справедливий суд. Визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування також і практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч. 5 ст. 9 КПК України).

Відповідно до пункту «а» ч.3 ст.6 Міжнародної Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожний обвинувачений вчиненні кримінального правопорушення має що найменше право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини для цілей ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «звинувачення» визначається як офіційне повідомлення, надане особі виключно компетентним суб?єктом, про те, що така особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (справа «Девеер проти Бельгії» (заява N? 6903/75, рішення від 27 лютого 1980 року, § 46). У справі «Екле проти Федеративної Республіки Німеччини» (рішення від 15.07.1982 р., скарга N?8130/78) ЄСПЛ констатував, що кримінальне обвинувачення може бути визначене як «офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення».

Також, ЄСПЛ як висунення обвинувачення визнаються, зокрема, такі обставини: арешт особи (рішення у справі «Вемгоф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року), офіційне повідомлення Про намір здійснення стосовно особи кримінального переслідування (рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» від 27 червня 1968 року), початок досудового слідства проти конкретної особи чи арешт банківських рахунків конкретної особи (рішення у справі «Рінгайзен проти Австрії» від 16 липня 1971 року). Обвинувальний акт відіграє вирішальну роль у кримінальному переслідуванні: починаючи від його пред?явлення особі, проти якої порушено кримінальну справу, і яка є офіційно повідомленою про юридичну і фактичну базу сформульованих проти неї обвинувачень (Kamasinski (Камазінскі ) проти Австрії, § 79; Pelissier i Sassi (Пеліс?є і Сассі) проти Франції [ВП), § 51).

Ст. 6 Конвенції визнає за обвинуваченим право бути поінформованим не лише про «причину» обвинувачення, тобто про матеріальні факти, висунені проти нього і на яких грунтується обвинувачення, але й про «характер» обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію цих фактів (Mattoccia ( Маточча) проти Італії, § 59; Penev (Пенев) проти Болгарії, §$ 33 і 42). Обов?язок повідомити обвинуваченого про зміст пред?явленого обвинувачення повністю покладається на сторону обвинувачення, і він не може бути дотриманий у пасивний спосіб, шляхом створення інформації без повідомлення про неї стороні захисту (Mattoccia (Маточча) проти Італії, § 65). Обвинувачений повинен дійсно отримати інформацію. Правової презумпції отримання недостатньо (рішення у справі «C. v. Italy (dec.)»). Незрозуміла й неофіційна інформація не є достатньою (рішення у справах «T. v. Italy», п.28, і «Шомоді проти Італії», п.75).

Отже, з огляду на результати аналізу правових висновків ЄСПЛ, правових норм КПК України, повідомлення про підозру необхідно розуміти як комплекс процесуальних дій, який включає в себе складання та вручення повідомлення про підозру, роз?яснення процесуальних прав підозрюваного, суті підозри, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Етап доведення інформації до відома адресата слід віднести до самостійної, але нерозривної складової здійснення повідомлення про підозру. При цьому підозрюваною особа стає лише у разі здійснення щодо неї усіх передбачених Кодексом процедур з дотриманням встановленого порядку їх вчинення, що обумовлено вимогами ч. 1 ст. 8 та ч. 1 ст. 9 КПК України. При цьому необхідно звернути увагу на те, що законодавець, регламентуючи Процесуальний порядок повідомлення про підозру, вживає терміни «складання», «вручення» та «здійснення».

Згідно із ч. 1 ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.

Відповідно до положень закріплених в п. 5 ч.2 ст.291 КПК України, в обвинувальному акті прокурор викладає фактичні обставини кримінального правопорушення, які вважає встановленими (припущення не допускаються). Текст обвинувального акту, складений стосовного ОСОБА_4 за усіма статями кримінальних правопорушень, містить недопустимі, з правової позиції, формулювання типу: «у невстановлений час, при невстановлених обставинах, у нестановленому місці і т.п.». Таке використання прокурором в обвинувальному акті невизначених (ймовірних) термінів по кваліфікації дій особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, свідчить про грубе порушення слідчим і прокурором положень закріплених в ст. 63 Конституції України, а саме що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущенні.

В п.п. 19,20 постанови ПВС України N? 9 від 01.11.1996 року «Про застосування норм Конституції України при здійснені судочинства» чітко зазначено, що обвинувачення не може грунтуватись на припущеннях.

Враховуючи, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 та ряду інших осіб, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.3, ч.4, ч.5 ст.191, ч.1 ст.255, ч.3 ст.362, ч.2 ст.209, ч.1 ст. 309 КК України не містить конкретних, об?єктивних даних про об?єктивну і суб?єктивну сторони інкримінованих ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, тому він підлягає поверненню прокурору для встановлення фактичних обставин об?єктивної і суб?єктивної складових цих кримінальних правопорушень.

У судовомузасіданні захисникобвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_35 ,адвокат ОСОБА_17 підтримав клопотаннята просивйого задовольнити,зазначивши,що обвинуваченняне можебути складенимна припущенняхта обвинувальнийакт невідповідає вимогамст.291КПК України. Також зазначив, що реєстр матеріалів досудового розслідування неналежним чином оформлений, та він не відповідає вимогам статті 109 КПК України.

У судовому засіданні захисник обвинуваченої ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_19 підтримав клопотання та просив його задовольнити, зазначивши, що формулювання типу, у невстановлений час, при невстановлених обставинах, у нестановленому місці,використання прокурором в обвинувальному акті невизначених (ймовірних) термінів по кваліфікації дій особи, притягнутої до кримінальної відповідальності є недопустимими.

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_18 зазначила, що її підзахисна, ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого за ст. 309 КК України, за що передбачено покарання у вигляді штрафу або виправних робіт, що відповідно до ч.1 ст. 12 КК України є кримінальним проступком, інші обвинувачення за злочини. Відповідно до ч.2 ст. 217 КПК України не можуть бути об`єднані в одне провадження матеріали досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину, тому відповідно підтримує думку колег та клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_8 , адвокат ОСОБА_23 підтримав клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, зазначивши, що зазначений обвинувальний акт не відповідає вимогам п.5 ч.2 ст. 291 КПК України.

У судовому засіданні захисник обвинуваченої ОСОБА_5 , адвокат ОСОБА_20 підтримав клопотання та просив його задовольнити, так як він не відповідає вимогам ст. 291 КПК України зазначивши, що прокурор є виконавцем а не творцем закону.

У судовомузасіданні захисникобвинуваченого ОСОБА_39 ,адвокат ОСОБА_27 ,підтримав заявленеклопотання,просив йогозадовольнити,зазначивши,що зазначенийобвинувальний актне відповідаєвимогам п.5ч.2ст.291КПК Українита вирішенняцього клопотанняповинно розглядатисясаме впідготовчому судовомузасіданні відповіднодо ч.3ст.314КПК України.

У судовому засіданні обвинувачені підтримали своїх захисників та просили задовольнити клопотання.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення клопотання про повернення обвинувального акта, вважала за можливе призначити обвинувальний акт до судового розгляду, зазначивши, що при складанні обвинувального акту виконані всі вимоги ст. 291 КПК України, фактичні обставини викладено в обвинувальному акті так, як прокурор вважає їх встановленими та на стадії підготовчого судового засідання не вирішується питання про доведеність або не доведеність обвинувачення.

Вислухавши прокурора, доводи та пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт та додатки до нього, суд вважає за необхідне повернути обвинувальний акт прокурору з наступних підстав.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч. 1, 2 ст. 8 КПК України).

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.

Однак, даний обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а саме в порушення п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Формулювання обвинувачення повинно ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) злочину, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.

Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення щодо особи унеможливлює якісний і повний її захист.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, яке висунуте в порядку, встановленому цим кодексом.

Разом з цим ч. 1 ст. 337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в його межах, крім випадків, передбачених цією статтею.

Отже, судовий розгляд без формулювання конкретного обвинувачення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність фактично є неможливим.

Так, дійсно частина 2 ст. 337 КПК України передбачає, що під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.

Отже, таке право у прокурора є згідно ст.ст. 337-341 КПК України, але вже під час судового розгляду у чітко визначених даними положеннями випадках.

В той же час згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, саме у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, прокурору, якщо він не відповідають вимогам КПК України.

З системного аналізу положень КПК України щодо вимог до складання та направлення обвинувального акта до суду, проведення підготовчого судового засідання та параграфу 2 «Межі судового розгляду», слід дійти висновку, що ототожнювати інститути усунення недоліків обвинувального акту зі зміною обвинувачення, висунення додаткового обвинувачення та відмови від підтримання державного обвинувачення є не вірним.

До того ж згідно ч. 1 ст. 348 КПК України після оголошення обвинувачення головуючий встановлює особу обвинуваченого, з`ясовуючи його прізвище, ім`я, по батькові, місце і дату народження, місце проживання, заняття та сімейний стан, роз`яснює йому суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Якщо обвинувачених декілька, головуючий здійснює зазначені дії щодо кожного з них.

Тобто, вже на даній стадії судового провадження обвинувачення не може не відповідати вимогам КПК України та має бути конкретним і зрозумілим суду та всім учасникам кримінального провадження та відповідно до закону суд не зможе перейти до визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження, якщо прокурор при оголошенні обвинувального акту не зазначить конкретне формулювання обвинувачення щодо кожного. Тому, на переконання суду, висунуте обвинувачення має бути конкретним, що є прямим обов`язком прокурора та невід`ємною частиною права обвинувачених на захист та доступ до правосуддя.

Суд погоджується з позицією сторони захисту, що відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та вірної правової кваліфікації дій кожного обвинуваченого унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати судом судовий розгляд та адвокатами та їх підзахисними захист від пред`явленого обвинувачення, що, безперечно призведе до порушення ст. 6 Конвенції.

Як приклад можливо зазначити наступне: відповідно до тексту обвинувального акта прокурором використовуються такі визначення, а саме на аркуші 14 том 1-й та далі за текстом обвинувального акта: «…маючи умисел на заволодіння чужим майном… ; …спланувавши алгоритм і характер необхідних дій…; … які зорганізувались для спільної діяльності…; …підшукувала і схиляла до вчинення…; …об`єднувала їх зусилля та забезпечувала взаємозв`язок між діями всіх учасників;…розробляла детальний план вчинення злочинів…;…визначала організаційно-структурну будову організації…;…більш точного часу у ході досудового розслідування не встановлено…;…інші невстановлені в ході досудового розслідування особи…» і плутанина з часом вчинення злочину: «…у квітні 2020 року…; …з жовтня 2020 року по серпень 2022 року…» тощо, без конкретних обставин, що були встановлені органом досудового розслідування тільки підтверджує, що в обвинуваченні відсутні фактичні обставини кримінального правопорушення на підтвердження правової кваліфікації кримінального правопорушення. Текст обвинувального акту, складений стосовного ОСОБА_4 за усіма статями кримінальних правопорушень, містить недопустимі, з правової позиції, формулювання типу: «у невстановлений час, при невстановлених обставинах, у невстановленому місці і т.п.». Таке використання прокурором в обвинувальному акті невизначених (ймовірних) термінів по кваліфікації дій особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, свідчить про грубе порушення слідчим і прокурором положень закріплених в ст. 63 Конституції України, а саме що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущенні.

Суд звертає увагу, що вищезазначені недоліки містяться в обвинувальному акті щодо всіх обвинувачених.

Тобто, обвинувальний акт в порушення п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України не містить виклад фактичних обставин кожного кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кожного кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті)закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення відносно кожного обвинуваченого.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 листопада 2021 року (справа № 161/7092/20, провадження № 51-5946кмо20) зазначив, що кримінальний процесуальний закон не містить вичерпного переліку порушень у складанні обвинувального акта, що обумовлює його повернення, норма п. 3 ч. 3ст. 314 КПК відсилає до ст. 291 цього Кодексу, що надає можливість визначити перелік порушень, які є похідними від закріплених у цій статті вимог до підсумкового документа досудового розслідування: порушення, які стосуються змісту та форми самого обвинувального акта (неправильність або відсутність в обвинувальному акті такої інформації, як дата і місце його складання та затвердження; формулювання обвинувачення; правова кваліфікація кримінального правопорушення тощо); порушення, які стосуються змісту та наявності додатків до обвинувального акта (недоліки реєстру матеріалів досудового розслідування; не долучення розписки підозрюваного про отримання копії обвинувального акта тощо).

Аналіз юридичної складової цієї норми свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Наведений вище аналіз містить чітке визначення трьох складових частин обвинувального акту з урахуванням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, який вказує на обов`язковість формулювання обвинувачення, як складової частини у змісті обвинувального акту.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 21 березня 2019 року (справа № 753/11543/17-к провадження № 51-5990км18) зазначив, що чітке відображення фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема, із обов`язковим зазначенням усіх ознак об`єктивної сторони злочину, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв`язок між діянням і наслідками, має суттєве значення для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, для реалізації права на захист та вирішення інших питань. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

У міжнародних джерелах права, зокрема в Європейській конвенції з прав людини, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Європейський суд з прав людини у свої практиці вважає, що неконкретність, розмитість обвинувачення є порушенням прав обвинуваченого в світі ст. 6 Конвенції. Так, зокрема у рішенні за справою «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 р. зазначається наступне: Європейський суд з прав людини (далі - Суд) зазначає, що у тексті підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню "обвинувачення" особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП], № 25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі ОСОБА_40 та інші проти Австрії", № 42780/98, п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом "b" п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначенірішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Тому суд, враховуючи правові висновки Верховного Суду та прецедентну практику ЄСПЛ, погоджується з позицією захисників обвинувачених, що недоліки обвинувального акта неможливо усунути під час судового розгляду в порядку ст.ст. 337-341 КПК України.

Суд вважає, що вказані недоліки фактично унеможливлюють здійснення судового розгляду, оскільки згідно з вимогами ч. 1 ст. 337 КПК України такий проводиться лише в межах висунутого обвинувачення, а неконкретність обвинувачення порушує право на захист.

За таких обставин судовий розгляд даного кримінального провадження з наявними недоліками, без конкретного формулювання обвинувачення є неможливим, а будь-яке ухвалене рішення буде незаконним.

Вказані стороною захисту недоліки формулювання обвинувачення об`єктивно вбачаються зі змісту обвинувального акта та, на думку суду, можуть негативно вплинути на ефективність реалізації сторонами їх процесуальних прав, а крім того і захисту обвинувачених і реалізацію цього процесуального права, що в будь-якому випадку призводить до порушення розумних строків судового розгляду даного кримінального провадження. Також неможливо не звернути увагу на зазначені захистом недоліки щодо неналежного оформлення реєстру матеріалів досудового розслідування, щодо відповідності вимогам статті 109 КПК України та виконання вимог ч.2 ст. 217 КПК України при об`єднанні в одне провадження матеріалів досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину без обґрунтування вплину на повноту досудового розслідування.

Суд зазначає, що саме на стадії підготовчого провадження виконується функція контролю за досудовим розслідуванням, відповідність вимогам КПК України обвинувального акта та організаційна (підготовча) функція до наступної стадії судового провадження судового розгляду з метою створення належних умов для успішного виконання завдань кримінального судочинства.

Вказані порушення, які допущені стороною обвинувачення при складанні обвинувального акта, на думку суду, є істотними, оскільки торкаються прав та законних інтересів кожного обвинуваченого, зокрема, порушують їх право знати у чому їх обвинувачують та захищатись від обвинувачення, і у свою чергу перешкоджають суду повно та всебічно розглянути дане кримінальне провадження і можуть суттєво вплинути на постановлення законного та обґрунтованого судового рішення.

Необхідність дотримання судом при судовому провадженні вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства.

З огляду на вищевикладене суд приходить до обґрунтованого висновку, що наведені істотні порушення в обвинувальному акті вимог КПК України унеможливлюють призначення судового розгляду, у зв`язку з чим вказаний обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків та приведення його у відповідність вимогам КПК України.

В даному випадку на повернення обвинувального акту прокурору не може розповсюджуватися та застосовуватися поняття «надмірного формалізму» у практиці ЄСПЛ, оскільки Європейський суд з прав людини підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, Європейський суд зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду. Однак, в даному випадку, повертаючи обвинувальний акт прокурору, за клопотанням сторони захисту, суд як раз і дотримується положень ст. 6 Конвенції з метою подальшого справедливого судового розгляду даного кримінального провадження.

До того ж суд звертає увагу, що повернення даного обвинувального акту не може використовуватися стороною обвинувачення для проведення будь-яких процесуальних дій, крім приведення його у відповідність до вимог статті 291 КПК України, і, відповідно, немає підстав вважати, що після повернення обвинувального акта прокурору може йти мова про будь-яке досудове розслідування, оскільки воно завершене до першого звернення до суду з обвинувальним актом, аналогічного висновку дійшов Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові по справі № 636/336/21 (провадження № 51-5720км21), що ще раз свідчить про неможливість ототожнювати приведення обвинувального акта у відповідність до вимог статті 291 КПК України зі зміною обвинувачення (ст. 338 КПК України) під час судового розгляду.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 9, 291, 314-316, 348, 372, 374 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт по кримінальному провадженню, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12021040000000615 від 19.08.2021 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_31 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_32 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_33 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191, ч.1 ст. 255 (в редакції Закону від 01 вересня 2001 року), ч.3 ст. 362 КК України, ч.4 ст. 191, ч.2 ст. 209, ч.3 ст. 191, ч.1 ст. 309 КК України повернути прокурору групи прокурорів прокурору відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_41 ..

Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 7 (семи) днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: ОСОБА_1