Постанова

від 15.04.2024 по справі 910/4299/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2024 р. Справа№ 910/4299/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна", м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023

у справі № 910/4299/23 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Гордієнка Олександра Григоровича, м. Чернігів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна", м. Київ

про стягнення 252 208, 69 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У березні 2023 року фізична особа-підприємець Гордієнко Олександр Григорович (далі - ФОП Гордієнко О.Г., позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (далі - ТОВ "Вєста Україна", відповідач) про стягнення 252 208, 69 грн, з яких: 177 500,00 грн основного боргу, 55 924,66 грн пені, 3 355,48грн 3% річних та 15 428,55 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № 00002249 в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, пов`язані з перевезенням вантажу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі № 910/4299/23 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з ТОВ "Вєста Україна" на користь ФОП Гордієнка О.Г. 177 500,00 грн боргу, 44 982,88 грн пені, 3 355,48 грн 3% річних, 15 428,55 грн інфляційних втрат та 3 362,26 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем відповідачу послуг з перевезення на суму 177 500,00грн, строк оплати за які настав, тому позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості за перевезення вантажів в міжнародному сполученні у вказаному розмірі, за висновком суду першої інстанції, належить до задоволення; з огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, заявлені позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат відповідають вимогам закону та умовам Договору, а тому також підлягають стягненню у заявлених розмірах; зважаючи на нарахування пені з порушенням приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, за перерахунком суду першої інстанції заявлена до стягнення сума вказаної штрафної санкції підлягає частковому задоволенню в розмірі 44 982,88 грн, в решті позовних вимог щодо стягненні пені відмовлено.

При цьому, суд першої інстанції оцінив доводи відповідача щодо припинення Договору №00002249 та визнав їх безпідставними.

Також суд першої інстанції в ухваленому рішенні зазначив, що ті обставини, про які вказував відповідач (законодавчо встановлена заборона на здійснення видаткових операцій ТОВ "Вєста Україна" у зв`язку з тим, що його засновником є громадянин росії) не свідчать про неможливість виконання зобов`язання ТОВ "Вєста Україна" та не є такими, за які не відповідає відповідач, зокрема з тих підстав, що воєнні дії з росією ведуться з 2014 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Вєста Україна" 15.08.2023 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі № 910/4299/23 скасувати повністю, у позові відмовити; судові витрати покласти на позивача.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вважає, що оскаржуване рішення постановлене без урахування поданих ним доказів, які позивачем не спростовані, та внаслідок неправильного застосування судом норм процесуального та матеріального права.

Так, за твердженням скаржника, суд першої інстанції безпідставно не врахував аргументи щодо:

-припинення дії Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №00002249, який не містить дати його укладення та діяв до 31.12.2011, тому вимоги позивача, які ґрунтуються на цьому Договорі, у відповідності до приписів Глави 19 Цивільного кодексу України, якою регулюється позовна давність, судовому захисту не підлягають;

-не настання строку зі сплати вартості послуг перевезення, визначеного умовами Договорів-заявок та Договору, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази надіслання оригіналів документів;

-неможливості виконання зобов`язань зі сплати вартості наданих послуг, яка обумовлена настанням форс-мажорних обставин, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, набранням 04.03.2022 чинності Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів", а також у відповідності до положень постанови Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 (із змінами та доповненнями) блокуванням видаткових операцій по рахункам відповідача з огляду на те, що засновниками останнього є громадяни Російської Федерації;

- порушення прав позивача відбулося внаслідок дії третіх осіб, за які ТОВ "Вєста Україна" не відповідає, відповідач не є особою, яка порушила права позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивоване тим, що оскаржуване рішення від 20.07.2023 було отримано скаржником та його представником через систему "Електронний суд" 03.08.2023. Також в матеріалах справи наявні докази отримання скаржником копії оскаржуваного рішення 07.08.2023 засобами поштового зв`язку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2023 матеріали апеляційної скарги ТОВ "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі №910/4299/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кравчук Г.А., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4299/23; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ТОВ "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі № 910/4299/23 до надходження до суду матеріалів справи.

25.09.2023 матеріали справи № 910/4299/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 поновлено ТОВ "Вєста Україна" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі №910/4299/23 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив в установлені судом строки.

Позиція інших учасників справи.

20.10.2023 позивачем подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Узагальнені доводи позивача зводяться до того, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що ним на виконання умов Договору та заявок належним чином виконано зобов`язання щодо забезпечення організації та здійснення перевезень, тому строк виконання грошових зобов`язань в частині оплати вартості наданих послуг настав; доводи апелянта спрямовані лише на ухилення від виконання своїх обов`язків зі сплати таких послуг, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів настання форс-мажорних обставин або будь-яких інших обставин, котрі заважали своєчасно виконати умови Договору шляхом проведення оплати отриманих послуг перевезення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, між ФОП Гордієнко О.Г. (перевізник) та ТОВ "Вєста Україна" (експедитор) укладено Договір №00002249 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого експедитор замовляє, а перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях.

Відповідно до пункту 1.4 Договору кожне замовлення на послуги за даним Договором експедитор надаватиме перевізнику у письмовій формі.

Ціни, що відповідають конкретному перевезенню узгоджуються додатково перед кожним перевезенням (пункт 3.2 Договору).

Згідно з умовами пункту 3.5 Договору оплата послуг перевізника здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника на підставі належним чином оформлених оригіналу товарно-транспортних документів (CMR) з відповідними відмітками про одержання вантажу і оригіналів рахунку, податкової накладної та акту виконаних робіт.

За приписами пункту 5.3 Договору у випадку протермінування платежу винна особа оплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день протермінування від суми заборгованості.

У розділі 6 "Форс-мажор" Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за даним договором у випадку настання форс-мажорних обставин - таких, як війни, повені, епідемії, страйки, ембарго, дії органів влади і уряду, що виникли після укладання даного договору або підтвердження заявки (пункт 6.1). Якщо кожне з таких обставин безпосередньо спричинило невиконання зобов`язань в обумовлений термін, відповідно цей термін відсувається на час дії форс-мажорних обставин (пункт 6.2). Факт форс-мажорних обставин підтверджується документом, виданим компетентним органом (пункт 6.3). Сторона, для якої створилася неможливість виконання своїх зобов`язань, повинна негайно в письмовій формі повідомити іншу сторону про початок і припинення вищевказаних обставин, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж за 3 дні з моменту їх настання чи припинення. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку з вище вказаних обставин як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань (пункт 6.4).

За узгодженими сторонами умовами пункту 9.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2011 чи до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Якщо за місяць до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не виявить письмово бажання його розірвати, відповідно Договір вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах (пункт 9.3 Договору).

За дорученням ТОВ "Вєста Україна" позивач взяв на себе зобов`язання по перевезенню вантажу, що підтверджується заявками на перевезення вантажу, копії яких містяться в матеріалах даної справи, а саме:

-13.01.2022 між сторонами було підписано Договір-заявку, в якому сторони погодили перевезення позивачем вантажу за маршрутом Дзержинськ - Київ; вартість послуг - 42 000 грн, термін оплати - 12 банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналів документів: акт, рахунок, договір, CMR, зареєстрована податкова накладна у відповідності до п. 4.4 договору;

-21.01.2022 між сторонами було підписано Договір-заявку, в якому сторони погодили перевезення позивачем вантажу за маршрутом Кемешково - Кам`янське; вартість послуг - 52 000 грн; термін оплати - 12 банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналів документів: акт, рахунок, договір, CMR, ТТН, зареєстрована податкова накладна у відповідності до п. 4.4 договору;

-26.01.2022 між сторонами було підписано Договір-заявку, в якому сторони погодили перевезення позивачем вантажу за маршрутом Кемешково - Київ; вартість послуг - 41 500 грн; термін оплати - 12 банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналів документів: акт, рахунок, договір, CMR, ТТН, зареєстрована податкова накладна у відповідності до п. 4.4 договору;

-10.02.2022 між сторонами було підписано Договір-заявку, в якому сторони погодили перевезення позивачем вантажу за маршрутом Кемешково - Київ; вартість послуг - 42 000 грн; термін оплати - 12 банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналів документів: акт, рахунок, договір, CMR, ТТН, зареєстрована податкова накладна у відповідності до п. 4.4 договору.

Як стверджує позивач, на виконання укладеного між сторонами Договору та підписаних Договорів-заявок, він належним чином виконав свої зобов`язання по перевезенню вантажів, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR1901226, CMR1221756, CMR1165977, CMR1248813, які містять відповідні відмітки митних органів та безпосередньо вантажоодержувача про отримання вантажу.

Між позивачем та відповідачем по завершенню виконання перевезень були складені (підписані та скріплені печатками сторін) акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ ОУ-000031 від 25.01.2022, ОУ-000042 від 01.02.2022, ОУ-000044 від 02.02.2022, ОУ-000074 від 18.02.2022 на загальну суму 177 500 грн.

З метою оплати вказаних послуг позивач виставив відповідачу рахунки фактури № СФ-000031 від 25.01.2022 на суму 42 000,00грн, №СФ-000042 від 01.02.2022 на суму 52 000,00грн, № СФ-000044 від 02.02.2022 на суму 41 500,00грн, № СФ-000074 від 18.02.2022 на суму 42 000,00грн. На вказані рахунки міститься посилання в актах здачі-прийнятті робіт (надання послуг), що підписані відповідачем без зауважень та застережень.

Окрім цього, на вказані послуги позивач склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні №32 від 25.01.2022, №1 від 01.02.2022, №3 від 02.02.2022 та №33 від 18.02.2022.

09.05.2022 ФОП Гордієнко О.Г. звернувся до ТОВ "Вєста Україна" з листом - претензією, в якому просив погасити заборгованість за актами/рахунками №31 від 25.01.2022 на суму 42 000,00грн, №42 від 01.02.2022 на суму 52 000,00грн, №44 від 02.02.2022 на суму 41 500,00грн, №74 від 18.02.2022 на суму 42 000,00, що в загальній сумі складає 177 500,00грн.

Докази направлення чи вручення відповідачу цієї претензії позивач не надав.

Водночас, матеріали справи містять копію відповіді ТОВ "Вєста Україна" на вказану претензію від 25.07.2022 за №2/25-07, в якій повідомляється про блокування видаткових операцій товариства у зв`язку з набуттям чинності 04.03.2022 Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів", оскільки засновниками ТОВ "Вєста Україна" є громадяни Російської Федерації, та вжиття керівництвом заходів, спрямованих на відновлення функціонування товариства з метою виконання своїх господарських зобов`язань, сподіваючись на розуміння позивачем поточної ситуації.

Оскільки ТОВ "Вєста Україна" не здійснено оплати наданих послуг та повідомлено у відповіді на претензію про відсутність у нього можливості сплатити існуючу заборгованість, ФОП Гордієнко О.Г. звернувся до господарського суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача разом із основним боргом нараховані пеню, 3 % річних та інфляційні втрати в загальній сумі 252 208,69 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статями 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначено в статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 184 Господарського кодексу України, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі Договору №00002249 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, без зазначення дати укладення (у редакції 2011 року) та Договорів-заявок на перевезення вантажу від 13.01.2022, від 21.01.2022, від 26.01.2022, від 10.02.2022, які підписано та завірено печатками сторін.

Виходячи зі змісту зобов`язань сторін, зокрема позивача як перевізника, за своїми основними та неосновними (другорядними) ознаками, вказані вище правочини є договорами з перевезенням вантажу у міжнародному сполученні (глава 64 Цивільного кодексу України).

Відповідно, до статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

За змістом частини 2 статті 908 Цивільного кодексу України, що кореспондується з вимогами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень установлюються договором, якщо іншого не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За змістом статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 01.08.2006 № 57-V (далі - Конвенція), вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення й місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання та громадянство сторін.

Заперечення відповідача, пов`язані з посиланням на помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин сторін умов Договору № 00002249 (у редакції 2011 року), колегія суддів апеляційного суду відхиляє, оскільки відповідачем не надано доказів розірвання цього Договору у порядку, передбаченому його пунктом 9.3, чи припиненим з інших підстав, зокрема за домовленістю сторін (новація) у відповідності до вимог статті 604 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції, надаючи оцінки спірним правовідносинам сторін, правомірно врахував, що поданий відповідачем Договір (у редакції 2021 року) не містить вказівки на первинне і нове зобов`язання та намірів сторін вчинити новацію, тобто припинити існуюче і замінити його новим, отже за відсутності такого застереження у Договорі первинне зобов`язання не припиняється, а продовжує діяти поряд з новим. Крім того, Договір у редакції 2011 року не є попереднім Договором по відношенню до Договору у редакції 2021 року, тому відсутні підстави для визнання його припиненим у відповідності до приписів пункту 11.2 Договору у редакції 2021 року.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача про припинення Договору №00002249 (у редакції 2011 року).

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, позивач свої зобов`язання, відповідно до умов Договору №00002249 та Договорів-заявок на перевезення вантажу від 13.01.2022, від 21.01.2022, від 26.01.2022, від 10.02.2022 виконав належним чином, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR1901226, CMR1221756, CMR1165977, CMR1248813, які містять відповідні відмітки митних органів та безпосередньо вантажоодержувача про отримання вантажу.

Також, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час перегляду оскаржуваного рішення в суді апеляційної інстанції ТОВ "Вєста Україна" не заперечувала факту неотримання ним або отримання не у повному обсязі наданих ФОП Гордієнко О.Г. послуг перевезення вантажу за вказаними Договором та Договорами-заявками.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як убачається з умов пункту 3.5 Договору оплата послуг перевізника здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника на підставі належним чином оформлених оригіналу товарно-транспортних документів (CMR) з відповідними відмітками про одержання вантажу і оригіналів рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт.

Поряд з цим, у Договорах-заявках на перевезення вантажу сторонами узгоджено вартість послуг, терміни та умови оплати, відповідно до яких строк оплати послуг встановлено впродовж 12 банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналів документів: акт, рахунок, договір, CMР, зареєстрована податкова накладна у відповідності до п. 4.4 Договору шляхом безготівкового розрахунку.

Аналізуючи вказані умови оплати послуг, суд апеляційної інстанції зазначає, що з огляду на наявність підписаних сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які віднесені до переліку документів, що підлягають передачі експедитору, в яких міститься посилання на номери накладних СМР і номери та дати виставлених позивачем рахунків для здійснення оплати, а також вказано про відсутність претензій сторін одна до одної, слід дійти висновків про досягнення сторонами відповідних умов, з настанням яких виникає обов`язок з оплати.

При цьому, Договори-заявки та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані сторонами без будь-яких зауважень щодо умов, вартості та повноти наданих послуг.

Отже, строк оплати послуг є таким, що в будь-якому випадку настав, і ТОВ "Вєста Україна" зобов`язане здійснити оплату таких послуг в загальній сумі 177 500,00 грн.

Підтвердженням цих обставин також слугує наявна в матеріалах справи відповідь відповідача № 2/25-07 від 25.07.2022 на претензію позивача щодо сплати заборгованості по вказаним Договорам-заявкам, в якій відповідач не заперечив існування заборгованості у вказаному розмірі, а повідомив про блокування видаткових операцій по його рахунках, що унеможливлює виконання ним своїх господарських зобов`язань, та вчинення керівництвом заходів на вирішення цих питань. В цій відповіді не заперечується отримання відповідачем від позивача оригіналів документів, необхідних для проведення оплати, зокрема і рахунків виставлених позивачем, посилання на які міститься у ній.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, 23.10.2019 у справі №917/1307/18, 18.11.2019 у справі №902/761/18, 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Такий підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" суд наголосив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту. Скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

З урахуванням наведеного, оцінюючи надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне, поряд зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, застосовувати стандарт "balance of probabilities", за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце.

Як наслідок, надані позивачем докази щодо наявності факту виконання зобов`язань за Договором і Договорами-заявками та підстав для їх оплати є більш вірогідними, ніж докази, надані ТОВ "Вєста Україна".

Щодо інших доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Як у відзиві на позов, так і у поданій апеляційній скарзі відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, внаслідок чого відповідач не має можливості виконати свої зобов`язання в повному обсязі. Вказане, на переконання скаржника, підтверджується листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, а також співвідноситься з розділом 7 укладеного між сторонами Договору у редакції 2021 року.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає наведені аргументи відповідача безпідставними з огляду на відсутність належних доказів на підтвердження засвідчення факту наявності форс-мажорних обставин, які перешкоджають ТОВ "Вєста Україна" виконувати свої зобов`язання за Договором, на підставі якого виникли спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 6.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за даним договором у випадку настання форс-мажорних обставин - таких як війни, повені, епідемії, страйки, ембарго, дії органів влади і уряду, що виникли після укладення даного договору або підтвердження заявки.

Пунктом 6.3 Договору визначено, що факт форс-мажорних обставин підтверджується документом, виданим компетентним державним органом.

Сторона, для якої створилася неможливість виконання своїх зобов`язань, повинна негайно в письмовій формі повідомити іншу сторону про початок і припинення вищевказаних обставин, але в будь-якому випадку не пізніше ніж за 3 дні з моменту їх настання чи припинення. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку з вище вказаних обставин як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань (пункт 6.4 Договору).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Вказані норми містяться і у Регламенті засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії Торгово-промислової палати України №44 від 18.12.2014 (далі - Регламент). Даний Регламент встановлює єдиний порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) в системі торгово-промислових палат України.

Так, статтею 3.1 Регламенту визначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом (стаття 3.3 Регламенту).

Відповідно до статті 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов`язаннях/обов`язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав. Тобто, необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставиною та неможливістю виконання зобов`язання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо (стаття 6.1 Регламенту).

Також, статтею 6.9 Регламенту встановлено, що для визнання та підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) уповноважена особа повинна впевнитись, що надані заявником документи свідчать про:

- надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін);

- непередбачуваність обставин (їх настання та наслідки неможливо було передбачити, зокрема, на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов`язання або до настання податкового обов`язку);

- невідворотність (непереборність) обставини (неминучість події та/або її наслідків);

- причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).

Як було встановлено, відповідно до умов Договору відповідач, будучи не в змозі виконати свої зобов`язання з причин форс-мажорних обставин в частині оплати послуг, повинен був не пізніше ніж за 3 дні з моменту їх настання письмово повідомити про це позивача. Підтвердженням відповідних обставин є сертифікат про форс-мажорні обставини, виданий компетентним органом, яким відповідно до закону є Торгово-промислова палата України.

Проте, враховуючи, що доказів повідомлення позивача в порядку, визначеному пунктом 7.4 Договору, про неможливість виконання зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сили, відповідач не надав, в силу прямої вказівки на те в Договорі він в будь-якому випадку втратив право посилатися на дії обставин непереборної сили як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань за Договором.

Щодо листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, то слід зазначити, що вказаним листом лише засвідчено загальновідому обставину з приводу військової агресії Російської Федерації проти України, що є обставиною непереборної сили.

Разом з цим, такий лист не є сертифікатом у розумінні положень Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та не є документом, виданим за зверненням відповідача з приводу неможливості виконання зобов`язань перед позивачем за Договором №00002249 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Проте, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 218 Господарського кодексу України унормовано, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Аналізуючи та підсумовуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду наголошує, що для звільнення від відповідальності за договором відповідачу необхідно довести:

- факт неможливості сплати позивачу грошових коштів за надані послуги;

- тривалість такої неможливості;

- причинно-наслідковий зв`язок між такою неможливістю та воєнним станом, введеним 24.02.2022 і триваючим до цього часу.

Разом з цим, відповідачем вказані обставини не доведено належними і допустимими доказами, оскільки ТОВ "Вєста Україна" у визначений Договором та законом спосіб і строк не повідомило позивача про наявність обставин непереборної сили та не звернулося до уповноваженого органу з метою отримання сертифікату, що засвідчив би наявність форс-мажорних обставин на підтвердження неможливості виконання зобов`язань за Договором.

Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє наведені аргументи скаржника.

Також відповідач вказує на те, що відповідно до Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів", оскільки засновниками ТОВ "Вєста Україна" є громадяни російської федерації, видаткові операції по рахунках товариства були зупинені згідно з пунктом 15 постанови правління Національного банку України №36 від 04.03.2022 року "Про внесення змін до постанови правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану". Отже, на думку скаржника, зупинення видаткових операцій по банківському рахунку відповідача внаслідок дій органів влади не просто впливає, а об`єктивно унеможливлює виконання грошових зобов`язань перед контрагентами.

За приписами статті 607 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Водночас, доводи відповідача про те, що він не має можливості виконати свої зобов`язання у зв`язку із забороною банкам здійснювати видаткові операції за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки обмеження видаткових операцій, які введені Національним банком України, не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку виконання договірного зобов`язання.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наведені обставини в будь-якому випадку не свідчать про неможливість виконання зобов`язання ТОВ "Вєста Україна" та не є такими, за які останній не відповідає, зокрема з тих підстав, що воєнні дії з Російською Федерацією ведуться з 2014 року.

Отже, зазначені обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором.

Також суд апеляційної інстанції відхиляє посилання відповідача на необхідність застосування у даній справі висновків, викладених у постановах Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 у справі №01/5020/1159/2011 (925/370/22), від 07.06.2023 у справі №910/6795/22, з огляду на таке.

За змістом частини 4 статті 236 Господарського процесуального права України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду. Постанови суду апеляційної інстанції не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

При цьому, суд апеляційної інстанції відзначає, що вказані справи не є релевантними до даної справи, що розглядається, за предметом і підставами позову, суб`єктним складом та характером спірним правовідносин.

Необґрунтованими є також посилання відповідача на наявність підстав для звільнення його від сплати пені, 3% річних та інфляційних витрат у зв`язку з форс-мажорними обставинами, оскільки як досліджено судом апеляційної інстанції положення відповідного розділу Договору передбачають, що обставини, які безпосередньо спричинили невиконання зобов`язань в обумовлений термін, та за наявності яких відповідно цей термін відсувається на час їх (форс-мажорних обставин) дії, мають бути підтверджені документом, виданим компетентним державним органом.

Проте, скаржником не надано до суду такого документа, зокрема сертифікату Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 230-232 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

За приписами частин 1, 3 статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши здійснені розрахунки позивача та суду першої інстанції щодо нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до вимог статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України, статей 549, 625 Цивільного кодексу України, умов пункту 5.3 Договору, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 44 982,88 грн та повного задоволення позову про стягнення 3%річних у розмірі 3 355,48грн та інфляційних втрат у розмірі 15 428,55 грн.

З огляду на встановлені обставини, оскільки відповідачем не спростовано факту наявності заборгованості за Договором і Договорами-заявками та настання строку її оплати, а нездійснення відповідачем оплати наданих послуг перевезення спричинило порушення прав позивача, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

За частиною 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції - у випадку скасування рішення або зміни судового рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами апеляційного провадження оскаржуване рішення у даній справі залишено без змін, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Водночас, у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (відповідача).

Керуючись ст. ст. 74, 126, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського сулу міста Києва від 20.07.2023 у справі №910/4299/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі № 910/4299/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4299/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з відпусткою судді Кравчука Г.А. з 26.02.2024 по 07.03.2024, тимчасовою непрацездатністю судді Кравчука Г.А. з 09.03.2024 по 18.03.2024, відрядженням з 01.04.2024 по 07.04.2024, підготовкою судді Шаптали Є.Ю. для підтримання кваліфікації у НШСУ з 08.04.2024 по 12.04.2024, відпусткою судді Тищенко О.В. 06.03.2024, відрядженням з 10.03.2024 по 13.03.2024, відпусткою з 14.03.2024 по 27.03.2024, відрядженням з 28.03.2024 по 31.03.2024, відпусткою з 01.04.2024 по 04.04.2024 та підготовкою для підтримання кваліфікації у НШСУ з 08.04.2024 по 12.04.2024, повний текст постанови складено 15.04.2024.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко