Ухвала

від 10.04.2024 по справі 760/8243/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/8243/24

1-кс/760/3921/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2024 року м. Київ

Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , захисника підозрюваного - ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні клопотання слідчого в ОВС СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні №22023101110000620 від 27 липня 2023 року,

про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянськ Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , одруженого, раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Клопотання про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5 , подане в кримінальному провадженні №22023101110000620 від 27.07.2023 відповідає вимогам ст.ст. 183, 184, 199 КПК України.

Підозрюваний доставлений під вартою до суду.

Документом, який підтверджує надання підозрюваному копії клопотання та матеріалів, що обґрунтовують клопотання, є розписка.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що слідчим управлінням ГУ СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №22023101110000620, внесеного 27.07.2023 до ЄРДР, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Слідчий у клопотанні вказує, що досудовим розслідуванням встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва. серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.

Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.

Згідно статті 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволене.

24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.

Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. Збройними Силами Російської Федерації, що діяли за наказом керівництва Російської Федерації та Збройних Сил Російської Федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська Російської Федерації вдерлися сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.

У зв`язку із веденням агресивної війни з боку Російської Федерації проти України, 26.02.2022 року військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації тимчасово окуповано м. Бердянськ Запорізької області.

За вказаних вище обставин, досудовим розслідування встановлено, що у громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Бердянськ Запорізької області, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але з 15.03.2022, виник злочинний умисел, направлений на вчинення кримінально караного діяння, що полягає у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

У поданому клопотанні слідчий зазначає про те, що в ході досудового розслідування встановлено, що з 26.09.2007 ОСОБА_5 є засновником ПП «Куйбишевський георесурс-2007» (код ЄДРПОУ 35410905), на території якого знаходиться кар`єр та основним видом діяльності є добування піску та гравію.

Так, 25.04.2022 перебуваючи у тимчасово окупованому м. Бердянськ Запорізької області, ОСОБА_5 від імені ПП «Куйбишевський георесурс-2007» (код ЄДРПОУ 35410905), діючи умисно та свідомо, з корисливих мотивів, реалізуючи свій раніше виниклий злочинний умисел, направлений на колабораційну діяльність з державою-агресором РФ, уклав договір щодо поставки товару з ТОВ «Завод ЖБК» (код ЄДРПОУ 32973034, юридична адреса: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Мелітопольське шосе, буд. 86), яке 24.11.2022 перереєстровано згідно з законодавством рф у ООО «Завод ЖБК» (ОГРН 1229000012790, ИНН 9002005297), предметом якого зазначено пісок у кількості 100т (куб), щебінь у кількості 100т, відсів у кількості 100т.

В подальшому, ОСОБА_5 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу на ведення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, протягом березня-вересня 2022 року постачав пісок, щебень та цемент вказаному контрагенту, з яких виготовлялися залізобетонні конструкції, т.зв. «зуби дракона», які передавалися до підрозділів збройних сил РФ для будівництва фортифікаційних споруд для оборонного протистояння Збройним силам України. За результатами виконаних ПП Куйбишевський георесурс-2007» поставок між ОСОБА_5 та керівником ТОВ «Завод ЖБК» підписано акти виконаних робіт.

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що 06.12.2007 ОСОБА_5 зареєстрував ПП «Куйбишевські надра-2007» (код ЄДРПОУ 35410894, юридична адреса: АДРЕСА_3 ) для здійснення підприємницької діяльності, а саме оптової торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, вантажних перевезень.

В подальшому, 21.04.2022 перебуваючи у тимчасово окупованому м. Бердянськ Запорізької області, після тимчасової окупації Запорізької області ОСОБА_5 , діючи умисно та свідомо, з корисливих мотивів, реалізуючи свій раніше виниклий злочинний умисел, направлений на продовження ведення господарської державою-агресором РФ, перереєстрував ПП «Куйбишевські надра-2007» (код ЄДРПОУ 35410894) згідно із законодавством РФ у «ООО «Куйбышевские недра-2007» (ОГРН 1229000018356, ИНН 9002007880, юридична адреса: Запорізька обл., Пологівський р-н, смт. Кам`янка, вул. Центральна, буд. 25А), з встановленням основного виду діяльності - оренда та управління власним або орендованим майном.

Так, встановлено, що 08.10.2022 за вказівкою ОСОБА_5 між «ООО «Куйбышевские недра-2007» (ОГРН 1229000018356, ИНН 9002007880), та «ООО «Модерн» (ОГРН 1229400075420, ИНН 9403019272, юридична адреса: м. Луганськ, вул. Радянська, буд. 249, офіс 2022), яке 17.03.2015 зареєстроване на тимчасово окупованій території м. Луганськ за законодавством рф, укладено договір про суборенду нерухомого майна загальною площею 986 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , із встановленням місячної орендної плати 140 000 російських рублів. Вказані грошові кошти щомісячно перераховуються на рахунок ТОВ «Куйбишевські надра-2007» № НОМЕР_1 , відкритий у російському банку ПАТ «Промсвязьбанк».

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний умисел на провадження господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, надав вказівку представнику ТОВ «Куйбишевські надра-2007» на звернення до незаконного органу окупаційної влади, а саме т.зв. «Арбітражного суду Республіки Крим» з позовною заявою до ТОВ «Модерн» щодо стягнення заборгованості в розмірі 840 000 російських рублів за договором суборенди вказаного нерухомого майна від 08.10.2022, на підставі якої розпочато провадження № А83-19766/2023.

Таким чином, за викладених вище обставин, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Підозра ОСОБА_5 у даному кримінальному провадженні обґрунтовується зібраними доказами, а саме:

-протоколом за результатом проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 18.10.2023 згідно якого ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний умисел на провадження господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території;

-протоколом огляду від 15.01.2024;

та іншими матеріалами кримінального провадження.

В поданому клопотанні слідчий, за погодженням з прокурором, зазначає, що встановлені ризики, під час застосування 16.03.2024 ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , не зменшилися та продовжують існувати на даний час, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати та спотворити інформацію, речі та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, інших співучасників інкримінованого йому злочину; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Тому, слідчий, за погодженням з прокурором, звернувся до слідчого судді з клопотанням про продовження підозрюваному ОСОБА_5 строку тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, без визначенням розміру застави.

Під час судового розгляду прокурор підтримав подане клопотання та просив його задовольнити з підстав, зазначених у клопотанні.

Захисник ОСОБА_4 та підозрюваний ОСОБА_5 просили відмовити у задоволенні клопотання слідчого, оскільки органом досудового розслідування не доведено наявність ризиків. Просили обрати запобіжний захід, який не пов`язаний із триманням під вартою.

Захисник ОСОБА_4 зазначив, що клопотання не містить переконливого обґрунтування припущень слідчого та прокурора про наявність у підозрюваного наміру перешкоджати ходу досудового розслідування у такий спосіб, що застосування більш м`якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Окрім цього, захисник вказав на те, що стороною захисту не оспорюється обґрунтованість підозри ОСОБА_5 за ч.4 ст.111-1 КК України. ОСОБА_5 під час допиту в якості підозрюваного 22.03.2024 надано детальні пізнавальні показання та підтримано пропозицію прокурора про укладення угоди про визнання винуватості з призначенням покарання у вигляді штрафу. При цьому, звернув увагу на те, що ОСОБА_5 проявляє належну та добросовісну процесуальну поведінку, після детального ознайомлення з повідомленням про підозру, доказами, долученими до клопотання про обрання запобіжного заходу, ОСОБА_5 визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, сприяє досудовому розслідуванню, розкрив злочинну діяльність інших осіб, є особою раніше не судимою, позитивно характеризується, офіційно працює, має стійкі соціальні зв`язки, одружений, на утриманні має неповнолітню дитину, невисоким ступенем суспільної небезпечності кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_5 .

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання та надані в суді документи, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Частиною 5 ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 111-1 КК України, а саме: у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора

Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі кримінального провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах дані, слідчий суддя приходить для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Більш того, якщо виходити з поняття «обґрунтована підозра», наведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то обґрунтована підозра означає, що існують факти і інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_5 до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, в клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах міститься достатньо для висновку про розумність і обґрунтованість повідомленої йому підозри.

Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.09.1990).

На обґрунтування пред`явленої ОСОБА_5 підозри, слідчим надані зібрані під час досудового розслідування докази та інші матеріали кримінального провадження, які обґрунтовано свідчать про причетність підозрюваного ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення, яке розслідуються.

15.03.2024 о 12:46 год. ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

16.03.2024 ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва відносно підозрюваного ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 30 діб, тобто до 14.04.2024 12:47 хв., без визначення застави.

Відповідно до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладення на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») 31315/96 від 25.04.2000, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою з огляду в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

У справі «Амбрушкевич проти Польщі» (Ambruszkiewicz v. Poland N 7/03 від 04.05.2006) Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання. Крім того, Європейський суд з прав людини вважає за необхідне, щоб підстави, наведені владою на обґрунтування застосування запобіжного заходу у вигляді позбавлення свободи, були доповнені конкретними фактами стосовно підозрюваного, а мотиви за обставинами справи могли вбачатися переконливими та відповідними.

Беручи до уваги, що встановленні ризики, під час застосування ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 16.03.2024 ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, а саме: переховування підозрюваного ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати та спотворити інформацію, речі та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, можливого незаконного впливу на свідків чи інших співучасників кримінального правопорушення, перешкоджанню кримінального правопорушення іншим чином, а також вчинення іншого кримінального правопорушення.

Та обставина, що між сторонами вирішується питання щодо укладання угоди про винуватість ОСОБА_5 , жодним чином не спростовує доводи сторони обвинувачення щодо наявності відповідних ризиків, які свідчать про необхідність продовження відповідного заходи кримінального провадження у виді тримання під вартою.

За таких обставин, слідчий суддя вважає, що прокурором в судовому засіданні було доведено, що заявлені раніше ризики продовжують існувати та виправдовують тримання ОСОБА_5 під вартою, а також наведено обґрунтовані обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії ухвали слідчого судді про тримання ОСОБА_5 під вартою, тому приходить до висновку, що клопотання слідчого в частині продовження строку тримання підозрюваного ОСОБА_5 під вартою підлягає задоволенню.

З огляду на викладене вище, слідчий суддя також не знаходить підстав для можливості визначення в рамках поданого клопотання застави, що узгоджується з абзацом 8 ч.4 ст.183 КПК України.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, слідчий суддя зобов`язаний: здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування і судового розгляду та враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Крім того, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, у випадках коли констатував порушення статті 5 Конвенції щодо розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою, протягом як досудового розслідування, так і судового розгляду, продовження строків тримання під вартою повинно ґрунтуватися на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під вартою на початковій стадії розслідування.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 219 КПК України досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини та враховуючи особистість підозрюваного ОСОБА_5 , його майновий та сімейний стан, стан його здоров`я, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, наявність обгрунтованої підозри у вчиненні кримінального правовопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК Україн саме у період воєнного стану, слідчий суддя приходить до висновку про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам та вважає за необхідне продовжити підозрюваному ОСОБА_5 строк тримання під вартою, на 36 днів в межах строку досудового розслідування, тобто до 12 год. 47 хв. 15.05.2024.

Відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Враховуючи обставини кримінального правопорушення, а також те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину під час дії воєнного стану передбаченого ч.4 ст. 111-1 Кримінального кодексу України, слідчий суддя вважає за необхідне не визначати розмір застави.

За таких обставин, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 131, 177, 178, 180, 183, 193, 194, 196, 199, 309, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -

У Х В А Л И В:

Клопотання задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч.4 ст.111-1 КК України, запобіжній захід у вигляді тримання під вартою на 36 днів, тобто до 12 години 47 хвилин 15 травня 2024 року без визначення застави.

Визначити, що строк дії ухвали закінчується о 12 годині 47 хвилин 15 травня 2024 року.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 (п`яти) днів з дня її оголошення, а підозрюваним - в цей же строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.

Слідчий суддя: ОСОБА_1