Постанова

від 15.04.2024 по справі 161/15903/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/15903/21 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч Ю. Л. Провадження № 22-ц/802/447/24 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,

секретар Власюк О. В.,

з участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Підгайцівської сільської об`єднаної територіальної громади, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , Комунальне підприємство «Волинське обласне Бюро Інвентаризації», про визнання недійсним та скасування рішень, визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 подану його представником ОСОБА_2 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 березня 2024 року,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Підгайцівської сільської об`єднаної територіальної громади про визнання недійсним та скасування рішень, визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності.

Позов мотивував тим, що відповідач передав приміщення телятника чотирирядного площею 899 кв.м та телятника площею 542 кв.м, розташованих на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_17 в порушення порядку, встановленого статтею 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та за відсутності на це відповідних повноважень.

На думку позивача, дії відповідача щодо передачі вказаного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_17 порушують його майнові права та права осіб, яким виділялось зазначене майно єдиним майновим комплексом.

На підставі викладеного просив:

рішення виконкому Борохівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області (далі Борохівська сільська рада) № 29 від 27 вересня 2006 року про оформлення права приватної власності на об`єкт нерухомого майна частку приміщення телятника площею 542 кв.м, розташовану на АДРЕСА_1 , а саме на його 54/100 частки на ОСОБА_3 та на 46/100 частки на ОСОБА_18 ;

рішення виконкому Борохівської сільської ради № 14 від 27 квітня 2007 року в частині оформлення права приватної власності на приміщення телятника чотирирядного площею 899 кв.м, розташованого за вказаною адресою, а саме на його 55/100 частки на ОСОБА_18 та на 45/100 частки на ОСОБА_3 ;

видані виконавчим комітетом Борохівської сільської ради ОСОБА_3 свідоцтва серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 про право власності на майновий пай члена кооперативного сільськогосподарського колективного підприємства;

видане виконавчим комітетом Борохівської сільської ради ОСОБА_17 свідоцтво серії НОМЕР_3 про право власності на майновий пай члена сільськогосподарського колективного підприємства;

видані виконавчим комітетом Борохівської сільської ради свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 травня 2007 року, а саме на приміщення телятника чотирирядного площею 899 кв.м, розташованого на АДРЕСА_1 , ( ОСОБА_17 та ОСОБА_3 55/100 і 45/100 часток відповідно);

видане виконавчим комітетом Борохівської сільської ради свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21 травня 2007 року, а саме на приміщення телятника площею 542 кв.м, розташоване за вказаною адресою, (на 46/100 часток ОСОБА_17 та на 54/100 часток ОСОБА_3 ).

В березні 2024 року позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту приміщення телятника, що знаходиться на земельній ділянці кадастровий № 0721880801:01:001:0438 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що у позивача є обгрунтовані підстави вважати, що приміщення телятника можуть бути в подальшому відчужені на користь третіх осіб, та можуть істотно порушити поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду або унеможливить виконання судового рішення в майбутньому.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 березня 2024 року відмолено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Не погоджуючись з ухвалою суду представник позивача ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову позбавить позивача ефективного захисту, поновлення порушених його прав на спірне майно, за захистом яких він звернувся до суду.

Представник третьої особи ОСОБА_3 ОСОБА_4 подав відзивна апеляційнускаргу,в якомупросить відмовитиу задоволенніапеляційної скарги.Зазначив,що з апеляційної скарги не зрозуміло яким чином виконання судового рішення про немайнові вимоги до сільської ради може бути утрудненим відчуженням телятника чотирьохрядного фізичної особою ОСОБА_19 .. Накладення арешту на майно порушить права володіння і розпорядження нерухомістю ОСОБА_19 .

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги немайнового характеру, тому накладення арешту на нерухоме майно не відповідає змісту порушеного, права та не є співмірним із пред`явленими позовними вимогами.

Такий висновок місцевого суду не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини 1 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 цієї статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом частини 3 статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Положеннями частини 1 статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, і накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії;

Як роз`яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

У справі, яка переглядається, позивач просив накласти арешт на приміщення телятника, що знаходиться на земельній ділянці кадастровий № 0721880801:01:001:0438 за адресою: АДРЕСА_1 .

З позовної заяви вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 з цим позовом є спір з Підгайцівською сільською об`єднаною територіальною громадою з приводу законності рішень та свідоцтв про право власності на частки майнового паю у приміщенні телятників на АДРЕСА_1 .

Тобто між сторонами існує спір стосовно правомірності передачі ОСОБА_3 , ОСОБА_17 у власність приміщенні телятників на АДРЕСА_1 .

Звертаючись з заявою про забезпечення позову, позивач зазанчає про можливість продажу приміщення телятника до закінчення розгляду зазначеного позову.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Оскільки у цій справі позивач звернувся до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то у такому випадку мала застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Незважаючи на те, що заявлений ОСОБА_1 позов носить немайновий характер , однак зміст його вимог зводиться до оспорення правомірності рішення сільської ради щодо передачі у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_17 спірного нерухомого майна, тому колегія суддів дійшла висновку, що своєчасне невжиття заходів забезпечення позову у спосіб накладення арешту на нього, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду. Адже у разі, якщо до закінчення розгляду даної справи буде реалізовано спірне майно, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів (у разі доведення такого порушення), оскільки новий власник має в своєму володінні спірне майно, а відтак може ним розпорядитись у будь-який спосіб, враховуючи відчуження третій особі.

Апеляційним судом встановлено, що майно, яке набуте третіми особами ОСОБА_20 , ОСОБА_3 на підставі оскаржених рішень та на яке видані свідоцтва про право власності, в квітні 2021 року було продано ОСОБА_19 , тобто такі обставини свідчать про вчинення особами, які набули право власності на підставі оскаржуваних рішень, дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання у разі задоволення позову.

З матеріалів справи вбачається, що подана 17.11.2023 року ОСОБА_1 заява про залучення до участі в справі відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_21 залишилась невирішеною.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та(або) грошові кошти, які належать або підлягають передачі відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

З урахуванням викладеного вимога заяви про накладення арешту на майно ОСОБА_21 , яка на даний час не є учасником справи, узгоджується з вимогами частини першої пункуту першого статті 150 ЦПК України.

На думку колегії суддів, застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на приміщення телятника щодо правомірності набуття права власності на який виник спір є співмірним та ефективним способом забезпечення позову.

Аргументи представника третьої особи ОСОБА_4 про те, що накладенням арешту створюються ОСОБА_19 , як власнику, перешкоди у здійсненні права власності, апеляційний суд відхиляє у зв`язку з таким.

Згідно з абзацом першим ч. 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Абзацом 4 частини 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Враховуючи, що позивач не заперечив того, що у приміщенні може здійснюватися господарська діяльність, суд не вбачає наявності підстав для обмеження права користування теперішнього власника або опечатування приміщення.

Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер, таке забезпечення позову гарантуватиме виконання можливого рішення суду, при цьому права та законні інтереси ОСОБА_19 не будуть порушені, оскільки вона, як власник майна, має усі правомочності щодо нього, окрім розпорядження, яке є тимчасовим.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції при розгляді питання про забезпечення позову дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову, тому відповідно до статті 376 ЦПК України оскаржену ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 367-368, 374, 381, 382, 383, 384, 389-390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 подану його представником ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 березня 2024 року в даній справі скасувати та постановити нову постанову.

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Накласти арешт на приміщення телятника, що розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером - 0721880801:01:001:0438 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_21 (РНПП НОМЕР_4 ).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді