Постанова

від 03.04.2024 по справі 911/2025/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р. Справа№ 911/2025/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги SCOT FLENSBURG S.A.

на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023

у справі №911/2025/23 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом SCOT FLENSBURG S.A.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДЛІМ"

про стягнення 102 486,87 доларів США за угодою про врегулювання спору від 23.05.2023,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року SCOT FLENSBURG S.A. (далі - Компанія) звернулась з позовом до Господарського суду Київської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДЛІМ" (далі - Товариство) 102 486,87 доларів США, з яких: 75883,86 доларів США - основний борг, 26 559,35 доларів США - пеня, 43,66 доларів США - 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Угодою про врегулювання спору від 23.05.2023 в частині повної та своєчасної сплати коштів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/2025/23 у задоволенні позову Компанії відмовлено у повному обсязі.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності у матеріалах справи доказів, які б підтверджували наявність господарських правовідносин між позивачем та відповідачем, за якими останній був би зобов`язаний здійснити оплату на користь позивача, зокрема рейсового договору чартеру танкера, доказів нарахування демереджу під час перебування судна під розвантажувальними операціями в морському порту;

не зважаючи на те, що підставою виникнення у відповідача зобов`язання по сплаті Компанії грошових коштів у сумі 75 883,86 доларів США є саме угода про врегулювання спору від 23.05.2023, вказана угода не є правочином (договором), з якого у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу вартість демереджу.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Компанія звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають дійсним обставинам справи, у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Компанія зазначила, що обов`язок відповідача сплатити демередж виник на підставі договору рейсового чартеру від 23.12.2022, проте позивач звернувся до суду з позовом не про стягнення вартості послуг демереджу, а про стягнення коштів за грошовим зобов`язанням, визначеним та узгодженим сторонами в угоді про врегулювання спору від 23.05.2023;

- за своїм змістом угода про врегулювання спору від 23.05.2023 є мировою угодою в порядку досудового врегулювання спору;

- відповідач не заперечував стосовно наведених позивачем обставин та правових підстав позову;

- у зв`язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов`язань за угодою про врегулювання спору від 23.05.2023, правомірним є також нарахування та стягнення пені та 3% річних.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2024 апеляційну скаргу Компанії передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2025/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Компанії на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/2025/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

31.01.2024 матеріали справи № 911/2025/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 апеляційну скаргу Компанії на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/2025/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

09.02.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі № 911/2025/23, розгляд якої призначено на 06.03.2024; Товариству встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 29.02.2024.

15.02.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Компанії надійшло клопотання про проведення призначеного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 вказане клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у справі №911/2025/23 було задоволено.

Товариство скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 29.02.2024 через систему "Електронний суд" подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просило залишити апеляційну скаргу останнього без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Товариство наголошувало на відсутності в матеріалах справи первинних документів, які б підтверджували виникнення спірної заборгованості;

- угода про врегулювання спору від 23.05.2023 без договору рейсового чартеру від 23.12.2022 не є правочином у розумінні чинного законодавства України;

- у своїх заявах відповідач не визнавав наявність заборгованості за угодою про врегулювання спору від 23.05.2023.

04.03.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення.

06.03.2024 розгляд справи № 911/2025/23 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2024 розгляд апеляційної скарги Компанії на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/2025/23 призначено на 03.04.2024; ухвалено судове засідання здійснювати в режимі відеоконференції, в якому братиме участь представник Компанії.

У судове засідання 03.04.2024 відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляв, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, шляхом доставлення копій ухвал апеляційного суду до його електронного кабінету, що підтверджується відповідними довідками.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останній про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв та не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначеного учасника справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 03.04.2024 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.

03.04.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 23.05.2023 між Компанією (Власник) та Товариством (Фрахтувальник) було укладено угоду про врегулювання спору (далі Угода).

В преамбулі угоди зазначено: 23.12.2022 між Компанією (Власник судна) та Товариством (Фрахтувальник) укладено рейсовий договір чартеру танкера м/т SCOT FLENSBURG, ІМО 9365269, за проформою "ASBATANKVOY" відповідно до умов призначення судна від 23.12.2022. Сторони уклали Чартер за посередництвом брокерів BRS GROUP;

під час перебування Судна під розвантажувальними операціями в морському порту Рені (Україна) було нараховано демередж на загальну суму 102 204,89 доларів США та в подальшому Власник виставив рахунок на демередж №0036 від 24.02.2023 (далі - Рахунок);

24.02.2023 Власник пред`явив підтверджену Рахунком вимогу про оплату демередж та направив її на адресу Фрахтувальника через брокерів BRS GROUP. Того ж дня Брокери підтвердили отримання вимоги на демередж.

26.02.2023 Фрахтувальник повністю, беззастережно і безвідклично підтвердив свої зобов`язання щодо оплати рахунку у повному обсязі, відтак вимоги Власника мають безспірний характер;

10.03.2023 Власник отримав на свій рахунок 30 000,00 доларів США в якості часткової оплати Рахунку. Однак, з того часу і до сьогодні Фрахтувальник не сплатив решту суми у розмірі 72 204,89 доларів США;

враховуючи, що 24.02.2023 Власник пред`явив свою вимогу про оплату демередж разом з підтверджуючими документами, в тому числі Рахунок, кінцевим терміном розрахунків було 26.03.2023;

у зв`язку з порушенням Товариством своїх зобов`язань щодо повної оплати рахунку, Власники були вимушені залучити до ведення справи АО "Юридична фірма "Ілляшев та Партнери", які підготували і направили на адресу Товариства претензію №б/н від 09.05.2023 на суму 72 204,89 доларів США.

З метою врегулювання всіх претензій, розбіжностей і вимог, що виникають на підставі і у зв`язку з оплатою Рахунку, сторони уклали Угоду про врегулювання спору, відповідно до пункту 1 якої Товариство повністю, беззастережно і безвідклично визнає та підтверджує своє грошове зобов`язання перед Компанією у загальному розмірі 75 883,86 доларів США, що складаються з оплати Рахунку у розмірі 72 204,89 доларів США та вартості юридичних послуг у розмірі 3 400,00 Євро, що є еквівалентом 3 678,97 доларів США за курсом Національного банку України (далі - Грошове зобов`язання).

Згідно з пунктом 2 Угоди виконання Грошового зобов`язання буде здійснюватися шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Компанії частинами за графіком: 37 941,93 доларів США - не пізніше 05.06.2023, 12 647,31 доларів США - не пізніше 23.06.2023, 12 647,31 доларів США - не пізніше 23.07.2023, 12 647,31 доларів США - не пізніше 23.08.2023.

Грошове зобов`язання вважається належним чином виконаним з моменту зарахування грошових коштів в повному обсязі на банківський рахунок Компанії (пункт 5 Угоди).

Пунктами 6, 10 Угоди передбачено, що порушення Товариством графіку виконання Грошового зобов`язання та/або здійснення одного з платежів не у повному розмірі, як це передбачено пунктом 2 цієї угоди, вважається порушенням умов Угоди та слугує законною підставою для звернення Компанії до компетентного суду (арбітражу) з позовом про стягнення суми Грошового зобов`язання у повному обсязі відповідно до пункту 1 цієї Угоди за вирахуванням раніше сплаченої суми (за наявності).

Пунктом 7 Угоди передбачено, що у разі порушення Товариством графіку виконання Грошового зобов`язання в частині строку оплати та/або розміру одного або декількох платежів, як передбачено пунктом 2 цієї Угоди, Товариство повинно додатково сплатити пеню у розмірі 5% від простроченої суми щоденно до моменту здійснення оплати відповідно до графіку платежів, визначеного в пункті 2 Угоди.

Згідно з пунктами 8, 9 Угоди за умови належного виконання Товариством свого Грошового зобов`язання відповідно до умов та положень пунктів 1 і 2 цієї Угоди, сторони не матимуть жодних претензій одне до одного у зв`язку з оплатою Рахунку та/або виконанням Чартеру від 23.12.2022, а Компанія зобов`язується не ініціювати судові (арбітражні) провадження проти Товариства у зв`язку з несплатою Рахунку.

За умовами пункту 11 Угоди будь-який спір, що виникає з цієї Угоди або у зв`язку з нею, за яким сторони не можуть прийти до взаємоприйнятого рішення, повинен бути переданий на розгляд українського суду. Регулюючим правом є право України.

12.06.2023 Компанія звернулася до Товариства з повідомленням, в якому зазначила про порушення умови Угоди щодо повної та своєчасної сплати коштів, що є підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

У зв`язку з несплатою Товариством у повному обсязі коштів за Угодою про врегулювання спору від 23.05.2023, Компанія звернулася з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 75 883,86 доларів США основного боргу, 26 559,35 доларів США пені та 43,66 доларів США 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає обґрунтованими та такими, що спростовують висновки суду, зважаючи на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина 3 статті 626 ЦК України).

Згідно з приписами частин 1, 2 статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою укладена сторонами Угода про врегулювання спору від 23.05.2023 є договором, який не передбачений актами цивільного законодавства (непоіменований), але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, на підставі якого Товариство зобов`язалося перерахувати Компанії грошові кошти в обсязі та строки, визначені в цій угоді.

Отже, укладення Товариством та Компанією Угоди про врегулювання спору від 23.05.2023 було спрямоване на отримання останнім коштів у розмірі 75 883,86 доларів США та, у випадку належного її виконання, Компанія зобов`язалася не ініціювати судові (арбітражні) провадження проти Товариства у зв`язку з несплатою Рахунку.

Так, угода про врегулювання спору від 23.05.2023 не є правочином (договором), на підставі якого у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу вартість послуг демереджу на загальну суму 102 204,89 доларів США, оскільки такі послуги надавалися у рамках іншого правочину - рейсового договору чартеру танкера м/т SCOT FLENSBURG від 23.12.2022, та виставленого рахунку за демередж №0036 від 24.02.2023.

Разом із цим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта та зауважує, що предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів у сумі 75 883,86 доларів США у зв`язку з неналежним виконанням положень угоди про врегулювання спору від 23.05.2023, а не стягнення вартості послуг перевезення, зокрема демереджу, у розмірі 102 204,89 доларів США, які виникли на підставі рейсового договору чартеру танкера від 23.12.2022.

Таким чином, як правильно вказав місцевий господарський суд, підставою виникнення у відповідача зобов`язання по сплаті позивачу грошових коштів у сумі 75 883,86 доларів США є угода про врегулювання спору 23.05.2023, тому відсутність у матеріалах справи №911/2025/23 доказів, які б підтверджували наявність господарських правовідносин між позивачем і відповідачем, зокрема договору чартеру танкера від 23.12.2022, Чартеру, Рахунку за демередж №0036 від 24.02.2023, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Компанії.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1 та 3 статті 533 ЦК України).

Правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц).

Як було раніше зазначено, з метою врегулювання всіх претензій, розбіжностей і вимог, що виникають на підставі і у зв`язку з оплатою Рахунку, сторони уклали Угоду про врегулювання спору, відповідно до пункту 1 якої Товариство повністю, беззастережно і безвідклично визнає та підтверджує своє грошове зобов`язання перед Компанією у загальному розмірі 75 883,86 доларів США, що складаються з оплати Рахунку у розмірі 72204,89 доларів США та вартості юридичних послуг у розмірі 3 400,00 Євро, що є еквівалентом 3 678,97 доларів США за курсом Національного банку України (далі - Грошове зобов`язання).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 2 Угоди виконання Грошового зобов`язання буде здійснюватися шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Компанії частинами за графіком: 37 941,93 доларів США - не пізніше 05.06.2023, 12 647,31 доларів США - не пізніше 23.06.2023, 12 647,31 доларів США - не пізніше 23.07.2023, 12 647,31 доларів США - не пізніше 23.08.2023.

Грошове зобов`язання вважається належним чином виконаним з моменту зарахування грошових коштів в повному обсязі на банківський рахунок Компанії (пункт 5 Угоди).

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази оплати коштів за Угодою про врегулювання спору від 23.05.2023 та не були надані Товариством.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за Угодою про врегулювання спору від 23.05.2023, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про наявність у відповідача основної суми заборгованості у розмірі 75 883,86 доларів США, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню.

При цьому колегія суддів зазначає, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів, позивачем нараховано до стягнення 3% річних у розмірі 43,66 доларів США, нарахованих за період з 06.06.2023 по 19.06.2023 на суму боргу у розмірі 37 941,93 доларів США (перший платіж згідно пункту 2.1. Угоди про врегулювання спору).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3% річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 43,66 доларів США 3% річних.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів, позивачем нараховано до стягнення пеню у розмірі 26 559,35 доларів США, нарахованої за період з 06.06.2023 по 19.06.2023, на суму боргу у розмірі 37 941,93 доларів США.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Пунктом 7 Угоди встановлено, що у разі порушення Товариством графіку виконання Грошового зобов`язання в частині строку оплати та/або розміру одного або декількох платежів, як передбачено пунктом 2 цієї Угоди, Товариство повинно додатково сплатити пеню у розмірі 5% від простроченої суми щоденно до моменту здійснення оплати відповідно до графіку платежів, визначного в пункті 2 Угоди.

Оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, а умовами договору передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням з заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №757/6367/13-ц.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафної санкції за відповідний період, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня у розмірі 26 559,35 доларів США, а відтак, вказана позовна вимога підлягає задоволенню повністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Хоча місцевим господарським судом було з`ясовано обставини, що мають значення для справи, проте зроблені ним висновки, не відповідають цим обставинам, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Компанії підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/2025/23 скасуванню.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, за результатами розгляду справи, понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу SCOT FLENSBURG S.A. на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/2025/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2023 у справі №911/2025/23 скасувати повністю.

3. Ухвалити нове рішення, яким позов SCOT FLENSBURG S.A. до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДЛІМ" про стягнення 102 486,87 доларів США за угодою про врегулювання спору від 23.05.2023, задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДЛІМ" (08301, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль, вулиця Нова, будинок 31Б, офіс 126; ідентифікаційний код 44424253) на користь SCOT FLENSBURG S.A. (трастова Компанія Маршаллових островів, Інк., Траст Компані Комплекс, Аджелтейк Роуд, Острів Аджелтейк, Маджуро, Республіка Маршаллові Острови МН96960; реєстраційний номер 112924) 75 883 (сімдесят п`ять тисяч вісімсот вісімдесят три) долари США 86 центів основного боргу, 26 559 (двадцять шість тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять) доларів США 35 центів пені, 43 (сорок три) долари США 66 центів 3% річних, 1 231 (одну тисячу двісті тридцять один) доларів США 84 центів судового збору, сплаченого за подання позову, та 1844 (одну тисячу вісімсот сорок чотири) доларів США 76 центів судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №911/2025/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

У зв`язку з перебуванням колегії суддів на навчанні в Національній школі суддів України у період з 08.04.2024 по 12.04.2024 повний текст постанови складено 15.04.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова